Розділ 155 — Деон Харт, зрадник людства (3)

Не було причин відмовлятися. Імператор взагалі не мав наміру відмовлятися.

Якою б великою не була Імперія, існували межі, при яких вона була здатна боротися з Царством Демонів самостійно. Король Шан також знав про це, тому він і міг бути таким впевненим.

Імператор тихо торкнувся тильної сторони долоні.

Він знав, що король королівства Шан підготувався заздалегідь, тримаючи в голові можливу війну між країнами після утворення альянсу, і зараз грався словами.

«Це трохи розчаровує».

Якби у королівства Шан не було васальних держав, було б незрозуміло як його використати, тому якби вони просто говорили про синергію між Реуче та Імперію, можна було б зменшити вплив Шан у майбутньому союзі.

Імператор, який міг бачити інтелект свого опонента, опустив очі, думаючи, що відтепер буде досить втомлений, але змовчав, коли помітив дещо. Король Шан додав, ніби вагаючись.

— Ворог, якому ми повинні надати найбільший пріоритет, — це Царство Демонів.

— ... так.

Справа була не лише в цьому, але це було питання, яке Імператор проковтнув, бо не міг підняти його першим.

Згідно з твердженнями Царства Демонів, ця війна розпочалась через дії Імперії, але чи справді це так? Навіть якщо ні, саме Імперія раніше вела загарбницькі війни, тож це мало певні наслідки, хіба ні?

Це може стати слабкістю, якщо Імператор заговорить про це поспішно, тому він спробував проковтнути це, але, схоже, король королівства Шан вже все знав.

«Але все нормально».

Це могло бути трохи невигідно в майбутніх союзах, але Імперію не так легко залякати цим.

Він зупинився не тому. Слабка, мовчазна посмішка розлилася по обличчю Імператора.

«Прокляття, мабуть, було знято за допомогою чаклуна».

Можливо, через те, що війна продовжувала тривати, його галюцинації стали сильнішими.

Але не зараз. Вдаючи, що нічого не бачить, він підняв голову, щоб подивитися на двох королів, і повільно кивнув.

— Я уважно вислухав вашу думку.

— Якщо ви погодитесь...

— Хіба це не війна між Царством Демонів і світом людей? Я радий прийняти цю пропозицію.

***

Коли новина про те, що Деон Харт перейшов на бік Царства Демонів, поширилася по всьому світу людей, хто постраждав найбільше?

Деон Харт?

Як можна завдати шкоди тому, хто не перебував у світі людей?

Зрадник людства та нескінченний гнів людей. Їхній гнів, який був надто сильним, щоб його можна було просто придушити, вилився на Кривавих Лицарів, які мовчки чекали наказу Імператора.

Бах!

— Так, чорт забирай! Почнемо з того, що вб'ємо вас, перш ніж розправимося з демонами!

— Нам легко?! Га? Це легко?

— Я збираюся вбити вас, хлопці, які все одно живуть лише сьогоднішнім днем!

— Ваша Величносте... Я не знаю! Ми можемо просто сказати, що виконаємо роботу за обидва ордена.

— Хлопці, приймайте свої ліки!

Невірно було б сказати, що вони мовчки чекали, але варто визнати, що вони не зчинили різні навіть після того, як отримали багато дискримінації та образ.

Більше того, їм було достатньо розізлитися на тих, хто обсипав Деона Харта надмірними образами, та сказати: «Не ображайте нашого капітана!» Здавалося, вони стримувались в тому, що говорили.

Ось чому Імператор певною мірою терпів дії Кривавих Лицарів.

— Я вже на межі.

Один з лицарів, що сиділи тулившись у безлюдному кутку, відкрив рота.

— Стались ще якісь інциденти, чи не так?

— Я чув, що Імператор поступово виявляє ознаки того, що хоче вивести нас на передову. Якщо ми не будемо обережні, ми можемо опинитися на полі бою проти нашого капітана.

— Звідки ти отримав цю інформацію?

— Дворецький тобі сказав?

— Стосовно дворецького...

Голос старого дворецького, який нещодавно безглуздо сміявся, кажучи, що до резиденції маркіза ввірвався оскаженілий натовп зі смолоскипами, промайнув у головах лицарів.

Вони не бачили його віч-на-віч, але чули, як він тягнув щось важке, чи не так? Вони не бачили його власними очима, але розмовляли з ним через комунікаційний пристрій, який він таємно передав їм. Це було схоже на звук, ніби тягнуть людський труп...

— Якби це був дворецький, він мав би знати.

— Так, якщо це сказав дворецький, я схильний вірити.

