Розділ 141 — Дамба тріснула (6)

Я кліпав очима, але Стигма тихо покликав мене, ніби спостерігав за мною весь час.

— Молодший... ти знаєш, що твій настрій коливається між крайнощами?

— Що?

— Це виглядає досить небезпечно, але я хотів би запитати, чи можеш ти гарантувати, що не буде жодних проблем.

— Так?

— ... Це не те, на що я можу повпливати, тому незалежно від відповіді, результат буде однаковим.

Сказавши це, він простягнув руку і легенько погладив ділянку навколо моїх очей.

— Але ти зараз не плачеш. Це добре. Буде погано, якщо щось подібне траплятиметься часто, тому я сподіваюся, що це можна буде вирішити якомога швидше.

— ...

Він все бачив.

Настала коротка тиша.

Поки військовий лікар був зайнятий, нарікання, які, здавалося, припинилися, ніби до попередньої розмови ставилися так, ніби її ніколи й не було, продовжилося.

— Я впевнений, що мій молодший міг би уникнути цього тоді. Чи не так?

— ... так.

— Звичайно, вбивство командира важливо. Однак, якщо цей метод передбачає наштрикання себе на зброю ворога та ризик поранення, щоб убити його, тоді я б поставив йому найгіршу можливу оцінку. Тобі слід було уникнути атаки тоді.

Карі очі знову поглянули на рану, яку лікували.

Я не впевнений, бо був під знеболенням, але все наскільки серйозно? Якраз коли я збирався повільно повернути голову, щоб подивитися на рану, Стигма натиснув на мою голову.

— Не рухайся, бо це може перешкодити лікуванню. Чи знаєш ти, чому вороги відступили, коли ти вбив їх командувача?

Це тому, що їх лідер помер?

— Це тому, що я був поруч. Якби ти просто вбив командира, вони б нізащо не залишили за собою поранену здобич. Якби мене там не було, вони б убили мого молодшого і тільки тоді відступили.

— ...

— Розумієш? Рішення, яке сьогодні прийняв мій молодший, було найгіршим.

Це справді било мене по кістках...

Все розумію, але це все одно боляче чути.

— Ми вбили їх командира, але мій молодший також був серйозно поранений, і нам не вдалося підняти моральний дух наших військ. Однак це не знизило моральний дух ворогів. В результаті союзники не мали іншого вибору, окрім як відпустити ворогів, що відступали. Чому? Тому що мій молодший, людина з високим статусом і становищем тут, був серйозно поранений.

— ...

— Нам варто було швидше завершити битву та оглянути рани мого молодшого, бо якщо ми продовжували б блокувати відступ ворога, битва ніколи не закінчилася б.

Бій триватиме, незалежно від того, загине один солдат чи декілька, але чим вищий його ранг, тим чутливішим до смерті та поранень він стає. Це може бути настільки важлива людина, що її поранення може навіть вплинути на те, чи варто армії припинити бій та відступити.

— Я не кажу, що сама поведінка мого молодшого погана. Це було просто погане судження в моменті. Такі дії слід використовувати лише тоді, коли дійсно немає іншого виходу, після ретельної оцінки ситуації.

— ...

— Молодший не прийняв би дурного рішення без причини...

Хотілося б просто рухатись далі, більше не згадуючи про це.

Просто в мене не було впевненості, щоб битися далі в такому психічному та фізичному стані, тому я просто хотів схопити їх лідера.

— Гадаю, це було пов'язано з незвичайним станом мого молодшого, тож, мабуть, саме тому ти прийняв неправильне рішення, чи не так? Раціональне мислення здавалося неможливим. Якщо подумати, ця рана на плечі не спричинена повною неуважністю під час битви.

Коли я отямився, мені стало ніяково, бо війна була в розпалі.

Ах, подумавши про це, мені знову захотілось прийняти препарат.

— ... Ти знову ніби в трансі.

— А.

— Добре, молодший, ти теж, мабуть, втомився, тому краще трохи відпочити. Схоже, лікування закінчилося, тож можеш йти. Я приберу за тобою.

Він пішов. Навіть військовий лікар пішов, сказавши, що лікування завершено. Я встав, поправляючи пов'язку на плечі.

Дан, який почув новину про моє поранення і був неподалік під час лікування, швидко підійшов і простягнув мені пальто. Хоча так бути не повинно, мені стало зимно, коли холодне повітря торкнулося моєї оголеної шкіри, тому я швидко взяв його та одягнув.

