Розділ 134 — Ходіння по канату (8)

Парі між герцогом і Круелем, яке було відкладене на деякий час через відсутність Деона Харта, який мав вирушити до Царства Демонів під приводом місії, відновилося, щойно він повернувся до Імперії.

Той, хто першим вб'є Деона Харта стане переможцем, а той, хто програє, матиме зробити все, чого забажає переможець.

«Сьогодні ти теж вижив».

Круель, який отримав записку про кількість атак, спроб отруєння та методи їх подолання, швидко заплющив очі, підраховуючи, скільки разів життя Деона було під загрозою протягом одного дня.

«Слава Богу».

Але герцог не здасться лише через такий рівень невдачі.

Ось чому запит на його захист був виданий на невизначений термін.

Хоча було зрозуміло, що гроші витікатимуть з його кишень, Круель не відмовився від ідеї захистити Деона Харта, знаючи, що це триватиме довго.

***

Герцог бажав вбивства, а Круель захисту. Крім того, ціллю була та сама особа.

Коли Імператору повідомили про цей факт, замість того, щоб одразу щось сказати, він сів, опустив погляд і підняв руку, щоб помасажувати куточки очей.

Золоті очі блукали туди-сюди, ніби він хотів зосередитись на порожньому просторі, а потім ховались під повіками. Імператор витягнув свій кинджал зі спритністю, до якої звик.

Фііть!

— ... Угх.

Погляд Немезеуса, який стояв нерухомо, зупинився на пробитій лівій руці Імператора.

Імператор повільно видихнув, тримаючи рукоятку кинджала, відкрив очі та витягнув його. Коли кров бризнула з ураженої ділянки з моторошним звуком, Немезеус незворушно підійшов і почав лікування.

На губах Імператора з'явилася посмішка, коли він відклав кинджал правою рукою і на мить підняв документ, який поклав, залишивши ліву руку йому.

— ... Добре. Один хоче вбити його, а інший захистити.

Двоє людей, які, здавалося б, були на одному боці.

Деон Харт ненавидів навіть того, хто всім серцем намагався його захистити, тож що йому про це говорити?

Ситуація була надто важкою, щоб вважатися смішною, і Імператор не мав права не сприймати її серйозно.

Він змусив себе відкрити рот, що було нелегко.

— Справді...

— ...

— Це нещаслива доля.

Він, як людина, що долучилась до цієї нещасної долі, не повинен був цього говорити.

З яких пір Імператор почав говорити про долю? Він безсоромно прокоментував цю кумедну ситуацію та перейшов до наступного документа.

— Лікування ще не закінчено. Будь ласка, приберіть руку.

— ... Це стало звичкою.

Не усвідомлюючи цього, він відвів долоню від ураженої ділянки на лівій руці.

Ігноруючи погляд Немезеуса, який слідкував за ним, Імператор зосередив свою увагу на змісті наступного документа. Цей документ також не містив нічого хорошого.

Слова, сповнені зітхань, полилися потоком.

— Знову?

— ...

— Здається, їм досі це не набридло. Гадаю, варто використати поширення таких чуток, щоб придумати способи боротьби з демонами.

Ходили чутки, що бойові стилі командира Нульового загону армії Короля Демонів та Героя Імперії Деона Харта схожі.

Обидва закривали обличчя, використовували кинджали та дотримувались жорстокого бойового стилю, тому підозра була обґрунтованою.

Завдання Імператора та Диявола — усунути ці підозри з самого початку.

— Як завжди, це треба вирішити тихо.

— ...

Рука, яка намотувала пов'язку, зупинилася.

Імператор, якому було дивно, що не було жодних ознак завершення лікування, скільки б довго він не чекав, не кажучи вже про відповідь, підняв голову та поглянув на Немезеуса, який не бажав уникати його погляду і якусь мить дивився в золоті очі, а потім повільно почав говорити.

— ... Чи можу я наважитися запитати, чи справді ці двоє не пов'язані між собою?

— ...

Досі він робив усе, що йому казали, не ставлячи жодних запитань, але вперше ці чутки викликали в нього сумніви.

Він був впевнений, що у Імператора були чималі проблеми. Тож він не міг легко збрехати, тому поки що мовчав.

Запанувала тиша, супроводжувана дивним відчуттям напруги. Тиша, що виникла з психологічної битви, яка насправді такою не була від початку, коли вони дивилися один на одного ніби протягом вічності, була порушена, коли Імператор знову звернув погляд на документи.

— Я... не дозволяв запитань.

Імператор не відповідав брехнею.

