Розділ 153 — Деон Харт, зрадник людства (1)

Я отримав право командувати всім військом Короля Демонів.

Також сам зголосився зайнятися звітами.

Можливо, тому що останнім часом відбувалися лише задовільні речі, Король Демонів охоче прийняв мою пропозицію.

[Оскільки це людина, яку ти самі привів, він має бути корисним будь-де.]

Я отримав дозвіл, тож все гаразд. Чи це стосувалось матеріального, чи духовного — я проігнорував всі наступні бурмотіння.

Він також запропонував розслідувати справу герцога. Король Демонів, який знав ситуацію, особисто вирушив на розслідування.

Що ж до мене.

«Якщо на головнокомандувача дивитимуться зверхньо, командний центр і управління не працюватимуть належним чином».

У минулому, якщо виникала проблема, я міг дозволити собі піти до людського світу, але тепер для мене немає такого поняття, як другий варіант.

Тож я подумав.

«Мені не слід виглядати смішно».

Якщо виглядатиму смішно — помру.

Демони розглядали мою фізичну витривалість та бойову силу, як окремі параметри. Насправді тих же демонів, хто звернув увагу на цю невідповідність, не було, тому я легше це прийняв. Ось чому, хоча я і виявляв ознаки слабкості, такі як кровохаркання, це досі не викликало у них суперечностей.

Але що, якби я повністю став на бік Короля Демонів, що змусило б їм бачити мене віч на віч під час битви кожного дня?

«Демони можуть бути трохи необізнаними, але вони не дурні».

Можливо, вони дізнаються. Той факт, що Деон Харт не такий сильний у бою, як вони думали.

Якщо цей факт буде виявлено, що станеться далі, було очевидно.

Я одразу ж впаду в очах демонів, і посада генерала-командувача, якої я досяг, перетвориться в гарбуза. Було очевидно, що демони не матимуть милосердя до «людини» слабшої за них.

Причина, чому я міг бути на вершині досі, полягала в тому, що мене визнали сильним ще до того, як я отримав захист Короля Демонів.

«Тож варто звести битви до мінімуму».

Навіть якщо доведеться битися, не слід затягувати, треба все робити швидко. Будучи максимально жорстоким, я повинен не лише створити відповідну атмосферу пригнічення, але й викликати страх у своїх союзників.

Не дозволяти нікому мене аналізувати. Щоб ніхто навіть не смів подумати про якісь нісенітниці.

«Я не можу проявити переважаючу силу, тому я повинен показати хоча б переважаючий страх».

Демони, які звикли до пригнічення та панування сили, та які визначають ранги за силою, природно, помилково вважатимуть, що причиною їхнього страху є «сила».

«Я не повинен дружити з демонами».

Дружній зв'язок і страх мають протилежні властивості. Стикнувшись зі страхом, зв'язок зменшуватиметься, а зі зменшенням страху набагато легше будувати зв'язки. Також, якщо дружній зв'язок міцний, навіть якщо спробувати налякати їх, страх може просто не виникнути...

Для мене зв'язок з демонами — це отрута.

«Треба створити неперевершений імідж».

На щастя, мій попередній образ був гарною основою, тому проблем бути не має.

«Хіба я не стикався з ненавмисними непорозуміннями через це раніше?»

Тепер моя черга власними руками підтримувати цей образ.

Просто робити те, що я робив раніше, недостатньо. Не дозволяти зневажати себе і будувати ще більше стін, ніж раніше. Мета всіх цих дій — змусити демонів перестати сумніватися у моєму безсиллі.

«Для того, чиє перебування там, нагорі ієрархії, здається таким же природним, як дихання, вони навіть не наважаться сумніватися в моєму праві там знаходится».

За збігом обставин, я згадав одну людину, що пасувала до цієї ситуації.

«Стигма Приміро».

Настав час застосувати те, чого я від нього навчився.

***

Зима минула миттєво.

Скільки всього сталося досі: сніг розтанув, і трава проростала.

Це сталося не так давно, але події, що відбулися, були настільки обурливими, що Пол дивився на дерево, з якого проростало нове листя, за вікном, з новим виразом обличчя.

«Найобурливіша новина, яку я нещодавно почув, це те, що Деон Харт перейшов на бік Диявола».

Спочатку він подумав, що це лише чутки.

Деон Харт — Герой, який вірно виконував накази Імператора аж до того, що його називали «псом Імператора». Навіть Імператор піклувався про нього, тож хто б посмів уявити його зраду?

«Але це виявилося правдою».

Ніби чекаючи, поки ця новина стане відомою, також було оголошено про смерть Четвертого Героя, Круеля Харта. Новина про те, що саме він був з Деоном Хартом до кінця, була бонусом.

Люди були шоковані, усвідомивши контекст.

[Деон Харт убив Круеля Харта.]

