Розділ 144 — Аплодисменти! (3)

[Другий син... дуже слабкий. Він також дуже вразливий до потрясінь. Гадаю, було б гарною ідеєю створити для нього середовище якомога вільніше від стресу.]

[Ви покликали мене, бо ваша дитина кашляла кров'ю... Це означає, що він кашляє кров'ю навіть через стрес?]

[Так... Саме так.]

[О боже.]

...

[ ... Ти чув, Круелю? Наш другий син, який збурив серця багатьом людям, коли народився, схоже, робитиме це часто і в майбутньому. Хоча він має унікальну зовнішність, не можна заперечувати, що він наша дитина і твій молодший брат. Ти житимеш довше за нас, стариганів, тому, будь ласка, піклуйся про нього як старший брат.]

[Так, тату.]

[Так. Звісно, діти дуже чутливі, тому якщо ти будеш занадто піклуватися про нього, твій брат може подумати, що він нікчемна людина, і відчути сором, тому не роби цього. Краще триматися на розумній дистанції та піклуватися про нього, щоб він цього навіть не помічав.]

...

[Брате, я хочу вийти з маєтку.]

[Це...]

[Я жартую. У мене навіть немає на це часу, бо я зайнятий читанням книг. Що у тебе в руці? Написано «шахи»... Це справді ті «шахи», про які згадується в посібнику «Основи шахів», який я читав днями?]

[Так, я подумав, що тобі було б корисно мати це.]

[О, звичайно, це добре. Мені так нудно просто читати книги, тож це добре... ой.]

[ ... ]

...

[ ... Брате. Як у тебе справи з фехтування останнім часом? Тобі вдається? Минулого разу, коли я визирнув у вікно, мені здалося, що ти добре справляєшся, тож покажеш мені пізніше.]

...

Так, але.

Як я міг убити цю дитину?

Потрібно було лише поєднати кілька фактів, щоб зрозуміти, що він був командиром Нульового загону у Царстві Демонів. Оскільки йому дали посаду командира Нульового загону, якого навіть не існувало до цього, його життя та ставлення там, мабуть, були досить хорошими. Ось чому я вирішив привезти його сюди.

Для нього було б краще вести безпечне та мирне життя у Царстві Демонів, ніж у світі людей, який сповнений усіляких загроз.

Права рука, з якої стирчав кинджал, палала.

Ця дія була такою очевидною, тому навіть Деон цього разу здавався схвильованим. Розумний хлопчина, я вже бачив, як у нього паморочилась голова, тому я простягнув руку та закрив йому очі, щоб зупинити його думки.

— Не думай про це.

— ...

— Як завжди, знайди виправдання та забудь.

Можливо, через зміст слів, що я виплюнув, в роті було гірко.

Невдовзі я відкрив для себе дещо неочікуване. Можливо, це наслідки війни, але ця дитина пам'ятає лише те, що хоче пам'ятати.

Я був неймовірно спустошений, коли дізнався, що він створив собі окрему особистість, яка пам'ятала все і проявлялася лише за потреби. Мені було щиро шкода і сумно.

Наскільки важко йому було, що він зробив такий радикальний вибір?

Це, мабуть, був вибір, зроблений для захисту вразливого до стресу тіла.

Тож... Краще звинувачуй мене.

Не сумнівайся, просто сприймай все так, ніби так і має бути.

Я продовжував розмахувати мечем, вражаючи та рубаючи тих, хто з'являвся та атакував нас. Хоча очі цієї дитини все ще були закриті, деякі травми все одно були неминучими.

— Але...

З того дня він ніколи не слухався мене, тому буде впертим і цього разу.

Тому.

— Якщо ти справді хочеш відкрити очі.

Я не можу його зупинити.

— Перш ніж це зробити, зустрінься віч на віч з усім, що ти накоїв досі.

Це мій останній подарунок.

Підготувати мого молодшого брата, який не стійкий до потрясінь, щоб він не знепритомнів від шоку.

Навіть це може бути забагато для нього. Я б волів, щоб він жив і помер, так нічого не дізнавшись.

Це невелике бажання, бо я усвідомив, яким великим благословенням є мирна смерть.

«Вибір за Деоном».

Як старший брат, який любить свого єдиного молодшого брата, я підтримуватиму кожен його вибір відтепер.

Навіть якщо це означатиме знищення світу.

«Деоне, малий».

Я захищу тебе, навіть якщо помру.

— А тепер йди.

Швидше.

Яким би Героєм ти не був, ти нічого не зможеш вдіяти перед обличчям переважаючої кількості супротивників.

Я сміявся, тримаючи за спиною численну кількість зброї.

...

Йому довелося бачити, як його батьки загинули від рук молодшого брата, і щоб захистити його, він пішов під крило герцога і служив його собакою.

