Розділ 168 — Час, коли багато людей виснажені (4)

— Чому б вам не покласти амулет для придушення магії?

— Ти маєш знати, хто з демонів у Царстві Демонів найшвидше та найкраще використовує магію.

— ... А.

Деон — людина, яка найчастіше стикається з Королем Демонів серед демонів і людей.

Якщо він носитиме амулет, що запобігає використанню магії, то його невдовзі спіймають.

— Оскільки Король Демонів ніколи не виходив у світ людей «через кордон»... ні, він не може вийти... тому мене не спіймають, навіть якщо я матиму при собі такий амулет...

— ... Це схоже, що ви не довіряєте Королю Демонів.

— Звичайно...

— ... Господарю?

— ...

— Ви заснули?

Навіть попри це, це був виснажливий день через скажених собак. Він міг би витримати це, приймаючи ліки, але навіть їх у нього забрали...

Деон слухняно піддався своїй згасаючій свідомості.

« ... Він справді заснув».

Хлопець не міг повірити, що той міг спокійно спати, просячи інших виконати роботу.

Дан пробурмотів подумки це, дивлячись на Деона, який спав і рівно дихав.

Тим не менш, знаючи, що сон Деона Харта став значно недостатнім з моменту прибуття до Царства Демонів, у нього не було іншого вибору, окрім як побурчати, тихо підійти до нього та накрити ковдрою.

***

Реуче оголосило про вихід із союзу.

Насправді, це була ситуація, яку очікували з моменту отримання інформації про те, що якість підтримки, надісланої Імперією, була поганою.

Не те щоб Полу була не зрозуміла позиція Імперії чи позиція Реуче, але він зітхнув, щойно почув цю новину.

Царство Демонів сильне. З якоїсь причини вони не використовували всю свою силу, але оскільки вони могли зробити дещо подібне, навіть впівсили, можливо, якщо вони викладуться на повну, вони зможуть легко захопити людський світ, в якому почався розпад альянсу.

«Ми нічого не можемо зробити з уже розірваним союзом...»

Пол, який уже став лідером Революційної армії, був в глибокій задумі.

«Мені не хочеться, але я маю допомогти Імперії».

Тільки якщо Імперія вистоїть, людський світ виживе, і тільки якщо людський світ виживе, революція стане можливою.

Пол вирішив надати пріоритет відплаті Даніелю, який належним чином виховав і навчив його, а не будь-яким особистим образам, які вже зникли. Ось чому він влаштував словесну війну з Деоном Хартом перед усіма.

— Послухай мене зараз же!

— ...

— Це те, що ти робиш як лідер Революційної армії, допомагаючи Імперії?

Шумно.

Пол, оговтавшись від своїх думок, насупився, ніби нічого не помічав.

Він був впевнений, що брат Даніель подбав про більшість з цього пустоголового сміття, але він не міг повірити, що ті, хто залишився, це такі люди.

— Я не допомагав Імперії.

— Не бреши! Усі бачили, як ти захищав Імператора!

Ох, йому потрібно заспокоїтися.

Бах! Не в змозі подолати наростаюче розчарування, хлопець грюкнув по столу. Голос різко підвищився.

— Я не захищав Імператора!

— ...

— Ми маємо захистити світ людей!

Здається, він тепер розумів, чому Даніель іноді бив по столу. Немає нічого кращого за цей спосіб заспокоїти розум і змусити їх замовкнути.

— Коли це я заперечував тому, що Імператор покидьок, у словесній дуелі з ним? Не було такого! Я просто атакував Деона Харта, наголошуючи на тому, який він він сам шматок лайна! Щоб запобігти появі нових зрадників, які перейдуть на бік ворога. Щоб захистити світ людей від Царства Демонів!

— ...

— Наша революція починається з існування людського світу як основної передумови! Це означає, що революція може відбутися лише за умови цілісності людського світу! А Царство Демонів — потужний ворог. Тоді, коли в людському світі існує розкол, протистояти Царству Демонів стає важко. Я зупинив це!

Він знав, чому вони це робили.

Вони, мабуть, намагалися скористатися цією можливістю, щоб надіти повідець на шию молодому та легковажному лідеру.

Але, як наступник Даніеля, Пол також навчився з ними поводитися. Він ніяк не міг поступитися в чомусь подібному.

— ...

Ті, хто відчув дух Даніеля від Пола, замовкли.

Усвідомлення, що цей лідер не був легкою жертвою, вдарило їх у голови, і коли кожен з них проковтнув слова протесту, почувся тихий голос, який звучав так, ніби його власник повзав у ніг того, до кого звертався.

