Розділ 164 — Шум (3)

Єдине, про що всі мовчки домовились, це препарати під час бою. Якщо когось спіймають на їхньому вживанні поза полем бою, його покарають. І понад усе...

— Якщо вживаєте наркотики навіть поза полем бою, ви себе зруйнуєте. Нам також потрібно подумати про наслідки після закінчення війни. Чи можна жити повсякденним життям, будучи залежним від наркотиків?

Він ледь помітно посміхнувся.

— Ви сказали, що хочете жити. У вас є місце, куди можна повернутися. Ви маєте повернутися і жити повсякденним життям.

— ...

— Тож не робіть цього. Якщо хтось намагатиметься вживати наркотики поза полем бою, зупиніть його, навіть якщо це означатиме вдарити його по голові.

— Якщо вдарити по шиї, можна й вбити...

— Вдарте по потилиці.

— А.

Більше не було потреби про це говорити. Навіть якщо він довго розмовлятиме з цими хлопцями, єдине, що зміниться, це його кров'яний тиск, що підскочить вгору.

Клетер відкрив рота, щоб швидко завершити розмову, яка, здавалося, могла піти в іншому напрямку.

— Краще викинути наркотики, а натомість їсти цукерки.

***

Мені наснився неприємний сон.

Сон про божевільних собак не викликав в мене приємних відчуттів.

Я похитав головою, відганяючи випадкові думки, і поклав до рота тонко згорнуту цигарку.

— Пане Деоне, ліки...!

Я махнув рукою, щоб зупинити лікаря, який здригнувся і вже збирався вийняти цигарку з мого рота, а потім запалив свічку на столі та підняв голову. Побачив настільну гру, що стояла поруч зі свічником.

— Гадаю, вона приблизно готова.

Останні кілька днів мені було важко залишатися на місці та не спати, тому я зробив це, щоб позбутися випадкових думок, і результат виявився кращим, ніж я очікував.

Коли я взяв ігрову фішку та задоволено погрався з нею, Дан, який поглядав на дошку, прибираючи залишки гри з Едом, не зміг подолати свою цікавість і заговорив.

— Що це, господарю? Я вперше бачу таку гру.

— Це шахи.

— ... Шахи? Звичайно, це схоже на шахи, але це щось зовсім інше...

— Це не звичайні шахи. Це стратегічна гра, заснована на шахах. Замість шахових фігур тут є різні класи, такі як лучники, списоносці, мечоносці та щитоносці, а також є матеріали та коні. Якщо коней поєднати з лучниками, вони стають кінними лучниками, а якщо поєднати зі списоносцями, вони стають уланами...

...

Дан, який слухав детальне пояснення гри, був вражений.

«Я впевнений, що господарю стало погано, щойно він прокинувся, тож хіба він не випалив, що йому потрібно на чомусь зосередитися?»

Хто б міг повірити, що це гра, створена імпульсивно?

Це настільки продумана гра, що її можна створювати та розповсюджувати у великих кількостях прямо зараз.

Що ж, заради всього святого, сталося з його головою?

Іноді Дану здавалося, що мозок Деона незвичайний, але... він ніколи не думав, що він виділятиметься в подібній галузі...

«Ні, він і має виділятися тактикою. Тоді чому б не в цій галузі...? Тепер, якщо подумати про це, я бачу, що він все ще досить добре керує своїми військами».

Дан, який подумки кивав головою, раптом зрозумів, що пояснення Деона все ще триває, і був шокований.

— ... І якщо не поповнити припаси протягом трьох ходів, ваші доступні війська зменшаться на третину. Якщо були доступні дев'яносто одиниць війська, то тепер буде доступно лише шістдесят, а якщо припаси не поповнити ще три ходи, їх кількість зменшиться до сорока одиниць. Про всяк випадок, якщо цифри не підходять, можна вирішити з опонентом перед початком гри, чи хочете ви округлити їх в один бік чи інший...

— Хвилинку! Зачекайте хвилинку, господарю! Ви в порядку?! Я зараз відчуваю, що божеволію!

— А.

З якоїсь причини атмосфера цього ранку була дивною. Виглядало так ніби він серйозно заглибився в пояснення, але, здається, він просто був неуважний.

— Як ти смієш так говорити з паном Деоном? Ти збожеволів.

— А тобі здається, що господар зараз при здоровому глузді?

— ... Хіба це не називається людяністю...

Ця клята людяність. Вона усюди.

