Розділ 159 — Деон Харт, зрадник людства (7)

— ... Я хочу побачити знищення всіх інкубів у світі своїми очима.

— Ого.

Бен клацнув язиком, ніби йому було шкода.

Однак Ед, якого явно дратували підняті куточки його рота, почав з ним сваритися, а Деон, який спостерігав за комедією, що розгорталася перед його очима, без посмішки на губах повернув голову і побачив, як до нього наближався Хієн.

Садівник Замку Короля Демонів яскраво посміхався йому, вперше тримаючи звичайну квітку.

— Це квітка з людського світу!

— ... Хіба ти раніше не показував і дарував мені лише квіти з Царства Демонів? Чому так раптово?

— Останнім часом... ви перебуваєте у Царстві Демонів як ніколи до цього довго. Мені здалося, ви сумуєте за світом людей...

Деона, очевидно, не цікавили рослини, але ця квітка дивним чином привернула його увагу.

Садівник знав, що ця квітка здатна привернути увагу, але не неприємним чином, а навпаки дуже тендітним відчуттям.

Це квітка зі світу людей?

— Де ти її взяв?

— Біля кордону з боку людського світу був невеликий доглянутий насип. На ньому гарно квітла ця квітка, і вона привернула мою увагу...

— Насип?

— Так! Перед ним стояв гарно обтесаний камінь.

Це могила. А обтесаний камінь — надгробок.

Людина, яка створила могилу біля кордону, божевільна, але й Хієн, який зірвав квіти, що розквітли на могилі, також божевільний. Чи варто було Деону сказати, що йому пощастило, що йому не принесли квіти, які були «покладені» на могилу?

«Розквітлі» квіти — це щось природне, але «покладені» квіти — це подарунок від когось померлим.

« ... хіба вони не казали, що демони не роблять могил?»

Якщо так, то для Хієна було нормально не знати.

Деон повільно відвів очі й подивився на інших демонів, що спостерігали за ними. Як і очікувалося, всі споглядали за цією ситуацією з байдужістю, ніби нічого не розуміли.

О, окрім однієї особи. Ед, який часто відвідував людський світ, мав блідий колір обличчя.

— Ти смієш казати, що ця квітка в тебе з...

— Хієне.

Цього разу слова Еда були обірвані.

Деон, який мовчки розглядав квітку, опустивши погляд, підвів очі й подивився на Хієна. Куточки його рота повільно піднялися, ніби ця посмішка була натягнутою.

— Здається, моя особистість стала набагато гострішою останнім часом. Бачачи, як ти рятуєш навіть квіти з людського світу та уважно турбуєшся про них.

— Я не це мав на увазі.

— Дякую.

— ...!

Навіть знаходитися біля могили повинно було б бути некомфортно, але, як не дивно, хоча ця квітка й розквітла на кургані, він зовсім не відчував неприємних відчуттів.

Хієн завмер з широко розплющеними очима від позитивної відповіді, а Дан підійшов, щоб забрати квіти. Однак, якраз перед тим, як Дан взяв квітку з рук Хієна, Ед швидко вихопив її сам.

« ... Він значною мірою тримає Дана під контролем».

Тепер, якщо згадати про це, реакція Еда була досить показовою, коли Деон вперше згадав про нього.

З шокованим обличчям він викрикнув: «Ви кажете, що я недостатньо хороший для вас?»

[Я... Я знаю, що я не заслуговую на довіру. Ось чому вам нелегко довірити мені щось. Тим не менш... Я докладатиму більше зусиль, щоб ви мене визнали, тому, якщо ви покладатиметесь на мене більше, ніж на цю людину...!]

[ ... Заспокойся.]

Хоча вони були знайомі вже досить довго, це вперше, коли Деон бачив такий вираз Еда.

Деон поглянув на Еда та його руки, які обережно тримали квіти, потім знизав плечима, подивився на Дана, потім повернувся спиною та вирушив до своєї кімнати.

Бен, здавалося, повернувся до своєї, тож за Деоном чулися кроки лише двох пар ніг.

Невдовзі Деон підійшов до кімнати та обернувся.

Він переводив погляд з одного чоловіка на іншого, які дивилися на нього ніби чекаючи наказу, потім зупинив погляд на Еді та сказав:

— Дякую, що супроводив мене. Ти, мабуть, втомився, тож залиш квіти Данові та йди відпочивай.

— ...!

Руки Еда тремтіли від очевидного натяку на прощання. Дан простягнув руку, щоб швидко взяти її, боячись, що тремтяча квітка буде пошкоджена.

Еду вдалося зберегти здоровий глузд, хоча Деон і підлив масла у вогонь. Він поворушив губами, ніби хотів щось сказати, але зрештою пройшов повз та відвернувся, не змігши вимовити й слова.

— ...

