Розділ 138 — Дамба тріснула (3)

— ... Скільки ще залишилося?

— Мені треба тільки спалити це.

— Тоді хай заходить.

Дозвіл було надано, і вхід відчинено, але особа не зайшла.

Щось не так? Імператор з сумнівом подивився на вхід. Через мить його чутливі вуха почули бурмотіння Деона Харта: «Що це за запах...»

Через деякий час Деон Харт нарешті зайшов. Щойно він увійшов, здалося незвичним те, як він почав кашляти, прикриваючи рота та носа...

— Кхахк-кха слава Імперії... Кхах!

— ... кров?

У цей момент усі, крім Деона Харта, подумали про одне.

Немезеус та Імператор рефлекторно озирнулися на чаклунку. Зрозумівши значення їх погляду, вона не могла зніяковіло не похитати головою.

— Ні.

— Невже це правда?

— Не зовсім. Ця людина точно жива дитина... ого.

Талісман, що пригнічував енергію злих духів. Деон Харт завагався, відчувши «запах», перш ніж увійти.

І щойно увійшов, він почав кашляти. Більше того, коли чаклунка підійшла перевірити його, у нього навіть почалась кривава блювота.

Чи міг такий збіг взагалі статися? Звичайно, Імператор запідозрив щось, але чаклунка, яка закривала йому рота, рішуче похитала головою.

— Ця людина також скоїла багато гріхів. Вона носить образу на своїх плечах.

— Тоді Деон Харт...

— Звичайно, мій талісман не впливає на живих, але це не означає, що він злий дух. Це просто чистий збіг.

— ... Тоді це через прокляття Короля Демонів? Як це можна владнати?

Того дня, коли Деон Харт повернув тіло Героя, отримавши безпрецедентне клеймо, він, звичайно, спочатку пішов до чаклуна, щоб зняти його.

Чаклуни, які побачили його мітку, сказали, що це магія, яку Диявол спланував і використав, і що жоден чаклун нічого не зможе з цим зробити.

— ... Гадаю, мені спочатку слід скликати раду.

Казали, що лікування не існувало, але вони не могли просто залишити його ось так випльовувати кров.

Імператор клацнув пальцями.

***

Що ти, заради всього святого, спалюєш у просторі, де знаходиться Імператор? Тут стоїть їдкий сморід.

У мене стиснуло горло, і я закашлявся. Через це я занадто сильно натиснув на живіт, і кров потекла вниз. Ймовірно, це також зашкодило моїй ніжній шиї.

Тим часом генерал Немезеус спостерігав за мною, поклавши руку на меч, а жінка, яку я ніколи раніше не бачив, повільно наблизилася до мене, її ледь не знудило...

— ... Тоді це через прокляття Короля Демонів? Як це можна владнати?

Присутність цих двох одразу ж стерлася голосом Імператора.

— ... Гадаю, мені спочатку слід скликати раду.

Не потрібно нікого кликати.

Це звичайне кровохаркання, що нічим не відрізнялось від звичайного. На цьому етапі вони, мабуть, мали звикнути до цього.

Звісно, думки, які я бурмотів собі під ніс, так і не дійшли до Імператора. Дивна жінка зникла, а на її місці з'явився палацовий лікар?!

— Ваша Величносте?

— Тим, хто прибув швидше за будь-якого члена ради, виявився лікар. Тобі не потрібно хвилюватися, бо він більш здібний, ніж інші законодавці.

Це виключно через Імператора!

Якщо він скличе раду, всі, звичайно, подумають, що щось не так з дорогоцінним нефритовим тілом Його Величності, і прибіжать!

Я подумав, чи варто мені наважитись пройти медичний огляд у лікаря... Поглянувши на нього, я тихо зробив крок назад.

— Почесний маркізе Деоне Харте, ти тепер ігноруєш слова Імператора?

Мені довелося зупинитися через це одне речення.

Зрештою, лише після того, як було поставлено діагноз, що жодних дій вжити не можна, я нарешті зміг втекти від лікаря.

Хоча я витримав тиск і навіть пройшов медичний огляд, настрій був не дуже добрим.

Коли їм сказали, що з моїм станом нічого вжити неможливо, вони вирішили, що зрештою, причиною було прокляття Диявола.

— ... Усі, йдіть, крім маркіза Харта.

Імператор заплющив очі та витягнув руки на підлокітниках, ніби втомився.

Мені доведеться залишитись наодинці з Імператором, який, здавалося, почувався не дуже добре! Відчувалось, ніби я залишився сам у звіриному лігві. Я трохи опустив погляд, боячись образити його в цьому занадто вже тихому просторі.