— ... Я перепрошую.

Генерал зрозумів значення цих слів.

Імператор, який збирався щось додати, подивився на сигнал комунікаційного пристрою та підняв брову.

Цей комунікатор, мабуть, був підключений до Деона Харта.

«Що відбувається? Через чутки я ще не давав жодних спеціальних завдань».

Щось сталося?

Він простягнув руку, схопив комунікатор і тихо віддав команду.

— Можеш бути вільним.

— ... Так.

***

Був тільки один шанс зробити все правильно.

Якщо жорстоко вбити одного з них у них на очах навіть ці кляті великі монстри злякаються та відступлять.

Очі Деона закотилися, він покрутив кинджал, дивлячись на чудовиськ, що бігли до нього, а потім підняв куточки рота в посмішці.

«Я чув, що кількість монстрів зросла в геометричній прогресії, і схоже, що це правда».

Він думав, що поки в нього було це клеймо, на нього ніколи не нападе монстр. Наскільки голодним мав бути монстр, щоб подумати напасти на нього?

Достатньо голодним, щоб подолати енергію Короля Демонів, що випромінювалася від мітки. Той факт, що він був один, відокремлений від групи, ще й маленьким і не грізним на вигляд, мабуть, розвіяв їхні вагання.

— Ти не можеш цього зробити.

Яскраво-червоні очі виблискували божевіллям.

Все інше було в порядку. Навіть від додачі до цього слабкого тіла чогось ще, нічого не зміниться. Поки він не виглядав легкою здобиччю, можна блювати кров'ю, отримувати ножові рани десь на тілі та пошкоджені кінцівки.

Але.

— Я вам цього не дозволю.

Дивитися на себе зневажливо.

Зробивши собі ім'я у Восьмирічній війні та досить екстремально поводячись під час своєї першої зустрічі з Королем Демонів, ніхто ні у світі людей, ні у Царстві Демонів не дивився на нього зверхньо.

Отже, минуло багато часу відтоді, як він почувався так. Це не мало значення щодо монстрів, яких Деон зустрічав раніше, коли ще не мав мітки, оскільки було природно, що вони кидалися на нього, але тепер, коли клеймо існує, їхні дії означали, що він виглядав легкою здобиччю, адже вони навіть ігнорували енергію Короля Демонів.

— Ходіть сюди, виродки. Минуло багато часу відтоді, як ви викликали в мене таку лють.

Вас вб'ють належним чином.

Кинджал обертався, а великий палець розгинався та згинався кілька разів, ніби його власник збирався використати рукоятку. Деон Харт, відкинувши будь-які думки про безпечне повернення, яскраво посміхнувся та розвів руки, щоб привітати свого супротивника.

***

Монстри тікали у страху. Якби хтось з людей це побачив, він би був шокований і подумав би, що це неможливо. Для людей «монстри», сильніші за певний рівень, могли здригнутися від сильного духу суперника, але не втікти.

Я стояв твердо і дивився їм у спину, і знепритомнів лише тоді, коли вони повністю зникли з поля зору.

«Боляче...»

Моє зап'ястя болить. Тіло також. Ноги боліли, ніби всі м'язи були порвані. У роті був гіркий, залізний присмак, ніби я виблював кров. Коли я подивився вниз, то побачив, що більша частина мого торсу була забарвлена червоним кольором.

Коли прийшов до тями, то зрозумів, наскільки було абсурдно бачити, що моє тіло було в такому стані. Я цього не пам'ятав, але, здається, знаю, що зробив. Це єдине, що може так делікатно зруйнувати моє тіло.

«Це була досить небезпечна ситуація для мене...»

Це був єдиний спосіб зробити це один раз, ще перебуваючи в нормальному стані.

Використання сили поза межами фізичних можливостей.

«Або, можливо, я запанікував і використав техніку необачно...»

Було природно, що моє тіло, яке не могло цього витримати, було знищене.

... Незалежно від ситуації, повернення було пріоритетом. Я був відсутній надто довго.

Зосередити всі сили в ногах, щоб встати з місця...

— ... Га?

Я ошелешено подивився на свої ноги, а потім знову надав їм сили. Я відчував лише гострий біль і жодної сили.

Я не здавався і кілька разів намагався напружити ноги, щоб встати, але щойно ледве зміг зробити крок, впав і врешті-решт вдарився об землю пульсуючим зап'ястям.

Було так боляче, що я беззвучно покотився по землі.

— Ха-ха, я влип.

Хоча певною мірою я цього очікував.

