Розділ 137 — Дамба тріснула (2)

Проблема була в тому, що через обставини маркіз не зміг повністю перемогти свого супротивника без пошкоджень.

— Кхахак.

Потекла кров.

Не втрачаючи можливості, демон підвівся. Третій Герой Імперії помітив це і кинув кинджал, навіть коли кров хлюпала з його рота.

Кинджал ледве пройшов повз обличчя хлопця, ніби кінчики його пальців затремтіли від кровохаркання.

«Якби він був у гарній формі, він би точно влучив».

Ніби відчувши це, демон відступив з блідим обличчям і швидко втік.

Навіть у такому стані маркіз намагався наздогнати його. Він ніяк не міг промахнутися.

З твердою рішучістю лицар вихопив меч і спробував погнатися за демоном...

— Кха-кахк-ках!

— Маркізе!

Можливо, він розсердиться. З точки зору маркіза, він би хотів переслідувати демона, а не піклуватися про власне тіло.

Але все ж таки, тіло маркіза понад усе.

Готуючись до суворої лайки пізніше, лицар сховав меч, який вихопив, і швидко підійшов до Деона Харта.

***

Пан Арут пожертвував собою. Вигляд того, як він кашляв кров'ю, кажучи мені йти геть...

Не можу бути впертим, коли він зробив це. Тож я вчинив, як мені наказали, і пішов, кусаючи губи.

«Йому потрібне лікування...»

Замість того, щоб надати лікування, я тільки став тягарем.

Це був перший раз, коли сигнал був таким сильним. Ознака масивної кровотечі через травму, а не кашлю з кров'ю.

Гадаю, саме тому я запанікував. Коли я прийшов до тями, мені вдалося втекти з замку, чого ніколи не вдавалося.

Коли я зустрів пана Арута, то відчув радість, і нарешті зміг особисто оглянути рану...

— Кха-кахк-ках!

— Маркізе!

На тлі гучного кашлю я відчував, як імперський лицар, який намагався мене переслідувати, повернувся до пана Арута.

Мій біг сповільнився через мої жалюгідні почуття. Ніхто за мною не женеться. Я зупинився на місці та тихо пробурмотів.

— Пане Аруте... зрештою, ви ж дворянин.

Я очікував, що він не міг мати незначного статусу.

— Його статус у світі людей все ще дійсний.

Чи це було для того, щоб діяти як шпигун? Оскільки він пішов задля виконання місії Короля Демонів, Король Демонів мав знати.

Це важливе питання для розуміння, і воно було конфіденційним. Навіть якби я помер, дізнавшись про це, мені б нічого було сказати проти.

Тож варто просто зупинити думки на цьому. Я свідомо зупинив свій мозок від подальших обчислень та розмірковувань.

«Зрештою, я дізнався, що це була моя вина».

У мене не було бажання розкопувати інформацію про нього, і навіть тепер, коли я дізнався дещо з неї, це все ще нічого не значило.

Отже...

«Я нічого не знаю».

Я вирішив просто забути.

***

Чутки поширилися.

— Почесний маркіз Деон Харт потрапив у засідку демонів під час підкорення монстрів. Через це він отримав внутрішні травми та втратив більшу частину того, що спіймав.

Ситуація змінилася після того, як Деон Харт пройшов медичний огляд у палацового лікаря, особисто направленого Імператором.

— Почесний маркіз Деон Харт потрапив у засідку демонів під час підкорення монстрів. Тим не менш, він спіймав майже всіх без жодних пошкоджень, але втратив їх через прокляття Диявола.

Реакція тих, хто почув цю чутку, була різною.

Дехто стверджував, що титул «Героя» слід відібрати, запитуючи, чи гідна цього звання людина, яка настільки слабка, що промахнулась повз єдиного демона, котрого спіймала, через прокляття, тоді як інші стверджували, що відбирати титул неправильно, оскільки це прокляття, отримане під час повернення тіла Героя, а не щось інше. Вони стверджували, що йому краще просто відійти від лінії фронту та дати відновитися.

Дехто казав, що оскільки для боротьби з Царством Демонів потрібно якнайбільше людей, завдання, які не були надзвичайно важливими, такі як підкорення монстрів, слід було відкласти, тоді як інші казали, що було б марною тратою не залучати когось достатньо вправного, щоб витримати раптовий напад демонів, не отримавши пошкоджень, і перемогти їх навпаки. Вони навіть казали, що не можна залишити їх там, і що варто зробити те, що належно.

Незважаючи на ці твердження, були й люди, які зітхнули з полегшенням.

— Схоже, він не вампір.

— Принаймні, не схоже, що він на боці Царства Демонів.

— Це правда. Якби він був на боці Царства Демонів, замість того, щоб зазнати пошкоджень і намагатися спіймати демона, він би спробували вбити лицаря, який став свідком, і відпустив би демона.