— Чесно кажучи, гадаю, мене вже нічого не здивує стосовно дворецького.

Їх навіть не дивувало, що він охоче передав їм дорогоцінний комунікаційний пристрій, який невідо як і де він отримав.

Члени Ордену Кривавих Лицарів повернулися до початкової теми.

— Тепер, коли ми знаємо, де капітан... давайте втечемо.

— Куди?

— Куди ще ми можемо піти?

В Царство Демонів.

Лицар, який збирався це сказати, швидко закрив рота, бо по його спині пробіг холодок.

Інші, здавалося, відчули те саме і швидко затулили один одному роти, й затримали дихання. Оскільки вони були досить здібними, їхнє сприйняття було точним.

— Я завжди задавався питанням, як далеко це зайде, але думав, що помру на полі бою раніше, перш ніж побачу кінець. Ви казали, що гордо втечете з моєї території.

Почулися кроки, сповнені напруги.

Його коротке зелене волосся коливалося під час ходьби. Карі очі, далеко не дружні, були сповнені презирства та направлені на Кривавих Лицарів.

Стигма Приміро, Другий Герой Імперії, який тимчасово керував Орденом Благородних Лицарів за наказом Імператора, пробурмотів холодним тоном.

— Якби ви були не його лицарями, я б убив вас вже сотні разів.

Не десятки, а сотні.

Кожен член Ордену Кривавих Лицарів був нажаханий і опустив свою голову від кричущого потоку вбивчої аури. Мілан, найбезстрашніший з усіх, ледве підняв голову і грайливо заговорив, щоб розвіяти напругу.

— Маркізе Приміро, що привело вас сюди? Ви знову збираєтеся нас навчати?

— Хіба ви не казали раніше, що відмовляєтеся від навчання? Ви перші люди з мого дитинства, хто викликає в мене такий гнів. Я мало не помер від злості того дня.

— Хіба це не ми мало не померли? Ви того дня витягнули меч...

Бум!

— Хто в світі здатен прищепити вам етикет?

— ...

— Я намагався виховати вас для свого молодшого, але моїх основ було недостатньо, тож що я міг вдіяти? Я вирішив не напружуватися і думати про вас не як про лицарів, а як про покидьків, підібраних моїм молодшим.

— Недарма ж нас називають скаженими псами...

— Ти посмів сказати щось таке вульгарне?

Бух. Кам'яний пил осипався зі стіни, по якій вдарив Стигма.

Коли Мілан повільно відкрив очі та оглянувся, то побачив вм'ятину в стіні...

— Ні!

Навіть божевільні собаки мали інстинкт самозбереження. Лицарі хитали головами, як божевільні.

Після того, як Імператору стало важко контролювати Кривавих Лицарів, які щодня створювали проблеми, вони були змушені відчувати страх перед Стигмою після того, як їх передали під його контроль.

Хоча Деона Харта й назвали зрадником людства, Стигма прийняв їх, називаючи їх «його лицарями». Натомість він довірив їх навчання командиру та віце-командиру під його командуванням, думаючи, що це буде гарна нагода навчити лицарів його молодшого культурі, адже вони були ніби дикими собаками. До того моменту атмосфера була гарною.

Але вони обидва заявили, що здаються, ще першого дня, поки Стигма, який засумнівався, не вийшов уперед і не сказав, що волів би навчати їх сам.

Він охоче став перед Кривавими Лицарями заради навчання, але невдовзі після цього...

[Що це за вуха такі, які не слухають людей?]

Він витягнув меч.

[Вони лише додають неприємностей і здаються непотрібними, тому я можу їх відрізати, чи не так?]

[Гей!]

[Стій нерухомо. Якщо не будеш обережний, замість вух можеш залишитися без голови.]

Це було безперечно щиро. Йому сподобався погляд в їх очах.

У будь-якому разі, після метушні того дня Стигма також оголосив про капітуляцію. Галас був такими великим, що дивно, що обійшлося без жертв, тому навіть безсоромні Криваві Лицарі деякий час тремтіли від одного лише вигляду тіні Стигми.

— ...

Стигма зітхнув, дивлячись на тремтячих лицарів.

— Ви не можете втекти від мене. Хоча ви належите до лицарського ордену, який навіть Його Величності важко контролювати, мені все одно наказано взяти вас під контроль. Якщо ви втечете, що станеться з моєю честю через вас?

Лицар Клетер раптом підняв голову.

Він не міг дати їм втекти не тому, що це було «наказом Імператора», а тому що це зачепило б його «честь»?

Це означає...