[Якщо бути точним, він убив його та втік до Царства Демонів.]

Ніхто в цьому не сумнівався.

Деон Харт дуже ненавидів Круеля Харта. Усі знали про ненависть Деона до Круеля, оскільки він відкрито виявляв свою ворожість, не маючи наміру її приховувати.

«Співпадіння часу цих подій настільки очевидне, що я підозрюю... але рухаймося далі».

Коли ця новина стала відомою, континент сильно сколихнувся.

Зрадник небес, який навіть убив свого останнього кровного родича. Зрадник людства, який відвернувся від людського світу та став на бік Царства Демонів.

Це справді жахливий гріх.

Майже всі були в шоці. Більшість не могла не гніватися на його гріх, а деякі кричали, що його нелюдська зовнішність — це сам прояв Диявола. З самого початку поширювалися всілякі злісні чутки, зокрема про те, що він на боці Короля Демонів, але незабаром вони втратили достовірність і поступово були поховані.

В результаті Деон Харт став загальним ворогом.

«І щодо ще одного великого інциденту...»

Тук.

Почувши звук дверей, що відчинялися, Пол підняв голову та прибрав руку, що лежала на його підборідді.

Пан Ірам, один із рішучих прихильників Даніеля, зайшов в кімнату, його очі були примруженими і втомленими.

Пол слабо посміхнувся та махнув рукою.

— Ви тут?

— Так, я трохи втомився.

— Гм... Гадаю, ви прийшли сюди після суперечки з іншими лідерами. Здається, тепер нас чекає співпраця.

— Як може бути можлива співпраця, коли нові хлопці прагнуть забезпечити собі свою частку майбутнього, придушуючи інших, а решта намагається захистити те, що вже отримали?

Менше з тим, оскільки Пол не був офіційним лідером, а лише тимчасовим виконувачем обов'язків лідера, він незграбно посміхнувся та вдав, що не почув дивно уїдливих зауважень.

— Я думав, брат прибрав усе сміття, але, мабуть, ні.

— Якби ми спробували прибрати все сміття, дев'яносто відсотків наших сил було б втрачено, а не всього лиш половина. Тоді стало б важко утримувати Революційну армію, тому у нас не було іншого вибору, окрім як піти на компроміс. Тим не менш, нам вдалося пройти через це, бо Даніель прибрав справді токсичне сміття.

— Це добре.

— ... Більше того.

Цього разу Ірам подивився на Пола колючим поглядом.

Було неможливо зрозуміти значення цього погляду, тому щойно Пол спробував вислизнути, той сказав дещо різке, ніби не хотів більше терпіти ухилення.

— Поле, Даніель висунув тебе своїм наступником.

— ... я знаю.

Пол зробив паузу, а потім мовчки посміхнувся.

... Ще один важливий інцидент — смерть Даніеля, першого лідера Революційної армії.

Так, Даніель мертвий.

Навіть коли він помер, він не помер марно. Помітивши підступ герцога, він використав частину Революційної армії, включаючи себе, як приманку для удару у відповідь, повністю розірвавши зв'язок між Революційною армією та герцогом.

Завдяки цьому повідець революційних сил, якими вони були зв'язані з моменту встановлення стосунків з герцогом, був послаблений.

Щойно ця новина поширилася, Пол швидко почав діяти і перетворив Даніеля та покидьків, які на той час були мертвими, на героїв.

«Якби я не втрутився першим, інші лідери спробували б уникнути становлення мене другим лідером, вказуючи на погане судження мого брата, який витратив половину сил Революційної армії».

Він не міг знести чогось такого зухвалого, як приниження героя Революційної армії.

Було шкода, що сміття шанували як героїв, але йому подобалося, що його брат став героєм.

Пол, який чудово виконав волю Даніеля та зберіг свою посаду, ледь помітно посміхнувся пану Іраму, якому було важко контролювати Революційну армію, яка вже демонструвала ознаки розколу, та мати справу з керівниками, які чіплялися до нього, кажучи, що не можна надовго залишати посаду лідера вакантною.

— Я одразу ж приступлю до своїх обов'язків завтра. Натомість, будь ласка, дайте мені свободу сьогодні.

— Ситуація важка...

— Відтепер я буду зайнятий, але є дехто, кого я хочу побачити востаннє, поки маю вільний час.

Неважко було здогадатися, хто ця людина.

Ірам торкнувся свого чола.

— Даніель, і ти, ви справді...

Учень виглядав точнісінько як його учитель.

Що можна зробити, щоб не уподібнитись непотрібним рисам?

— ... Я не зупинятиму тебе, але оскільки твоє життя зараз важливе, будь ласка, візьми із собою охоронців і тільки тоді рушай.

— Так.

***

Після того, як Церква Спасіння була зруйнована, Шія повернулася до нетрів.

