Розділ 143 — Аплодисменти! (2)

Близько години тому Круель перевірив зброю.

Побачивши, що він озброївся не лише мечем, а й кількома кинджалами на стегнах, і кілька разів витягував їх та знову вдягав, ніби був дуже рішучим щодо чогось, його підлеглий Сензер, який тихо спостерігав за його діями з кутка, відкрив рота.

— Ви йдете?

— Так.

— Я піду з вами.

— Ні.

Закінчивши приготування, Круель озирнувся на нього з безвиразним обличчям. Підлеглий, який завжди мовчки підтримував його з тіней, був він поруч чи ні, дивився на нього.

Скільки часу минуло відтоді, як вони зустрілись? Вони були разом ще до того, як потрапили під командування герцога, тож це було давно.

Хоча Круель не міг цього висловити зовні, той був підлеглим, якому він достатньо вірив, щоб довірити йому всі свої плани.

Завдяки цьому, Круель дечому навчився.

— Сензере.

— Так.

— Коли ти перестав називати мене «лордом»?

Тому, що можливість зради не залежала від часу, проведеного разом.

Він подумав про це. Як герцог отримав записку? Коли він трохи розширив свій кругозір, відповідь прийшла швидко.

Круель тихо заплющив очі. Повіки, що закривали очі, тріпотіли, ніби його думки блукали.

— З яких пір?

Порівняно з ціною життя за відкриття правди, відповідь була надзвичайно жалюгідною.

— Ти став очима герцога?

Він проковтнув спустошення, яке не міг висловити.

Немає нікого іншого, хто знав би про існування та маршрут повідомлення і міг би його перехопити. Бо Сензер завжди спостерігав за Круелем з тіней, коли той щось робив.

Навіть якби вони не були разом двадцять чотири години на добу, Сензер знав би про зміст запиту Круеля, тож коли Круель взяв участь у мисливських змаганнях, щоб врятувати Деона Харта, він зібрав інформацію та повідомив про це герцогу, не маючи потреби навіть стежити за ним і бачити це особисто. Тож, здається, він повідомив про це і цього разу.

— ... Чи це має значення?

Сензер на мить опустив погляд вниз і зустрівся з Круелем очима. Погляд того був настільки впевненим, що чоловік онімів, дивлячись прямо в зелені очі.

— ... ні.

Зелені очі були спокійними, ніби ніколи не виявляли ознак хвилювання.

Зараз не час витрачати свою увагу на те, що не можна було змінити. Круель вміло відвів погляд.

— Я не дозволяю тобі йти за мною.

— Але я...

Круель знав. Він мусив виконувати наказ герцога і стежити за ним.

Але чи варто йому на це зважати?

— Я не настільки хороша людина, щоб залишати поруч зрадника під час виконання важливих справ.

— ...

— Чи є потреба стежити за кимось, хто може бути вбитий, якщо зазнає невдачі? Мають будуть люди, окрім тебе, які таємно спостерігають за мною.

— ... Добре.

Варта рушить, щойно побачить щось підозріле.

Сензер слухняно кивнув і відступив назад.

***

Щось холодне приземлилося мені на кінчик носа.

— Ах, йде сніг...

Важко було повірити, що він тільки почав падати, адже білий колір затуляв все небо і заповнював мій зір. На відміну від білосніжного снігу, я відчував, ніби всередині горіла чорнота.

Будь я проклятий. Ця війна буде важкою. Дивлячись на густий сніг, здавалося, що його накопичиться чимало...

«У будь-якому разі, як далеко цей покидьок планує мене тягти?»

З очима, повними невдоволення, я пильно дивився на сильну руку, яка тримала мене за зап'ястя.

Було очевидно, що він відчував мій пекучий погляд, але його рука не ослабляла хвату, навіть коли я ще мить тому борсався та лаявся. Оскільки я вже втратив сили від боротьби, я швидко здався і пішов за ним, пам'ятаючи, що сталося до цього.

Ледве вирвавшись з пастки демонів, я заблукав, зіткнувся з іншою групою демонів і зумів повернутися живим з тієї жахливої ситуації.

Чесно кажучи, я не пам'ятав, що сталося, коли повернувся. Мої руки та ноги шалено боліли, і моє тіло не могло рухатися, тому я був надто зайнятий, зосереджуючись на своєму стані. Я пам'ятаю, як скажені собаки несли мене...

У будь-якому разі, я впевнений, що повернувся безпечно.

І став Героєм! Я й так вважався Героєм, але...!

«Дідько. Я ніколи б не подумав, що ця дорога — шлях постачання».

Демони, з якими я зіткнувся, перевозили припаси.

«Кількість ворогів, що були на нашій території, яких і раніше було багато, зросла...»

Як завжди, чим ближче одні опинялись до влади, тим радикальнішими ставали ті, хто не міг сидіти спокійно і спостерігати, як хтось отримує силу.