Після кінця війни він знову і знову йшов цією пекельною стежкою, зрештою ставши Героєм, і вів психологічну битву з герцогом, який намагався вбити його брата.

Це може здатися нікчемним життям. Дехто назвав би його жалюгідним.

Але Круель був цілком задоволений.

У будь-якому разі, хіба подібна смерть, з якою він зустрінеться, захищаючи свого молодшого брата, не краща?

«Це ідеальний кінець».

Він сподівався, що його брат отримає багато любові у Царстві Демонів. Якщо ні, він щиро сподівався, що він отримає її в майбутньому.

Він не був проти померти, але хвилювався, що після його смерті Деон залишиться сам у світі, де його ніхто не любитиме.

***

Дурний Круель Харт.

Навіть якщо очі мої закриті і я повернутий спиною, приховати все до кінця не вийде. Хіба щойно я не вдавав, що тікаю, а потім озирнувся?

Я подивився на Круеля, який розправлявся з нападниками зі стрілами та кинджалами, встромленими в спину, з безвиразним обличчям. Не буде перебільшенням сказати, що це було достатнє військо, щоб убити Героя, і він боровся з численними ворогами.

Стріли та кинджали летіли, і вороги нападали. Як не дивно, у ситуації, коли на кону було його життя, Круель надавав пріоритет блокуванню атак, спрямованих на мене, а не на власне тіло.

Він простягнув свою забинтовану ліву руку, щоб блокувати удар. Його долоня була пробита, але він без вагань витягнув її та відбив ще один кинджал, спрямований на мене. Хлопці, що мчали прямо за мною, кинули невелику зброю, прив'язану до їхніх стегон, коли вони проходили повз нього, пронизуючи життєво важливі точки, тому було природно, що пріоритет у вбивстві був наданий Круелю.

Старанно рухаючись, врахувавши щирість іншої людини, я сповільнився і зупинився. Не встигнувши усвідомити це, я нахилив голову.

«Чи є в нього причина робити щось подібне?»

Причина, чому він опинився в цій ситуації, — це я.

Я знову про це думав, але хіба він мене не покинув? Я гадав, що він, мабуть, приховує своє почуття неприязні під цим жахливим безвиразним виразом обличчя...

Я зробив паузу, відновлюючи свої перервані думки.

[Не думай про це.]

Але.

[Якщо ти справді хочеш відкрити очі.]

[Перш ніж це зробити, зустрінься віч на віч з усім, що ти накоїв досі.]

З якого часу я його слухав?

Якраз коли я збирався відкинути це та продовжити розмірковувати, я почув голос, який не зміг проігнорувати.

— Нарешті він мертвий.

Що?

Я рефлекторно повернув голову. І побачив, як люди в чорному штрикали полеглого Круеля своєю зброєю, ніби підтверджуючи вбивство.

— Клятий хлопець. Навіть звуку не видав до самого кінця. Скількох людей убив цей покидьок?

— Оскільки він Герой, варто віддати йому належне. Звичайно... ми зазнали багатьох втрат.

Е-е...?

— У будь-якому разі, ми маємо виконати решту завдання.

Один хлопець жестом вказав на мене, який стояв на відстані.

Вагання не дало мені змоги зарухатись навіть рефлекторно, адже я все ще не міг повністю змиритися з ситуацією, що сталася мить тому, та лише закліпав очима.

«Він справді... мертвий?»

Я не думав, що буду дуже вражений, якщо Круель помре, але принаймні гадав, що насправді буду радий.

«Е-е...»

Чи це тому, що я сумнівався в його діях?

Емоції безцільно блукали, ніби я був розгублений і не знав, що відчувати. Навіть мій розум, який мав би прийняти холоднокровне рішення, не повертатися, був ніби застелений білою завісою. Дивлячись на пошарпане тіло Круеля, я помітив, як решта нападників рухалися до мене, і повернувся спиною.

Хоча Круель убив багатьох з них, решта все ще становила загрозу. Вони — досвідчені мисливці, які добре працювали разом, і їхня впевненість мала б зрости після вбивства одного Героя. Я сам зараз не в найкращому стані, тому бій був би програшним.

«Спочатку... спочатку до Царства Демонів...»

Добре, ходімо до Царства Демонів. Що б хто не казав, вижити зараз — понад усе.

Я змусив себе почати йти швидше. Коли почув звук, як хтось гнався за мною позаду, мої ноги пришвидшилися, і я почав бігти щосили.

Здавалося, що зі спини летіла зброя, але оскільки відстань між нами була досить велика, а сніг закривав огляд, вдалих влучань було лише кілька.

Однак, це не означало, що їх взагалі не було.

