Розділ 145 — Аплодисменти! (4)

Зрештою, він не зміг забрати отруту у матері.

Йому не слід було їй її давати. Він ніколи не міг перемогти свою матір у суперечці, тому навіть якщо він повернеться, він віддасть її їй.

Даніель натягнув шарф, щоб приховати своє дедалі темніше обличчя, і старанно попрямував до місця зустрічі. Куди б він не йшов, відчуття урочистості слідувало за ним.

— Ти тут. Люди позаду тебе — єдині, кого ти привів?

— Так.

— Це менше, ніж я очікував...

— Герцог сказав, що надасть військову підтримку, тому, гадаю, цього буде достатньо. Однак це лише половина від загальної кількості людей, тому не можна сказати, що це мало.

Даніель посміхнувся.

Чоловік, який мовчки дивився йому в обличчя, відвернувся. Даніель повільно зібрався з думками і пішов за чоловіком, який йшов попереду.

Ніби дотримуючись своєї обіцянки допомогти, герцог здобував різну інформацію. Час перебування Імператора в палаці, час зміни палацової варти, найкоротший шлях до кімнати, де знаходився Імператор, тощо.

Вони навіть зайшли так далеко, що склали плани за умови надання герцогом військ.

— Третя команда може слідувати за цією особою.

— Так. Побачимося пізніше.

— Нарешті починається. Це нове відчуття.

Незважаючи на всі затримки, робота поступово просувалася.

План був розумним, але оскільки вони не могли повністю довіряти військам герцога і не могли цілком покластися на нього в жодній місії, Революційна армія вирішила розділити свої сили та рухатися з військами герцога.

— Друга група за мною.

— Побачимося ще раз після роботи.

Спочатку Даніель не звертав особливої уваги на план.

Знаючи лише найнеобхідніше та погоджуючись виконати план, він залишився з невеликою групою та рушив з безвиразним обличчям.

Саме тоді, коли його оточили війська герцога, його кроки зупинилися.

Чаанг!

Є

Ті, хто блокував Революційну армію, одразу вихопили зброю. Відчуваючи зловісне передчуття, члени Революційної армії не здалися і кожен схопився за зброю. Незважаючи на швидкі дії, їхні очі нещадно тремтіли, вони не могли приховати збентеження.

— Що це сталося...!

— Гей, хлопці! Що ви робите? Зараз не час!

Деякі лідери команд, які йшли за Даніелем, не могли подолати тривогу та підвищили голос. Даніель, який без вагань дивився на війська герцога, глянув на жалюгідне видовище і повільно відкрив рота.

— ... Це зрада?

— Це була пастка з самого початку.

Відповідь пролунала з комунікатора людини, яка стояла попереду.

Даніель насупився, почувши знайомий голос, і виплюнув ім'я співрозмовника.

— ... Герцогу.

— Що це!

— Ти кажеш, що це справжній герцог?

— ... Я хочу спокійно поговорити з Даніелем, але багато хто мені заважає. Було б гарною ідеєю спочатку заспокоїти оточення.

Війська герцога заворушилися, почувши слова, що пролунали з комунікатора.

Є

— А тепер поспіть...!

Раптом.

Добре навчені елітні лицарі знищили членів Революційної армії.

Хоча повстанці на мить були приголомшеними, вони не здалися та дали відсіч, але через попередній розкол особового складу, у них було мало людей, і вони погано працювали разом, тому цього було недостатньо, щоб перемогти тих, хто був ретельно навчений завдяки тривалій спільній роботі.

Звук зіткнення зброї поступово стих. Даніель, який спостерігав за сценою від початку до кінця, звернув погляд до комунікатора.

— Герцог, очевидно, бажав революції...

— Ах, звісно, це була брехня.

— Брехня...

— Як герцог, чому я маю відмовитися від своєї влади? Я лише хотів, щоб ви знизили рейтинг схвалення Імператора. Ось і все.

Звук зброї стих.

Герцог, що сидів перед столом навпроти комунікатора, з насмішкою повернувся на своєму стільці.

Імператор не повинен загинути від рук повстанців. Чого хотів герцог, так це повалення Імператора, а не його смерті чи знищення трону, як символу королівської влади.

Тому герцог думав про використання Революційної армії, але в якийсь момент відмовся від неї.

— Було не смішно називати це революцією. Ви думаєте, що революція — це так легко? Якщо відбудеться навіть одна зміна уряду, стабільність країни сильно похитнеться.

