Розділ 149 — Жорстока правда, жорстока доля (2)

Командир Нульового загону зробив крок назад, зупинившись на мить.

Ніби чутки про те, що він страждає від високої температури, була правдою, вартові не могли не заціпеніти від шоку через сильний жар, який вони відчули від нього, коли він пройшов повз.

«Як не крути... Гадаю, йому слід піти до своєї кімнати та відпочити, а не до бібліотеки...»

Відкинувши турботи вартових, які не могли його досягнути, Деон Харт увійшов до бібліотеки.

Бібліотекар з іншого боку кімнати побачив його та схопився з місця, але Деон пройшов повз нього, ніби навіть не помітив його, і став перед знайомою книжковою полицею.

Він без труднощів зміг знайти книгу, яку шукав.

[Інформація про Героїв нинішньої Імперії]

[Автор: Іделія, Девелланія]

Він наполягав на тому, щоб Іделія та Девелланія надали інформацію про Круеля. Якщо в них її не було, Деон, що незвично для нього, змусив їх зібрати її та віддати йому. Відповідь була що це займе багато часу через величезний обсяг, але навіть так він змусив їх пообіцяти скоротити терміни.

Він не мав наміру сидіти на місці, поки ці двоє збирали інформацію.

Деон простягнув руку та дістав книгу. Пропустив навмання попередній зміст та зупинився на тій частині, де з'являвся портрет Круеля. Його очі зустрілися зі знайомими зеленими очима.

[(Колишній) Четвертий Герой. Круель Харт. (Наразі помер. Інформацію потрібно видалити.)]

[Відомий кровним спорідненням з Третім Героєм, Деоном Хартом. Пов'язаний не з Імператором, а з герцогом, який йому протистоїть...]

Так, минулого разу він закрив книгу на цьому місці.

Це вимагало сили в руках. Деон прочитав наступне речення, навіть не моргнувши оком.

[ ... Він діє так, ніби протистоїть наказам герцога, а не вірно їх виконує, наприклад, спотворює чи заміняє їх.]

Герцог нізащо не міг би довірити Круелю обробку важливої інформації, тому навіть якби накази були віддані, вони були б такого типу, щоб убити або поховати когось.

То кого ж герцог головним чином хотів убити?

Хоча його голова погано працювала через лихоманку, Деон зміг знайти відповідь навіть у такій ситуації.

— ... трясця.

Він просто засміявся.

— Ха-ха-ха... А-ха-ха-ха!!

Він відчував, що божеволів. Він справді божеволів.

...

Я ніколи не думав, що буду обурюватися на самого себе, який хвалив Круеля за його розум, коли був молодшим.

Якби я прочитав це, коли Круель ще був живий, я б лише відмахнувся від цього і задумався, чи не був сам тією людиною. Потім, не в змозі подолати свій дискомфорт, почав би розслідувати.

Герцог, який віддавав накази завдати комусь шкоди, і Круель, який діяв як фільтр між ними.

А оскільки Круель помер, захищаючи мене, підозра, що виникла з першої підказки, розвіялася.

Не могло бути чіткішого доказу, ніж цей.

Я шалено засміявся, випльовуючи кров, що хлинула зі сльозами.

Це був я.

«Ти захищав мене».

З точки зору голови аристократичної фракції, хто був найдратівливішою людиною?

Відомий як один з улюблених мечів Імператора та його вірний пес. На відміну від інших Героїв, які діяли відкрито, я діяв в тіні, що ускладнювало передбачення мого місцезнаходження.

Хіба це не я, Деон Харт?

— Тоді чому ти це зробив?

Звички, що накопичувалися протягом десяти років, намагалися проігнорувати правду, з якою було важко впоратися. Коли я свідомо зупинив це, напрямок думок змінився, і я вирішив звинуватити Круеля.

Бо питання без відповідей все ще залишалися.

— Чому ти послав мене на війну?

Якщо ти збирався померти так, то краще б не кидав мене. Чому ти послав мене на поле бою і чому намагався захистити мене зараз?

Невже пізніше відчув провину? Тоді мені не варто почуватися винним. Це, мабуть, був просто вчинок, щоб полегшити провину мерзенного лицеміра.

— Аруте.

— ... Королю Демонів.

Я підняв голову, відчуваючи легке приголомшення.

...

Король Демонів, побачивши його обличчя, сповнене всілякими невимовними емоціями, включаючи гнів, розчарування та провину, повільно опустив погляд, ніби оцінюючи стан його тіла. Одяг, просякнутий холодним потом, був видовищем, яке варто було побачити, але коли в його полі зору опинилися білі стопи без взуття, він клацнув язиком.

Хоча заговорив він так, ніби нічого не помітив.

