Розділ 157 — Деон Харт, зрадник людства (5)

— Давним-давно... приблизно двісті чи триста років тому, відбулася велика війна між світом людей і Царством Демонів, і в той час це було встановлено за замовчуванням у кожному замку людського світу.

Звичайно. Щити — це винахід чаклунства, а чаклунство мало на меті боротьбу з магією.

Люди знайшли спосіб обмежити найзагрозливішу зброю демонів.

— Або те, що було встановлено тоді, досі працює, або метод не був втрачений, тому бар'єри було встановлено заново... Якось так.

Після цього ще один ланцюг обмотали навколо рук і ніг демонів.

Чим більше ситуація просувалася, тим менше могли зробити демони, але Деон Харт залишався спокійним.

Ні, радше, він захоплювався цим.

«Мені не слід було нічого говорити про те, що замок захопили пізніше, ніж очікувалося».

Досить дивно, що його взагалі вдалося захопити, попри те, що наказ віддавав головний командир, який нічого не знав про демонів.

Він звично ворухнув пальцями та постукав по столу.

Деон не мав наміру питати, чому вони не сказали йому про це раніше. Це була його власна вина, що він не поставив запитань від початку, оскільки саме він мав довести свою цінність Королю Демонів та продемонструвати свою компетентність командирам загонів.

Натомість він запитав.

— ... Оскільки ми повинні припускати найгірше, було б краще думати, що метод не втрачено. Який масштаб щитів, про які ви згадали?

— Я не можу сказати напевно, бо це залежить від можливостей та намірів чаклуна... але я думаю, що більшість щитів, встановлених у замках, були здатні придушувати магію в радіусі двох-трьох кілометрів.

— Отже не можна покладатися на магію під час облоги. Вона справді взагалі непридатна для використання? Невже бар'єр не можна зламати дуже сильною магією...

— Якщо це не я чи мій контрактор, ніхто не зможе скористатися магією всередині бар'єру. Пробити його буде ще складніше. Це було б легко зробити, якщо використати метод, відмінний від магії.

— Іншим методом...?

— Зламати щит нескладно, якщо знаєш де його ядро. Якщо хоч трохи потурбувати головне ядро або місце, де воно розташоване, бар'єр зламається.

Через це існували кілька випадків, коли головне ядро щита було випадково атаковане і зламане дурними перехожими.

— Звичайно, знайти ядро — це інша справа.

— ... Це означає, що його важко знайти. Добре. Повернімося до контракту.

— Було б добре аби ти знав про ще дещо.

— ... Що...

Деон помітив ледь вловиму грайливість у його голосі і хотів запитати про причину, але закрив рота. Диявол розкаже навіть без його питань, як і очікувалося.

— Бар'єр — не єдиний спосіб придушити магію демонів. Якщо людині дозволено володіти певним талісманом, демони, з якими вона зустрінеться, не зможуть використовувати магію. Якщо бути точним, маю сказати, що це усі демони в радіусі трьох метрів.

Інформацію було подано, ніби акт милосердя.

— Я не знаю, чи цей метод втрачено, але хіба тобі не було б важливо знати про це?

Король Демонів закотив очі та посміхнувся.

Йдучи по канату між Королем Демонів та Імператором, Деон спочатку не розповідав жодної інформації, про яку його не запитували. Невже це помста за це? Як і Деон тоді, Король Демонів сумлінно надавав «лише ту інформацію, про яку його запитували» після того, як Деон став на його бік.

Деон Харт — головнокомандувач, а найважливіше для головнокомандувача — це інформація.

У подібній ситуації ця інформація вважалася б безкоштовною. Це не було б погано для Деона. Радше, це навіть слід розглядати як вигоду для нього...

Однак Деон не міг з цим змиритися.

Адже він знав, що ця вигода була надана виключно для власної розваги та інтересу Диявола.

— ... так.

Емоції зникли з очей Деона.

— Дякую.

— Це дрібниця.

— ...

Що б він не сказав у відповідь цьому усміхненому обличчю, нічого не змінилося б. Йому навіть не дали на це права.

Подивившися на Короля Демонів деякий час, Деон повернувся до теми, яка його від початку цікавила.

— Якщо існує менше обмежень для тих, хто переходить до людського світу за контрактом, загальну потужність війська це не змінить, але якщо основна сила у вигляді командирів загонів перейде до людського світу за контрактом, чи зможуть вони легко перемогти тоді? Як думаєте?

— О, це...

Король Демонів розтягнув слова і незграбно посміхнувся.

