Розділ 1 — Найсильніша карта Короля Демонів (1)

Тук. Бліда білосніжна рука енергійно вдарила по столу.

Під нею було не що інше, як білий папір.

Після короткої паузи рука, що зупинилася на мить, повільно відлинула, залишивши лише аркуш паперу.

Чоловік, який спостерігав, як рука віддаляється, опустив очі і зосередив свій погляд на папері на столі. Його очі без особливої уваги звернулися до аркушу, а коли він побачив на ньому слово «Відставка», він зупинився і одразу ж побілів.

Біловолосий парубок з червоними очима, який спостерігав за всім процесом без жодних вагань, поки той раптом не підняв голову, подивився прямо на чоловіка, на обличчі якого було чітко видно збентеження, і заговорив голосом таким же твердим, як і його вираз.

— Я подаю у відставку.

***

Якщо в Імперії є «Герої», то в армії Короля Демонів є «командири загонів».

Якщо Імперія висуває здібних генералів, Король Демонів також висуватиме «командирів загонів».

У цьому сенсі командир загону є мечем і щитом Диявола, а також символом влади.

Офіційно існує дванадцять командирів загонів Короля Демонів, від командира Першого загону до командира Дванадцятого, але насправді був ще один загін, прихований секрет, про який не варто говорити відкрито.

Нульовий загін — це сувора таємниця, хоча не тільки всі в Замку Демонів знали про його існування, але й навіть ворожа Імперська Армія була в курсі.

Насправді, людина, яка вбила «останнього Героя», була командиром цього загону і фактично являлась наймогутнішим членом армії Короля Демонів.

Така могутня карта, яка давала душевний спокій просто своїм існуванням, не може так раптово зникнути.

— Ні! Чорт забирай! Я не можу втратити таку талановиту людину, як ти!

Наповнений рішучістю, Король Демонів схопив штани свого підлеглого, повиснувши на ньому.

Зазвичай Нульовий командир мало говорив і мало рухався, тому, коли він прийшов сюди особисто, чоловік задумався над тим, що ж відбувається. Він навіть був радий його побачити.

Але це все, що він зміг йому сказати.

Мабуть, він не був щирим. Як і завжди, мабуть, це була просто перевірка. Мабуть, так і є.

Він підняв голову, все ще тримаючись за штанини. Червоні очі зустрілися з його поглядом, і запала тиша.

Він, мабуть, здогадався по його очах, що той намагається сказати.

«Якщо я зайду так далеко, ти ж не скажеш, що все одно звільнишся, правда?»

Його очі, які весь цей час були наполегливими, трохи затремтіли, ніби намір Короля спрацював. На перший погляд, це було неочевидно, але Король Демонів, який зосередився на ньому, зміг швидко це помітити.

Він тремтів. Тоді не слід на цьому зупинятися.

Він відпустив ногу, за яку тримався, і виструнчився. Натомість цього разу чоловік вхопився за обидва плеча парубка.

— Чому, заради всього святого? Що тобі не подобається? Як твої підлеглі ставляться до тебе? Вони дискримінують тебе лише тому, що ти людина? Що це за покидьок?! Він одразу помре молодим...!

Всупереч його дещо напруженому тону, він був переконаний, що ніхто не посміє так вчинити.

Могутність була настільки сильна, що навіть попри те, що він людина, ні у кого не було іншого вибору, окрім як визнати його.

Ні, що таке «визнання»? Для демонів його сила була настільки приголомшливою, що вони навіть не могли виявити свою волю до перемоги перед ним. Не кажучи вже про його великі досягнення, всі благоговіють перед ним і поважають його, тож який же покидьок наважиться його торкнутися?

Тим не менш, для цього була причина.

Деон Харт. У Замку Короля Демонів його називали «Демон Арут», і насправді він «людина» зі статусом, що поступався лише Королю Демонів.

Оскільки він був єдиною людиною в Замку Демонів, він не знав, якими були інші люди, але на відміну від інших демонів, він надзвичайно неохоче бачив чиюсь кров.

Тож, якщо все складалось таким чином, у нього не було іншого вибору, окрім як якось відреагувати.

— Звісно ж.

Якраз коли він збирався вийти з офісу, його міцно схопили за зап'ястя.

Коли він обернувся, червоні очі, що нагадували кров, зустрілися поглядом з його власними. Король Демонів насилу підняв куточки губ в усмішці.

« ... Гадаю, ти нарешті хочеш поговорити».

Якщо вдасться відмахнутись від цього, можна буде робити все, що завгодно.

Однак інша людина була одним з найулюбленіших підлеглих Короля Демонів, яка щойно подала заяву про звільнення, і хоч він мав намір вчинити так з самого початку, замість того, щоб відмахнутися від нього, Король Демонів зітхнув і сів на своє місце.

— Я знову запитаю. У чому причина?

— ... Ви збираєтесь мене вбити?

Йому було просто цікаво дізнатися правду, але слова, що повернулись, були скоріше ще одним запитанням, ніж відповіддю.

«Ви збираєтесь мене вбити?» Які страшні слова.