Він ковтнув сміх і повернув голову. Ед, здається, також знав, що те, що він сказав, не мало сенсу, і відвів погляд. Там, де їхні погляди з Даном зустрілися, звичайно ж, був Деон, який глибоко зітхнув, випускаючи білий дим.

— ... Усі, йдіть, крім Дана.

— Пане Деоне.

— Швидше.

Бена, який вагався з тривогою в очах, не розуміючи, що його стримує, зрештою витягла рука Еда.

Коли двері зачинилися і вони залишилися самі, Деон вільно відкинувся на стілець і запропонував Данові місце за столом навпроти себе. З його вуст пролунав заспокійливий тон.

— Тепер, коли я закінчив, давай зіграємо разом раунд. Я пояснив правила, тож ти, мабуть, їх зрозумів, правда?

— ... Гм...

— Навіть якщо ти не все зрозумів, ти навчишся, якщо продовжуватимеш грати. Я гратиму за чорних, а ти за білих... скільки початкових військ у нас буде?

Спитав Деон, проводячи пальцем по пронумерованій частині тіла ігрового коня.

Дан мовчки вивчав коня. Він не сильно відрізнявся від шахової фігури, але на його тілі було видно число «0000». Коли він обережно провів по ньому пальцем, воно цокнуло і змінилося на «0001».

Ах, можна змінити це число, щоб встановити або змінити розмір військ.

— Оскільки це наша перша гра, чи не варто нам просто встановити все на сотню?

— ... так.

На дошці були фігури, встановлені на кількість «0100».

Відтоді в кімнаті запанувала тиша, лише зрідка лунали запитання та пояснення.

— Чому ви перемістилися на дві клітинки...?

— Кавалерія може переміщатися на дві клітинки одразу.

— Ага.

Дан коротко кивнув. Деон простежив за ним поглядом, розділив свої війська на дві частини та повільно заговорив.

— Що сталося з твоєю гільдією?

— Наклали суворі санкції через отримання дозволу на розповсюдження військових матеріалів від вашого імені. Також ведеться стеження.

— Але схоже, вона все ще на плаву.

— Для початку, схоже, що люди продовжують підтримувати її, оскільки це одна з найбільших гільдій. Я не знаю, чи станеться так, що хтось інший заповнить цю вакантну посаду, але поки що цього не сталося.

— Так. Особливо тому, що гільдії важливі під час війни.

Поки Дан розглядав розділені війська, кавалерія чорних відступила.

— Зроби свою гільдію головною.

— ... що?

— Було б добре, якби ти повністю поглинув ринок. Зроби так, щоб людський світ не мав іншого вибору, окрім як покладатися на твою гільдію.

Сторона білих магів була неврівноваженою, зосередившись на певних класах.

Чорний щитоносець виступив уперед. Частина розділених сил зарухалась, щоб перерізати шлях постачання, поки інші війська атакували табір білих.

Дан вирішив. Пріоритет — заблокувати війська перед собою, а не врятувати шляхи постачання. Рука ворухнулася, і основний підрозділ виступив уперед, щоб захистити табір.

— Поглинувши ринок, пригнітивши ріст інших гільдій, ти відступиш з людського світу в критичний момент.

— ... Це буде критичний удар.

Основний підрозділ білих провів атаку, перемігши розділені сили чорних. Безпосередньо перед битвою зі щитоносцями, чорна кіннота, яка тихо чекала позаду них, рушила.

Білі війська, що кидалися на щитоносців, були обведені навколо пальця та оточені. Зрозумівши це надто пізно, Дан поспішно вивів свої війська, перш ніж вони були повністю оточені, але деякі одиниці вже були поглинуті облогою.

Деон спокійно мовив, відкладаючи переможеного коня супротивника.

— Добре. Тож зв'яжися з тими, хто виготовляє папір для амулетів, необхідних для чаклунства, і спробуй встановити домінування на ринку дистрибуції. Це буде один з ваших найкращих продуктів.

— ... Амулети?

В результаті, шляхи постачання були перерізані, а основні сили зменшені. Ситуація, коли поразка маячила перед очима.

Дан, який переглядав кількість своїх військ, що все ще залишалися на дошці, підвів погляд, ніби йому було шкода.

— Початковою метою чаклунства була протидія магії. Воно буде часто використовуватися в майбутньому і, ймовірно, вже зараз активно застосовується. І не варто непомітно збільшувати число військ. Там чітко написано «0032», ти що жартуєш?

— ... Ось чому важко мати справу з кмітливими людьми...

