Розділ 161 — Деон Харт, зрадник людства (9)

Навіть якщо знати, що він намагався підкрастися та нанести важливу атаку, яка застане зненацька, немає іншого вибору, окрім як пропустити її. Ця заява також видавалась привабливою, оскільки вона відкривала лазівку, якою можна скористатися.

Пол знав про це.

— ... Як ми можемо вірити тому, що обіцяють демони...!

— Як людина, я обіцяю це від свого імені представника Царства Демонів.

Деон підняв брови, побачивши, як його супротивника легко захопили зненацька.

Єдиний голос пролунав у просторі, який мовчав через важку заяву.

— Для початку, чутки про те, що демони не заслуговують довіри, безпідставні. Хіба подібні плітки не були причиною, чому ви навіть не думали про переговори з демонами? Хіба це не смішно, піддаватися таким чуткам?

— ...

— Король Демонів прийняв мене, людину. Він ставиться до мене дуже щедро, без підступності та зради.

Після того, як новина про зраду Деона Харта поширилася, чутки про нього продовжували розповсюджуватися.

Здебільшого це були чутки про те, як до нього ставилися у Царстві Демонів. Казали, що він явно перейшов на бік демонів, але було справді дивно, що новин про людину, яка була Героєм Імперії, взагалі не було чутно відтоді.

Поширеною чуткою було те, що його зрадили демони, і він опинився у пастці під землею або помер, але це також було спростовано сьогодні.

Стигма Приміро, який сидів прямо, з мечем, що спирався на землю, як тростина, і руками, складеними на руків'ї, мовчки посміхнувся, дивлячись на екран. На відміну від його усміхненого обличчя, його думки були в хаосі.

— Ти помиляєшся, молодший. Обіцянка, дана від твого імені, не є основою для довіри.

Як і очікувалося, непохитний голос почав спростовувати цю заяву крок за кроком.

— Перш за все.

— ...

— Цінність імені людини визначається сприйняттям цієї людини суспільством та цінністю самої особи, яка дає обіцянку.

Ніби зрозумівши значення цих слів, обличчя Деона Харта на екрані на мить скривилося. Хоча його вираз миттєво повернувся до початкового стану, Стигма, який зосередив свою увагу на його молодшому, не пропустив цього.

Можливо, він також побачив заперечення на тому екрані.

— Ти зрадник людства. Суспільна думка про тебе зараз на найнижчому рівні. І ти сам...

Пол, юнак, який замовк, на мить поглянув прямо на екран, ніби вивчаючи вираз обличчя Деона Харта.

— ... Не думаєш, що ти дуже високо оцінюєш себе, хіба ні?

— ...

— Як ми можемо довіряти обіцянкам, даним такою людиною?

Це був сильний удар.

Деон Харт замовк. Не втрачаючи можливості, Пол продовжив свою атаку.

— Ти казав, що Король Демонів прийняв тебе, людину? Ти казав, що до тебе ставляться щедро, чи не так? Що ж, воно й зрозуміло. Бо ти більше схожий на демона, ніж на людину.

Хоча, звісно, це було не так.

— Червоні очі, біле волосся, бліда шкіра. Окрім того, що твоя зовнішність не пасує людині, ти також надмірно жорстокий! Для демона це дуже навіть звично.

Це потрібно було спростувати.

Деон відкрив рота, але Пол був на крок швидшим.

— Понад усе, хіба ти не зрадник небес, який не лише вбив членів власної родини, а й свого останнього брата, що залишився? Хто б думав про такого як ти, як про людське створіння?

Примітка перекладача: це прям дуже жорстоко... і боляче, навіть читати Т_Т.

— ... що?

Все зупинилося.

— Хто...

Кого вбив?

Це був абсолютно несподіваний напад. Деон на мить затамував подих.

...

... Отже, для світу людей саме я вбив свого брата. Воно й не дивно. Якщо я стану загальним найгіршим ворогом, світ людей стане ще більш згуртованим. Навіть ті, хто знав правду, заплющили б очі та роти та звинуватили б мене.

«Я маю контролювати вираз обличчя...»

Навіть коли мій розум був очищений до стану білого листку паперу, я все одно не міг уникнути екрану і того, що на ньому транслювалося.

У цій ситуації я навіть не міг підняти руку, щоб прикрити обличчя, тому мені довелося очистити розум і спокійно спростувати цю вигадку. Але...

«Я не можу говорити».

