Розділ 158 — Деон Харт, зрадник людства (6)

Реуче здобуло королівство Техон. Вони обіцяли захист і підтримку з постачанням.

А в королівстві Техон був кордон з Царством Демонів. Це лінія кордону, яку Деон особисто перетнув і перевірив.

Коли демони просувалися до Імперії, більшість території якої знаходилася на півночі континенту, він думав, що лінія кордону, що з'єднувалася з півднем, не має значення, тому він згадав про це, але відсунув в куточок пам'яті, але тепер, здається, мав шанс скористатися цією інформацією.

— ... Щодо цього, Девелланіє.

— Так, пане Аруте... пане Деоне.

— Можеш називати мене як завгодно. Більше того, чи знаєш ти особистість того генерала Реуче? Наскільки мені відомо...

— Жорсткий, так?

— Здається, я чув, що він також сильний.

Крім того.

— У королівстві Техон є кордон. Вони, мабуть, знають про це, але оскільки ми зайняті наступом на Імперію, ми нехтували ними досі, тому вони, мабуть, втратили пильність. Через тиждень після того, як я проголошу «Попередження людському світу», П'ятий загін має вирушити туди та вступити в так звані «бої».

— ... Мені теж?

Óрел, командирка П'ятого загону, яка сиділа тихо, здивовано подивилася на Деона.

— Так. Можеш бути такою активною, як забажаєш. Звичайно, роби стільки, скільки можеш, головне не перестарайся. Якщо у тебе буде більше часу, ніж гадала, можеш просто підкорити Техон.

Оскільки метою в будь-якому разі є завоювання всього людського світу, не буде великих проблем, якщо спочатку паде Техон.

Проте, цього статись не має.

Король Демонів, який досі мовчки спостерігав за ситуацією, підняв руку, можливо, тому, що велика сила П'ятого загону була введена у бій.

— Чи можу я попросити більш детального пояснення?

— Це атака П'ятого загону, який навіть не є звичайною армією, тому маленьке королівство Техон буде безпорадним. Оскільки король Реуче вже дав обіцянку союзу з країною Шан, він не повинен показувати, що нехтує своїми обіцянками, тому він, найімовірніше, спрямує свої війська для підтримки Техону.

— Мабуть, так.

— Частину військ відправлять до Імперії, а частину — до королівства Техон, тож оборона Реуче буде значно ослаблена.

Король Демонів, який мовчки слухав, злегка нахилив голову.

— ... Напасти на Реуче раніше за Імперію?

Оскільки він вже передбачав, що Деон планує використати, щоб попередити людський світ, у очах Диявола природно промайнув сумнів.

На щастя, Деон похитав головою, ніби його передбачення було хибним.

— Ні. Хіба я не казав, що нам потрібен приклад?

Для цього Реуче має бути першою країною, яка вийде з союзу, і останньою країною, яка зазнає краху.

— Якщо ми продовжимо наступ проти Імперії та надішлемо відповідну кількість військ для атаки на Реуче, оборона якого ослабла, король впаде у відчай і попросить підтримки в Імперії та держави Шан. Він не зможе відкликати підтримку, яку надішле до Техону, васальної країни, якій він пообіцяв захист, тому йому доведеться зв'язатися зі своїми союзниками.

Оскільки кількість військ у Царстві Демонів не безкінечна, якщо їм пощастить, вони зможуть надіслати війська, які ледве можуть відбити замок, але навіть так демони становитимуть достатню загрозу. Загалом, демони виглядають страхітливо, тому важко вгадати їхні навички, просто поглянувши на них неозброєним оком.

Тож, навіть якщо їх вигляд не відповідав би справжній силі, король Реуче, який стане чутливим через ослаблену національну оборону, буде шокований, як кролик перед левом, самим тим фактом, що демонічні війська прийшли під браму його замку.

Деон торкнувся кутика рота.

— Попросить він повернути підтримку, яку надіслав Техону, або попрохає підмоги у союзників...

— З точки зору Імператора, який отримав підтримку, буде важко безпечно повернути отриману підтримку, а навіть якби це було не так, йому буде ще важче надіслати підтримку країні з нестачею власних військ. Навіть якщо він її надішле, очевидно, що це будуть лише війська для показухи, а оскільки королівство Шан від початку не було королівством з великою кількістю військ, навіть якщо воно надішле підтримку, вона буде невеликою.

— Так, крім того, Імператор загнав війська підтримки на територію Парас, де відбувається найзапекліша битва. Якщо шкоду, завдану власним громадянам, можна зменшити кров'ю іноземних солдат, це обов'язок монарха. Отже, одне діло просто відкликати війська підтримки з полю бою, і зовсім інше надіслати війська зі своєї країни, щоб замінити підтримку та відправити їх назад. Пройде багато часу після виконання всіх процедур.

