Розділ 174 — Заради перемоги (1)

Навіть якщо ворогами під час війни були демони, у людей завжди інстинктивно залишалась межа, яку вони намагалися не переходити.

Прикладами цього є небажання людей встромляти ворогові клинок в око так глибоко, щоб він проникав в мозок, або схильність утримуватися від підпалу гір заради перемоги.

Очевидно, що удар в око найімовірніше призведе до перемоги. Навіть якщо він не досягне мозку, це буде корисно, оскільки може позбавити супротивника зору, але все одно люди частіше вражали шию чи серце.

«Те саме стосується лісових пожеж».

На війні совість визначає перемогу чи поразку. Серед тих, хто дотримується мінімальних принципів, і тих, хто відкидає такі речі та зосереджується лише на перемозі, природно, що саме останнім буде легше перемогти.

Деон Харт не зазнав поразки. Він не здався.

Просто.

— Якщо вони вирішать підпалити гору, і ми будемо там, це буде самогубство.

Він просто подумав.

Вороги чудово використовували особливості місцевості під назвою «ліс». Демони, які не звикли до лісового середовища, не мали іншого вибору, окрім як бути безпорадними.

Раптом він дещо зрозумів.

«Так...»

Демони живуть у світі, де небагато рослин.

«Тож давайте просто спалимо все дотла».

Деон знав, що причина, чому демони жадали людського світу, полягала в «сонці», а не в «рослинах».

Звичайно, метою Хієна можуть бути рослини, але...

«Це демони, які все одно довго живуть, тому рослини зможуть відновитися до їх смерті».

Якщо вони виграють війну та захоплять весь людський світ, їм не доведеться чекати на відновлення, демони можуть просто подивитися на рослини в інших районах.

Чи згорять люди, що ховаються в цьому лісі, чи задихнуться, це не його справа. Деону варто зосередитися на підозрілій поведінці ворогів, які відтягували час, не даючи їм добратися до стін замку, та мінімізували шкоду, перш ніж демонічна армія встигала вжити будь-яких заходів.

— Гарний день.

— ... так?

— Суха осінь, тож чудовий день, щоб розпалити багаття.

Тож він спокійно віддав наказ.

— Спаліть усе, що стане на заваді просуванню.

Ці слова також передали демонам, які билися в інших районах.

Відчуваючи сором через те, як їх обмежили люди, та стрес від самої битви, вони не вагалися використати вогонь як метод. Невдовзі почали надходити повідомлення про полум'я, що піднімалося по всьому континенту.

Деон отримав новини про те, що Революційна армія, яка займала тимчасовий табір за межами лісу та протистояла йому, спалила його разом з орієнтирами з розпачу, покинула село, відступила та спалила поселення дотла зі страху, що вороги його використають. Навіть село, де він раніше зустрів чаклунку Ран, було спалене. Він схилив голову, почувши, що це сталося ще до його наказу.

Його погляд звернувся до Дана, який стояв осторонь.

— Чому ви так дивитеся?

— Нічого.

В цьому селищі все одно не було мешканців, бо всі вже пішли.

Чи міг він сказати, що така помста була неминучою, чи що це просто непотрібний спалах гніву?

У будь-якому разі, оскільки це не його справа, Деон втратив інтерес і покинув військовий табір. Ліс, охоплений червоним полум'ям, постав перед ним.

«Враховуючи розмір лісу... знадобиться чимало часу, щоб спалити його весь».

Доведеться попрацювати, щоб вогонь не згас...

Йому доведеться провести тут деякий час, поки ліс не згорить.

Так він думав вчора...

Деон трохи розширив очі та подивився на камінь зв'язку, ніби не вірив своїм вухам. Раптом пролунав тремтячий голос.

— То що сказав Король Фей?

— Негайно... припинити палити ліси людського світу...

Нерішучий голос Еда, який бував таким рідко, наповнив військовий намет. Деон був настільки приголомшений, що розсміявся.

«За кого він себе має?»

Яке право має голова раси, який не є ні демоном, ні учасником війни, втручатися та висувати свої вимоги?

...

Крик «припини говорити дурниці» піднявся на кінчику мого язика. З міркувань гідності я не міг виплюнути ці слова так. Коли я вже збирався перефразувати це та вимовити вголос, мені раптом спало дещо на думку.

— ... Пане Деоне?

— ...

— Пане Деоне, ви в порядку?