— ... Я відчував це щоразу, але кожен лицар має сильну особистість.

— Гм?

Я думав, що він проведе мене всередину, але раптом почув дещо несподіване.

Я глянув на Дана, а потім перевів очі, щоб простежити за його поглядом.

« ... а».

Погляд Дана впав на трьох лицарів, що вишикувалися під командуванням Стигми. Точніше, на одяг трьох лицарів.

Вбивці, залиті кров'ю з голови до ніг... Криваві Лицарі.

Безіменна група лицарів, одягнених у відповідний одяг, забризканий кров'ю, що теж показувало, що вони тільки що брали участь у битві.

Лицарі Стигми мали дивно охайний вигляд.

«Ні, Стигма саме той вид лицаря, що розриває своїх ворогів на шматки, коли б'ється, то як він може підтримувати такий охайний вигляд?»

Те саме стосувалося його лицарів.

Подібно до свого господаря, вони ніколи не мали спокійного стилю бою. Насправді, все було зовсім навпаки.

Дикий звір, якого спустили з повідця.

Так, я міг описати його саме такими словами. І все ж, він був чистий, без жодної краплі крові...

Поки я стояв нерухомо та милувався ним, Дан, який був зайнятий тим, що дивився на трьох лицарів, тихо пробурмотів.

— ... Три стадії забруднення людини кров'ю...

— Фух.

— ...

— ...

Ходімо всередину.

***

Чи знав його молодший про це? За кожної нагоди знаходились люди, які намагалися позбавити себе життя.

У військовому таборі, де навіть місце для відпочинку розташовувалося на полі бою.

— Кхеееех.

— Я не хочу здіймати галасу, тому, будь ласка, тихіше. Всі втомилися від битви, але я не можу відпочити через тебе.

Його життя не варте стільки.

Стигма стиснув руку, що душила чиюсь шию, і підняв куточки рота.

— Хто тебе надіслав?

Хоча його молодший мав багато ворогів через свою політичну позицію, все мало бути не настільки погано, щоб стільки людей приходили сюди без перерви. Тож, замість того, щоб вважати, що це кілька людей надсилали по одному чи кількох вбивць одночасно, варто було подумати, що це одна особа наполегливо відправляла багатьох найманців. Якщо знайти цю людину та вбити її, все вирішиться гладко.

Навіть попри це, його молодший зараз був не в найкращому стані, і до того ж, ці мухи попались Стигмі на шляху.

— Ідіоти, які навіть не знають про небезпеки цієї війни.

Вони просто хочуть зруйнувати людський світ, чи що?

Ой.

— ... Моя помилка.

Випадково вбив його.

На мить Стигма не зладнав з контролем своїх сил. Він знизав плечима та опустив на землю ще тепле тіло, потім підняв голову та втупився в певне місце.

— Ти знаєш, звідки вони?

— ...

— Не відповідаєш. Якби ти також не розбирався з нападниками, чиєю ціллю був мій молодший, ти б теж загинув від моїх рук.

Можливо, його молодший теж про це знав, тому він залишав його в живих.

Чоловік відчував, як тіні в темряві напружились. Стигма засміявся і повернувся спиною, ніби йому було байдуже.

— Сподіваюся, ти добре подбаєш про мого молодшого.

***

Круель, як завжди, прибув до свого кабінету, відчинив двері та на мить зупинився, дивлячись на сцену, що розгорталася перед його очима. Виникло знайоме відчуття дежавю.

— Що ви робите, не заходите?

— ... Ваша Світлосте герцогу.

Коли це сталося? Це було не так давно. Герцог також був у офісі в цей час.

Круель не був сильно здивований, можливо, тому, що звик до цього, адже вже пережив це один раз, але маленький круглий стіл посеред кімнати, який, здавалося, довільно змінив розташування, був дещо несподіваним, тому його погляд одразу ж упав на зміну в обстановці.

— Лорде Круеле.

— ...

Отримавши коротку підказку, Круель, який по черзі дивився на шахівницю на столі та усміхненого герцога, що сидів перед нею, мовчки зачинив двері та увійшов.

Ніби подув якийсь вітер змін, герцог запропонував йому сісти навпроти себе та посміхнувся.

Він завжди посміхався, але, можливо, через настрій Круеля, ця посмішка видавалась особливо незручною.

— Схоже, вам подобається грати в шахи. Хочете зіграти зі мною партію?

Це зловісно. Інстинкти навченого лицаря попереджали про небезпеку.

Однак, ця ситуація була неминучою.