Мої руки під столом тремтять. Здається, мені варто заспокоїтися, бо єдине, що я можу зробити, це докласти сили, щоб вібрація не досягла моїх плечей, але мені так соромно за реакцію мого тіла... Я хвилююся, що навіть мій голос буде тремтіти, коли я відкрию рот, тому в мене немає іншого вибору, окрім як дивитися прямо перед собою з якомога байдужішим виразом обличчя.

...

Вперше він відкрив рот, коли Пол знову збирався взяти слово, якраз перед тим, як люди розпізнали його мовчання як «згоду» замість прямої відповіді.

Полився спокійний голос, що відповідав байдужому виразу обличчя.

— Ти сказав стільки абсурдних речей, що я не знаю, з чого почати. Тобі краще усвідомлювати, де ти знаходишся і що ти говориш. Так підступно говорити брехню перед усім людством. Принаймні, ти міг сказати правду, а не вигадувати нісенітниці.

— Це...

Деон продовжив, ніби намагаючись закінчити розмову, перш ніж Пол встиг би сказати те саме йому.

— Я наголошую на цьому ще раз як колишній Третій Герой Імперії та нинішній командир Нульового загону армії Короля Демонів. Імператор не є надійною людиною, і у нас немає іншого вибору, окрім як позбутися перешкоди, що стоїть на шляху завоювання Імперії.

— ...!

— І, будь ласка, знайте, що Царство Демонів, котре здатне надати людині посаду командира Нульового загону, не є настільки упередженим. Ворота Царства Демонів завжди відчинені для людей, які хочуть дружніх стосунків.

Екран зник, а бліде обличчя повільно посміхалося.

І по всьому континенту зчинився галас, за межами людського світу і навіть у Царстві Демонів.

***

— ... Здається, ти виявився величнішою людиною, ніж я думав.

Командир Нульового загону. Стигма засміявся.

Він сказав, що чоловік на екрані виявився значною персоною, але людиною на екрані насправді був його молодший. Про існування командира Нульового загону стало відомо невдовзі після закінчення Восьмирічної війни. Хіба це не означає, що його молодший був Третім Героєм Імперії та командиром Нульового загону армії Короля Демонів одночасно протягом дуже довгого періоду часу?

Можливо, причиною, чому він часто кудись вирушав за наказом Імператора, були подорожі до Царства Демонів і назад.

«Твердження, що Імператор не є надійною людиною, означає, що Його Величність також знав про особу Деона Харта».

Стигма думав, що збожеволів зрештою і відчув безпорадність.

— Ти залишив дуже велику бомбу. Як і очікувалося від мого молодшого.

Криваві Лицарі... Коли Стигма залишив на столі листа з новиною про те, що Благородні Лицарі втекли дорогою до території Аміайбл, він згадав обличчя Деона Харта, яке він бачив на екрані.

Так, навіть якщо залишити все це осторонь.

— Я хвилювався, що він міг постраждати, але я радий, що він виглядає добре.

Він не міг бути впевненим, бо не бачив його обличчя наживо, але навіть якщо й є якась проблема, тепер все буде гаразд.

Ці покидьки не дивитимуться, як помирає їхній господар.

Стигма навіть не розглядав можливості того, що вони не зможуть дістатися до Деона Харта. Навіть опинившись у пеклі, ці хлопці вирушать до Диявола і скажуть йому, що вони повинні піти до їх лідера і змусять його їх до нього доправити.

І ці покидьки, які змусили б навіть Диявола схопитися за голову, піднімалися на гору. Якщо бути точним, вони ненавмисно зупинилися на мить, щоб відпочити через шокуючу новину, яку почули з екрану, що висів у повітрі деякий час тому.

Екран вимкнувся, і в невимовній тиші, що тривала досі, хтось ледве промовив.

— ... Ого, наш капітан... він був командиром Нульового загону?

— Хіба Нульовий командир не існував задовго до того, як він взагалі потрапив до Царства Демонів? Це означає...

— Він одночасно обіймав посади Героя Імперії та командира Нульового загону. Це тому він кудись постійно їздив під приводом місій? Це було під приводом «місії», тож Імператор знав про це та прикривав його.

— Що?

Очі Мілана розширилися, не приховуючи здивування від холоднокровного аналізу Клетера. Інші лицарі також перестали захоплюватися і подивилися на Клетера.

— Це означає, що він всіх обдурив. Це справді...

— ...

— Це неймовірно круто!

— Як і очікувалося від нашого капітана!

— Це так далеко від нормальності, що навіть шкода!

— ... То ось які ви, хлопці.

Клетер глибоко зітхнув і тихо торкнувся чола.

