Розділ 139 — Дамба тріснула (4)

Як ці виродки, які ніколи не переживали війни, сміють обговорювати, хто заслуговує на звання Героя?

По-перше, «Герой» не визначається наявністю чи відсутністю фрагменту. Герой може здаватися незначним, але це справді особливий титул.

Людина, яка вбігає в палаючий будинок і рятує людей, є героєм, і людина, яка кричить про евакуацію, бо там пожежа, також є героєм. Людина, яка виявляє доброту до дитини на узбіччі дороги, стає героєм для цієї дитини, а праведні батьки також є героями для своїх дітей.

Звання «Героя» отримати одночасно легко і важко, але хіба не природно, що той, хто прагне його, навіть не знаючи про це, не має кваліфікації, щоб бути героєм?

Більше того, Кривавих Лицарів врятував Деон Харт під час Восьмирічної війни.

Багато людей керувались цією маленькою рукою на перехресті життя і смерті. Навіть якщо Імперія його не визнає, вони визнають його Героєм, але коли хтось зневажає Деона Харта перед їхніми очима, не визнаючи його Героєм... хіба реакція божевільних собак не очевидна?

— Ви заздрите?

— ... що?

— Гей, хлопці. Ці покидьки заздрять нашому маркізу!

— Ці хлопці? Ваш маркіз? Ви навіть не знаєте, про що ми говорили? Як смієте?

Під час війни цих покидьків чекає неминуча смерть.

У цьому хаосі щонайменше одна людина може бути вбита своїми союзниками.

Понад усе, Деон Харт, з яким вони вперше зустрілись під час Восьмирічної війни, був занадто молодим.

Якою б не була мала різниця у віці між ним та лицарями, вони всі були один для одного як старші та молодші брати, дядьки та племінники, тож як могла не утворитися прихильність один до одного?

У деяких з них справді була велика різниця у віці, і ця різниця на рівні батька та сина, а їхній лідер — монстр, коли справа доходила до бою та психологічної війни, але зрештою, він був дитиною, яка не вправна ні в чому іншому, тому, таємно піклуючись про нього, свідомо чи несвідомо, вони природно починали думати, що він «їх дитина». У цієї думки не було іншого варіанту, окрім як засісти в голові лицарів.

«Зрештою, я так і не одягнув спідню білизну...»

Хіба він не казав, що якщо спідня білизна просочиться кров'ю і прилипне до тіла, вона заважатиме рухам?

Це настільки увійшло у звичку, що Криваві Лицарі зрештою не носили її навіть після закінчення війни.

«Війна все зруйнувала».

Цк. Відновивши спокій, Мілан посміхнувся, йдучи до «кандидатів у Герої».

— Стандарти маркіза не настільки низькі, щоб ви, хлопці, наважилися йому заздрити. Вам слід дивитися на сходи, якими ви можете піднятися, але що робити, якщо ви дивитеся в небо? Чому б вам просто не здатися?

— ... ти!

Звичайно, він знав, що з фрагментами Героя не можна жартувати. Якщо вони стали б битися з ними лоб в лоб, вони б сто відсотків програли.

Все ж таки, він не міг просто стояти і дивитися, як його лідера зневажають, правда? Зокрема, капітан ненавидів, коли ним нехтували, більше за все через його стиль бою.

— Серед вас навіть немає кандидата в Герої з фрагментом!

— А ви взагалі не маєте назви!

— Ім'я лицарів не має нічого спільного з їх бойовою силою!

— А нам не потрібен фрагмент Героя, щоб бути сильними!

— ... Якщо не будете битися як слід, то програєте!

— Як заговорили лицарі без імені.

— Ти!

Мілан захихотів, побачивши, як хлопець схопив його за комір, а потім подивився на нього з серйозним обличчям і витягнув свій меч. Оскільки вони давно працюють разом, інші хлопці також зайняли свої позиції, підвищивши напругу навколо.

Поки кандидати в Герої були шоковані, Мілан кілька разів повернув зап'ястя, в якому тримав меч, потім поклав підборіддя на плече та криво посміхнувся.

— Будемо битися?

— ...

Хоч вони й вбивці... але Благородні Лицарі підпорядковувались безпосередньо Деону Харту.

Вони пройшли через труднощі та злидні на полі бою протягом восьми років, і зв'язок, який вони створили, навіть після цього нікуди не подівся, тому навіть якщо їх проклинатимуть, вони зчинять лише більше нещасних випадків, але «Безіменні Лицарі» перед ними перебували під безпосереднім контролем Імператора.

У них не було бажання проходити через труднощі з Імператором, і Імператор не піддався б власній прихильності, тому якби стався нещасний випадок, все було б так само.

— Ах, оскільки ви кандидати в Герої, ви не хочете померти.

