Розділ 135 — Ходіння по канату (9)

Імператор, який глянув на мене з придушеним здивуванням, що вирвалося наче стогін, зіскочив з коня, оглянув решту монстрів, підняв меч і злегка рубанув ним зліва направо. Водночас верхня та нижня частини тіла двох чудовиськ були розділені.

«Хтось тільки що помер...»

Знову я відчував майстерність Імператора.

Решту було зроблено миттєво. У тихому лісі він легко розмахнув мечем, щоб струсити з нього рідини з організму монстрів, поклав його назад у піхви і подивився на мене.

— ... Для того, кому важко пересуватися, ти виглядаєш краще, ніж я очікував...

— ... Ах, слава Імперії...!

— Гадаю, зараз це недоречно. Що це було?

Намагаючись поспіхом привітатися, я підняв тіло, яке руйнувалося, ніби витягував редиску з ґрунту.

... Оскільки він тримав мене за руку, мабуть, я можу бачити в ньому союзника, чи не так? Але чому мені так ніяково?

Коли я тримався за одну з його рук, Імператор, який мовчки дивився на мене, щоб зрозуміти, про що я думав, злегка підняв куточки рота і неквапливо заговорив.

— Це вперше зустрічаюсь з тобою ось так. Чи не так, командире Нульового загону?

— ...!

— Схоже, ти переплутав комунікатор і камінь зв'язку. Обидва — магічні камені, тому легко заплутатися, але наступного разу краще бути обережним. Чи має шпигун бути таким неохайним, щоб залишатися корисним?

Камінь зв'язку був ліворуч...!

Відчуття було таке, ніби вся кров витекла з мого тіла. Світ, який ледве знайшов свій колір, знову став білим. Моє обличчя, мабуть, зараз біліше за все інше у світі.

Ніби мій стрес перевищив свою межу, щось гаряче хлинуло з мого тіла, не встигнувши це придушити.

— Угх...! Кхахк!

— Це внутрішня травма чи прокляття...

Він тихо клацнув язиком, дивлячись на червону рідину, що стікала по моєму підборіддю, і повільно всадовив мене назад на землю.

Імператор подивився на мене згори донизу, і я не міг зрозуміти, про що він думає, і невдовзі відкрив рота, ніби він виявив щось дивне.

— Твій погляд погано фокусується.

— Ах... це...

— Тепер, коли у тебе є виправдання, просто дай відповідь: «Це тимчасова чи постійна травма?

— Це тимчасове явище.

— Це... добре.

— ...

Його голос був звичайним, трохи повільним і нічого особливого не виражав, але я мусив зробити все можливе, щоб не показати страх, який нахлинув на мене, як припливна хвиля.

«Я мало не помер...»

Хвилину тому настрій Імператора був таким, коли він оцінював корисність предметів, а не лікував людей.

Якби я відповів, що це постійна травма, я б помер прямо тут. Якщо втратити зір, моя корисність як шпигуна знизиться, і я майже втрачу свої бойові здібності. Імператор не з тих, хто триматиме зламаний меч у руці через почуття. Те саме, мабуть, стосувалося і Короля Демонів.

Коли я спокійно задихав, щоб заспокоїти своє шалене серце, поруч зі мною кинули згорток.

— Чистий одяг. Схоже, ти прийшов сюди таємно. Якщо повернешся ось так, хіба не зчинив би галасу?

— Ох, дякую.

— І...

Імператор на мить замовк, передаючи мені бинти та ліки, оглянув мене з ніг до голови та зітхнув.

— ... Твій зір розмитий зараз. Ти знаєш, що з твого боку зараз тече кров? Вона тече майже як вода.

— Що...?

О, звісно. Коли я оцінював стан свого тіла, я відчув біль у боці.

Я трохи опустив голову. Раніше я не помітив цього, бо весь мій одяг був заплямований червоним, зараз я побачив уражену ділянку, що кровоточила крізь порваний одяг.

Я зблід не через біль, а через втрату крові.

— Рана... схожа на поріз. Чому? Тобі було важко отямитися через прокляття?

— ...

— Хіба така рана могла бути спричинена нападом монстра?... Схоже, ти втратив пильність.

Як він міг думати, що форма рани, схожа на поріз, була пов'язана з втратою пильності чи втратою свідомості?

Чому він не думав, що це може бути брак майстерності? Король Демонів та Імператор... наскільки високо вони оцінюють мої навички?

Імператор якусь мить порожньо дивився на мене, розмірковуючи, як він зможе впоратися з цією абсурдністю, потім дістав дезінфікуючі та кровоспинні засоби, виклав їх і вийняв бинт.