Чи варто мені спробувати повзти? Яка відстань звідси до військового табору? Що, як монстр знову з'явиться тим часом...

Я лежав на землі та порожньо дивився в небо, коли мені дещо спало на думку, і я раптом підняв верхню частину тіла.

«Треба спочатку повідомити про це Короля Демонів...!»

Це він просив мене щось із цим зробити! Щоб подбати про невелику кількість монстрів, достатньо послати лише одного мене, а не ціле військо!

Я засунув тремтячі руки в кишені та понишпорив навколо, можливо, через біль чи щось інше.

Отже... Я зараз у приголомшенні, мабуть, через наслідки битви, але... «камінь зв'язку» був справа, чи не так?

***

— Місію виконано. Я планую негайно повернутися до Імперії, але я поранений і мені важко рухатися. Я хотів би попросити вас надіслати мені хоча б одного демона на допомогу.

— ...

Зв'язок було перервано.

Імператор, який дивився вниз на «комунікатор», вільно відкинувшись на стільці, встав.

Не кажучи ні слова, він одягнув плащ і взяв меч. Швидко оглянувши свій стан, він вийшов надвір, і Немезеус, який чекав трохи віддалік, підійшов до нього. Імператор, який звик, що той слідував за ним, зупинив чоловіка, помахом руки викликав іншого солдата та наказав йому.

— Принеси аптечку та комплект чистого одягу.

— Так!

Немезеус, який тихо спостерігав за сценою, раптом заговорив.

— Куди ви йдете?

— Прогулятися.

Навіть якщо взяти аптечку першої допомоги, він же не візьме із собою чистий одяг просто на прогулянку. Він навіть підготував коня, тож як це може бути прогулянкою?

... Але ж має бути причина, щоб він це зробив.

Зазвичай він би відступив, як того і хотів Імператор, але цього разу Немезеус, який на мить замовк через порив вітру, відкрив рота у спробі, яка не спрацювала.

— Я...

— Це все. Не йди за мною.

Звичайно, Імператор сказав, як відрізав.

Імператор зібрав підготовлені речі та без жалю відвернувся. Поділ його плаща майорів у такт його рухам.

Генерал спостерігав за його фігурою, що віддалялась, та прикидав, у якому напрямку той йде, потім усвідомив свою нелояльність і заплющив очі.

***

Монстри знайшли мене лежачим трохи раніше. Схоже, я не зміг повністю їх прогнати.

Так... ці хлопці прості, і одне почуття страху в них триває недовго. Цілком природно, що постійний голод має більший вплив, ніж мить страху.

«Зачекайте хвилинку, хіба це майже не провал місії?»

Мені слід було прогнати монстрів і піти. Таким чином, монстри, які не відійшли далеко, не знали б, де я можу блукати, тому вони вжили б запобіжних заходів і втекли далеко за межі території, яка вважалась моєю.

Місія провалилася, моє тіло було пошкоджено, і тепер моє життя перебувало в небезпеці...

Ха-ха. Я засміявся, дивлячись на монстрів, що рішуче бігли до мене.

«Добре. Дуже добре».

Звісно, це іронія.

Я зібрав усі сили, керуючись інстинктом самозбереження, і зумів встати, ігноруючи біль у ногах.

Можливо, через біль мій зір став розмитим, але якби я почекав ще трохи, він би повернувся до норми. Холодний піт стікав з мене, але можна було приховати вираз обличчя. Тримаючи кинджал, я вдавав, що тримаюся якомога байдужіше, і спрямував погляд на те, що, як я міг припустити, було переднім фронтом.

Ніби наслідки попереднього страху не зникли повністю, я відчув, як кроки, які на мить були невпинними, сповільнились.

«Просто йди звідси... будь ласка. Га?»

Інакше ти помреш. Або я.

Незважаючи на мої очікування, звук кроків знову став швидшим, ніби затримки ніколи раніше не було. Вібрація землі під моїми ногами передавала мені їхню різку енергію.

Туманний погляд повільно прояснився, і світ почав проявлятися на моїй сітківці. Перше, що я побачив крізь свій розмитий зір, був монстр, який з'явився прямо переді мною.

Аж раптом!

Це був меч, який різав плоть, ніби тофу.

« ... Це демони, надіслані Королем Демонів?»

Я на мить кліпнув порожнім оком, потім перевів погляд на руку, що тримала меч, і подивився на його власника.

Блискуче біляве волосся та золотисті очі, як у звіра. Дуже знайома атмосфера.

— Аа-х...

Чому він тут...?!