Розділ 142 — Аплодисменти! (1)

Це було вперше.

Між герцогом і Круелем були делікатні стосунки. Хоча Круель стверджував, що є підлеглим герцога та слідує за ним, герцог також поважав Круеля, і ці стосунки були ні вертикальними, ні горизонтальними, а радше невизначеними.

Таким чином, герцог ставився до Круеля інакше, ніж до своїх підлеглих, звертаючись до нього на почесний титул «лорд», і єдиний раз, коли він поставив Круеля на коліна, стався тоді, коли у нього виникли підозри.

Герцог, який дивився на чоловіка, який схилив голову, встав зі стільця.

Оскільки відстань між ними від початку була близькою, він опинився в двох кроках від Круеля, підняв ногу і поставив свій черевик на його руку на підлозі.

— Що мені з тобою робити?

Вага перенеслась на ногу, що тиснула на долоню.

— За своєю природою я не з тих людей, які дають таким шпигунам чи зрадникам ще один шанс.

— ...

— Відкидаєш надану мною можливість.

Герцог був упевнений.

— Отримав територію Харт як винагороду за інцидент із Церквою Спасіння, мабуть, через Деона Харта, який не хотів нею володіти.

Туп. Тудук.

Чувся моторошний звук і відчувався нищівний біль, ніби руку чавили.

Проте, герцог, який мовчки втупився у підлогу і дивився на нерухомого Круеля отруйним поглядом, прибрав ногу, ніби з ним щось сталося.

— Лорд правша.

— ...

— Мало не сталась велика біда. Я ледь не зламав праву руку лицаря-правші.

Він перемістив чобіт на ліву руку.

Хруск. Коли він наступив на неї з достатньою силою і потер, звук зламаної кістки луною рознісся по всій кімнаті.

Не було ні криків, ні стогонів.

— Замість того, щоб убити Деона Харта, ти намагався захистити його...

— ...

— Є докази. Спочатку ти мав би його вбити або опустити на саме дно, але навіть так, ти піклувався про нього, тож що я можу зробити?

Йому слід дати Круелю ще один шанс.

Зрештою, він наступив на руку Круеля, потім прибрав ногу та опустився перед ним, зігнувши одне коліно. Поклав одну долоню йому на плече, опустив голову та прошепотів на вухо.

— Вбий Деона Харта.

— !

Тіло Круеля, яке залишалося нерухомим навіть тоді, коли йому розтрощили руку, почало тремтіти.

Герцог продовжив, вдаючи, що нічого не помітив.

— Принеси голову цього хлопця в своїх руках. Це останній шанс, який я тобі даю.

Герцог буде пильно стежити, тож хай навіть не думає робити дурниці.

***

Тільки після того, як герцог пішов, Круель, залишившись наодинці, отямився. Перш ніж він це усвідомив, розчавлена рука була вкрита фіолетового, синього та червоного кольору синцями і опухла.

Не вагаючись, він прибрав шахівницю зі столу та дістав іншу.

Шахова дошка, яку він подарував дитині, яка жила в маєтку тоді, коли була маленькою. Це була зношена шахівниця, яка довго лежала там, але Круель не забув взяти її з собою, коли залишав маєток, де сталася катастрофа.

«Деон, вбити цю дитину власними руками».

Тук тук.

Фігури рухалися на старій шахівниці.

Сам герцог сказав, що це його останній шанс. Якщо він зазнає невдачі або якось дивно вчинить, його, найімовірніше, вб'ють.

По суті, всі офіційні Герої Імперії перебували під захистом Імператора, але Імператор може не захотіти захищати Героя під керівництвом його політичного суперника.

« ... час настав?»

Про це казала стара чаклунка.

[Якщо ти відчуватимеш, що помираєш або хочеш померти, спочатку вбий цю дитину, а потім помри сам.]

Він розглядав шахівницю, яку залишив перед тим, як піти на мисливські змагання, потім прибрав її та почав знову складати.

Безладна та складна шахова партія, де потрібно будь-якою ціною відправити пішака на край ворожої сторони і перетворити її на ферзя.

Круель виконав свій обов'язок і схопив шахову фігуру, яка лежала за межами дошки.

«То це і є «Acta est fabula*»?»

*«Acta est fabula» — це латинський вираз, що означає «вистава закінчена» або «п'єсу зіграно». Це крилатий вираз, який часто використовується для позначення завершення якоїсь справи, життєвого етапу або кінця легенди.

Давним-давно, коли він вивчав культуру як старший син і спадкоємець аристократичної родини, Круель хихотів, повторюючи фразу, яку зустрів у книзі.

«Немає потреби в аплодисментах».

З самого початку це була вистава без глядачів.

Було б правильно тихо опустити завісу, щоб ніхто не помітив.

***

— Я збираюся розпочати повстання.

— ... У нинішній ситуації?

— Так.

Щойно повернувшись до маєтку, герцог зіткнувся з несподіваним гостем.