До життя, яке могло обірватися будь-коли, що нікого б не здивувало. Помре вона сьогодні, чи завтра? Хоча вона уклала невизначене парі з собою, вона продовжувала жити в надії, що спасіння прийде дивовижним чином, якщо їй доведеться померти.

Якщо вона довго голодувала, її починало нудити від їжі, і Шії вже були необхідні ліки.

Людська потреба у виживанні була настільки гострою, що навіть вона, яка втратила волю до життя, не мала іншого вибору, окрім як звернутися до сумнівного порятунку, зрештою.

Тож.

Навіть сьогодні були очі, що спостерігали за дитиною здалеку, коли вона без жодної мотивації сховала голову в колінах.

«Здається, її не нудить, крім того, харчується вона теж добре, але найголовніше, що вона жива...»

Він не знав, чи можна вважати це безпекою, але він радів, що дівчинка все ще жива і здорова.

Оскільки відтепер він не зможе часто приходити, бо у нього буде багато справ.

Йому стало гірко в роті. Він сподівався, що Шія мала мотивацію жити, але Пол не мав права забрати її з собою. Бо він уже повів її шляхом руйнування під назвою Церква Спасіння одного разу.

«Я перевірив її, тож все гаразд. Варто повертатися».

Пол, який стояв там і спостерігав за дитиною, зник, і невдовзі після цього хтось виник перед Шією.

— ...

Посипалися односторонні слова. Ніби дещо цікаве було сказано, Шія, яка була нерухома досі, здригнулася і підняла голову.

— ... Культ Арута?

Дитина, яка колись була одержима псевдорелігією і досі не змогла позбутися думок про неї, зацікавилася новою релігією.

***

— ... Культ Арута?

Здається, це псевдорелігія, яка поклонялася якомусь демону, чи не так?

Герцог засміявся через злість, яку можна було відчути з самої її назви.

— Кажуть, що там, де немає тигрів, лисиці царюють як королі... Тепер, коли Церква Спасіння затихла, невідома псевдорелігія розійшлася...

— ...

— Ми не можемо програти. Потрібно збільшити кількість віруючих у Церкві Спасіння.

Варто повідомити людям, що тигр все ще живий.

Тигр явно був живий, хоча й мить він удавав мертвого. Як щось на кшталт лисиці сміє намагатися правити як король на території тигра?

«Релігія, яка поклоняється демону, у такі часи як зараз...»

Все ставало очевидно, навіть без розслідування її передісторії. За цим, принаймні, мало стояти Царство Демонів.

Куточки рота герцога природно асиметрично піднялися вгору.

— Давайте спробуємо добре порозумітися.

Хто привабить більше віруючих?

Навіть кажучи це, герцог був упевнений у перемозі.

Скільки людей звернуться до релігії зі зловісною назвою? Якщо релігія, яка їй протистоятиме, матиме слово «спасіння» в назві і колись була відома добрими справами, природно, що серця людей будуть тягнутися саме до неї.

Ось чому герцог зміг неквапливо посміхнутися.

***

Але було дещо, що герцог пропустив.

В очах бідняків, Церква Спасіння вже одного разу зазнала невдачі.

Навіть якщо тигр живий, якщо він втратив усі свої кігті та зуби, як можна вважати територію його власністю? Краще було б приєднатися до жвавого лиса, який вторгнувся на його територію та проголосив її своєю.

Релігія, яка вже одного разу зазнала краху, може бути повалена ще раз. Бідні люди хотіли релігії, на яку вони могли б покластися, тому Церква Спасіння більше не відповідала їх надіям, тож вони не бажали її сповідувати.

Для порівняння, як щодо Культу Арута?

[Судячи з назви, він сильний.]

[Він не впаде так легко.]

[Як і Церква Спасіння, культ роздає їжу.]

Для початку, «Культ Арута» — це не лисиця. Якби треба було його з чимось порівняти, можна було б сказати, що це вид тварини, якї ніхто ніколи не бачив.

Оскільки ніхто не знав її ідентичності, її сила теж була невідома. Чи сильніша вона за тигра, чи більш надійна, і яка в неї особистість? Оскільки це було невідомо, всі просто чекали.

[Тоді нема про що турбуватися.]

За винятком тих, хто звертався до Церкви Спасіння, сумуючи за добрими спогадами про неї, і тих, хто повністю відійшов від релігії, більшість цих людей йшли до Культу Арута.

Всупереч очікуванням герцога, який думав, що все буде просто, ситуація йшла гладко для зовсім іншої сторони.

***

— Рірінель, ти не береш участі у війні, то чому ти виглядаєш такою зайнятою?

— Я зайнята роботою Культа Арута, тому, дурний і потворний командире Дев'ятого загону, йди геть! Ти навіть не віриш у Культ Арута!

— ...