Перевірки стануть суворішими. Кількість найманців точно збільшиться.

Вже шепотілись про те, що дорогу, яку демони могли використовувати як перевальну станцію, перекрили з мого наказу.

Звісно, здавалося, що ніхто в це не вірив, бо це була маячня, але це все одно несправедливо. Все було не так.

«Що ще я міг зробити, коли скажені собаки збожеволіли та спричинили обвал, через що обірвався трос...»

Оскільки я мало не помер, я пам'ятаю це дуже чітко. Тоді я думав, що це місце буде нашою могилою.

Мене трохи зворушили дії хлопців, які не покинули мене, ніби я був тягарем, і піклувалися про мене, поки я шалено втікав, але оскільки вони також були відповідальними за мою майже смерть, у мене не було добрих слів для них.

«Але, гадаю, що це завдяки їм я швидко одужав, щоб мати зможу так рухатись».

Щойно скажені пси прибули, вони почали кричати та шалено метушитися, тож мною гарно опікувались. Я чув, що з моїм тілом не було серйозних проблем, але мої м'язи були сильно пошкоджені через надмірні рухи. О, також я чув, що кістки моїх ніг трохи змістились, тож мені довелося їх знову вправляти.

Мені повідомили, що саме наша талановита Лієн зуміла знайти дорогу.

«Знайти шлях і контролювати божевільних собак... Тобі, мабуть, було важко, дамо Лієн...»

У будь-якому разі.

Я подивився вперед. Чорна постать, що йшла попереду, привернула мою увагу.

Ледве закінчивши лікування, я відпочивав у призначеній казармі, коли він раптово напав та витягнув мене назовні, змусивши йти за ним.

— Про що, в біса, ти говориш? Я сказав, що не хочу слухати.

— ...

— ... клятий ти покидьок.

Клятий Круель Харт.

Я емоційно вилаявся. Саме тоді його кроки, які не зупинялися весь цей час, поки ми йшли, сповільнились.

— ... Деоне.

Чаанг!

Було приємно, що він відпустив моє зап'ястя, але Круель вихопив меч.

... Я сказав, що трохи вилаявся, але хіба це не надмірна реакція?

Вигляд його наближення з мечем в одній руці до входу на знайомий гірський хребет був досить страшним, тому я завагався, чи відступати, але він повністю скоротив відстань і підняв свою перев'язану руку, щоб схопити мене за плече.

Тихий голос прошепотів:

— ... є людина, яка намагається тебе вбити.

— Ось воно...

— Цього разу він дуже рішучий. Він надіслав силу, здатну вбити Героя.

— ...

Навіть не сказавши в голос «Так було завжди», ці слова було легко почути.

Окрім того, якщо у нього було достатньо військ, щоб убити Героя, навіщо він надіслав Круеля? Щоб убити мене?

« ... божевілля».

Я добре знав навички Круеля.

Він навмисно намагався затягнути мене туди, де не було людей, і вбити? Ми відійшли занадто далеко і занадто давно, щоб сказати, що це було зайвим...

Можливо, мої почуття притупилися через його незрозумілі дії. Мені слід негайно скинути цю руку та збільшити відстань, але хоча він був так близько, я дивним чином не відчував жодного вбивчого наміру.

Тож, повагавшись мить, він обернувся і штовхнув мене плечем у напрямку гірського хребта.

— Іди на «той» бік.

— ...!

Опинившись біля місця, до якого ми пройшли довгу відстань, Круель штовхнув мене в напрямку входу до знайомого гірського хребта.

Я швидко зрозумів ситуацію.

— Іди і ніколи не повертайся.

Круель знав, що я ходив до Царства Демонів і назад.

Це варто врахувати. Голос хлопця здавався якимось приглушеним, тому я зібрався з думками, гадаючи, що моє вагання могло бути лише ілюзією.

— Ти...

Але перш ніж я встиг закінчити, звідкись вилетів кинджал.

Круель, який блискавично розмахнув мечем, відбиваючи те, що точно цілилось в моє ліве око, подивився на мене, ніби закликаючи мене рухатись. Коли поглянув у очі, які рідко виявляли емоції, я завагався через невідоме почуття страху, як людина, яка зіткнулася з чимось незвіданим.

«Але... я не можу перетнути кордон гірського хребта ось так...»

Кордон тут навмисно приховували і Король Демонів, і Імператор. Якщо не бути обережним, то можна показати шлях нападникам, які не знають, де була межа кордону.

«Якщо це станеться, хіба Король Демонів не вб'є мене...?»

Я побіжу, щоб вижити, але це може призвести до того, що я помру...!

Здавалося, ніби Круель, який мене захищав, також був для нападників ворогом, і численні кинджали летіли серед сніжинок. Буде схоже на їжака, якщо вони поцілять в двох людей з широкого діапазону, коли атаки посиплються дощем.

