Розділ 169 — Час, коли багато людей виснажені (5)

— ...

— Ти покликав Бена?

Здалеку було видно, як Бен біжить, немов стріла, і кричить: «Пане Деоне!» Деон слухняно сів на камінь неподалік, де Дан розклав хустку, і приготувався до лікування.

Бен швидко підбіг і став навколішки перед Деоном, уважно оглянувши рану, потім підняв голову та різко крикнув Еду.

— Еде, що ти зробив, щоб зупинити пана Деона, коли він це робив?!

— ...

— Пане Деоне, будь ласка, утримуйтеся від такої поведінки. Тканина розплавилась і прилипла до плоті!

— ... Що розплавилося і прилипло до чого...?

Почувся похмурий голос. У цей момент навіть Деон був повністю шокований і заціпенів.

Скажені собаки, що билися з членами Нульового загону в іншому боці майданчику, раптово зібралися перед ним.

Деон озирнувся, щоб знайти рятівника, але Дан відвернувся, а Бен та Ед, які знали, що Деон Харт слабший за них, вже відступили вбік.

Члени Ордену Кривавих Лицарів, які оточили Деона, говорили так, ніби тиснули на нього.

— Капітане... Здається, я почув дещо страшне...

— Тобі здалося.

— То це зі мною щось не так?

Мілан простягнув руку. Деон швидко спробував відсторонитися, але чоловік, ніби не хотів дати йому це зробити, рвонув уперед, схопив його за щиколотку та потягнув.

Деон втратив рівновагу і мало не впав назад, але Дан, який стояв прямо позаду нього, схопив його за плечі, а Ед, який підійшов ближче, простягнув ліву руку та підтримав його за талію, дозволяючи Деону стабільно сісти назад.

Клетер, член ордену, який готувався сам підтримати його, був вражений швидкістю Дана та Еда. Мілан, який якусь мить оглядав рану, наблизив обличчя до неї, підняв голову та голосно закричав.

— Це правда! Тканина розплавилась і прилипла до шкіри! До того ж, від капітана пахне ліками!

— Що?!

— Капітане, ви знову приймали наркотики?!

— Запах відчувається навіть на стегні! Якщо виникає необхідність приймайте краще щось інше!

— Ні, ідіоте! Не слід використовувати наркотики поза полем бою!

— О, це правда!

Вони здійняли такий шум, котрий розбудив розум, який ще мить тому був сонним.

Відчуваючи втому, Деон підняв руки, щоб закрити очі, але лицарі не звернули на нього уваги.

— Лікар! Де лікар!

— Ідіоте, лікар он там! ... Чому ти не проводиш лікування, покидьку!

Зрештою, хтось навіть схопив Бена за комір, тож було б дивно якби Деон просто продовжував на це дивитися. У нього не було іншого вибору, окрім як встати, щоб врятувати життя цих хлопців.

— Мені нададуть лікування, тож зупиніться і повертайтеся до своїх кімнат.

— Що? Хіба ми не можемо просто подивитися?

— Ви такі гучні, тож я думаю про лікування у своїй кімнаті.

— Цього не може бути!

Деон проігнорував їх і встав. Ед поруч із ним спробував підтримати його, але його кістки та зв'язки не були пошкоджені, тож він грубо відмахнувся.

— Але ці покидь... переконайся, що вони повернуться до своїх кімнат і нічого не вчинять по дорозі.

— Здається, ви хотіли сказати «покидьки»...

— Ходімо.

— Капітане?

Дан зробив жест рукою, ніби пастух гнав овець, і почав підганяти лицарів до їх кімнат.

Деон на мить озирнувся, а потім пішов до кімнати. Бен та Ед йшли позаду нього.

У тихому коридорі Ед, який стежив за елегантною ходою Деона, дивлячись вниз, повільно відкрив рота.

— У мене є питання.

— Говори.

— Хоча пан Деон отримав посаду головнокомандувача... ви досі майже не використовували «загони».

Йому завжди було цікаво.

Деон Харт перебував у такому положенні, що міг використовувати усі загони. Тим не менш, він використовував лише звичайні війська та командирів, нижчих по званню за командирів загонів. За винятком Нульового загону під його командуванням, він чітко демонстрував ознаки утримання від використання інших загонів.

Той, хто йшов попереду, на мить зупинився. Червоні очі, що дивилися прямо перед собою, озирнулися на нього.