Дзінь!

В мить магічний камінь в намисті, яке мені дала Рірінель, розбився. Це означало, що серед атак зі спини була смертельна.

Я проігнорував це та побіг далі.

Мене тішило, що пішов сніг. Через холодний сніг, що бив мене по обличчю, у мене почала паморочитися голова.

Ні. Це була не «радість».

Коли мій розум змирився з ситуацією, що сталася до цього, емоції нахлинули, як припливна хвиля.

Лише коли холодний вітер подряпав моє обличчя та здув рідину, що стікала по щоках, я зрозумів, що плачу.

— Що це... що, заради всього святого...!

Переслідувачі давно втратили мене з поля зору, а сніг замів усі сліди, але я навіть не усвідомлював цього та продовжував бігти. Хоча щиколотки були глибоко зариті в сніг, що коштувало б мені багато витривалості, я не зважав на це та штовхнав своє тіло вперед.

— Кхак-ках!

Плесь.

Кров полилася з мого рота. Гірка рідина просочила білий сніг, через що розквітли темно-червоні квіти.

У певному сенсі це було природно. З огляду на фізичний та психічний шок, доданий до суворої холодної погоди, було б досить дивно, якби мій фізичний стан залишався нормальним.

Тільки тоді я зрозумів, що погоня закінчилася, і зупинився.

«Чому, чому?»

Клятий Круель. Дурний Круель.

Якщо ти хотів, щоб я не думав, тобі не слід було робити нічого, що могло б викликати підозру.

Не думати про це? Знайти виправдання та забути, як я завжди роблю?

— Ха-ха-ха, я ніколи не думав, що мені так помстяться за те, що я сказав тим божевільним собакам! Ой! Чорт!

Кров стікала по моєму підборіддю. Два ока, наповнені прозорою рідиною та налиті кров'ю, тремтіли, ніби ось-ось луснуть. Я навіть не кліпав, але з якоїсь причини на моїх щоках залишилися незліченні сліди від сліз.

Ти помер за мене на моїх очах. Суперечність того, що я досі вважав правдою, чітко розкрилася на моїх очах, але невже ти думав, що я буду таким дурним, щоб просто проігнорувати це та радіти цьому?

Знайти виправдання? В цьому? Навіть для цього має бути привід!

«По-перше, я з тих людей, хто все знає, але ховає в закутках пам'яті, незалежно від того, вдасться мені знайти для цього виправдання і забути чи ні».

Тремтячий куток моїх губ піднявся.

Але... так, враховуючи твої дії, коли ти пожертвував своїм життям заради мене, я хотів би вислухати твою останню волю.

Ти сказав, що якщо я справді хочу заглибитися в це, мені доведеться зіткнутися з усім, що я зробив досі. Це не повинно бути складно.

Я знав усе з самого початку.

Навіть попри це, нещодавно була досягнута межа. Тепер, коли мій розум спустошений війною, існувала межа, коли я міг змушувати себе ігнорувати спогади, які постійно поверталися, і вдавати, що я нічого не помічаю.

Тож я перестав утримувати тріснуту та протікаючу дамбу, використовуючи волю Круеля як виправдання.

Після того, як я перестав намагатися втриматися, час пролетів швидко.

Гора спогадів, яка будувалась останні десять років, обвалилась. Усілякі спогади, які я ігнорував, вирвалися назовні, а емоції того часу яскраво повернулись.

Я знав, що яким би обмеженим воно не було, це питання, яке потрібно серйозно розглянути та вирішити від самого початку. Хоча це було дещо імпульсивно, це була дія, що випливала з судження, що все буде добре, оскільки, на відміну від того часу, коли я був незрілим, я вже давно став дорослим.

— Хах-ха-ха-ха-ха-хаа...

Я не міг дихати.

Моя голова ніби вибухнула, я не міг поворухнутися, тож спіткнувся і впав у сніг.

Холодний дотик розбудив мене, але, на жаль, він мав протилежний ефект.

— Ух, ух, ах... ах, ах...

Мій ясний розум знову і знову прокручував цю кошмарну ситуацію. Здавалося, ніби мій мозок незліченну кількість разів штрикали гострими кинджалами. Поки сцена яскраво розгорталася перед моїми очима, я впіймав себе на думці, чи не виколоти собі очі.

— Аааааа!!!

Мені здавалося, що мене зараз вдушать ці непереборні емоції, тому я стиснув замерзлі руки в кулаки і довго бив ними об землю, поки кістки не зламалися.

— Аруте!

...

Коли Деон Харт почув юний голос, він втратив свідомість.

Примітка перекладача: словами не описати, як я ненавиджу те, що зараз відбувається, але далі буде тільки важче Т_Т Круелю...