— Я чув, що ти запросив усю інформацію про Круеля Харта.

— ...

— Демони були вражені величезним обсягом роботи...

Він подивився в червоні очі, наповнені тугою.

— Ти сказав так тому, що дійсно не міг точно визначити потрібний тобі діапазон інформації, чи тому, що не міг дати їм дізнатися?

— ...

— Отже останнє..

Ну, Круель Харт також був родичем Третього Героя Імперії, Деона Харта, тому йому довелося бути вибірковим у тому, що він говорив. Якщо не бути обережним, вони виявлять, що це та сама особа, що й командир Нульового загону.

Можливо, Деону було важко ясно мислити через лихоманку, але корисно знати, що він досі розумів, що говорити варто, а що ні.

Побачивши Деона в новому світлі, Король Демонів не міг просто залишити врятованого пацієнта, тому він м'яко посміхнувся, щоб заспокоїти іншу особу.

— Тоді спитай мене. Все гаразд, якщо це буду я, чи не так?

— ...

— Я тобі допоможу.

Король Демонів знав його справжню особу і приховував її, тому не було про що турбуватися.

Можливо, через те, що він відчув невелике полегшення, Деона охопив жар, і він похитнувся ближче до Короля Демонів. Він підняв тремтячу руку і схопився за його комір, тримаючись за нього, він заговорив заїкаючись.

Ніби він був дитиною, незакінчені фрази виривалися з його губ випадковим чином.

— Отже, Круель помер замість мене... Ми, очевидно, мали погані стосунки...

— ... Ага.

Король Демонів, який обережно вислухав тарабарщину та склав її докупи, зрозумів, що відбувається, і тихо заговорив.

— Добре. Я розберуся.

— Дякую...

— Тож піди ще трохи поспи.

Його не торкнулися безпосередньо, Деон просто схопив його комір, але повітря, що торкалося шкіри Диявола, було гарячим. Як він пройшов весь цей шлях у такому стані? Ще й босоніж.

Чоловік торкнувся чола Деона кінчиком пальців. Тільки після того, як він повільно заплющив очі та підняв його, коли той падав, Король Демонів згадав, що його магічна сила вже не така, як раніше.

«Раніше, навіть якщо я використовував цей рівень магії, я нічого не відчував».

Тепер він відчував, як його магічна сила трохи зменшилась.

Тим не менш, він знову відвів очі та подивився на бідолашну людину, думаючи, що йому слід надалі стримуватися від використання магії, якою вже користувався, а потів повернути Деона Харта до кімнати.

Хоча він спав, він супив брови та важко дихав, ніби страждав від лихоманки.

— Деоне Харте.

Диявол тихо прошепотів його ім'я, ніби перевіряючи, чи він спить.

— Ти знаєш, коли люди ламаються?

Він довго жив як Король Демонів і бачив занепад незліченної кількості людей.

О так. Було б правильніше сказати «злам», а не «занепад».

— Коли вони втрачають щось цінне.

Саме тоді, коли їм вже нічого втрачати.

Коли люди загнані в кут і не можуть навіть дихати, вони повністю ламаються та занепадають. Ніколи не буде іншої людини такої моторошної та страшної, як він.

Він тихо прошепотів жорстокі факти, ніби читав книгу.

— Ти втратив єдину людину, яка справді піклувалася про тебе.

Ймовірно, буде важко знову знайти таку людину, яким був він.

Хто б волів віддати всього себе задля інших?

— Бідолашний Деон.

Король Демонів тихо засміявся.

— Ти справді самотній тепер.

***

[Спочатку покажи інформацію мені, перш ніж віднести її Аруту.]

Отримавши інформацію, яку роздобули Іделія та Девелланія, та належним чином її впорядкувавши, Король Демонів пішов до Деона Харта лише з одним документом, що підсумовував усе.

Знаючи точно, яку інформацію хотів отримати Деон Харт, він без вагань поклав документ, який тримав у своїй руці, на коліна Деона.

— Обсяг інформації, яку розшукали Девелланія та Іделія, настільки величезний, що тобі здається буде важко її осягнути, тому я підсумував все. Це те, що ти хотів дізнатися?

— ...

Деон сидів на ліжку і якусь мить дивився на Короля Демонів, потім взяв документи зі своїх колін. Його червоні, налиті кров'ю очі почали бігати по літерах.

Білки його очей були лише трохи налиті кров'ю доки він не прочитав першу літеру, але коли вони почали рухатися далі, з'явилися кров'яні смужки, а куточки очей почервоніли. Це тому, що йому сумно?

... Ні, це був гнів.

— Ха-ха-ха...

Це був жахливий убивчий намір, націлений на самого себе.

...

Спочатку Круель мав брати участь у Восьмирічній війні. Документи змінилися посеред війни, і довелося піти мені.