— Я гадав, що може статися подібна ситуація, тому навмисно зробив частину зі встановленням чисельності військ жорсткою. Я чув, як ти змінив числа... До цього чисельність початкового загону була всього сотня, а тепер там вказано «0132», тож хіба це не природно помітити?

— Трясця. У будь-якому разі, я розумію. Папір для амулетів. Це все?

Минуло три ходи відтоді, як постачання було припинено. Кількість доступних військ у білому таборі зменшилася на третину.

Це був момент, коли перемога чорних була вже вирішена.

Деон неквапливо продовжив розмову, розбурхуючи білий табір.

— Якщо стане можливим розповсюдити трохи магічного каміння, твій бізнес буквально контролюватиме ринок... Гадаю, тобі доведеться поговорити про це з Королем Демонів, а магічні трави... шансів мало, тож давай поки відкладемо це... Ох, звісно... Ще мають бути амулети, які пригнічують здібності демонів.

— ...

— Спробуй їх отримати. Побільше, якщо зможеш.

Гра закінчена. Це була перемога чорних.

Деон розсміявся, виставляючи захопленого командира за межі поля.

— І в мене закінчуються ліки, тож їх теж слід придбати.

— ...

Дан, який збирався дати ствердну відповідь без особливих роздумів, стулив рота й подивився на нього.

Червоні очі спокійно дивилися на нього, ніби цікавлячись, чи є в нього якась проблема. Після короткої паузи Дан відкрив рота.

— Госпо...

— Вибачте, пане Деоне. Гадаю, вам варто вийти на хвилинку.

Не вчасно.

Деон встав, почувши знайомий голос. Перш ніж зробити крок, він поглянув на Дана, який невдоволено стулив рота, і сказав з посмішкою.

— Це тому, що ти вважаєш мене божевільним?

— ...

— Не варто дивитися на когось так, ніби він божевільний, лише тому, що він на мить втратив глузд. Зі мною все гаразд, тож тобі не потрібно хвилюватися.

З цими словами він пішов, не дивлячись на вираз обличчя Дана, і відчинив двері. Він зустрівся поглядом з Едом, обличчя якого було бліде.

...

— Еде? Чому в тебе такий вираз обличчя...

— Вибачте, пане Деоне. Біля головної брами Замку Короля Демонів... якісь люди утримують заручника і влаштовують сидячий протест.

— Що? Якого...

Але ж в цьому немає сенсу.

Я рефлекторно проковтнув слова, які мали вирватися назовні, і подивився на Еда. Цей хлопець також демон. Не можна розслаблятися перед демонами.

Я намагався зберегти бездоганний тон і відповів спокійно.

— Ігноруйте або просто вбийте їх.

— Заручник...

— Якщо його захопили звичайні люди, це має бути якийсь нікчемний демон...

— Заручник — командирка Сьомого загону.

— ...

... Чому вона там опинилась?

...

Деон, який втратив дар мови через абсурдність ситуації, ледве оговтався, доторкнувшись до губ на мить, і знову поставив питання.

— Тоді чому ти звернувся до мене? Звітуй Королю Демонів, а не мені...

— Їхня умова полягає в тому, щоб їм дозволили зустрітися з капітаном... ні, командиром Нульового загону.

— ... ха.

З якоїсь причини це здавалося шаленим сном.

Від одного лише слова «капітан» Деон відчув, що знає, ким були ці божевільні люди, тому він більше не міг стримуватися і прикрив обличчя.

***

— Дозвольте нам зустрітися з капітаном!

— Будь ласка, впустіть нас!

— Будь ласка, дозвольте!!

— Інакше ми не гарантуємо безпеку заручника!

— Не гарантуємо!

— Ні!!

Перед Замком Короля Демонів, де завжди було тихо, зчинився несподіваний галас.

Як люди могли таке зробити, навіть шокувавши демонів, влаштувавши сидячий протест перед Замком Короля Демонів? Вже лише це було безпрецедентно, але вони навіть взяли заручника.

Якби заручником був звичайний демон, його би знищили, але оскільки це була командирка Сьомого загону, з цим ніхто не міг нічого вдіяти.

Демони нишпорили біля воріт замку та віддавали шану безумству цих людей, насолоджуючись рідкісним видовищем.

А Сіллуа, командирка Сьомого загону, яку взяли в заручники...

— Отже, ви справді кажете, що Арут... ні, Деон — ваш капітан? Я вірю в це, бо ваш стиль бою схожий на його, але справді дивно чути про це знову.

— Ми досі не можемо повірити, що наш капітан є командиром Нульового загону, чи не так?

Вона спокійно розмовляла з тими, хто її взяв в заручники.