Дан, який мовчки стежив за ним, пішов за Деоном до кімнати та закрив двері. Переконавшись, що двері замкнені, він знайшов гарну вазу, поставив туди квіти і вимовив кілька слів.

— Ви безсердечні, господарю.

— Бо вони демони.

Розслаблений тон голосу, відмінний від того, що він показував ззовні, повернувся мовчазним ствердженням.

Хоча Деон став розкутішим, зовсім інша його аура бентежила, але Дан спокійно сказав, наповнюючи вазу водою.

— Все ж, він був переповнений ентузіазмом, тож мені його трохи шкода.

— Що ж. Краще не надто прив'язуватися. Незалежно від того, наскільки відданим він видається, зрештою він все одно демон.

Деон чітко пам'ятав ситуацію, коли Король Демонів намагався врятувати його, коли той помирав.

У той час Ед явно намагався зупинити Диявола.

[Так, було б кумедно перевірити твою долю зараз. Ти помреш тут чи ні?]

[ ... Королю Демонів.]

Поклик, який здавався неохочим і містив у собі стриманість.

У той час Деон не міг проаналізувати вхідну інформацію, бо її було забагато, щоб зберігати в його голові, але коли він прийшов до тями та відновив пам'ять, він зміг зрозуміти.

Еду було цінніше те, що Король Демонів заплатить за його порятунок, ніж життя командира Нульового загону.

«Хоча його ставлення до мене ніколи не було фальшивим».

Він служить не «Деону Харту», а «командиру Нульового загону».

Абсолютна влада, визнана всіма демонами....

— Влада.

— ... так?

— Цей хлопець служить не мені, він служить моїй владі. Якщо я триматиму його поруч, колись він зможе викрити мене і зазирнути всередину. Як би він відреагував, якби дізнався, що власник тіні у формі монстра, перед яким він тремтів і якому поклонявся, насправді був просто кроликом?

Краще дистанціюватися, перш ніж щось подібне станеться.

— Господар радше кошеня, а не кролик...

— ...?

— Ні, це було в минулому, а тепер... Снігова лисиця? Чи схожий ви на снігову лисицю?

— ... Про що ти взагалі базікаєш.

Дан, який пильно торкався підборіддя і думав про білу, пухнасту снігову лисицю, незважаючи на жалібний погляд, звернений до нього, знову зосередився на Деоні, коли почув голос, що пролунав далі.

— Ти — «людина», яка покладається на мою «владу» у Царстві Демонів. Якщо мій авторитет розвіється...

— Я знаю, господарю. Я помру.

— Ти точно помреш.

Навіть перед обличчям жахливої правди Дан посміхнувся.

— Дуже важко сприймати те, що ми маємо спільну долю, тому ми повинні допомагати один одному з усією щирістю.

— ...

— Отже, зараз ти допомагаєш мені ось так.

Дан поставив вазу, яку тримав у руках, на підвіконня.

Він знав, що Деон не може повністю йому довіряти по своїм власним причинам. Під час їх нещодавньої розмови Дан відкрито вказав на нього і сказав: «Ви людина, яка зруйнувала моє життя». Тож як він міг йому довіряти?

Пізніше він також додав: «І людина, яка досягне моєї мети», але це не привід для Деона Харта довіряти людині на ім'я «Дан».

Зрештою, Деон Харт вирішив довіритися «ситуації» замість того, щоб довіритися «Дану».

Ситуації, коли Дан одержимий своєю «метою». Ситуації, коли Дан шукає безпеки завдяки статусу та владі Деона Харта у Царстві Демонів. Якщо Деон Харт зазнає невдачі, Дан також зіткнеться зі смертю.

— Я залишу квіти тут. Це все одно Царство Демонів, тому немає сенсу ставити їх біля вікна.

— ... Не прив'язуйся до демонів без причини.

— Добре. Я лише сказав, що мені трохи шкода його. Ви надто чутливий.

— Жаль — це також емоція, близька в своїй суті до приязні.

Якщо вже обирати між поганими її аспектами і хорошими, принаймні це не мало бути чимось «поганим».

— Це швидко перетворюється на прихильність, а прихильність стає наріжним каменем для побудови дружби. Дружба послабить кордони, а послаблені кордони змусять навіть твій щільно закритий рот відкритися.

— ... Добре, відтепер я буду обережним. Менше з тим, якщо ви плануєте відпочити на ліжку, зніміть свій верхній одяг перед тим, як лягти. Що, вам незручно?

— Хах.

— ... Зніміть його.

***

— Господарю, все ще холодно, тож вдягніть це.

Дан простягнув верхній одяг і міцно застібнув його. Не бажаючи відставати, Ед взяв Деона за руку і надів чорну рукавичку, сказавши, що його руки можуть замерзнути.

Деон, який мовчки приймав усе це, стоячи між ними, рішуче відмовився, коли вони навіть спробували надягти на нього шарф, повернувся спиною і підняв чорну мантію, яка нагадувала символ командира Нульового загону.