Тому що Імператор цінував талановитих людей.

— Натомість у нас будуть певні непереливки.

— Нам всього лише потрібно буде вислухати лайку.

— Капітан, мабуть, тебе вдарить.

— О, звісно. Так і буде.

Поки вони стояли там, несучи нісенітниці, на мить роздався голос:

— Що ви тут робите?

— А, маркізе!

Деон Харт прибув.

Мілан одразу посміхнувся, сховав меч і обернувся. Білий каптур зі злегка недбало складеним верхом, ніби його за мить до цього підняли, опинився в полі зору.

Що ж їм робити, якщо їхній капітан все ще не може упорядкувати свій верхній одяг?

— Нічого особливого!

Мілан повільно простягнув руку, щоб поправити цю частину, і посміхнувся, ніби нічого не сталося.

***

І відбулася битва. Битва, щоб зупинити просування армії Короля Демонів до Імперії.

Ні, це не було зупинення, це було «знищення».

Кажуть, що Диявол використав свій мозок. Його сили вдали, що перетнули найкоротший кордон, а потім увійшли до людського світу через інший.

«Лінія кордону» — це прохід, що з'єднує Царство Демонів і людський світ. Так само, як неможливо побачити кожен куточок будинку ззовні лише тому, що двері відчинені, неможливо зробити висновок про рухи армії неозброєним оком здалеку. Тому було важко помітити, що відбувається у світі людей та у Царстві Демонів без допомоги шпигунів.

Однак Імператор, який мав приблизне уявлення про думки Диявола, поєднуючи різні обставини, досить швидко відправив війська, але цього було недостатньо, щоб вигнати тих, хто вже прибув. Навпаки, їх відтіснили в дуже небезпечну позицію, і всі основні війська були майже зібрані разом.

Другий Герой, Стигма Приміро, та Третій Герой, Деон Харт.

Крім того, тут також були кандидати в Герої, які могли забезпечити великий супротив демонам.

«Це дуже елітні війська».

Я розумів, що наказ про «знищення» мав на увазі не відпускати жодного ворога живим.

За таких умов таке поєднання було б цілком доречним.

«Однак наша сумісність не дуже гарна».

Клетер, член Кривавих Лицарів, згадав зіткнення з кандидатами в Герої, яке сталося вранці, зітхнув і дістав зброю, яка вгрузла в животі демона.

Оскільки маркіз Приміро та його лицарі були відповідальні за блокування шляху відступу та вбивство тих, хто втече, Криваві Лицарі неминуче мали вбивати ворогів разом із кандидатами в Герої.

Вони зчепились прямо перед початком битви, але чи заспокояться вони після неї?

— Ти! Ти мало не помер!

— О боже, чому все так відбувається? Вибачте.

— Цей божевільний покидьок...

Сліпа атака дивним чином цілилась лише в потилицю кандидатів у Герої. Можливо, з гордості за те, що вони на одному боці, ті, хто не зміг захистити себе, отримали лише незначні травми рук і ніг і не пошкодили жодних життєво важливих частин тіла...

— Тримайте себе в руках!

Не було нічого хорошого в тому, щоб битися між союзниками, коли ворог прямо перед тобою. Як і очікувалося, гнівні крики командирки Лієн Райнер чулись на полі битви.

Зазвичай він би спробував зупинити його, перш ніж лідер виступить уперед, але цього разу Клетер удав, що не помітив, і просто проігнорував це. Вони дивилися зверху вниз на маркіза, тож це те, що мало бути зроблено.

«Ну... Вони тепер не зможуть навіть подумати дивитися на нього зверхньо».

Він відвів погляд та подивився в куток поля бою.

Місце, де запах крові був сильніший, ніж будь-де. Шматок червоного м'яса, який, як думалось, колись був демоном, котився по землі, а в місці, сповненому страху, стояв їхній ватажок, широко посміхаючись.

«Ви крутий, наш маркіз».

Свідомість так думала, але підсвідомість висловлювала відмову.

Хоча Клетер знав, що покладатися на наркотики — це недобре, він постійно думав, чи варто було йому їх приймати, як і іншим людям.

Було важко бачити спустошення, яке долало Деона Харта, маючи ясний розум.

«Я не вживав ліки, бо мав справу з демонами...»

Але хіба не краще було зробити це зараз?

Оскільки ця війна була не проти людей, а проти демонів, серед лицарів існував розкол на тих, хто звертався до препаратів, і тих, хто відмовлявся від них.

Тих, хто вирішив звернутися до наркотиків, бо не міг впоратися з людиноподібними демонами зі своїм здоровим глуздом, і тих, хто вирішив ставитися до них на тому ж рівні, що й до монстрів, оскільки це демони, які відрізняються від людей принаймні в одному аспекті.