Мене так відволікли, що я й забув, що мене викликав Імператор. Це, мабуть, недобре, і, ймовірно, пов'язано з контактом з Беном, демоном.

«Це справді не було навмисно...»

Це несправедливо.

Бене, який же покидьок... Поки я лаяв Бена в думках і думав, як довести свою невинність, голос Імператора пролунав.

— Підніми голову.

— ...?

Реакція на його слова була рефлекторною.

Імператор зустрівся зі мною поглядом, ніби чекав, поки я підніму голову. Люті золоті очі захопили моє поле зору.

— ...

— ...

Він ніяк не міг не знати про інцидент з демоном, про який всі пліткували, але він взагалі про це не згадував. Він просто дивився в мої очі, пом'якшив куточки рота, ніби щось читав в моєму погляді, і тільки тоді заговорив.

На відміну від його м'яких вуст, слова, що йшли за цим, були досить... різкими.

— Ти скоро вирушиш на війну, тож підготуйся заздалегідь.

На щастя, не було постійних допитів і догани, але щастя я також не відчув.

***

Після того, як мене деякий час викликали на виконання дрібних робіт, я знову опинився на полі бою.

«Було б добре, якби я міг просто й надалі розбиратися з дрібними монстрами».

Оглянувши білу форму, яку, здавалося, я давно не носив, і погравшись з білою маскою та капюшоном плаща, що закривав моє обличчя, я підвів погляд. Ясне, високе небо заповнило моє поле зору, як і колись.

Я не міг бути впевненим через маску, але повітря видавалось чистим і свіжим. Що ж, скоро воно буде сповнене кривавого запаху, тому я не дуже хочу знімати маску, щоб перевірити. Якщо збагну це відчуття відстороненості, то почуватимусь дуже дивно.

Поки я просто дивився на небо, відчув чиюсь присутність позаду себе.

— Молодший.

Незнайоме, але водночас знайоме звернення та гідний голос.

Я рефлекторно повернув голову. Чоловік з прямою та вертикальною поставою елегантно посміхався в цьому напрямку.

— ... Стигма-старший?

— Так, минув вже деякий час. Я з нетерпінням чекав на зустріч з тобою знову, але ніколи не думав, що ми зустрінемося в такому місці.

— Так, так...

— Тобі здається дуже ніяково, зважаючи на те, як ти говориш. Якщо хтось побачить це, він подумає, що я страшний.

Чесно кажучи, трохи страшний... ні, не трохи.

— Гм, здається, вони розмістили двох Героїв в одне місце в ситуації, коли людські ресурси обмежені...

Це місце здавалося дуже важливим. Ну, я чув, що тут була трохи небезпечна ситуація.

Я спостерігав, як він бурмоче щось таке, приголомшений. Я давно перестав про це думати. Чому я повинен стресувати, думаючи про щось, коли все, що мені потрібно зробити, це виконати завдання, яке мені дадуть.

Здається, ці думки випливли на поверхню. Стигма трохи примружив очі та гукнув мене.

— Молодший.

— Так.

— Молодший, хіба під твоїм командуванням також не має бути військ, за яких ти маєш нести відповідальність?

— Це правда.

— Отже, мій молодший також командир. Я впевнений, що ти знаєш про небезпеку для командира, який не думає...

Страшно... Страшно!

Це тому, що це місце — зона бойових дій? Чому тут так страшно? Я впевнений, що коли ми вперше зустрілися, так не було...

... чи було? Чи було так, коли ми вперше зустрілися?

Коли я тремтів і не міг відповісти, до нас підійшов хтось, хто виглядав як лицар Стигми.

— Мій лорде. Сварка між Благородними Лицарями та Безіменними Лицарями, що безпосередньо підпорядковуються імператорській родині, виходить за межі і впливає на наших хлопців. Що нам робити?

— Я впевнений, що ніхто з підлеглих мені хлопців не діятиме необачно. Якщо так, візьми на себе відповідальність і переконайся, що вони знатимуть своє місце.

— Так, зрозуміло...

— І.

Він зітхнув.

Стигма схопив лицаря за комір і потягнув його.

— Я розмовляю зі своїм молодшим. Гадаю, ситуація не така, щоб вплутувати мене в це.

— ... вибачте.

... Добре, тепер Стигма з недавнього минулого більше не лякав. Натомість я дуже боюся нинішнього Стигми.

Він був дуже добрим до мене...

