Розділ 163 — Шум (2)

Незважаючи на страх, усі вельможі мовчки погодилися, і Імператор схрестив ноги, спираючись ліктями на підлокітники.

— Гм, — пролунав тихий голос. — Отже... Ви хочете сказати, що це я в усьому винен?

— Вибачте, але мене постійно відвідує невірна думка про те, що якби Ваша Величність не спробував завоювати світ людей, Царство Демонів не втрутилося б. Навіть якби майбутнє не змінилося і війна з Царством Демонів була неминучою, ситуація була б набагато кращою. Не було б втрат у нашому війську через завойовницьку кампанію. Більше того, хіба нещодавно не сталося велике потрясіння через інцидент з Деоном Хартом?

Імператор, який спокійно слухав весь попередній зміст доповіді, підвів погляд, почувши ім'я, яке раптово згадали. Вельможі, які спостерігали за ситуацією з тривогою, затамували подих.

Ім'я Деона Харта було заборонено промовляти перед Імператором, тож наскільки ж роздутою була хоробрість дворянина, який наважився згадати його?

Ніби навіть не відчуваючи шокованого погляду вельмож, занадто хоробрий дворянин продовжив говорити без вагань.

— Раз вже я згадав про нього, то я весь цей час хотів дещо у вас запитати, Ваша Величносте.

— ...

— Чи знали ви, Ваша Величність, що він командир Нульового загону?

Якщо він знав, це проблема, але навіть якщо не знав, це все одно проблема.

Усі дворяни подивилися на Імператора, ніби вимагаючи відповіді. В цьому питанні не було різниці до кого було звернене питання, до дворянина чи Імператора.

Тут не було нікого на боці правителя. Імператор повільно відкрив рота, непохитно приймаючи численні погляди, які погрожували розчавити його до смерті.

— Це питання, яке далеко не на порядку денному. Очевидно, що я порушив тему підтримки Реуче.

— ... Ваша Величність.

— І чи має це значення в нинішній ситуації? Якою б не була моя відповідь, нічого вже не зміниться. Хіба не було б важливіше захистити Імперію від демонів і надалі вберегти людський світ? Я б хотів, що ви були більш лояльними до питань війни.

Слова Імператора не були помилковими, але це не скасовувало його гріха, і питання, яке було поставлене раніше, нікуди не зникло.

Особливо зараз, коли йшла боротьба між шляхтою стосовно участі у війні та видачі своїх рядових солдатів, що залишилися на території, це те, що не можна було легко ігнорувати. Дворянин відкрив рота.

— Ваша Величносте, як ви можете мовчати, коли у нас от-от заберуть мінімум, необхідний для захисту сімей та територій ваших підданих? Одна з причин, чому Імперія повинна підтримувати Реуче, також пов'язана із зауваженнями Деона Харта, то чому Ваша Величність наказала приносити жертви лише дворянам?..

— То чи може мені самому вийти на поле бою з мечем?

Слова дворянина також не були помилковими.

Деон Харт розкрився як командир Нульового загону, натякаючи, що Імператор також знав про це. Він назвав Імператора тим, кому не можна довіряти, і люди по всьому континенту пильно стежили за Імператором та кожним кроком Імперії.

В результаті склалася ситуація, коли союзників, які допомагали Імперії як могли, не можна було ігнорувати, навіть якщо ситуація була викликана їх діями. Це також можна вважати провиною Імператора. У такій ситуації було б несправедливо намагатися забрати решту рядових солдатів у знаті.

«Але».

Імператор нахилив голову.

— Я запитав, чи може мені особисто взяти меч і вийти на передову, щоб розібратися з демонами.

— ...

— Я уже віддав усі свої війська цій війні. Це означає, що більше немає військ, яких можна туди відправити.

— ... Я знаю, що біля палацу ще залишились солдати.

— На твій погляд, вони справді виглядають так, ніби охороняють особисто мене чи цей палац?

Ні в якому разі.

Те, що вони не діяли, не означало, що ці фігури на шахівниці не беруть участі в битві між чорними та білими.

Ті, хто чекав у палаці, — це шахові фігури, які мовчки чекали своєї черги. Ці люди завжди перебувають у стані підготовки до війни, чекаючи моменту, щоб рушити.

Імператор уже виклав усі свої сили на поле бою.

— Отже, це тіло — це все, що в мене залишилося, тому тепер я маю просто вийти та розібратися з ними сам?

— ...