— Я такий радий.

Їм більше не потрібно було турбуватися про почесного маркіза Деона Харта.

Таким чином, теорія про вампіра Деона Харта, яка була гарячою темою серед деяких дворян, була певною мірою розвіяна і повільно вщухла.

А Імператор, який почув цю новину разом із чутками, розслаблено відкинувся на спинку стільця та тихо засміявся.

— Вампір... Абсурдно, що ідіоти, які вірять таким чуткам, дворяни цієї Імперії.

— ...

— Він радше демон.

Здається, йому скоро доведеться покликати Деона Харта.

***

У якийсь момент галюцинації Імператора посилилися.

Імператор, який викликав Деона Харта та займався документами до його прибуття, тихо насупився, оскільки його галюцинації стали сильнішими, ніж раніше. Він також на мить дістав кинджал...

— Ваша Величносте.

— ... Чому ти це робиш, генерале?

— Ви цілилися в зап'ястя, а не в тильну сторону долоні.

— ...

У його вухах дзвенів гигочучий голос.

Зір, затьмарений галюцинаціями, прояснився, і він запізно побачив місце, в яке цілився кинджал. Щоб запобігти цьому, Немезеус ризикнув бути грубим і схопив руку, яка тримала зброю.

— ... Було б важко залишатися здоровим у такому стані.

— Рана на вашій руці досить велика.

— Я знаю.

Імператор слухняно відклав кинджал. Він спостерігав, як Немезеус підняв його та дбайливо доглядав за ним, готуючись до неочікуваної ситуації, а потім сперся на спинку, щоб розслабити своє тіло.

Імператор опустив голову та надовго закрив очі тильною стороною долоні, перш ніж відкрити рота, ніби бурмочучи щось.

— Це дивно...

— Що ви маєте на увазі?

— Галюцинації. Замість звичних видінь, викликаних моєю уявою, виникає відчуття відвертої та незвичної злості. Щоразу, коли це трапляється, навколишнє середовище крижаніє...

Це пробуджувало розум, який втратив свою ясність через втому від війни та галюцинацій. Він реорганізував свій розладнаний мозок, силоміць згуртував його та покрутив головою.

Імператор — людина, яка явно натренувала свої розумові здібності. Він вміло знайшов рішення, яке потрібно було прийняти, незважаючи на всі відволікаючі фактори.

— ... Без зайвого шуму поклич чаклуна.

Чаклуна, а не лікаря.

Немезеус на мить замовк, а потім опустив голову, ніби не був здивований ще мить тому.

— Добре.

Невдовзі прибула чаклунка.

Вона назирці йшла за Немезеусом, тремтячи, коли почула пояснення, і зблідла, побачивши Імператора. Їй ставало все гірше, коли наближалась до Імператора, аж поки не зупинилась і не почала затуляти рота, ніби її нудило.

— Угх...!

— Як ти посміла!

— Зупинись.

Імператор, який зупинив Немезеуса від вихоплення меча, повільно перевів погляд на чаклунку.

— Схоже, мене прокляли, як і очікувалося, чи не так?

— Так, так... вас прокляли... але...

— Здається, це таке сильне прокляття, що тебе нудить.

— Ах... ні...! Я можу впоратися з самим прокляттям, проте!

— Проте?

Її нудота була викликана не отруйним прокляттям.

Якщо так, то в чому причина?

Чаклунка, яка зустрілась поглядом із золотими очима, сповненими питань, поспішно опустила голову. Уникаючи зорового контакту та заїкаючись, вона заговорила.

— Тобто... карма та образа, які несе Ваша Величність, такі великі...

— Ах, здається, ти можеш бачити, що я накоїв. Це справді так жахливо?

— Як вам вдається зберігати здоровий глузд? Наважуся запитати.

— Це грубо.

Тепер Немезеус вихопив меч.

— Все гаразд, генерале. Хіба це не правда?

Імператор посміхнувся, махнув рукою, розправив ноги та криво сперся верхньою частиною тіла на підлокітник.

Він прийняв розслаблену позу, щоб зняти напругу іншої людини.

Немезеус, який слідував волі Імператора, також сховав меч і зробив крок назад. Імператор повільно заговорив, а атмосфера навколо стала набагато спокійнішою, ніж раніше.

— У будь-якому разі, це правда, що мене прокляли... Чи можливо дізнатися, хто його наклав?

— Відстежити прокляття може бути складно. Як ми можемо відстежити щось, що не залишає слідів і може бути побачене лише людиною, на яку воно звернене, та тими, хто має особливі очі?

— Це так. Мені було цікаво, хто це був, тож шкода.

Це був простий голос без жодних жалів.

Чаклунка, яка уважно спостерігала, запитала.

— Ви... не сердитесь...?