— Що він казав, він зробить, якщо я не зупиню пожежу?

— Що?

Король Фей має владу.

Принаймні, завдяки ньому у нас було право на експорт деяких магічних трав.

Я згадав звіт, який отримав від Дана.

«Купецька гільдія постійно збільшує свій вплив, розповсюджуючи амулети».

Однак, я чув, що важко повністю поглинути весь ринок лише завдяки цьому.

Я думав про розповсюдження деяких магічних каменів, але це було неможливо через опір Короля Демонів, і були речі, на яких мені потрібно було зосередитися зараз, тому я відклав це питання...

Куточки мого рота повільно піднялися.

— Спитай Короля Фей. Чи можу я сприйняти цю заяву як «пропозицію обміну»?

Мені було не цікаво, що думав Король Фей, коли сказав ці слова. Ні, насправді, у мене були деякі сумніви, але я не маю наміру питати чи копатися в цьому.

Якщо вдасться використати це на свою користь, це буде добре.

— ... Добре.

Після недовгого вагання, ніби йому бракувало впевненості, щоб він зможе передати ці слова голові раси, урочистий голос Еда на мить повернувся.

Я спокійно додав.

— О, і не забудь сказати йому, що я продовжуватиму палити ліс, доки не буде укладено «угоду».

— Так.

***

Відповідь надійшла швидко.

Всупереч очікуванням Деона щодо виснажливої боротьби розумів, зарозумілий Король Фей спокійно перейшов до справи, щойно з ним зв'язався.

[Чого ти хочеш?]

[Трави фей.]

Він був вдячний, що той не став тягнути.

Деон відповів прямо. Він знав, яку реакцію отримає, якщо закриє рота, тому продовжив говорити, не чекаючи відповіді співрозмовника, запобігаючи будь-якій негативній реакції.

[Я не прошу багато. Людина, яка слідує за мною, веде бізнес, і я хотів би регулярно постачати йому невелику кількість лікарських трав.]

Для початку, навіть якби було можливо розповсюджувати магічне каміння чи магічні трави, він не мав наміру робити це у великих кількостях. Монопольна система, яка випускає обмежений тираж, допоможе посилити вплив купецької гільдії. Але якщо продавати їх у великих кількостях, сила людського світу, який потрібно поглинути, значно посилиться.

Оскільки це мало посилити вплив гільдії, щоб полегшити захоплення людського світу, ситуація, в якій клієнт стане сильнішим за торговця, не мала статися.

[Невелика кількість?]

[Така, відсутність якої ваша раса навіть не помітить.]

[ ... ]

[Я не питав, чому нам не слід спалювати ліси людського світу. І не питатиму в майбутньому.]

Це був ледь помітний тиск, замаскований під розсудливість.

Деон хотів якомога швидше покласти край цій виснажливій ситуації. Якщо угоду вдасться заключити і демони припинять палити ліс, їм доведеться швидко знайти інший спосіб його використати.

Ось чому він прочитав вагання опонента і витягнув карту, щодо якої не був впевнений. Якби Король Фей втрутився з банальної причини, наприклад, через інтерес до рослин людського світу, це було б безглуздим зауваженням, але Деон пам'ятав його з короткої зустрічі в минулому.

«Він не настільки легковажний, щоб безпосередньо втручатися у справи інших рас і обмежувати їх з банальних причин».

Має бути якась важлива причина.

[Ліс все ще горить. То що ви будете робити?]

[ ... Давай обговоримо точну кількість трав, які необхідно доставити, та стандарт «регулярності».]

Як і очікувалося.

Відповідь була позитивною.

Половина лісу згоріла. Навколишня територія, яка раніше була яскравою, як захід сонця, навіть посеред ночі, тепер була вкрита чорним димом навіть серед білого дня, а у повітрі зрідка пролітав попіл. Серед попелу, що падав, як сніг, армія Короля Демонів встановлювала тимчасовий табір на випаленій землі, яка стала пустирем, використовуючи межу обгорілої і недоторканої частини лісу.

Військовий табір був зроблений простішим, ніж раніше, за наказом Деона.

[Цього разу ми плануємо діяти без занадто тривалої перерви.]

Отже не було потреби докладати великих зусиль для його встановлення.

І ось Деон вітав чоловіка з ледь помітною посмішкою. На відміну від піднятих куточків рота, його червоні очі мали таємниче сяйво, ніби емоції були новими.

— Ласкаво прошу, Хієне.