— Або ти кажеш мені відмовитися від створення мінімального війська для захисту Імперії, тепер, коли ми не знаємо, коли і яким шляхом демони вторгнуться?

Це були незручні слова для того, хто хотів забрати те, що знать називала «мінімальною мірою захисту власних територій», але Імператор, який знав різницю та переваги в тому, що він намагався захистити, був впевнений.

— Я хотів би запитати, чи причина вашого протесту полягає в захисті власної території. Коли це я казав вам відмовитися від своїх земель заради Імперії? Я планую використати рядових солдатів, яких забрав у вас, для захисту вашої ж території.

— Якщо ви це зробите, не доведеться вербувати рядових солдатів...

— Я планую розподілити війська по всіх територіях поблизу кордону та надавати негайну підтримку, коли надходитимуть новини про конфлікт з демонами. Насправді, так буде легше впоратися з навалою демонів, ніж коли вам довелося б зупиняти їх лише власними приватними військами.

Вирази обличчя знаті були різними.

Обличчя тих, хто володів територією поблизу кордону, сяяли, а вирази тих, чия територія була у відносно безпечному місці, стали невдоволеними. Імператор завершив речення, не звертаючи на це уваги.

— Звичайно, коли війна закінчиться, я планував повернути ваших рядових солдатів.

Хоча було невідомо, як довго це буде тривати.

Відкинувши їх скептичні припущення, він повернувся до початкової теми. Насправді, думки знаті були вимовлені лише для ознайомлення і не були такими вже й важливими. Особливо, якщо це негативна реакція.

Хіба тиран вважався тираном просто так?

— Давайте відправимо війська, що складаються з бідняків та простолюдинів, до Реуче. З цієї причини я планую заповнити нинішню військову базу солдатами під вашим керівництвом. Не хвилюйтеся, я поставлю їх у позицію для захисту «території» відповідно до обставин.

— Але ми ще не домовилися...

— Я із задоволенням погоджуюся, Ваша Величносте.

— Маркграфе Аміайбл!

Були навіть дворяни, які погодились з цим, тож результат був майже очевидний.

Імператор ледь помітно посміхнувся.

***

Після зустрічі герцог пішов до Імператора.

— Вам вдалося це подолати.

Герцог заплющив очі в усмішці, ніби хвалячи його.

Питання щодо Нульового загону командира Деона Харта було дуже критичним для Імператора. Це найгірше питання, оскільки ні позитивна, ні негативна відповідь не призвела б ні до чого, окрім поганого результату.

Однак, про це швидко забули, оскільки обговорення продовжилося. Саме такий намір мав Імператор.

— Але як довго ви залишатимете все як є? Дворяни не дурні. Вони знають, що зброя не буває одноразовою. Не варто вважати хорошу зброю марною лише тому, що супротивник одного разу зміг ухилитися від атаки нею.

Її просто варто знову сховати за спиною та знайти слушний момент для контратаки.

Імператор насупився та подивився на герцога. У його погляді було видно роздратування, яке неможливо було приховати.

— Що ти хочеш сказати?

— Ще не пізно.

— ... дурня.

Він просив передати йому трон.

— Будь ласка, передайте владу.

Це справді було смішно, що навіть у подібній ситуації були люди, які прагнули влади.

Поки Імператор голосно сміявся через абсурдність його слів, герцог продовжував говорити.

— Ви, мабуть, втомилися.

— ...

— Тепер, коли ви доручили дворянам чимало справ, у майбутньому буде лише більше виснажливих і дратуючих речей. Візуальні та слухові галюцинації...

Фіолетові очі, що дивилися в пустий простір, слідуючи за поглядом Імператора, повернулися у вихідне положення.

— Стає все гірше і гірше і, здається, краще не буде.

— ... Я проживу ще довго, тож матиму змогу ще побачити як ти хвилюєшся за мене.

— Що ви маєте на увазі? Я завжди хвилююся за Вашу Величність. То чому б вам просто не зробити крок назад і не відпочити?

Імператор гордо пирхнув, ніби почув жарт.

— Тож, ти кажеш мені передати всю владу комусь, хто навіть не може належним чином захистити свою територію? Це смішно.

— ...

Військ герцога залишилося небагато через напад Революційної армії. Чи було це достатнім поясненням, чому він навіть не міг надіслати підтримку на війну?

Імператор, який спочатку подумав, що це трюк герцога, щоб врятувати своїх солдатів, провів розслідування і не міг не засміятися, побачивши жалюгідний стан військ герцога.