...

— Ти швидко це помітив.

— ...

— Особливої причини немає.

Тому що я не хочу збільшувати свій борг. Тому що я хочу утриматися від того, щоб покладатися на чужу силу, користуючись милосердям Диявола. Тому що я хочу помститися власними руками, якщо це можливо.

... Я хочу, щоб Імперія впала, але я також хочу, щоб людський світ вистояв.

Це огидне милосердя та лицемірство з боку того, хто мав владу.

Якщо заглянути углиб Деона Харта, ймовірно, можна буде побачити там чорний хаос, що вирував всередині. Я недбало відповів, продовжуючи свої невпевнені кроки.

— Кількість монстрів збільшилася, що ускладнює боротьбу з ними лише двома загонами. Ми не знаємо, як складеться ситуація в майбутньому, тому вже зараз важко покладатися на загони.

— Ах... пане Деоне, як і очікувалося від вас.

— ...

Замість відповіді я відчинив двері та увійшов всередину.

Я зняв верхній одяг і підсунув стілець перед столом, щоб сісти, а Бен, який одразу став переді мною на коліна, взяв ножиці.

— ... ножиці?

— Гадаю, мені доведеться розрізати ваш одяг.

— Добре, як скажеш.

Цього разу тиша була досить заспокійливою.

Коли я випрямив спину і спостерігав, як лезо розрізає тканину на моєму стегні, Ед, який розправляв мій верхній одяг, підійшов до мене.

...

— Пан Деон сказав, що мати справу з Імперією стало легше.

— Так і є.

— Кажуть, що королівство Реуче вийшло з альянсу, але це все. Альянс між державою Шан та Імперією залишився тим самим, але ви справді думаєте, що з ними стало легше?

Тук-тук. Білі пальці почали стукати по столу.

— Це не можна просто сприймати як «Реуче вийшов з гри». Король королівства Шан розумний. Не кажучи вже про Імператора.

— ...?

Яке це має відношення до інтелекту двох монархів?

На обличчі Еда з'явилося питання. Деон глянув на нього та легко посміхнувся.

— Коли лідер, який координував дії по центру, пішов, а залишилося два розумних монархи, як думаєш, що станеться?

Для лідера природно мінімізувати втрати для своєї країни та подбати про свою безпеку. Конфлікт точно загостриться.

— Особливо тому, що Імператор не з тих людей, хто схилить голову і піде на поступки, розкол — це те, що вже призначене наперед.

***

[Вибачте. Через мене союз...]

[Я надіслав підтримку, з самого початку пам'ятаючи, що союз може бути розірваний.]

[Але я виступила уперед і врятувала їх без причини...]

[Лієн Райнер.]

[ ... ]

[Я лише сказав тобі повернутися додому, але я ніколи не наказував тобі стояти осторонь і спостерігати за їхньою смертю. Ні, я навпаки, назвав їх «скинутими картами». Іншими словами, ти врятувала життя тих, від кого навіть Імператор відмовився. Це вчинок, який заслуговує на похвалу.]

[ ... ]

[Це означає, що тобі нема за що вибачатися.]

— Невже ви щось приховуєте?

Голос різко пролунав через комунікатор. Імператор, задумавшись, на мить насупився.

— Я не знаю, про що ти говориш.

— Імперія ніяк не могла не знати про існування кордону в королівстві Техон. Чому ви не повідомили про це Реуче?

Ах, ця нісенітниця.

Імператор повільно схрестив ноги. Він подивився на комунікатор з кривим і нудьгуючим виразом обличчя.

— Ми знали, але я вирішив, що це не моя справа повідомляти про це.

— Що ви маєте на увазі? Все, що пов'язано з Царством Демонів, є відповідальністю Імперії. Звичайно...

— Тому що королівство Техон не повідомило Імперію про існування лінії кордону. Ми не могли довільно виступати та оголошувати щось, що не було оприлюднено іншою стороною. Хіба це не так?

— ...

Це явно провина Техона.

Щойно король держави Шан замовк, золоті очі Імператора заблищали. Пролунав низький голос, ніби він планував тиснути на співрозмовника.

— Ми утворили союз, щоб мати справу з Царством Демонів. Партнерство — не тягар.

— ...

— Не намагайся отримати перевагу наді мною.