— У будь-якому разі, тобі краще швидше звернутися за медичною допомогою.

— Так, дякую...

— Знімай одяг. Ні, рана може відкритися під час зняття, тому краще просто розрізати.

— ... що?

— Не рухайся. Якщо не бути обережним, ти можеш отримати ще одну рану.

Ні, ні, я помру, навіть якщо буду обережним! Ти збираєшся розрізати мій одяг цим страшним мечем? Ти ж не розріжеш мене ним?

«Це той самий меч, яким він нещодавно рубав монстрів! Я не хочу такого лікування. Будь ласка, не діставай його...!»

Врятуйте мене...

Інша людина — Імператор, тому я не міг втекти. Дивлячись на Імператора, який тримав меч, тремтячими очима, я врешті-решт здався і заплющив очі.

Будь ласка, не розрубай мене навпіл...

Жорстоке лікування закінчилося.

Поки він не взяв меч в руки, я думав, що так і помру, але, на щастя, після того, як він розрізав одяг, Імператор поставився до мене як завжди добре. Чи варто мені це назвати дивним?

— Дякую... дякую.

— Тепер, коли ми закінчили, час тобі переодягнутись.

Перевіривши свій акуратно перев'язаний бік, ніби з цікавості, я вийняв чисту сорочку з пакунку, який дав мені Імператор, і просунув руки в рукави.

Імператор, який стояв за крок, схрестивши руки, і спостерігав, як я застібаю сорочку, відкрив рота.

— Ти неправильно застібнув ґудзики.

— Ах.

Я нервував, бо був перед Імператором.

Поки я знайшов невірно застібнутий ґудзик і поправив його, він дістав кишеньковий годинник, перевірив час і покликав мене.

— Ти можеш сам йти?

— ... так.

Можливо.

Імператор точно не повірив би відповіді, яка демонструвала таке очевидне вагання. Він злегка насупився, потім повернувся і схопив мене за щиколотку.

...?!

«Ні... Ваша Величносте Імператоре...?!»

Положення його голови тепер було нижче рівня моїх очей...?

Чи варто мені теж вклонитися? Як опуститися ще нижче, коли я й так сидів?

— Ти так і будеш продовжувати сидіти тут, не встаючи... Що ти робиш?

— ... ні.

Я повільно випрямив свою незграбно зігнуту верхню частину тіла.

Імператор, який дивився на мене ледь зрозумілим поглядом, здавалося, вирішив проігнорувати мої спроби, знову опустив погляд на щиколотку, яку він тримав, і повторив те, що промовив до цього.

— Продовжуєш сидіти, не встаючи...

— ...

— Ти не настільки грубий, щоб наважитися сидіти, поки Імператор стоїть...

— ...

— Твої м'язи пошкоджені.

Краще бути змушеним не виявляти манер через фізичний стан, ніж виглядати грубим перед Імператором.

Імператор, який обмацував кістки щиколотки, гомілки та коліна в такому порядку, засміявся, швидко відповівши.

— Мабуть, так. З кістками все гаразд.

— ...

— Я дам тобі пов'язку, тож перемотай її як слід і повертайся додому. Тебе викличуть через кілька днів, тому було б гарною ідеєю добре про себе подбати до того часу.

— Викличуть... ви маєте на увазі?

— Так, оскільки цього разу ти виконував наказ Короля Демонів, хіба не було б справедливо наступного разу виконати мій наказ?

Ого... леле...

Чому моє життя таке? Це справді зводить мене з розуму.

Навіть коли я рефлекторно взяв пов'язку, яку дав мені Імператор, і знову залишився сам, я не міг стримати духу, що вирвався назовні.

***

За іронією долі, оскільки ідеологія Імператора та герцога, двох лідерів імперської та артстократичної фракцій, що ворогували між собою в Імперії, була дещо схожа, дворяни мали базовий здоровий глузд, пов'язаний з поняттям «походження зобов'язує», незалежно від фракції.

Наприклад, країна та її громадяни повинні вважатися головним пріоритетом.

Тим не менш, якби хтось запитав, чому існує так багато егоїстичних та марних дворян, можна було б сказати, що це схоже на те, як вдарити когось, навіть якщо ви знаєте, що не повинні його бити, але в будь-якому випадку, незалежно від їхньої фактичної поведінки, базовий здоровий глузд буття аристократом явно був закорінений у куточку голів нинішніх дворян.

Ось чому ця історія раптово з'явилася.