— ... Але чому ти пішов сам, нічого нам не сказавши...

— У мене не було часу повідомити вас. Перепрошую за це.

Якщо бути точним, не було часу переконувати їх одного за одним після того, як він би їх повідомив.

Дурні люди, які прийняли вибачення за визнання поразки, демонстрували ознаки того, що знову хотіли відкрити роти. Пол продовжив говорити, не даючи їм шансу.

— Але якщо подібне станеться в майбутньому, я зроблю те саме знову. Оскільки ви займаєте керівні посади в Революційній армії, ви повинні мати далекоглядне бачення та гнучке мислення. Тож, звичайно, ви маєте знати, що так було правильно.

Деякі з них були шоковані та замовкли.

Інша людина, яка тихо спостерігала за ситуацією, тихо підняла руку.

— Це все добре. Але що буде з революцією?

— Її слід буде підняти, коли війна з Царством Демонів закінчиться, а світ людей відновить певну стабільність.

— Це означає...

— Напевно, революції не буде в нашому поколінні.

Мабуть, варто залишити це наступному поколінню.

А тепер головне. Йому потрібно втримати тих, хто розчарований тим, що за їхнього життя буде важко побачити революцію, щоб вони не пішли.

«Що мені їм запропонувати?»

Пол згадав словесну війну між Дияволом та Імператором, за якою він спостерігав разом з Даніелем.

«Щось велике».

Зосередитися на гордості за те, що вони братимуть участь у чомусь великому та грандіозному, а не на здобутках після революції. Йому варто було правильно сформувати цю думку.

— ... Тому що зараз ми маємо зосередитися на важливіших речах. Наша роль — закласти фундамент. Щоб майбутні покоління могли повстати та створити кращий світ.

— Це означає захистити світ людей.

— Я можу пишатися цим, бо це більше, ніж революція. Ми захищаємо людство!

Попередні покоління боролися за людство перед обличчям негараздів і зрештою залишили по собі іскру революції.

Скільки людей відкинуло б цю чудову можливість? Пол засміявся.

— Хіба ви не хочете залишити своє ім'я в історії?

***

Зрештою, все пішло так, як задумав Пол.

Керівники погодилися, що захист людського світу має пріоритет над революцією, і далі вирішили, що це головний пріоритет.

Це унеможливило для них зміну ситуації, навіть якщо Пол справді допоміг Імперії. Якщо сказати, що це для людського світу, то їм нічого не залишиться, як прийняти це.

«Я вирішив відкрито просувати те, що вже випливло на поверхню через ту словесну дуель».

Пол був відомим. Будь-хто з достатньою інформацією вже здогадався б про його особу. Таким чином, спробують використати його як зброю лише ті, хто нічого не знав. У такому разі було б краще розкрити все.

Отже, почнемо з того, що людина, яка розпочала словесну війну проти Деона Харта, була лідером Революційної армії.

«У минулому Диявол та Імператор стикалися один з одним. Цього разу я зіткнувся з Деоном Хартом, «представником» Царства Демонів».

Хтось зі світу людей, хто мав справу з представником Царства Демонів.

У певному сенсі було природно, що його стали вважати «представником світу людей».

Хоча й ненавмисно, Пол взяв на себе роль, яку мав би відігравати Імператор. Лідер Революційної армії став представником світу людей.

«Завдяки вам я зможу зробити Революційну армію відомою».

Навіть попри те, що він опинився у ситуації, коли йому постійно довелося б дбати про своє життя.

Революційна армія, організація, що представляє людський світ.

Пол, який легкими кроками повернувся до кабінету, звернувся до людини, яка чекала всередині, і посміхнувся.

— Пане Іраме, ви чекали. Я сказав, що маю вам дещо сказати, але вам довелося так довго чекати.

— ...

— А, причина, чому я покликав вас, пане Іраме, полягає в тому, що я вважаю, що нам потрібно заздалегідь визначити наступника. Поточний період — це хаотичний час, коли не буде дивно, якщо хтось помре будь-якої миті, і з нашої точки зору, оскільки ми залишаємо революцію майбутнім поколінням, важливіше за все зберегти дух. Отже...

— Поле.

— Так?

Обличчя Пола повільно затверділо, коли він дивився на Ірама, сповненого сумнівів.

Було важко втримати язик за зубами після такого звернення. Пол думав, що в чоловіка дивний вираз обличчя, бо він втомився, але, схоже, це сталося через щось незвичайне.