Раптом колір мантії привернув його увагу, і чоловік засміявся.

«Рукавички, верхній одяг, і навіть шарф, який мав його прикривати, були чорними».

Вони справді хочуть всім дати зрозуміти, що Деон Харт на боці Царства Демонів?

Хоча він не був їх лялькою, яку вони наряжали, Деон жалібно подивився на двох чоловіків, які сперечалися про те, хто його одягне, і почав вдягати мантію самостійно.

— Господарю, ви збираєтеся одягнути її сам?

— І що?

— Ні, пане... ваш одяг... неохайний. Це те, що є проявом вашої людської сторони?

Ніби він хотів полегшити свій смуток через велику відстань між ним та Деоном, Ед, котрий швидко відреагував на слова Дана, запізно вклинився в розмову, зустрівшись з Деоном поглядом.

У будь-якому разі, було вже надто пізно. Хіба те, що він додав, не було зневагою до так званої «людяності»?

«Я одягаюся неохайно?»

Деон опустив голову і подивився на свою нову мантію. Вона була ідеальною. Ну, це мантія, яку можна просто одягнути та грубо зав'язати, тож чи можуть з нею виникнути якісь проблеми?

— Господарю, я допоможу вам її одягнути. Тож не робіть більше дивних складок...

Правильно. Схоже, що вона не була в ідеальному стані. Як могли виникнути проблеми просто з носінням мантії?

Дан поскаржився: «Сьогодні важливий день, тому я хотів одягнути вас акуратно», — і швидко підійшов, щоб знову одягнути мантію. Деон, який тихо спостерігав за його діями, нахилив голову і раптом поставив запитання.

— Хіба я так погано даю раду одягу?

— Я ніколи в житті не бачив такого зім'ятого одягу. Якби я не бачив, як ви вдягнули її вперше, я б подумав, що хтось збожеволів і навмисно зім'яв одяг господаря в клубок.

— Ти занадто грубий. Як ти, в біса, можеш так говорити з паном Арутом?

— Тож, хочеш сказати, що не вважаєш так само?

— ... Хіба це не прояв людяності.

... Все аж так серйозно?

Хоча Ед сам це сказав, він уникав зорового контакту, ніби його ножем вдарили. Дан відкрито засміявся.

— Навіть якщо ти захищаєш людяність пана...

— ... У чому твоя проблема? Не думаю, що це неправильно. Я чув, що цей аспект також необхідний, тому що надмірна ідеальність може призвести до почуття дистанції або відторгнення.

У цей момент Деон відчув, що йому потрібно серйозно поглянути на себе, залишивши цих двох гарчати один на одного, щоб пригадати все про свій одяг.

« ... Тепер, якщо згадати, я насправді ніколи не одягався сам».

Навіть якщо він вдягався самостійно, хтось завжди коригував вигляд його вбрання пізніше.

Навіть протягом восьми років війни божевільні собаки доглядали за його одягом. Іноді йому здавалося, що він нічого не міг з цим вдіяти, тому Деону доводилося повністю роздягатися та одягатися з нуля під їх наглядом. У процесі, бурчання стосовно спідньої білизни, було бонусом.

«Що ці хлопці зараз роблять...»

На мить він подумав про Кривавих Лицарів, але потім озирнувся на Дана, який сказав, що закінчив, і прибрав руку. Потім Деон помітив Короля Демонів, який неквапливо чекав на нього трохи здалеку, і зробив крок назад.

— Ти готовий?

— Так.

— Твій одяг виглядає трохи пом'ятим. Ти в порядку? Сьогодні важливий день. Можеш переодягнутися, якщо хочеш.

— ... все гаразд.

— Як скажеш.

Диявол з посмішкою повернувся і взяв ініціативу, ніби просячи Деона йти за ним. Невдовзі після того, як той обережно покрокував за ним, вони зупинилися перед певною кімнатою в Замку Короля Демонів.

Раптом двері відчинилися. Прохолодний вітер подряпав йому обличчя, але Деон навіть не помітив цього і лише трохи розширив очі, дивлячись на сцену, що розгорталася перед ним.

— ... ох.

— Як тобі? Все гаразд?

Не гаразд.

Широко відчинене вікно та три яскраві місяці, що було видно за ним. Окрім чудового інтер'єру кімнати, на задньому тлі навіть стояв розкішний офісний стіл та стілець.

— Можеш просто стати будь-де... Це не важливо, і тобі не потрібно довго говорити, тому немає потреби заходити так далеко...

— ...

— Однак це все ж важливо. Сьогодні перший день, коли ти стоятимеш перед усіма, чи не так?

Якщо бути точним, це буде день, коли він постане перед усіма як зрадник людства.

День, коли Деон Харт виступить як представник Царства Демонів, щоб розділити людський світ, який утворив союз.