Злякавшись, він підвів голову, і їх погляди зустрілися. Моторошні червоні очі дивилися на нього, навіть не кліпаючи. Король Демонів голосно засміявся.

«Це не входило в мої плани, але якщо я наполягатиму ще більше, мені відірвуть голову».

Хоча він був Королем Демонів, якому ніхто не міг протистояти, окрім Героя, чоловік перед ним був загрозою навіть для нього.

Якщо він вирішить цілитися в шию, ця сторона також отримає свою частку шкоди. Це, ймовірно, буде досить дратуюче.

М'який голос пролунав з наміром заспокоїти іншу людину.

— Я нізащо тебе не вб'ю. То в чому причина? Мені просто цікаво.

— ... це.

Після хвилини мовчання він відкрив рота, щоб заговорити, але лише вибухнув голосним кашлем.

« ... гик?»

Кха! Кхах!

— Ах.

Кров полилась на стіл, повний документів.

Деон рефлекторно простягнув руку, затуливши рота. У нього так запаморочилася голова, що він навіть не міг думати про щось інше.

Це отрута? Ні, він використовував магію виявлення отрути з того моменту, як побачив кров, але реакції не було. Тоді залишалося лише одне.

Наслідки.

Офіційно, Деон Харт убив Героя.

Той був справжнім «Героєм». Звичайно, через це йому довелося отримати багато пошкоджень, і після цього його тіло, яке від початку не було в гарному стані, було повністю знищене. Були часи, як зараз, коли він часто блював кров'ю.

«Насправді, справа була не в цьому, але в будь-якому разі, наслідки підходять, бо результат той самий».

Здається, кров'яний кашель траплявся вже кілька разів раніше, але було чітко видно, що частота зросла.

Ого. Думка про те, що він може втратити цінний талант, змусила Короля Демонів заскреготати зубами.

У цей час, можливо, усвідомивши ситуацію занадто пізно, Деон закрив рота рукою і зробив кілька кроків назад від столу. Він, здавалося, насилу стримував кров, тому його голос вийшов напруженим.

— Вибачте. Документи...

— Проблема не в цьому зараз! Твій лікар! Викликаю лікаря командира загону! Відповідальний пацієнт зараз хворий. Де ти і що ти робиш?

Рев пролунав по всьому Замку Короля Демонів, створивши метушню серед демонів навколо.

***

Бен, лікар, прибіг здалеку, задихаючись.

Мої враження від того, що я залишив брудно-червону пляму на килимі в кімнаті Короля Демонів, були дуже простими.

«Я влип».

Я якраз збирався подати заяву про звільнення та залишити роботу. Саме тоді потекла кров, забруднивши документи, килим і створивши проблеми лікарю, який був причетний до моєї справи... Хіба це не ідеальний момент для будь-кого?

Якщо мене просто вдарять, то мені пощастить.

Моїми суперниками були демони. Якби вони були людьми, вони б просто розлютилися та пішли б далі, але це істоти, які розмахуватимуть мечами зі словами: «Спокутаєш провину своїм життям!»

Через це я зблід, заціпенів і відчайдушно відреагував на Бенів огляд.

— Пане Аруте, ви мене чуєте? Скільки пальців я показую?

— Три.

Замість того, щоб боротися та дати тверду відповідь, я згадав ситуацію, яка сталася нещодавно.

Мене звати Деон Харт. Виникло невелике непорозуміння, і в Замку Короля Демонів мене знають як «Демона Арута».

Ні, ні. Воно не «невелике». Причина, чому я подав заяву про звільнення, полягала саме в цьому «непорозумінні».

Непорозуміння заключалося в тому, що всі в Замку Демонів, включаючи Короля, перебувають в ілюзії, що я надзвичайно сильний.

Ха, кумедно вийшло. Кухар у цьому замку, мабуть, сильніший за мене. Принаймні, шеф-кухар — теж «демон», чи не так?

У будь-якому разі, це не головне.

Переоцінка, що мала відбуватись регулярно, вселяла в мене почуття страху і ніби попереджала, що я повинен вжити заходів, поки не пізно.

Хіба оцінювання здібностей це щось погане? Це звісно добре, якщо все зроблено з розумом.

Часте переоцінювання змушує боятися наслідків. Особливо в такому місці, де я перебував, у Замку Короля Демонів. Уявіть, що навіть Диявол переоцінює мене і ставиться до мене відповідно результатам, і тоді правда розкривається.

Можливо, того дня мене вб'ють. Навіть якщо помру, то не загину з гідністю.

«Я хочу втекти».

Однак, якщо втекти, не сказавши ні слова, Король Демонів неодмінно прийде за мною зі своїм військом, кажучи: «Я не можу відпустити таку талановиту людину, як ти!» Якщо не бути обережним, просто опинитися спійманим на гарячому буде недостатньо, і мене можуть ув'язнити або, в найгіршому випадку, навіть вбити.

Навіть серед людей існує приказка: «Якщо я не можу це отримати, не отримає ніхто!». Є один хлопець, який так робить, але він навіть не демон.

Я ніколи не чув, щоб вороги були схожі один на одного. Але зрештою Король Демонів нагадував Імператора людської Імперії, коли йшлося про вербування талановитих людей.