Тим часом Ірам кілька разів відкрив і закрив рота, глибоко зітхнув і поклав палець на скроню.

— Зберігай спокій і послухай.

— Що? Що такого страшного...

— Шія зникла.

— ...

Пол стулив рота. Ірам знову зітхнув, а його зіниці затремтіли так сильно, ніби стався землетрус.

Ірам дуже хвилювався за Шію, бо знав, що вона для Пола як була мати для Даніеля, але, здається, вона зникла, поки охоронці на мить відвели від неї погляд. Було зрозуміло, що вони втратили пильність, бо дівчинка завжди сиділа навпочіпки на одному місці, ніби мертва... але той, кому про це варто було звітувати — лідер Революційної армії. Не в змозі уявити, яку реакцію він отримає, Ірам подивився на Пола з тривогою.

Після болісного мовчання Пол повільно відкрив рота.

— ... зрозуміло.

Його голос був спокійний, ніби його власник все ще зберігав здоровий глузд.

Очі Ірама розширилися від абсолютно несподіваної реакції. Навіть у той момент Пол швидко оговтався від свого хвилювання.

— Так вже сталося... ми не можемо розшукувати її, здіймаючи метушню.

— ...

— Знайдіть цю дитину якомога тихіше, щоб ніхто не знав, що ми когось шукаємо.

Пол багато чого навчився від Даніеля.

Той був чудовим учителем у прямому сенсі, а також служив відповідним прикладом.

Що йому слід було засвоїти і чого варто було навчитися у вчителя? Принаймні, Пол зрозумів, що лідеру Революційної армії не годиться створювати кризу через близьку людину.

— Тоді я припускаю, що ви зробите, як я кажу... будь ласка, ви підете зараз?

— ... так. Не перевтомлюйся сьогодні та відпочинь.

Ірам, який дивився на нього з тривогою до самого кінця, нарешті вийшов з кімнати.

Пол заховав обличчя в долонях, почувши, як зачинилися двері та віддалилися кроки. Глибокий відчай засочився з очей, що виднілися між пальцями.

Голос, схожий на зітхання, прокотився кімнатою.

— Куди ж ти поділася, Шіє...

***

— Вийшло, як я і очікував.

Деон, який почув новину про те, що Реуче розірвало союз і що дух Параса, який міцно тримався, зруйнувався, спокійно прихилився до стіни в кутку тренувальної зали та мовив. Холодна посмішка з'явилася в куточках його рота.

— Про всяк випадок, я повинен ще раз нагадати вам не чіпати королівство Реуче, яке вийшло з союзу.

Реуче — приклад для всіх. Залежно від того, як Царство Демонів ставитиметься до Реуче, яке розірвало союз, реакція інших королівств, що спостерігали за ним, буде відповідною.

Король Демонів також знав це і наказав всім не чіпати Реуче, але було б гарною ідеєю знову наголосити про це кожному командиру загону про всяк випадок.

— У будь-якому разі, завдяки цьому тепер буде легше мати справу з Імперією.

Сильна військова міць демонструвалась лише тоді, коли вчасно постачалися припаси. Оскільки Реуче, яке відповідало за постачання, вибуло, гордість Імперії, її потужна військова міць, також втратить дух.

Деон, який спостерігав за членами Нульового загону та гарчачими скаженими собаками з еполетами на плечах на ексклюзивному тренувальному майданчику Нульового загону, видихнув дим, ніби зітхаючи.

Він кілька разів кліпнув очима у сонному настрої, перш ніж погляди скажених собак спіймали його. Він загасив вогонь у руці, припаливши цигарку об стегно, і подивився на Еда.

— А тепер повертайтеся до своїх кімнат...

— Пане Деоне.

Вираз обличчя Еда застиг.

— Я просив вас не гасити вогонь цигарок об стегно.

— Ох, розумію. Мій одяг зіпсувався. Відтепер гаситиму його об шию чи руки, тож, будь ласка, цього разу просто пробач мені.

— ... Одяг — не проблема. Навіть якщо ви це робитимете, невелика рана не здатна послати сигнал до намиста Бена, тож не робіть чогось подібного зі своїм дорогоцінним тілом.

— Дорогоцінне, кажеш.

Люта зневага промайнула в його червоних очах.

Однак, ніби так було вже деякий час, його погляд знову затвердів, і він глянув на руку Еда, яка тримала камінь зв'язку, і зустрівся з ним поглядом. У кутику його рота з'явилася елегантна посмішка.

— Це вже занадто.