— ... З радістю.

Круель слухняно виконав його прохання.

Тук. Саме так.

Шахові фігури розмістились на полі, ніби будь-яке вагання було відкинуто. Ходи змінювались швидко, без затримки, і очі кожної людини активно рухались, досліджуючи рухи суперника та зміни в грі, що виникали в результаті цього.

Вони були надто зайняті, зосередившись на маленькому світі, який безперервно рухався, тому розмова між тими, хто координував дії зверху, була розкішшю. Насправді, остання розмова між ними двома, ймовірно, відбулася перед початком гри.

[ Який колір фігур ви оберете? ]

[ ... Я оберу білі.]

[ Добре.]

Круель — білі, а герцог — чорні.

Саме так.

« ... »

Потік думок перервався. Фіолетові очі відірвали погляд від дошки та повільно подивилися на Круеля. Очі, в яких були повністю приховані емоції, наполегливо вивчали іншу людину, ніби намагаючись розкрити її наміри.

Білий кінь зайняв дивну позицію. Це місце навіть не підходило для приманки, не кажучи вже про атаку.

— ... Я отримав дуже цікаву записку.

Ситуація явно була такою, що Круель мав перевагу.

Герцог вдав, що не помітив, і почав повільно говорити.

— Я подумав, що було б добре побачити краєвид, тому я приїхав сюди особисто.

— ...

Тук.

Ситуація змінилася. Якби не помилка Круеля, цього б ніколи не сталося.

Ні, хіба це справді помилка?

Біла сторона, яка набирала обертів, почала програвати. Чорні фігури, які не втратили можливості, поступово почали тиснути, і зрештою...

— Шах і мат.

Герцог переміг.

Герцог простягнув руку і підняв білого короля, покотивши його в руці, а потім поклав, ніби кидаючи. Перед Круелем було кинуто не лише шахову фігуру.

Маленька записка, що лежала поруч із шаховою фігурою.

Круель, який дивився на неї, не міг встояти перед поглядом герцога, який наказував йому відкрити її, тому він повільно простягнув руку.

— ...

Це був один зі звітів, таких які завжди надходили герцогу.

Проблема в тому, що це звіт, був особисто замовлений Круелем, а не герцогом.

Звіт про запит на захист Деона Харта, скільки людей напало на Деона Харта і зі скількома з них було покінчено лише сьогодні.

Герцог, який терпляче чекав, поки зелені очі знову зосередяться на ньому, зустрівся з чоловіком поглядом і посміхнувся.

— На жаль, імені клієнта не вказано.

Хоча він вже був упевнений.

Те, що він отримав цю записку, означало, що він вже все знав. Він не міг отримати її, не знаючи маршруту, яким надсилались повідомлення.

Круель тримав язика за зубами, хоча й знав, що його голова на кону, ніби загнаний в кут щур, що отримав перепочинок. Відколи записку було виявлено, він опинився в такому становищі, що мусив схилитися.

Герцог провів по записці пальцем, втупившись у Круеля поглядом.

— Лорде Круеле. Це ваша записка?

Яку відповідь йому дати?

Здавалося, Круель знав, якої відповіді він хоче.

— Я не знаю.

— ...

— ...

Далі розмови не було. Вони тихо дивилися одне одному в очі, ніби щось важливе мало статися, якщо вони спочатку уникнуть зорового контакту, і ледь помітна напруга зникла, коли герцог першим розплющив очі.

Він знову взяв записку і видав дивним голосом.

— Та невже?

Пробурмотів він.

Записка, кинута в камін, миттєво згоріла.

Погляд Круеля на мить повернувся до нього, коли герцог мовив:

— На коліна.

Зелені очі повернулися у вихідне положення після цих слів, що не відповідали елегантній поведінці герцога, який сперся на спинку стільця, схрестивши ноги та акуратно поклавши руки на коліна.

Круель, який спокійно дивився на герцога, не відповідаючи, встав і повільно опустився на одне коліно. Герцог, який тихо дивився на нього, промовив тихим голосом.

— Нижче.

— ...

Маска сміху зникла, і з'явився холодний, безвиразний вираз обличчя, що дивився на Круеля.

Круель, який на мить зустрівся з ним поглядом, опустив очі та зігнув друге коліно.

— ...

Відповіді не було, хоча обидва коліна торкнулись підлоги.

У відповідь обидві долоні торкнулися підлоги, і голова була опущена. Голова зупинилася лише після того, як лоб торкнувся підлоги.

Ідеальний земний уклін.