Я ще більше стиснувся і почав тремтіти, а потім раптом підвів голову, бо мені спало на думку дещо знайоме. Ні, зачекайте хвилинку. Хіба я не почув щось дуже знайоме в розмові нещодавно? Благородні Лицарі...

«Це ж мої придурки!»

Офіційна назва Кривавих Лицарів!

Я злякався і озирнувся в пошуках хлопців. Знайти божевільних собак було неважко.

— Серед вас навіть немає кандидата в Герої з фрагментом!

— А ви взагалі не маєте назви!

— Ім'я лицарів не має нічого спільного з їх бойовою силою!

— А нам не потрібен фрагмент Героя, щоб бути сильними!

— ... Якщо не будете битися як слід, то програєте!

— Як заговорили лицарі без імені.

— Ти!

Як і очікувалося, там, де були вони, постійно панувала метушня. Куди поділась дама Лієн?

Коли я швидко озирнувся, думаючи, що ось-ось почнеться бійка, я почув голос.

— Якщо ви шукаєте командирку лицарів під вашим командуванням, вона поїхала поговорити з нашим командиром.

— Ах.

Правильно, вона сказала, що буде недовго відсутня, щоб зробити найнеобхідніші підготування.

Єдина людина, яка може контролювати цих божевільних собак...! Поки я мовчки зневірювався, Стигма, який дивився на мене порожнім поглядом, раптом запитав.

— Хіба у вас немає віце-командира?

— Це Мілан... Хлопець попереду із засуканими рукавами — він віце-командир. Так, той, який щойно вихопив меч.

— ... Ваші лицарі потребують виховання.

Його тон був надзвичайно легкий та елегантний, але чомусь лякаючий.

Я раптом задумався, наскільки добре навчені люди Стигми, тому повернув голову й побачив лицарів, що чекали в стрункій позі, ніби вони були в зовсім іншому світі.

Погляд спрямований прямо перед собою, обличчя безвиразне.

«Ого... То ось що називається елітою?»

— Кажуть, що ставлення підлеглих впливає на гідність їхнього господаря. Молодший, тобі потрібно більше дізнатися про дворянську гідність. Якщо дворянин високородний, хіба до нього не слід ставитися відповідно?

— Е-ем...

Це... не дуже приємно.

Це здавалося малоймовірним, але невже Стигма також так думав? Про аристократичне верховенство?

Цього разу, Стигма додав, ніби зрозумів, що його думки були розкриті.

— Схоже, ти неправильно зрозумів, що я мав на увазі. Це не означає, що ти повинен бути зарозумілим. Я не маю на увазі ганяти своїх підлеглих, так ніби вони щури. Коли люди оцінюють інших, вони зазвичай судять їх на основі їхнього виразу обличчя, постави, тону голосу та того, як інші люди до них ставляться, чи не так?

А, я розумію.

Але невже мій вираз обличчя був таким легким для читання? Напевно, ні.

У такому разі залишається лише припущення, що Стигма має добрий зір і що він достатньо зосереджений на мені, щоб помітити навіть найменшу зміну у виразі обличчя.

... Останнє припущення лякало, тож краще думатиму, що це перший варіант.

— Я кажу це лише тому, що не хочу, щоб мій молодший кудись пішов і його там зневажали, тому сподіваюся, ти уважно вислухаєш. Особливо, якщо тебе зневажатимуть не через твою власну помилку, а через ставлення твоїх підлеглих... Думаю, це було б погано.

Я відчував вбивчий намір в його словах...

Я не міг відповісти і лише дивився на нього, а коли він зустрівся зі мною поглядом, чоловік ледь помітно підняв куточок губ.

— Більше того, якщо цього не зробити, хтось справді помре. Ти не заперечуєш, якщо я це зупиню?

Ох, звісно!

— Я повернуся скоро!

— Будь ласка, повертайтеся.

***

«Кандидати в Герої» не визнають Деона Харта Героєм.

Як може людина без частинки Героя бути «Героєм»? Це місце мало належати комусь з них.

Незалежно від того, наскільки видатними є його досягнення та наскільки він хороший у бою, він зрештою лише пересічна людина і впевнений, що переможе, якщо буде боротися належним чином, тому погляди тих, хто бачить Деона Харта, природно, ґрунтувалися на менталітеті зверхнього ставлення до його супротивників.

Якою була реакція Кривавих Лицарів, які побачили це?

«Як ви смієте, на нашу дитину... ні, на капітана... Ви дивитесь на маркіза зверхньо?»