— Я скажу Його Величності змінити вашу приналежність. Я не впевнений, куди вас відправлять, але, ймовірно, це можливо. Думаю, ви зрозумієте, якщо я скористаюся тим фактом, що не зможу слідкувати за вами через війну.

Вони продовжували слухати, але це вже було занадто.

— Офіційно визнаний зрадник — мій молодший, але ви ще не вчинили злочину, тому, якщо ви зміните свою приналежність, спостереження не буде таким ретельним, як під час супроводу злочинця. Супроводжуючі війська також будуть відносно невеликими.

У будь-якому разі, їх порівнювали з грішниками.

Оскільки вони не були офіційними злочинцями, але поводилися з ними як з потенційними зрадниками, уникнути спостереження повністю було б неможливо. Однак, з їхніми навичками, вони змогли б позбутися його та втекти.

— Тоді...

— Якщо ви дезертируєте тоді, це не буде великою шкодою для моєї честі. Бо я вже не ніс би за вас відповідальності. Якби це був хтось інший, а не я, подібна ситуація не сталася б.

Звичайно, дворяни, які чекали, поки він проявить слабкість і помилиться, спробували б його вкусити.

Однак, в подібних умовах можна було захиститись.

Стигма злегка підняв куточки рота.

— Тож зачекайте ще трохи. Тоді вам не потрібно буде хвилюватися, що я спробую вас впіймати. Я також хочу позбутися вас усіх якомога швидше.

— Ви... ви надто жорстокі...

— Що?

— Нічого!

***

Клац-клац.

Куб різко обертався. Деон Харт сидів прямо перед Королем Демонів і повертав куб з кислим виразом обличчя.

Всупереч його спокійному виразу, його думки були досить стурбовані.

«Результати гірш, ніж я очікував».

Якби все пішло за планом, один з імперських замків мав би бути захоплений ще раніше.

Король Демонів заборонив використання магії, але Деон думав, що, поклавшись на вроджені фізичні здібності демонів, вони зможуть легко це подолати.

«Чорт забирай».

Йому не вистачало інформації про демонів. Те, що він провів деякий час у Царстві Демонів, не означало, що Деон знав про них все, тож він був зарозумілим. Перш ніж складати план, йому слід було переконатися в наявності інформації про всіх союзників.

Чи було це роздратування, викликане власною некомпетентністю, чи роздратування, спричинене нетерпінням? Його нерви раптово загострилися.

Відчуваючи, що він ось-ось буде надмірно розлючений зустріччю, яка мала ось-ось розпочатися, Деон невдоволено торкнувся куточка рота та заплющив очі.

Король Демонів глянув на нього та, природно, перевів погляд на конференц-зал, вдаючи, що нічого не помітив.

— Гадаю, всі командири прибули... Тоді почнемо. Іделіє, ти казала, що є нові новини про світ людей, так?

Командирка Четвертого загону Іделія кивнула.

— Так. Держави світу людей, утворили союз. Королівства Реуче та Шан, і Імперія. Есперанез, єдине, що залишилось поза союзом, — це дуже маленьке та закрите королівство, тому, якщо вдати, що його навіть не існує, можна з упевненістю сказати, що майже всі люди об'єдналися.

— ... нарешті.

Хтось тихо пробурмотів.

Спокійний голос без будь-якого здивування чи шоку висловив покірність, ніби щось мало статися.

— Це трохи дивно, враховуючи те, що зробила Імперія...

Насправді це не зовсім несподівана новина.

Радше, було б справедливо сказати, що це сталося пізніше, ніж очікувалося.

Демони розслабили свої напружені тіла, схрестивши руки або відкинувшись на спинки стільців з виразом обличчя, який проголошував їх розуміння.

— Тоді, план...

— ... план?

Рука, яка обертала куб, зупинилася.

Бах!

Завершений куб грубо поклали на стіл, вдаривши його об поверхню. Напруга, що ослабла, знову посилилася, і вся увага демонів зосередилася в одному місці.

— В тебе є якесь рішення?

Червоні очі біловолосого чоловіка спалахнули.

— Все одно все буде стерто.

— ... Ха-ха!

Король Демонів зустрівся з червоними очима, що дивилися прямо на нього, і вибухнув веселим сміхом.

Попросивши його повністю знищити Імперію, Деон Харт час від часу висловлював своє невдоволення ним таким чином.

На відміну від свого попереднього методу попросити про відставку та висловлення жалю щодо своєї ситуації, тепер він виражав своє невдоволення окупацією людського світу з ледь помітним сарказмом.

«Це того варте».