— Від початку контракт може бути укладений лише за попереднім запитом людської сторони, але тепер, коли кордони встановлено, демони можуть вільно переходити до людського світу без контракту, хай і з обмеженнями, чи не так? У певному сенсі це зручніше, бо на нас не лежить тягар виконання контракту.

— Бути не може...

— Так, метод викликання демонів майже втрачено у людському світі. Навіть коли нас викликали, всі відмовлялися від контракту.

В обмін на виконання бажань людей, їм законно дозволено залишатися у людському світі.

Спочатку це був традиційний спосіб для демонів потрапляти у людський світ, але тепер, коли кордон встановлено, не залишилось демонів, які дотримувалися б такого складного методу.

З людської точки зору, метод виклику демонів був складним, і навіть якщо їм це вдавалось, контракт відхиляли, тому було природно, що метод викликання демонів та укладання контрактів були втрачені.

«Схоже, що метод не зовсім загубився, але...»

Казали, що існувала стара заборонена книга, захована глибоко в королівському палаці, і її спалили разом з половиною контракту, тож більше нічого не залишилось.

Король Демонів згадав герцога Старба Іллюстера, який викликав його, і одразу засміявся, вдаючи, що нічого не сталося.

Деон торкнувся свого чола.

— У такому разі було б важко записати спосіб укладання контракту з демонами та поширити його у людському світі...

— Це було б важко.

Найперше, запропонований план був перерваний самим Дияволом. Пояснення продовжувалися одне за одним.

— По-перше, щоб укласти контракт з демоном рівня командира загону, потрібно бути не простим вмістилищем, але таких людей небагато, і навіть якщо метод укладення контракту стане відомим у поточній ситуації, трюк буде занадто відвертим і очевидним, тому пильність противників лише зростатиме. Звичайно, не те щоб серед людей не було безумців, тому можуть знайтися божевільні, які спробують це зробити, але чи зможуть вони уникнути очей Імператора, який перебуває у стані підвищеної готовності? Виклик демона вимагає величезної жертви, як-от людське життя.

— ...

Умови суворі, але навіть якщо комусь вдасться викликати демона, є велика ймовірність, що це буде лише маленька комаха.

Замість відповіді, Деон тихо дістав хустку і прикрив нею рот. З легким кашлем чорна хустка стала вологою від крові.

На відміну від командирів загонів, які, спостерігаючи за його кривавим кашлем, тихо опустили голови, його яскраво-червоні очі наповнилися гнівом та розчаруванням. Після короткої тиші слова, замасковані під спокій, пролунали низьким, киплячим голосом.

— За пояснення... дякую.

— ...

— Все зводиться до того, що хитрощі не спрацюють, і ми повинні покладатися виключно на військо. Чудово. Спробуємо.

Він спокійно склав хустку, поклав її собі в кишеню та подивився на командирів загонів.

— Перш за все... Думаю, мені слід вибачитися перед усіма присутніми.

Незважаючи на безвиразне обличчя, його голос пролунав надзвичайно спокійно.

Оскільки Деон говорив як головнокомандувач, його тон був відповідно серйозним.

— Через мою некомпетентність стався прикрий інцидент, що призвів до бесіди нас двох під час зібрання, де всі ви також присутні. Навіть якщо це не так важливо, я перепрошую, що змарнував ваш дорогоцінний час.

— О... ні!

— Вам не потрібно вибачатися!

— Навпаки, це нам дуже шкода! Я не зміг сказати вам про це заздалегідь...!

У відповідь пролунала емоційна відповідь.

Деон ледь помітно посміхнувся у відповідь на очікувану реакцію. Було чутно, як Рірінель захоплено бурмоче.

— Тепер, коли я отримав достатньо інформації, давайте повернемося до початку та поговоримо про битву, в якій ми зараз беремо участь.

— Під нинішньою битвою ви маєте на увазі битву, що відбувається на території Парас?

— Так, лише прорвавшись туди, ми зможемо просунутися до території Аміайбл, а за тим зможемо розчистити найкоротший шлях до території Іллюстер.

Іделія, яка дивилася на карту людського світу на столі та оглядала маршрут походу, зупинила погляд, слідуючи за його голосом.

Чотири ока на кожній щоці, які завжди були закриті та нагадували намальовані котячі вуса, повільно відкрилися.

Їй здалося, що вона неправильно прочитала назви територій на карті та опинилась на дивному маршруті. Вона навіть відкрила очі, які зазвичай були закриті, і знову перевірила назви кожної території, але вона не помилилась.

Її обережний голос пролунав, ніби вона оцінювала атмосферу навколо.