— Давно не бачилися, пане Деоне. Я радий, що ви мене запросили!

Вороги використовували географічну особливість місцевості, а саме ліс. Іншими словами, це означало використання всіляких рослин як укриття.

А Хієн — садівник, який займався вирощуванням рослин-людожерів. Якщо замінити їхнє укриття рослинами-людожерами, то можна буде легко позбутися непроханих гостей. Хто б міг подумати, що їх власне укриття їх з'їсть?

Деон ніколи б не подумав, що Хієн може стати в нагоді. Навіть собачі фекалії іноді використовуються в медицині. Деон ледь помітно посміхнувся.

«Крім того...»

Він зітхнув.

Монстр в руках Хієна закричав, ніби вітаючи його.

Вираз обличчя Деона спохмурнів, коли він почув крик, схожий на крик дивної рослини, яку він бачив в минулому.

— ... Що це?

— Я натрапив на квітку зі світу людей і влив у неї магічну силу! Вийшло щось схоже на ту рослину з насіння, яке пан Деон дав мені раніше. Здається, насіння, яке ви мені тоді дали, також було з людського світу!

— Трясця!

Деон підняв брови, почувши звук, що пролунав від рослини у відповідь.

Правильно, та штука «верещала», а ця ніби «пищить»...

Якщо придивитися уважніше, ця рослина виглядала трохи інакше. Тоді та квітка мала форму, схожу на «троянду», і була темно-червоного кольору, але як не крути, ця рослина також походила від троянди, але вже чорно-фіолетової.

Тим не менш, Деон схилив голову, дивлячись на знайому форму.

«Де ж я це бачив?»

... А.

«На підвіконні в моїй кімнаті».

Тепер Деон був впевнений, що квітка перетворилася на щось дивне, бо в неї влили магічну силу. Ця форма заснована на вигляді квітів у вазі, яку він поставив біля вікна в його кімнаті.

Йому казали, що Хієн знайшов її, коли був в світі людей, але...

Деон понизив голос, розмірковуючи про те, що могло статися.

— Така ж квітка на вікні в моїй кімнаті...

— Так, це правда! По дорозі я знайшов її в полі! Щойно я її побачив, я згадав, що це улюблена квітка пана Деона. Я подумав, що вам також можуть знадобитися рослини для захисту...!

— ... не потрібні.

Поки він не чіпав квіти в кімнаті Деона, його це не цікавило. Не було потреби в захисних рослинах чи чомусь подібному.

Як тільки Деон збирався перейти до суті, Хієн, який пробурмотів щось із жалем, викрикнув, ніби йому щось спало на думку.

— У людському світі також існує дещо, що називається «мовою квітів». Тож я провів деякі дослідження! Звичайно, я почав з вивчення значення квітки, яка подобається пану Деону!

Не цікаво. Йому було не цікаво... Проте Деон тримав язика за зубами та чекав на наступні слова інкуба.

— Не знаю, чи це точно, але я чув, що вона означає щось на кшталт «молодість без жалю» або «я чекатиму на тебе».

— ... Зрозуміло.

Це не надто надихало.

З думкою, що він дізнався щось нове, Деон подумав про квітку на підвіконні своєї кімнати, спробував вгадати, чи відповідає її форма цьому значенню, але без особливого успіху, і одразу ж перейшов до суті з байдужим виразом обличчя.

— Для тебе є завдання.

Він одразу ж забув про мову квітів.

***

Був лише один день, коли демони бігали по лісу, як божевільні.

На жаль для людей, які чатували та спостерігали, вони бігали по лісу, не зупиняючись ні на мить, і в якийсь момент пішли геть так само швидко, як і з'явилися.

Через їхні швидкі дії суттєвої битви не відбулося, тому й шкоди завдано не було, але, незважаючи на їхні початкові глузування, люди почали стикатися з жахливими явищами після цього.

Колеги, які переховувалися, почали зникати один за одним.

Люди взагалі не могли зрозуміти причину.

У якийсь момент зв'язок переривався, і коли хтось вирушав щоб перевірити це, людина зникала безвісті. Через повторення цієї жахливої ситуації моральний дух військ швидко знизився, і тепер був десь на самому дні.

Маркграф Аміайбл, який прибув на територію Міллер і командував військами, повідомив про цю дивну ситуацію Імператору, не маючи змоги її вирішити.

— ... Монстр рослинного типу.

Імператор відповів негайно.