Реуче не може просто сидіти склавши руки та чекати цього проміжку часу.

— Зрештою, молодший брат короля, «генерал», особисто втрутиться та зупинить це.

Кажуть, що він мав сильну особистість, тому навіть якщо король намагатиметься зупинити його, кажучи, що це небезпечно, він зрештою все одно піде в бій особисто.

Зрозумівши це, Король Демонів щасливо посміхнувся.

— Я позичу тобі Девелланію.

— Дякую.

Девелланія легко зможе відрубати йому голову.

Оскільки вони були братами, які пройшли через смерть своїх родичів, король, мабуть, збожеволіє. Він буде надзвичайно сумним, розчарованим і зрештою розлюченим.

Гнів на Імператора, який забрав усе, що він мав, але не повернув натомість, або гнів на двох монархів, які відправили незграбні війська для показухи.

Оскільки союз втратив би сенс, звичайно, він його розірве.

«Важливою річчю буде не напад на королівство Реуче, коли те залишиться самим».

Якщо демони нападуть і окупують його, інші союзники у світі людей згуртуються ще сильніше. Бо вони побачили б кінець королівства, яке відмовилось від союзу.

Але що, як Царство Демонів ніколи не нападе на Реуче?

«З'являться інші королівства, які спробують розірвати альянс».

У такій складній ситуації, як нинішня, вони не зможуть заспокоїти себе, що інші королівства теж стали васалами. Особливо, якщо вони не були підкорені силою, а були приєднані завдяки гарно підвішеному язику монарха.

Вони погодились стати васалами задля безпеки та блага країни, а не заради ще більших втрат.

— Добре.

Король Демонів кілька разів плеснув у долоні, ніби щоб розрядити атмосферу.

— Тоді ми діятимемо так, як каже наш головнокомандувач, зустріч на цьому скінчена.

— Дякуємо за ваші зусилля.

— Деоне.

Коли командири загонів один за одним залишали свої місця, Деон, який теж підводився, тримаючи куб, зупинився і подивився на Короля Демонів.

— Ви знаєте? Чи зникають обмеження, накладені на демонів, коли вони мають справу з «Героями», незалежно від того, чи проходять вони через кордон чи за допомогою контракту?

— ...

... Король Демонів навмисно повідомив йому це із запізненням.

Рука, яка тримала куб, набула сили.

Не можна було заперечувати, що це важлива інформація, але хіба йому могло сподобатися, щоб люди так недбало розкидалися нею?

Тихий голос пролунав крізь стиснуті зуби.

— Дякую за інформацію.

— Так. О, і ще.

— ...

— Я все розумію, але приймай ліки помірно.

На це навіть не варто було відповідати.

Деон тихо торкнувся кутика губ і повернувся спиною.

...

Першим, що я помітив, щойно вийшов, це Ед, який сперечався з Даном, і Бен, який жалібно дивився на них... а ще Девелланія, яка, здавалося, чекала, коли я вийду.

... Так, Девелланія мала що мені сказати. Хіба Король Демонів не сказав, що він поєднає інформацію, яку дослідив самостійно, з інформацією, яку відшукала Девелланія, і тільки тоді передасть її мені? Тож, почувши це, я дещо її попросив.

«Ну, я все одно дещо наказав їй зробити».

Поки я можу отримати всю інформацію з різних джерел і одразу, то нічого втрачати такої можливості.

Коли я помітив її, то жестом показав Данові та Еду, які швидко наближалися до мене, ніби змагаючись один з одним, відступити на мить, а потім повернувся до Девелланії.

— Що з тим, про що я попросив тебе зробити?

Було дві речі, які я мав почути від Девелланії.

Спочатку я лише попросив інформацію про те «що герцог цінує найбільше» через Короля Демонів одразу після свого останнього візиту до Імперії, але потім я віддав особистий наказ Девелланії і попрохав надати цьому найвищий пріоритет.

«Повернення тіла Круеля Харта».

Його місцезнаходження було приблизно відомим. Я сказав їй піти і перевірити, чи досі тіло Круеля там, і забрати його.

Однак.

— ... Чому твої руки тремтять?

— Це...

Відчуття було зловісним. Мої кінчики пальців захололи.

Це явно був наказ, який не мав бути складним. Він не зайняв би багато часу.

— ... Тепер, коли я думаю про це, я вже давно про це тебе попрохав, але досі не було жодних новин.

— ... вибачте.