Герцог тихо торкнувся чола, дивлячись на лідера Революційної армії суворим виразом обличчя.

— Я ж казав тобі, що час невдалий.

— Я занадто довго чекав. Є межі придушення невдоволення в Революційній армії.

— Хіба ти не добре справлявся досі? Якщо ти протримаєшся ще трохи...

— Ще трохи...?

Герцог на мить замовк, почувши глузливий тон. Даніель сміявся, що було незвично.

Він на мить перестав сміятися і грюкнув по столу.

— Кінець війни нелегко передбачити! Як ми можемо бути впевнені, коли вона закінчиться? Навіть тривалість життя демонів довша, ніж у людей!

— ...

— Якщо все так продовжуватиметься, повстання може бути неможливим для нашого покоління.

— Якщо ти залишиш це наступному поколінню...

— Почуття передати неможливо!

Він здавався досить схвильованим.

Чоловік сміявся, перебивав і робив те, чого ніколи не зробив би по відношенню до герцога раніше.

Однак, опонент — це лідер Революційної армії. Це людина, яку потрібно тримати якомога міцніше, втішати та заспокоювати, бо ніхто не знає, до чого він може вдатись. Герцог тихо звернув увагу на слова про те, що почуття не передаються.

— Більшість членів Революційної армії — це група людей, зібраних разом через гнів! Існує багато випадків, коли навіть знання губляться, тож як почуття, які неможливо записати, можуть передаватися з покоління в покоління? Наступне покоління? Це можливо зараз. Але все буде не так добре, як раніше. Тож як щодо наступного покоління? Навіть якщо пройде лише три покоління, нащадки забудуть минуле! Революційна армія розпадеться. Я б краще спробував і зазнав невдачі, якщо не вдасться. Я не хочу бачити, як зусилля тих, хто наполегливо працював, пропадуть даремно!

Зважаючи на ситуацію, герцог не думав, що його можна було заспокоїти.

— ... Ти справді кажеш, що хочеш почати діяти?

— Так, оскільки ми не знаємо, коли закінчиться війна, гадаю, було б краще влаштувати повстання на ранніх стадіях, перш ніж все стане серйознішим. Це просто подяка за вашу допомогу, і я кажу це просто з вдячності, тому вам не потрібно мені допомагати, герцогу.

— Ні, я допоможу тобі.

— ... що?

У такому разі, він мав його вбити.

Він не міг гарантувати, якою буде Революційна армія без лідера, але оскільки група, чиї віжки мали б бути міцно натягнутими, намагається бунтувати на передовій, що ще можна зробити?

— Не те щоб я не розумів твоїх почуттів, і мене турбує, що тобі довелося так довго терпіти. Я допоможу.

Нетерпіння звужує кругозір.

Вузький кругозір перетворює навіть генія на дурня.

З Революційною армією на цьому покінчено.

***

Лідер Революційної армії не був дурним.

Хоча його зауваження та дії ще кілька хвилин тому були безумовно дурними.

Даніель, зі спокійним виразом обличчя, ніби ще мить тому не був таким схвильованим, повільно пройшов коридором і опинився перед знайомою кімнатою. Як завжди, постукав і попросив дозволу увійти.

— Мамо, це Даніель.

— Заходь.

Він намагався зберегти свій звичний вираз обличчя, але, здається, не зміг приховати їх від материнських почуттів.

Він сказав з найніжнішою посмішкою, на яку тільки був здатен, до своєї матері, яка привітала його тендітною посмішкою, а потім її вираз став твердим, коли їхні погляди зустрілися.

— Я знаю, що це грубо, але я хочу повернути подарунок, який подарував тобі минулого разу.

***

Коли я в Імперії, я вірний Імперії, а коли у Царстві Демонів, я вірний Царству Демонів.

Можливо, саме тому дуже мало людей, включаючи Імператора та Короля Демонів, знають мою особу.

Чому я раптом це кажу?

— Не ганяйтеся за мною, трясця!

Маю на увазі, що я — та сила, яку обидві сторони прагнуть отримати в першу чергу.

Коли на боці Імперії, я головна здобич демонів. Коли на боці Царства Демонів — головна здобич для солдат Імперії!

Мене це зовсім не радує! Чорт забирай!

— Забирайтеся геть!

Я тікав від демонів разом зі скаженими псами.

Мені не слід було давати їм шанс в останній битві. Я ніколи не думав, що моя травма змусить демонів повернутися з такою силою. Мені слід було просто уникнути цього тоді.

« ... Але чому мене щойно вдарили? Здається, цього можна було уникнути».

Я нахилив голову та надав сили ногам, які намагалися підкоситися від втечі з божевільними собаками.

Цього разу, навіть якщо я буду лаятись скільки завгодно, настанови Стигми щодо «мовленнєвих звичок» не діятимуть. Тому що він залишився на тому пекельному острові, щоб виграти час.

Отже, коротко підсумовуючи те, що сталося досі, я потрапив у пастку.