— Зараз не час для захоплення, покидьки. У нас немає жодної можливості зустрітися з капітаном, як мінімум зараз. Якщо нас тут спіймають, то все скінчено!

— О, це правда. За нами ж мали ретельно стежити, хіба ні?

— Нас катуватимуть?

— Ви не гадаєте, що лідерка уб'є нас до цього? Ми залишили лише записку.

Вони не часто бачили її останнім часом, бо її викликали та допитували, але вона все одно була їх лідером. З любов'ю та жалем, члени ордену Кривавих Лицарів залишили записку для Лієн Райнер, перш ніж втекти.

[Вибачте, лідерко.]

— Ці... кляті покидьки...!

Хоча вони й не могли знати, що записка була жахливо зім'ята й викинута нею, члени ордену інстинктивно відчули жах і напружили спини.

— ... Я не впевнений, але, гадаю, ми помремо, якщо нас спіймають.

— Гадаю, що на нас чекає щось жахливе, якщо нас спіймають.

— У мене погане передчуття.

— Тож, якщо ви не хочете померти, перестаньте базікати та рухайтеся, кляті покидьки!

Вони, мабуть, пройшли ще кілька метрів, розмовляючи таким чином!

Клетер, розпачливо стукаючи себе в груди, змінив напрямок кулака та підганяв колег, лупцюючи їх по потилиці.

***

Деон Харт, Третій Герой Імперії, та Демон Арут, командир Нульового загону армії Короля Демонів, — одна й та сама особа!

Король Демонів розкрив цей факт у той момент, коли Деон Харт виступав з промовою перед людством. Оскільки це була шокуюча новина, майже всі демони зосередилися на ній, але хаосу було менше, ніж очікувалося.

[Демон Арут — це Деон Харт.]

[Справді?! ... Але, то й що? Зрештою, він на нашому боці.]

[Так... так? Він діяв як подвійний агент.]

Незалежно від його минулого чи особистості, ця людина явно «на їхньому боці», оскільки вона належить до армії Короля Демонів.

Хоча це було дивно, новина не була негативною, тому подальшої реакції не було.

[Хоча я й казав, що це незвично, але ніколи не думав, що він виявиться Героєм Імперії. Зрештою, це не жарт.]

[Бо він став командиром Нульового загону, будучи людиною. Він і не міг бути звичайним.]

[Чи варто мені тепер називати його паном Деоном? Що станеться з Культом Арута?]

Незважаючи на метушню, демони швидко зайнялися іншими справами.

***

Стало відомо, що було застосоване чаклунство, щоб втрутитися в його повідомлення, але зрештою, ключем був магічний камінь на столі Деона. Йому слід було одразу вимкнути його, коли він побачив ознаку того, що контроль над екраном перехоплюють.

Він ніколи не подумав би, що щойно вони візьмуть під контроль мовлення, вони заб'ють у нього цвях, щоб запобігти тому, аби він вимкнув екран за власним бажанням.

[Зрештою, це просто заява зрадника, який став на бік Диявола.]

Після цього зауваження Деон Харт більше не міг самостійно вимкнути екран іншої сторони.

Це була потужна заява з потужним виглядом. Якщо просто вимкнути екран, його останні слова міцно закарбуються в пам'яті тих, хто дивився. Більше того, вимкнення екрана в цей момент означатиме, що Деону не було чого спростовувати, тобто він визнавав сказане та визнавав поразку, тому у нього не було іншого вибору, окрім як продовжувати мати з ним справу, навіть якщо йому це не подобалося.

Тож Деон спокійно простягнув руку та вимкнув обидва екрани одночасно, потім тихо дістав чорну хустку та підніс її до рота.

Якщо пам'ятати, якою була його мета спочатку, то принаймні це не вважалося б поразкою. Він запобіг підбурюванню до протистояння, а крім того, кинув потужну бомбу, яка могла зашкодити внутрішнім справам Імперії, союзу між Імператором та країною, тому інша сторона, мабуть, перебуває в стані паніки.

Але...

— Девеланіє...

Ментально він зазнав поразки.

Чиєсь ім'я прозвучало з-під чорної хустки. Хоча Деон знав, що йому потрібно прибрати хустку від рота, щоб чітко покликати співрозмовницю, він підвищив голос замість того, щоб прибрати її.

Голос, надривний від надмірних емоцій, люто шкрябав голосові зв'язки та пролунав демонічним ревом.

— Девеланіє!!!

Трясця. Чорна хустка стала вологою.