— Я розумію, як це стосується Параса, але... якщо ми пройдемо через територію Аміайбл та Іллюстер, нам доведеться затриматися в шляху до імперської столиці...

— То й що?

— Що...?

Деон постукав кінчиками пальців по столу та підняв куточки рота.

— Не те щоб затримка була чимось поганим.

На його губах розквітла глибока та моторошна посмішка, яка зовсім не освіжала.

Атмосфера миттєво напружилась. Іделія здригнулась та закрила рота від жаги крові, що надходила від Деона, який бажав розчавити свого ворога.

Деон, який дивився на командирів загонів, поки навіть Король Демонів спостерігав мовчки, повільно відкрив рота.

— ... Ну, добре. Не те щоб я не міг зрозуміти. Але подумай. Ти гадаєш, що герцог Іллюстер просто сидітиме склавши руки та спостерігатиме, як армія Короля Демонів просувається до імператорського палацу? Га? Іделіє, будь ласка, дай відповідь. Ти справді думаєш, що так буде?

— ...

— Не буде, чи не так? Герцог не той, хто просто спостерігатиме, як розпадається Імперія. Наша мета — завоювати світ людей, але якщо ми просто пройдемо повз, він точно стане дуже надокучливим ворогом у майбутньому. І понад усе...

Звичайно, всі ці слова — виправдання, а от помста — головна мета, але це не важливо. В цьому не було нічого поганого.

Навіть якщо це було неправильно, його не могли виштовхнути з цього місця, де багато очей спостерігали за ним. Для Деона Харта влада стала його життям.

Деон згадав вчення Стигми.

« ... Нехай інша людина прочитає атмосферу і діятиме відповідно».

Підняти підборіддя належним чином і спокійно знизити тон голосу.

Дивитися на співрозмовника пильними очима та говорити елегантно, щоб не виглядати зневажливо.

— Я — головнокомандувач. Тож не зосереджуйся на незначних речах, а зосередься на тому, що я сказав.

Вияв сумніву в його словах — це прояв зухвалості, тому Деону потрібно заздалегідь придушити це в зародку.

Ставши на бік Короля Демонів, він зосередився на тому, щоб не виглядати нікчемно, і став чутливим до власних недоліків, тому Деон різко відреагував.

Для Іделії це була катастрофа.

— ... Добре. Вибачте.

Жінка, чиє обличчя побіліло тихо відступила. Девелланія, яка спостерігала за ситуацією з сонно опущеними очима, повільно закотила очі та підняла руку.

— Гадаю, нам слід щось зробити з Реуче, перш ніж зосереджуватися на поточній битві. Саме королівство Реуче зараз підтримує територію Парас певною кількістю військ та припасів.

— ... Я чув, що вони трималися наполегливіше, ніж я очікував, можливо, саме тому... Гадаю, нам спочатку треба позбутися Реуче, як і сказала Девелланія. Не думаю, що було б поганою ідеєю використати їх як приклад.

Царство Демонів ніяк не могло зруйнувати союз, просто надіславши попередження людству, яке вже утворило альянс. Якби це було так, вони б взагалі не згуртовувались. Деон був впевнений, що вони просто пирхнуть і проігнорують попередження.

Тим не менш, існує причина, чому він вирішив надіслати попередження. Шокувати людство, розкривши свою особу та завдавши удару в битві розуму Імператора з його союзниками та внутрішньою знаттю, закладаючи основу.

Попередження — це їжа з землі. Реуче буде прикладом ціни непокори.

— Ходять чутки про короля Реуче...

Стук стук стук.

Він звично клацнув пальцями та постукав по столу.

Він був впевнений, що чув якусь корисну інформацію раніше, але мало що пам'ятав. Деонові брови злегка насупилися.

— ... Дозвольте мені переказати родинну ситуацію короля Реуче. Гадаю, він єдиний член родини, який не помер і зміг вижити.

— Ще одна родина, яка не змогла уникнути винищення...

Девелланія відвела погляд та одразу відповіла.

— У нього є зведений брат від іншого батька. Це таємниця для зовнішнього світу, і він нинішній генерал Реуче.

— О, звісно. Так і є.

Якщо бути точним, можна сказати, що це відкрита таємниця.

Це інформація, яка є таємницею для зовнішнього світу, але всі про це насправді знають і шепочуться про це. Здається, навіть Деон, котрий не цікавився чутками, чув про це, бо про це майже виключно говорили відкрито перед цією особою.

... В них також була вражаюча дружба.

На губах Деона з'явилася крива посмішка.

— Зробимо його цапом-відбувайлом.