Навіть якщо монарх зміниться шляхом належної процедури спадкоємності, на деякий час виникне плутанина.

— Але повністю змінювати політичну систему? Світ, де всі рівні? Ви планували ввергнути цей світ у хаос?

Це небезпечна ідея. Герцог зрозумів це, щойно почув їхні аргументи.

Ідеологія Революційної армії подібна до інфекційної хвороби. Вона викликала сильну залежність, вселяла віру та змушувала почуватися виправданим у всьому, що ви для неї робили.

Їхні ідеї швидко поширювалися б світом.

Ті, хто знаходиться внизу ієрархії, твердо просували б це небезпечне переконання. А дворяни не захотіли б легко віддавати те, що мали. Якщо це продовжувалося б, стався б збройний конфлікт.

Це було очевидно, навіть не дивлячись на те, які наслідки матиме збройний конфлікт в одній країні, не кажучи вже про війну з іншою державою.

— Якщо слідувати цим ідеям, ця країна самознищиться. Звичайно, ви можете досягти своєї мети. Але хто гарантуватиме виживання тим, хто раптово втратить свою країну?

— ...

— Ти, очевидно, не знаєш, яке ставлення отримують громадяни зруйнованої країни. Невже вони справді казали, що хочуть створити рівний світ? Вони нічого подібного не казали і не хотіли такого світу, тож невже ти справді думаєш, що вони були б щасливі, якби ви знищили державу, в якій добре жили без скарг, стверджуючи, що це для їхньої ж вигоди? Це абсурд, що меншість всіляко намагається представляти думку більшості.

— ...

— Ти справді думаєш, що Революційна армія когось рятує? Ні. Радше, це група лихих людей, які намагаються привести світ до хаосу.

— ...

— Ви підхопили філософію, про яку навіть нічого не розуміли. Тож, дякую вам за це. Сподіваюся, на вашому шляху буде мир.

Герцог, який збирався завершити розмову цими словами, зупинився, коли почув тихий сміх з іншого боку.

— Ми.

Даніель, який стискав обидва плеча людини, що тримала комунікаційний пристрій, що пов'язував його з герцогом, посміхався, не приховуючи своїх яскраво сяючих очей.

— Революціонери.

Революціонери, а не філософи.

— Я нічого не знаю про філософію. Філософія, яку я знаю, — це те, про що говорить ситий народ. Революція відбувається, бо голодні розлютилися на несправедливість.

— ... Це твердження принижує всіх філософів світу.

— З цим нічого не поробиш. Як ті, хто не може їсти чи вчитися, можуть пізнати велич філософії?

Даніель злегка знизав плечима та обернувся.

Тіло його товариша, що лежало на підлозі, було першим, що впало йому в око. Трохи підвівши погляд, він побачив, що люди, які розігнали всі повстанські війська, пильно дивилися на нього, не піднімаючи мечів.

Ситуація, якої не можна було уникнути.

Даніель спокійно посміхнувся.

— Герцог хвилюється через хаос після зміни політичної системи.

— ... Ти багато говориш. Чи це просто для того, щоб убити час? Навіть так, факт твоєї смерті залишиться незмінним.

— Я просто хочу поговорити перед смертю. Досі ми не мали змоги відверто поговорити, бо приховували свої карти один від одного. Ви ж не відмовитесь від останньої розмови з кимось, хто скоро помре, чи не так?

— ... Продовжуй говорити. Я послухаю.

Для початку, він не мав наміру повертатися живим.

Тому Даніель почав неквапливо висловлювати свої думки.

— Люди — створіння, схильні до адаптації. Навіть якщо ми збентежені змінами, ніби світ перевернувся з ніг на голову, з часом ми звикаємо до цього і сприймаємо як належне. Якби ми не пристосовувались і не продовжували жити, навіть попри страх змін, людство не розвинулося б так сильно.

— ... Це не обов'язково має відбуватися зараз. Твої слова не хибні, але хіба ситуація зараз відповідна?

— Ви маєте рацію.

Герцог замовк, почувши згоду.

Ось чому його дії зовсім не відповідали його словам.

Суперечності в діях і словах, які, здавалося, тягнули час. Герцог недарма погодився на розмову з Даніелем. Він скористався цим як нагодою стимулювати мозок, щоб знайти джерело свого дискомфорту, і Даніель продовжив.

— Перейдемо до іншої історії? У зауваженнях герцога трохи раніше також була частина, де ви хвилювались за руйнування країни. Моя мета — знищити трон, а не країну. Тож я подумав і про це.