Навіть якби я сказав йому правду, він би мені не повірив, а навіть якби повірив, він міг би відтяти мені голову зі словами: «Ти весь цей час мене дурив?!»...

Тож я спробував поговорити з ним прямо та звільнитися від цих уз. Якби ситуація була сприятливою, я мав намір зчитати атмосферу, залишити заяву про звільнення і зникнути, як вітер.

Я не знав, що Диявол схопить мене за штанину і повисне на мені.

— Ні! Чорт забирай!

Я очікував, що це якоюсь мірою обернеться сваркою.

«Але це не входило в мої плани!»

До речі про штанини, невже цей хлопець, якого називають Королем Демонів, зовсім не має гордості?!

Хоча я волав усередині, зовні я навіть не міг поворухнутися.

Бо я боявся.

«У мене на нозі Диявол! Іди до біса, Дияволе!»

Мій суперник — Диявол. Він найсильніший Король Демонів усіх часів, який захистив Царство Демонів без значних пошкоджень, незважаючи на часті зіткнення з Героями. Якщо він хоч пальцем поворухне, моє життя обірветься.

То що ж станеться, якщо зробити неправильний рух і вдарити його ногою?

Результат був очікуваний навіть без перевірки.

Тому я стояв нерухомо, як статуя, поки він першим не забрав руки.

Я так нервував, що готовий посперечатися, що якби Король Демонів прибрав руки трохи пізніше, у нього б почалися судоми.

У будь-якому разі, мабуть, щось змінилося, і коли наші погляди зустрілися, Король Демонів прибрав руки і підвівся на ноги. Добре, що він облишив мої штани, але цього разу він схопився мені за плечі!

Він поклав руки на обидва плеча, можливо, благаючи таким чином не йти, і почав говорити одне за одним, дивлячись мені в очі.

До речі, Король Демонів.

— Чому? Що тобі не подобається?

Причина, чому я взагалі подав заяву про звільнення, заключалась от в чому...

— Як твої підлеглі ставляться до тебе? Вони дискримінують тебе лише тому, що ти людина?

Це тому, що вони старилась так сильно, що це було тягарем.

Ви можете подумати, що це «лікування, яке відповідає твоєму таланту», але я так не думаю. Я справді не маю ніякого таланту!

Скоріше, я просто слабкий хлопець, чиї фізичні можливості нижчі, ніж у звичайної людини.

«Я мав це запідозрити, коли вони вперше спробували мене завербувати».

В мене мали виникнути сумніви щодо того, яка може бути користь від такої людини, як я.

Я нічого не міг зробити, тому що здавалося, що вони вб'ють мене на місці, якщо відмовлюся...

... Га? Це точно. Тепер, коли я думаю про це, в мене не було вибору з самого початку.

« ... дідько».

Я проковтнув зітхання, яке дійшло до горла. Треба зараз же втекти звідси.

Фінальний бос, Король Демонів, ставився до мене краще, ніж я думав, тому це було не зовсім неможливою задачею...

— Що це за покидьок?! Він одразу помре молодим...!

Ні! Ні Ні!

Я був наляканий і схопив його руку, коли він йшов до дверей кабінету.

Чи є хтось, хто зможе прийняти удар на себе? Кого б критикували, якби він передчасно вбив когось із своїх підлеглих? Звичайно, мене, я стану мішенню!

Бачите, навіть якщо добре ставитись до людей, вони не обов'язково добре ставитимуться до тебе. О чорт, чому мені хочеться плакати?

На щастя, Король Демонів зітхнув, мабуть, тому що знав правду.

— Я знову запитаю. У чому причина?

З якоїсь причини його голос заспокоївся, здавалося, ніби він був людиною.

Можливо, це була ілюзія, але я подумав, що краще бути обережним, тому замість відповіді я запитав, дивлячись йому в очі.

— ... Ви збираєтесь мене вбити?

Ох, це не воно. Я так нервував, що мої слова прозвучали різко.

Як і очікувалося, Король Демонів набув грізного вигляду і повернувся в мій бік.

Що означають ці очі?

«Звідки мені знати?»

Цей погляд означає: «Ти хочеш, щоб я тебе вбив чи пощадив?» Чи це погляд стурбованості?

Можливо, це означає: «Ось чому кмітливі підлеглі такі надокучливі».

Чи варто мені вибачатися зараз...? Або, якщо я вибачуся раніше, чи дозволить він мені жити?

Скільки б я про це не думав, на думку мені спадало лише похмуре майбутнє.

Я не міг уникнути його пильного погляду і просто метушився та ворушив губами, але Король Демонів, який пильно дивився на моє обличчя, ніби намагаючись дізнатися мої думки, невдовзі похитав головою.

— Я нізащо тебе не вб'ю. То в чому причина? Скажи спочатку це.

Я завагався на мить, але це було лише на мить.

Оскільки ми все одно збиралися вести переговори, це була необхідна процедура. Не можна було тікати.

Ось чому я просто відкрив рота.

— ... це.

Гик.

Знайомий різкий запах крові поширився від мого рота до кінчика носа.

Кха! Кхах!

— Ах.