— Як дворяни цієї Імперії, які ставлять країну на перше місце, чи не повинні ми чітко прояснити правду про чутки про почесного маркіза Деона Харта? Ці плітки, які, незалежно від того, правдиві вони чи ні, можуть загрожувати цілій країні.

Ходили чутки про почесного маркіза Деона Харта.

Плітки свідчили, що він вампір!

— Я знайшов це в старій книзі. Територія демонів була надзвичайно великою, як і їх кількість, тому вони не так часто контактували зі світом людей, але казали, що «вампіри» точно існували у Царстві Демонів.

— Хіба це не справа минулих днів?

— Наразі немає можливості дізнатися. Однак ми не можемо ігнорувати можливість того, що почесний маркіз Харт — останній вцілілий член клану.

— Це точно підозріло. Також, його стиль бою передбачає надмірне кровопролиття!

— У нього також червоні очі.

— А як щодо блідої шкіри? Я чув, що йому не можна довго перебувати на сонці, але хіба про вампірів у книзі не написано саме так?

На диво, вони були серйозні щодо цього.

Якщо в старій книзі написано, що вампіри жили разом з демонами у Царстві Демонів, тож чи не існувало великої ймовірності, що вони стануть на бік Короля Демонів, коли світ людей та Царство Демонів почнуть війну? Як і різні королівства у світі людей, які воювали одне з одним, але припинили конфлікт, щоб боротися проти «Царства Демонів»!

— Цього разу нам потрібно точно в цьому переконатися.

— Ти маєш рацію. Але Його Величність підтримує його...

— Це те, що я хотів сказати Його Світлості герцогу...

— Мене вигнали, перш ніж я встиг щось сказати.

Для герцога, який знав правду, було цілком природно, що це було ніщо інше, як нісенітниця дурних людей.

— Здається, у нас немає іншого вибору, окрім як з'ясувати це самостійно.

— Я вже відправляв очі та вуха до почесного маркіза Харта.

— Я теж, але якимось чином, звістки перестали надходити...

— Тепер, якщо подумати про це...

— Схоже, найманці мертві. Він теж Герой, тому, мабуть, має розвинену силу духу.

Як і очікувалося, він грізний супротивник.

Цей висновок спав на думку всім присутнім дворянам одночасно.

— ... Мені доведеться відбирати їх якомога ретельніше відтепер та відправляти знову.

— Потім я приставлю ще кількох людей, щоб вони спостерігали здалеку, про всяк випадок.

— Але... що ви плануєте робити, якщо він справді виявиться вампіром?

— ...

— ...

Чи зможе Імператор остаточно позбутися його, навіть якщо це буде просто зробити?

Навіть якщо світові стане відомо, що він вампір, єдине, що зміниться, це те, що загальна ворожість до Деона Харта посилиться, але малоймовірно, що Імператор легко викине свій корисний меч.

Можливо, справа була лише в тому, щоб знати відповідь та прийняти це. Дворяни точно контролюватимуть інформацію про нього. Радше, вони не можуть ігнорувати можливість того, що вампір, який стоїть на боці Імперії, може бути використаний для формування позитивної громадської думки.

— ... Тоді давайте подумаємо.

— Чи потрібно це? Ми навіть не підтвердили, чи правдиві ці чутки.

Метод, який обирають більшість людей, які стикаються з невирішеними проблемами, — це відводити погляд.

Дворяни уникали незручних родин, які, безумовно, були проблемними та викликали головний біль.

— О, і ходять чутки, що бойові стилі командира Нульового загону та Деона Харта схожі... Чи може бути, що вони одна й та сама особа?

— Ха-ха, навіть не жартуй так! Хіба таке можливо? Чи то Імператор, чи Диявол, вони б не залишили подібне без уваги.

— Ха-ха, це правда. Минуло більше двох років відтоді, як існування Нульового загону перестало бути таємницею. Це означає, що існує ймовірність, що він існував у Царстві Демонів навіть довше. Ви ж бачили день, коли Царство Демонів оголосило війну, чи не так? Неможливо, щоб сторони, залучені до такої словесної війни, не знали про це понад два роки. Це був кумедний жарт.

— А-ха-ха, чи не так?

Тим часом один дворянин запропонував унікальну гіпотезу, але її відкинули як жарт, щоб підняти всім настрій, і зустріли сміхом.

Це була до безглуздя ненадійна гіпотеза, але вона насправді підняла всім настрій.

У теплій атмосфері всі похвалили дотепні жарти дворянина та зосередилися на «теорії вампіра Деона Харта».