Навіть важко точно визначити місцезнаходження кинджала через сніг.

Я голосно засміявся.

«Ну, так чи інакше, схоже, що сьогодні день моєї смерті».

Тим не менш, я не думаю, що помру, намагаючись перетнути гірський хребет, тому, гадаю, це хороша смерть.

Хоча я міг рухатися після лікування, мені все ще було важко виконувати інтенсивні рухи, як під час бою, тому я здався і стояв там, коли Круель потягнув мене на себе і розмахнувся мечем.

Фіііть! Ах!

... Мене вдарили?

— Ти...!

Тіло не боліло. А це означало, що в мене не влучили. Трохи розплющивши очі, я побачив, що в правій руці Круеля застряг кинджал, якого там раніше не було.

Його ліва рука також була вкрита бинтами, і навіть його права рука... Все було зовсім інакше.

Можливо, він це зробив для мене, але сарказм не міг вийти з моїх вуст.

— Чому...

Це здавалося ілюзією, коли кров просочувалась краплями, забарвлюючи його одяг у червоний колір і повільно стікала по рукавах. Я не міг зрозуміти.

Хоча він прикрив мене, він пропустив лише одну атаку, тому, якби Круель був один, можна було б заблокувати їх усі та уникнути. То чому?

«Чому Круель підставився замість мене?»

Хіба Круель не покинув мене? З яких пір він так зі мною поводиться? Бути не може...

— Не думай про це.

Мій зір потемнів.

Тихий голос перервав мої метушливі думки.

— Як завжди, знайди виправдання та забудь.

Ченг ченг! Ах! Раптом!

Мій слух, який став чутливішим через заблокований зір, вловив звуки лязгу металу та шматування плоті. Можливо, це було через пов'язки, але великі руки, що закривали мені очі, були холодними, як у трупа.

— Але...

Положення мого тіла змінилося, і кругозір розширився. Круель і найманці опинилися по інший бік мого поля зору, і єдине, що я бачив, це вхід до гірського хребта, який виявився ближче, ніж раніше.

Круель, який тримав руку в мене на плечі позаду, повільно заговорив.

— Якщо ти справді хочеш відкрити очі.

На тлі все ще чулись криваві звуки. Ф'юх! А прямо позаду я почув звук, як когось вдарили лезом.

Я вже збирався швидко обернутися, але чиясь рука на моєму плечі різко зупинила мене. Натомість низький, спокійний голос, що відрізнявся від звичного, продзвенів у моїх вухах, ніби даючи мені зрозуміти, що з ним все гаразд.

— Перш ніж це зробити, зустрінься віч на віч з усім, що ти накоїв досі.

— ...

— А тепер іди.

Швидше.

***

У день, коли маєток графа був залитий кров'ю від рук його єдиного брата, Круель зіткнувся з вибором.

Чи варто йому помститися, вбивши Деона, чи захистити того, хто залишився його єдиним родичем?

Круель обрав останнє.

Він знав, що його молодший брат зробив це через якесь непорозуміння. Також це було пов'язано з Восьмирічною війною.

У такій ситуації, якщо він помститься, вбивши ту дитину, все, що він отримає навзаєм, це величезне відчуття втрати.

Круель не мав впевненості, що не спрямує меч на себе посеред цієї величезної втрати.

Саме тому він вирішив присвятити все своє життя молодшому брату, а не померти, помстившись.

«Треба діяти».

Він дізнався, що була причина участі Деона у Восьмирічній війні.

Однак родина вже загинула від рук Деона, який все неправильно зрозумів. Він вирішив приховати цей факт на випадок, якщо дитина, дізнавшись правду, збожеволіє від почуття провини та помсти і зрештою направить меч у всі боки та спробує вбити себе.

«Разом з тим».

Він дізнався, що герцог Старб Іллюстер цілився в Деона.

Він зголосився бути поруч з ним, щоб спотворити та очистити накази герцога.

«Що мені робити?»

Круель Харт став приманкою.

Зосередивши гнів Деона на собі, він не давав нікому поставити під сумнів його участь у Восьмирічній війні та служив фільтром для відсіювання вбивчих намірів герцога щодо Деона. Тим часом був бонус — він міг стерти будь-які докази, які могли б викликати питання щодо Деона.

Можливо, тому чаклунка сказала це тоді.

[Якщо ти відчуваєш, що помреш, убий цю дитину і помри сам.]

Він знав це.

Коли він помре, рано чи пізно ця дитина дізнається правду.

Було зрозуміло, що його обтяжить почуття провини, і він загострить лезо помсти, а меч, витягнутий для відплати, може створити ситуацію, коли він знайде ціль для помсти, аби цим мечем розмахнути.

Але.