Клетер обрав останнє, бо не хотів відмовлятися від «розуму».

«Я не врахував дій маркіза...!»

Незважаючи на відчуття відторгнення, його погляд продовжував рухатися в цьому напрямку.

Це відчуття було схоже на те, як неможливо відірвати погляд від дикої тварини, яку випадково зустрів на шляху.

Нереалістичне та безпідставне відчуття, що якби він відвів погляд хоч на мить, цей звір вкусив би його за шию, привернуло його увагу.

Навіть він, хто давно уважно спостерігав за маркізом, відчував те саме, але як щодо кандидатів у Герої, яких вони вперше зустріли сьогодні?

«Вони налякані».

Їхній переляканий погляд був прикутий до Деона Харта. Їх очі були розгублені та тремтіли.

Навіть хлопці, які добре вміли битися, раптом знайшовши Деона Харта у своєму полі зору, не могли легко відвести від нього погляд, ніби їх зачарували. Відводити погляд під час битви було небезпечно, але оскільки це стосувалося також і демонів, шкода була меншою, ніж очікувалося.

Клетер байдуже відвів погляд від кандидатів у Герої та поправив хватку на своїй зброї.

« ... Чи варто мені наступного разу прийняти ліки?»

Набридливі кандидати у Герої навіть не розглядались як підтримка.

Хоча він не був таким вправним, як Деон Харт, він виграв час і відновив свою витривалість, жорстоко вбиваючи демонів по-своєму, і знову взяв зброю, щоб швидко закінчити цю кляту битву.

Навіть якщо не опанувати найбазовіших технік володіння мечем, можна розвинути певну спритність, провівши кілька років на полі бою.

Криваві Лицарі більше не вбивали своїх супротивників безрозсудно та жорстоко.

Одного Деона Харта було достатньо, щоб створити атмосферу, тому на початку битви Клетер діяв жорстоко лише для того, щоб придушити натиск ворога, залишаючи поле бою капітану та зосереджуючись на швидкому завершенні битви, вбивши якомога більше ворогів. Жорстока рука була тактикою, яка використовувалася, щоб виграти час, коли витривалість була низькою.

Це не раціональний спосіб мислення та дій, а інстинктивна поведінка, яка виникала навіть під впливом наркотиків.

Чи мало це радувати чи навпаки?

«А поки що... давайте думати позитивно».

Клетер перестав думати та почав діяти.

***

Звісно, битва не закінчилася лише одним боєм.

Король Демонів надіслав підтримку, незмінним також був наказ про «знищення».

Чи пощастило їм, що не був надісланий командир загону?

Стигма Приміро зміг по-своєму спостерігати за Деоном Хартом протягом цих кількох битв.

Деон Харт, зауважив він, був досить стурбований.

«Можливо, це тому, що це зона бойових дій».

Він не міг точно пояснити, але відчуття було таке, ніби вода повільно переливалась з тріснутої дамби. Навіть якщо ще один маленький камінь впаде, виникне хвиля, і вода переллється, через що було неможливо відірвати погляд від води.

Просто дивлячись на це, було зрозуміло, як небезпечно це було, але це було поле бою, на якому ніхто інший не міг впоратись. Стигма на мить з легким жалем задумався, чи не помітили цього інші люди, але потім перевів погляд в інше місце.

— Тримай спину прямо. Розправ плечі та підніми підборіддя належним чином. Рухайся прямо та без тремтіння. Коли розмовляєш з кимось, треба дивитися йому в очі та говорити елегантно.

Порада від «старшого».

Він навіть усвідомити цього не встиг, як Деон почав називав його «старшим», і він також визнавав його «молодшим», тому, як старший, мабуть, він мав йому допомогти.

Стиль бою Деона Харта — повна протилежність Стигмі. Тож він не може чи не повинен торкатися цієї області, і єдина порада, яку він може дати, це «як себе поводити, щоб тебе не зневажали».

Благородною мовою говорячи, хіба це не був би опис «поведінки аристократа»?

— Якщо твої підлеглі не поважають тебе, інші також зневажатимуть тебе. Тож будь шанованим лідером. Неважливо, як. Чи то повага через страх, чи повага через прихильність. Тобі просто потрібно показати іншим, що тебе поважають.

Серед інформації, отриманої під час спостереження за Деоном Хартом, була інформація про його безпосередній орден — Благородних Лицарів.

Спочатку Стигма подумав, що вони зневажають Деона Харта. Але коли уважніше придивився, то побачив інше.

— Молодший, тебе вже так люблять, тож тобі залишилося лише навчити їх лицарському духу. Тому як висловлювати повагу до боса, якого вони люблять.

Їхню сліпу любов до Деона Харта.