— Все в порядку. Я очікував, що буде важко безпечно дістати тіло. Невже тому ти не могла сказати мені досі?

— ...

Я мовчки стиснув кулак у тривалій тиші.

— ... Ти не змогла навіть дістати тіло?

— Мені так... так шкода.

— ... все добре.

Так, я цього очікував. Це не така вже дивовижна новина.

Я легенько витер обличчя та вирівняв вираз.

— Гадаю, це ще не все. Якби це було так, ти б нізащо так не тремтіла.

— ... Здається, йому перерізали горло.

— ...

— Були сліди того, що хтось відрізав голову тілу....

— Навіть так.

Ах, справді.

Оскільки новина була більш руйнівною, ніж очікувалося, я не зміг стримати свого виразу обличчя і підняв руку, щоб прикрити обличчя.

— Ви в порядку...? Мені дуже шкода...

— Ні, так. Так, все гаразд.

— ...

— Справді.

Добре. Все має бути гаразд.

Девелланія — демониця з високим рангом командирки Другого загону. Повалити всій «авторитет» перед нею, демонструючи недоречне хвилювання, було не можна.

...

Після довгої хвилини мовчання Деон зумів опанувати свій розбитий вираз обличчя та опустив руку, яка закривала обличчя.

— Ти сказала, що були сліди відсічення голови. А як же тоді тіло?

— Є ознаки того, що хтось інший його забрав...

— ... Зрозуміло.

«Хтось інший», ймовірно, означало когось іншого, ніж того, хто відрізав голову.

— Які часові рамки?

— Схоже, хтось прийшов і забрав тіло приблизно через три дні після того, як його обезголовили.

— ...

Деон поклав тремтячу руку в кишеню та вийняв сигарету унікальної форми.

Він не знав щодо тіла, але, здається, здогадувався, хто відрубав голову і чому.

«Ті покидьки, які намагалися вбити мене і мого брата того дня».

Їхньою початковою метою було вбити Деона.

Оскільки його вони загубили, їм потрібен був доказ того, що вони точно вбили Круеля, зрадника та диверсанта. Тож... Тож...

«До біса».

Деон нарешті перестав думати і поклав сигарету до рота, лаючись собі під ніс.

Бен, який стояв здалеку, де не було чути жодного звуку, і озирався тривожним поглядом, підбіг з широко розплющеними очима, ніби тільки що побачив це.

— Ліки не допоможуть, пане Деоне! Що ви намагаєтесь зробити зі своїм тілом у такому стані?

— ...

— Краще з'їжте це!

Ніби не бачачи абсурдного виразу його обличчя, Бен вихопив незапалену цигарку з руки Деона та простягнув йому пігулку, сповнену запаху трав.

— Ого, — тихо вигукнула Девелланія.

«Що сталося з його хоробрістю?»

З Арутом... З Деоном стало важче мати справу відтоді, як він серйозно захворів. Він змінився настільки, що змінилося майже все, з чого він складався.

Гідна поведінка та благородний тон голосу. Атмосфера, що створювала високий тиск, коли навіть випадковий кривавий кашель перетворювався на прояв елегантності. Майже ідеальна постава без недоліків була як товста стіна для всіх демонів.

Як він посмів так легко підійти до когось, хто, здавалося, сидів на такому високому троні? Вона відчувала провину навіть від простого зорового контакту.

Чи була Девелланія шокована, чи ні, Деон глянув на Бена, коли відчув пігулку у своїй руці. Він міг сказати, що це таке, навіть не зважаючи на знайомий запах, який можна було відчути навіть з невеликої відстані.

— Це заспокійливе.

Ліки з магічних трав.

Ці ліки він вже приймав кілька разів. Один з ефектів був вражаючим, тому Деон, нічого не кажучи, поклав їх до рота та махнув рукою, щоб Бен ішов геть.

Дивно, але саме Девелланія помітила Бена, який постійно озирався туди-сюди, не в змозі зробити крок назад, ніби хвилювався.

— Немає потреби його проганяти. Ви хочете запитати мене про інше завдання, яке ви мені доручили, так?

— ... так.

— Ще не все визначено... мені потрібно трохи більше часу. Коли я зберу більше інформації, я об'єднаю її та передам вам всю одразу, якщо ви дозволите?

— Звичайно.

Ще був час.

Девелланія схилила голову, висловлюючи вдячність за дозвіл, глянула на Бена та пішла геть.

Дан та Ед, які спостерігали за Беном здалеку тривожними очима, помітили, що розмова закінчена, і швидко підійшли до нього.

Ед відштовхнув обличчя Дана рукою, який вже відкрив рота і хотів звернутися до господаря.

— Пане Де...

— Пане Деоне!