— Ну... я впевнений, що більше половини світу ненавидить мене, але хіба не смішно, що хтось серед них вирішив використати чаклунство, і ще смішніше буде знайти їх і помститися їм? Мені просто було цікаво, хто настільки дурний, щоб проклясти монарха країни, яка зараз на передовій боротьби з Царством Демонів.

— А, минуло вже досить багато часу відтоді, як прокляття почало діяти... але, здається, ви про це не знали.

— Гм?

Це також було несподівано.

— Як довго це триває?

— Здається, минуло більше року... але діяти воно почало лише нещодавно. Схоже, ви придушували його своєю психічною стійкістю.

— Щодо психічної стійкості... Останнім часом я, що очевидно, дуже втомлений, і, можливо, через це мої галюцинації погіршилися.

— Навіть галюцинації... Дивлячись на цю карму та образу, ще дивніше не бачити цього... але як ви досі протримались?

Імператор лише весело посміхнувся.

У будь-якому разі, його психічну силу було визнано.

«Це одна з якостей монарха».

Тим часом чаклунка вийняла аркуш жовтого паперу з багажу, який вона принесла, і почала щось записувати кров'ю з пальця.

— Я нічого не можу вдіяти з кармою та образою, спричиненими тим, що ви зробили, Ваша Величносте, але...

— Це те, чого я й так не бажаю.

— Я очікувала, що ви це скажете. У будь-якому разі, прокляття з Вашої Величності можна зняти. Зараз я не готова, тому найкраще тимчасово придушити цю силу. Будь ласка, покличте мене знову через три дні, і я обов'язково підготуюсь до того моменту та усуну злого духа.

Злий дух?

Очі Імператора вперше сіпнулися від слів, що сказала чаклуна.

Чи було це прокляття таким, що навіювало злих духів?

— Я думав, що це прокляття має відняти моє життя... але це був просто злий дух, навіяний на мене.

— Щоб наслати смертельне прокляття, потрібно натомість віддати найцінніше для самого заклинателя і найцінніше для людини, яка зробила подібний запит. У більшості випадків це ваше власне життя або життя дорогої вам людини, наприклад, члена сім'ї чи коханого. Оскільки ви безпосередньо забираєте життя іншої людини, хіба не повинно бути відповідної ціни, щоб збалансувати терези? Тому тип прокляття, про який ви згадали...

— Не думаю, що його коли-небудь використають. Однак, якщо з «прямим» методом є проблема, то має бути також непрямий спосіб, чи не так?

— Злий дух, який опанував Вашу Величність, і є прикладом такого непрямого методу.

Жовтий папір наповнювався червоними літерами.

Ніби цього було недостатньо, чаклунка знову кусала кінчики пальців щоразу, коли кровотеча зупинялася, змушуючи кров текти та створювати амулет.

Особи без дозволу не могли носити зброю перед Імператором, тому це був єдиний спосіб пролити кров...

— Дай їй хоча б кинджал, Немезеусу.

— ... Так, Ваша Величносте.

— О, майже готово, тож не потрібно.

— Наважуся попросити Вашу Величності про ласку...

— Ось і все, генерале. Продовжимо те, про що ми говорили раніше. Не думаю, що це був кінець пояснення.

Імператор, який заспокоїв Немезеуса, постукавши пальцями по підлокітниках крісла, засміявся.

На Немезеуса також було цікаво дивитися. Імператор сказав йому потренуватися приховувати вираз обличчя, але коли він наказав йому віддати кинджал, що він зробив, коли вона відверто виявила ознаки неприязні? Йому справді стало ніяково, коли чаклунка відмовилася...

Він поглянув на чаклунку. Ніби закінчивши робити амулет, вона зібрала розкидані навколо себе папери та продовжила своє перерване пояснення.

— Злий дух, який прив'язався до Вашої Величності, — це той вид, який бентежить ваш розум і повільно висмоктує вашу життєву силу. Це один із методів, які зазвичай використовуються проти того, хто дійсно хоче померти.

— Цікаво.

— Це сумний і жорстокий спосіб використати мертву людину, щоб завдати комусь шкоди. Для початку я спалю цей талісман, щоб тимчасово придушити злого духа.

Використання мертвих, щоб завдати комусь шкоди... Тільки подумати.

Імператор махнув рукою, сигналізуючи їй подбати про це, і підпер рукою підборіддя.

Після того, як він вислухав це пояснення, чоловік, здається, зрозумів, як зміг терпіти так довго.

Він не міг уявити, наскільки божевільним було б, якби злість слабкого хлопця, який використав мертвих, навіть не маючи сміливості завдати шкоди Імператору безпосередньо, вплинула б на нього. Це просто смішно.

Коли він мовчки спостерігав за роботою чаклунки, ззовні почувся голос.

— Ваша Величносте, почесний маркіз Деон Харт прибув.