Чи є спосіб, щоб країна функціонувала належним чином, коли всі рівні?

— Відповідь була простою. Все, що нам потрібно було зробити, це розділити владу.

— ... Тож, як ти думаєш, чи може подібна країна функціонувати належним чином? Що станеться, якщо влада буде розділена і виникне конфлікт думок серед тих, хто її має?

— Чому ні? Замість того, щоб розділити владу між конкретними людьми, можна передати її інституціям. Багато людей працюють в одній потужній організації. Звичайно, також знадобиться хтось, хто наглядатиме за інституцією, але... Я сказав, що ми розділимо владу. Все, що нам потрібно зробити, це створити кілька відповідних організацій. Якщо їх буде забагато, вони не зможуть належним чином працювати разом, і країна не функціонуватиме, а якщо їх буде всього дві, країну можуть розірвати на шматки, навіть якщо вони будуть сумісні між собою, тому найкраща кількість — три.

Камінь, ножиці, папір. Він був впевнений, що герцог пробував грати в цю гру хоча б раз.

— Жадібності людей не можна довіряти. Тому, надавши кожній із трьох організацій різні повноваження, вони зможуть тримати одна одну під контролем і не сходити зі шляху. Було б краще для народу цієї вільної країни обирати голів кожної організації.

Небезпечно. Герцог пильно дивився на комунікатор і тихо стиснув кулак.

Його так тішило, що Даніель помре тут. Він не міг уявити, як далеко б він зайшов, якби йому дали більше часу.

У цей час голос Даніеля продовжував бурмотіти через комунікатор.

— Звісно, зрештою, установою керуватимуть люди, тому вона не може бути повністю позбавлена лазівок... але принаймні це буде набагато краще, ніж одна людина, яка триматиме всю владу в своїх руках, і цю частину можна залишити майбутнім поколінням...

— Майбутнім поколінням?

Після миті сумнівів герцог повільно відкрив рота.

— Ти мрійник, а не філософ.

— Я революціонер, бо не зупиняюсь на мріях, а беруся за їх втілення.

— ... Чому ти ставиш під сумнів кастову систему?

— Це почалося з моєї матері. Але після цього...

— ...

— Як тільки питання було поставлене, це було не зупинити. Чому клас і статус людей визначається від народження? Несправедливо, що ми просто народжуємося, але наш статус залежить від удачі. Давним-давно одного дворянина звинуватили у гріхах його минулого життя, але як це можна було довести і повірити в це? Принаймні, якби ця країна була священною з побожною релігією, це можна було зрозуміти. Тож я розлютився.

Заява проти дворянина про «злочини з попереднього життя» не спрацювала.

Наслідки цього були негативні.

— Чому ми намагаємося звинувачувати у гріхах минулих життів тих, кому пощастило?

— ...

— Чому ми взагалі хочемо забруднити свої душі...!

— ...

— Насправді, підозрюю, що це тому, що вони самі знали, що це неправильно.

Добре, що він не встиг виголосити промови перед народом Імперії.

Голос, сповнений благання. Навіть сам герцог на мить поспівчував, але якою була б реакція народу Імперії, якби вони почули цю заяву?

Хоча герцог відчував себе щасливим, що може вбити Даніеля на місці, голос того продовжував говорити.

— Нинішній Імператор скасував рабство. Хіба це не тому, що він також знає, що неправильно розділяти людей на різні соціальні статуси, щоб одні служили іншим?

Висновок зроблено.

— ... Як і очікувалося, ти небезпечна людина.

— Ха-ха.

Даніель тихо засміявся. Вибух сміху поширився повітрям, ніби весь тягар з його плечей було скинуто.

Тримаючи зброю, він озирнувся на тих, хто цілився в нього, потім простягнув руку та вихопив у лідера комунікаційний пристрій. Можливо, тому, що герцог дозволив цю розмову, чоловік слухняно передав йому комунікатор.

Він ніяк не міг бачити людину з іншого боку, але Даніель сказав, дивлячись прямо на комунікатор.

— Тепер, коли я думаю про це, був час, коли я сказав дурницю.

Той день, коли він наполягав на повстанні, а герцог був проти.

— Я сказав, що такі почуття, як гнів, не можна передати майбутнім поколінням, тому революція займе багато часу, якщо він згасне.

— ...

— Виправлю себе. Пульс Революційної армії не перерветься.

Тільки тоді герцог зрозумів суть цього відчуття дискомфорту.

— Тож що змінилося?