— Я...

Причина — герцог. Він щось зробив з документами і відіслав мене геть.

Родина, яку я вбив власними руками, надіслала кілька запитів до імператорського палацу з проханням виправити ситуацію на ранніх етапах війни, щоб повернути мене. Вони не могли чекати і навіть надсилали людей, але у відповідь було лише мовчання, тому вони нічого не могли зробити.

Звичайно, людиною, яка переривала зв'язок між родиною і палацом, також був герцог.

— Що я зробив?

Я хочу вбити його.

Я хочу померти сам. Я хочу відправити це нікчемне тіло на смерть найжорстокішим способом прямо зараз, але не можу просто покінчити з життям, яке Круель врятував, пожертвувавши собою.

...

Деон Харт, який заплющив очі, щоб заглушити свої емоції, не зміг втриматися і кинув усе, що потрапило йому до рук, на підлогу, забувши, що перед ним був Король Демонів.

Ого!

Квітковий горщик, підкинутий у повітря, розлетівся, і з нього полетіли скалки. Деон подивився на великий уламок, що опинився на його ковдрі, а потім простягнув до нього руку.

Спроба взяти його не вдалася через дії Короля Демонів, який зупинив його, схопивши за зап'ястя.

Завдяки цьому Деон, здавалося, трохи отямився і підвів погляд, щоб простежити за рукою, що тримала його за зап'ястя, і зустрівся поглядом з Королем Демонів. Червоні очі були переповнені придушеним убивчим наміром та гнівом.

— ... Чи знав про це Імператор?

Гмм. Король Демонів відпустив його зап'ястя, схрестив руки та нахилив голову набік.

Він навмисно пропустив інформацію про те, «чому герцог зробив те, що зробив», але Деон і не питав. Що ж, у нього, мабуть, зараз не було часу про це думати.

Ну, це не має значення, бо з точки зору Короля Демонів так краще і зручніше.

— Він мав отримувати всю інформацію, тож бути не може, щоб він не знав.

— Ха-ха.

Деон повільно витер обличчя.

...

Гадаю, я зрозумів, чому Круель це сказав.

Якби я не зруйнував «стіну» заздалегідь, коли б отримав поточну інформацію, стіна, яка досягла своєї межі, обвалилася б на мене, і я був би ще більш шокований, ніж зараз.

— Кхахх!

Це правда і стрес, з яким навіть я, котрий вже зруйнував стіну, не міг впоратися, але як би це було, якби вони поєдналися з тим, що було згадано внаслідок обвалу стіни?

«Те, що стіна впала, створило різницю між життям і смертю».

Звісно ж, він точно був мертвий.

«Ти захищаєш мене навіть після смерті».

Чим більше я дізнаюсь, тим більше вбивчих намірів маю щодо себе, тож що ж мені робити?

Я не можу так просто змарнувати життя, яке ти врятував.

Коли мій гнів досягнув свого піку, я заспокоївся. Замість того, щоб знову кидати речі чи кричати, я мовчки підвів голову і подивився в порожнечу.

«Брате».

Вибач.

Я знаю, що не маю права вибачатися і що я нічого не можу зробити, просто вибачившись, але я не можу придумати, що ще сказати.

«Я більше не повинен так думати».

Справді.

«Я хочу померти».

Пригнічені емоції ніби замінила кров й гірка рідина хлинула горлом. Почувши, як Король Демонів клацнув язиком і сказав: «Ой леле...» від несподівано великої її кількості, я слухняно піддався темряві, що зазіхала на мою свідомість.

Світ, що складався з непорозумінь та ілюзій, був зруйнований.

***

Щойно Деон Харт прийшов до тями, він почав шукати Короля Демонів.

Король Демонів тихо подивився на Деона, який стояв перед його офісним столом так само урочисто, як і тоді, коли подав заяву про звільнення, і взяв у руки камінь зв'язку, що лежав неподалік. Кілька сигналів по тому, хтось відповів.

— Бене, негайно підійди до дверей мого офісу.

— Що? Ви поранені?!

— Ні. І не зрозумій неправильно, я сказав не «в офіс», а «до дверей офісу». Чекатимеш там, поки тебе не покличуть.

Здивований вираз обличчя від незрозумілої команди був чітко переданий через комунікаційний пристрій, але оскільки Бен не був тією особою, про яку він мав би турбуватися, Король Демонів проігнорував його та поклав слухавку.

Відклавши камінь зв'язку, він знову підняв голову та подивився на Деона. Їхні погляди зустрілися, і його темні очі сховалися під повіками, вигнутими, як півмісяці.

— Тоді запитаю ще раз.

— ...

— Що тебе сюди привело?

Хоча почувався він не дуже.