Він ніяк не думав, що Імператор знав про його намір ще більше посилити своє право слова на цьому етапі. Здається, він хотів бачити Імперію в біді.

Імператор на мить повернувся до попередньої розмови, зважаючи на мовчання опонента.

« ... Інше не важливе».

Королівство Техон не повідомило Імперію про існування лінії кордону. Якщо цей факт стане відомим Реуче, королівство Техон більше не зможе отримувати обіцяний захист від Реуче.

Король Реуче, ймовірно, вважає, що королівство Техон повідомило Імперію про існування кордону, але Імперія не повідомила про це Реуче. Тож, саме тому, схоже, Техон досі не покинули.

Імператор, який якусь мить масажував підборіддя, раптом поставив запитання.

— Ти ж не та людина, яка створить ситуацію, коли слабка країна буде вигнана з союзу?

— ... Звісно ні. Навіщо мені робити те, що не має жодної користі?

Король королівства Техон не потурбувався виступити та розкрити правду, тому правда була похована під поверхнею.

Цікаво, чому він не розкрив це, хоча йому пообіцяли захист.

«Легковажно подумав, що це неважливо, і забув?»

Якою б не була причина, про це не варто турбуватися зараз.

Імператор, який запобіг перериванню історії слабкої країни одним лише коротким запитанням, спокійно подивився на комунікаційний пристрій, вимовляючи наступні слова.

— Не думаю, що ми сумісні.

— Так.

Пролунала охоча згода.

Завдяки союзу їм довелося б часто розмовляти один з одним, тож Імператор був упевнений, що близькість призведе лише до більшої кількості непотрібних конфліктів.

Тож було б краще триматися на розумній дистанції, щоб запобігти розриву союзу.

***

Зрештою, Девелланія принесла інформацію про герцога.

Досі не було інформації про те, чому герцог так вчинив, але достатня кількість даних допомогла їм нарешті зробити висновок про те, що він цінував найбільше.

Після перегляду та об'єднання всієї інформації, залишивши всі жалі позаду, Деон Харт підняв руку та прикрив рота. Поруч з ним Ед мовив: «Пане Деоне?», але той не зміг відповісти.

Все ще прикриваючи рота однією рукою, він махнув іншою та жестом вказав підлеглим вийти. Коли всі, крім Дана, пішли і вони нарешті залишилися тільки вдвох, він засміявся.

— Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!!

— ...

Він усвідомлював, що виглядав як божевільний. Однак ніяк не міг стримати радості, що його переповнювала.

Звісно, той герцог. Старб Іллюстер.

— У нього виявилась така дорогоцінна істота!

Це навіть не предмет, це людина!

Герцог Старб Іллюстер, який здавався таким зарозумілим, що не ставив нікого вище за себе, мав когось, кого він цінував. Можливо, ні, він точно цінував цю людину більше, ніж трон.

Отже, ось і все. Тепер Деон розумів.

— Це абсолютно ідеально!

Тепер, коли він зробив висновок про дещо таке цінне, у цій пачці паперу не було необхідності.

Шурхіт. Документи, що злетіли в небо, розлетілися врізнобіч. Дан зітхнув, бо в кімнаті утворився безлад, але Деону було байдуже, і він покликав його.

— Дане. Скажи це командирам загонів. Ха-ха, ні, я краще скажу це сам. Склич нараду!

Їм варто змінити маршрут.

Замість неефективного маршруту просування до столиці через територію Іллюстер, варто було обрати найкоротший шлях до столиці. Це було ідеально, оскільки окупована територія Парас знаходилася на найкоротшому шляху до імператорського палацу або території Іллюстер.

Деон ліг на ліжко, все ще посміхаючись. По всій кімнаті і навіть на ліжку були розкидані папери, від яких у нього закололо в спині, але сміх не зникав.

«Я б ніколи не подумав, що герцог піклується про Імператора!»

Від його спроб захопити трон мирним шляхом навіть у ситуаціях, коли він міг би просто вбити Імператора, до допомоги йому в критичні моменти.

Чому він не знав? Бо його дії, спрямовані на отримання трону, не виходили за рамки тиску.

Тож Деон вирішив. Спочатку вбити Імператора, а потім герцога.

Ви коли-небудь відчували відчай від втрати дорогоцінної людини?

Деон Харт яскраво посміхнувся.