[Так, зрештою, я спіткнувся і впав через власну зарозумілість.]

Вираз обличчя герцога, чия гордість була сильно пошкоджена, затвердів. Імператор продовжував говорити, не звертаючи уваги ні на що.

— І ти, мабуть, відіграв велику роль у нинішній ситуації, то як ти смієш вдавати, що не маєш до цього жодного стосунку?

— Про що ви говорите?

— Хто б ще пішов на те, щоб убити Круеля Харта, крім тебе?

На жаль, чутка про те, що саме Деон Харт убив Круеля Харта, поширилася. Вона розповсюдилась одразу після того, як стало відомо, що Деон Харт став ворогом людства.

Імператор чудово знав, хто міг таке зробити.

— Його, мабуть, вбили прямо на очах у Деона. Тому він і збожеволів.

— ... Ахах, Ваша Величносте.

Це була гостра заувага, але герцог лише засміявся.

— Ви про все знали, але мовчали.

— ...

— Я розумію. Зараз саме час об'єднатися проти спвльного ворога. Якби правда розкрилася, в Імперії виник би розкол.

Примітка перекладача: так а хто ж цього спільного ворога створив? Ви ж двоє і створили!

Герцог був упевнений, що Імператор не розкриє цього факту. Імператор тихо клацнув язиком.

Саме так він і думав. Розкол всередині Імперії, який сам по собі небезпечний, на цьому не зупиниться і також вплине на союз між країнами.

Ось чому Едуардо Дезерт вирішив мовчати. Він мовчки погодився зробити Деона Харта суспільним ворогом.

— ... Але це не означає, що твої гріхи зникнули.

— Це не гріх, якщо його не розкриють.

— Це жахливе твердження. Якщо це не те, що ти можеш приховувати до кінця свого життя, я не знаю, чому ти такий самовпевнений.

Герцог посміхнувся на отруйне зауваження.

— Мені так сумно чути, що ви хвилюєтесь за мене, і я не знаю, що з цим вдіяти, але мене більше хвилює Ваша Величність. Ви говорите, що збережете свою посаду. Я щиро сподіваюся, що не станеться прикрості, коли вас потягнуть вниз галюцинації.

— Дякую за добрі слова.

Оскільки поруч нікого не було, вони могли обмінятися образливими словами.

Імператор завершив розмову, проігнорувавши різкі, саркастичні зауваження герцога, і повернувся спиною.

А дорогою до офісу він почув болісні новини від лицаря, який прибув із дванадцятим звітом.

— ... Повтори ще раз. Що з Благородними Лицарями?

— Криваві, ні, Благородні Лицарі... дезертирували під час переміщення.

— ... невже.

***

Небо сьогодні блакитне, як завжди.

Коли чоловік подивився в небо, де освіжаючий вітерець віяв над кривавим полем бою, він опустив голову і глянув на членів ордену Кривавих Лицарів, що зібралися перед ним.

Битви не було, але хлопці дивилися на нього з розгубленістю, збентежені раптовим наказом зібратися.

Він тихо заговорив.

— Я хочу вас дещо запитати.

Відповідь пролунала миттєво.

— Кого вбити?

— Де вони!

— Мені закопати його лише по голову, чи краще повністю?

Кожен із Кривавих Лицарів ставив запитання з блискучими очима. Він помовчав мить, оскільки ситуація швидко загострилася.

Коли чоловік вже збирався підвищити голос, бо думав, що справа так не піде, почув гучний крик з іншого боку.

— Ви, покидьки, вам не слід цього питати!

— ... тоді?

Клетер повернув голову, щоб подивитися, хто це сказав. Ввічливе запитання послідувало за цим.

— Скільки там людей?

— Ахах!

Ах, що...

Якщо все так продовжуватиметься, очевидно, що він не зможе дійти до суті, навіть якщо це затягнеться надовго, тому він одразу відкривав рота.

— Я чув, що деякі з вас вживають наркотики навіть поза полем бою.

— А...

— Мабуть, так і є.

— ...

Деякі хлопці помітно налякалися і тихо відвели погляд. Клетер зітхнув.

— Не робіть цього.

— ...

— Ви хочете померти? Здається, ви не хочете повертатися, чи ні? Це спосіб вижити на полі бою, а не щось, що варто використовувати в повсякденному житті.

На полі бою вони божевільні, він божевільний, усі божевільні, тому навіть якщо вживати наркотики, це може бути непомітно, але повсякденне життя інше.