Я гнався за демонами, що відступали, щоб виконати наказ про «знищення», але це виявилося пасткою. Той факт, що навіть шлях втечі був явно заблокований, вселяв у мене сильне відчуття, що вони мали намір нас знищити, сповнені обурення.

[Тряяяя...!]

[Ох вже ця звичка молодшого лаятись.]

[Я ще не встиг нічого сказати...!]

[Якби я тебе не зупинив, ти б це і зробив. Тож, молодший. Ті, хто з'явиться звідси, будуть зупинені мною та моїми лицарями, тож тікай. Ти можеш пробити собі шлях втечі самостійно, чи не так?]

Потираючи затерплі губи, Стигма посміхнувся та витягнув меч.

Відступ? Навіть якщо мене це вб'є, я маю прорватися. Якщо не пройти крізь це, я помру... але він залишиться?! Я злякався та схопив його за рукав.

[Тоді, старший...!]

[Чи виглядаю я достатньо слабким, щоб ти хвилювався за мене?]

[ ... Все ж, будьте обережні.]

Я все ж встиг прив'язатися до нього.

Хоча він і переслідував мене, кажучи про гідність та ораторські звички дворянина, я знаю, що ця порада була дана мені. Вона була надто корисною, щоб сприймати її як нісенітниці старого, який хоче поводитися як старший товариш.

Очі Стигми розширилися, ніби від здивування, але потім він примружив куточки очей і посміхнувся.

[Добре. Побачимося пізніше.]

Я повернувся спиною і рушив, щоб очолити Кривавих Лицарів, аби розчистити шлях для відступу...

— Чому я єдиний, за ким погналися!

— Стій там!

— Чорт забирай!

Ось чому я не можу не лаятися!

Звісно, я зосередився на втечі, а дама Лієн та скажені пси здебільшого проривом фронту, але навіть якщо це не так, я не міг не витрачати свою витривалість.

Куди поділися кандидати в Герої? Оскільки вони всі розпорошились по полю битви, чи є якийсь спосіб дізнатися?

Скільки часу минуло відтоді, як я бився та тікав, як божевільний? У якийсь момент люди, що були разом з нами, зникли.

Побачивши, що більше ніхто не блокував наш шлях, здавалося, що нам вдалося вдало втекти...

— Де це ми...?

— Хе-хе... Я не знаю... Вибачте...

— Гм... Куди ж нам йти? Ох...

— Якщо не знаєте, просто тримайте язика за зубами! Вибачте, мій пане. Я теж не знаю.

Так, я ідіот, що спитав їх.

Озирнувшись, я зрозумів, що ми десь на шляху в гори, і моє тіло затремтіло. Це була рефлекторна реакція відторгнення, бо раніше я потрапляв у пастку в горах.

— Маркізе, ви змерзли?

— Гей, хтось, будь ласка, віддайте йому свій одяг.

— Замовкніть... Не показуйте мені свій закривавлений одяг...

Я вас уб'ю...

Я люто відвів очі у розпачі, але зупинився, почувши звук.

— ... Ви нічого не чуєте?

— Що? Про що ви говорите...

— Тихий голос...

— Хто там?

— ... Немає потреби ховатися. В атаку!

— Пане?! Це було так раптово...

— Ого!

Я ніколи не думав, що облога зайде так далеко!

Я подивився на хлопця, який був попереду, а потім озирнувся собі за спину. Важко добре розгледіти, бо дорога була трохи звивиста, але на перший погляд здавалося, що їх лідер — це той хлопець попереду.

« ... Тоді, якщо я просто вб'ю того хлопця, все владнається».

З якоїсь причини ця ситуація видавалась ніяковою, але, мабуть, мені просто здавалося. Навіть якщо це не так, поки там демони, а ця сторона — люди, нічого не зміниться.

Я повертів кинджал. Звично стиснув і розпрямив великий палець, змахнув руків'ям і поправив свою позу.

Крик Клетера ледь почувся з боку.

— Мілане! Подбай про маркіза!

***

Деон Харт перерізав демонам шлях постачання.

Навіть тікаючи від ворожої пастки, йому вдалося знайти шлях постачання та знищити його.

Під час погоні, через перенапруження, його віднесли назад Криваві Лицарі, але Імперія привітала Героя, який приніс добрі новини, та надала йому компетентного лікаря, щоб забезпечити швидке одужання.

— Я ж казав вам, будь ласка, будьте здоровим... Це не складне прохання, тож чому...

Ходили чутки, що десь лунав відчайдушний крик разом із бурмотінням щодо подвійно ефективних ліків, але вони швидко зникли після того, як новина про Героя розійшлась.

Стигма Приміро, який вижив, успішно знищивши своїх ворогів, вибухнув сміхом, почувши цю новину.

— Як і очікувалося від мого молодшого. Але...

— ...

— Де зараз людина, про яку ці новини?

— Він...

— Я чув, що він має бути тут.

Кімната, де, як казали, мав знаходитися Деон Харт, була порожньою.