Розділ 178 — Заради тебе (1)

Кронпринц, який підозріло дивився на Імператора, помітив м'ясо краєм ока та кивнув, ніби зрозумів.

— Ну, я чув, що люди, які довго перебували на полі бою, чутливі до запаху крові. Відтепер я попрошу ретельніше готувати м'ясо.

— ...

Ну, причина була не в цьому.

Імператор тихо посміхнувся кронпринцу, який трохи насупився, запитуючи, чому той не сказав йому раніше, коли йому, мабуть, було дуже некомфортно.

Кронпринц повільно заплющив очі, ніби розслабившись. Переконавшись, що всі, включаючи принцесу, закінчили їсти, Імператор подзвонив у дзвінок на столі.

Тарілки зі столу прибрали, і подали десерт.

Кронпринц, який спостерігав за слугами, які закінчили сервірування та пішли всі без винятку, відкрив рота, перевіривши, чи двері зачинені.

Навіть попри це, було важко порушити складну тему перед Імператором, який і так рідко їв, тому питання чекало аж до подачі десерту.

— Я чув, що баронство Міллер впало. Маркграф Аміайбл загинув у бою.

Ця новина надійшла сьогодні. Скоро навіть дворяни про це почують.

Імператор кивнув, злегка насупившись від виснажливої ситуації, яку вже уявив собі.

— Так і є.

— Армія Короля Демонів, ймовірно, все ще просувається до столиці.

— Це також правда.

— Тоді чому ви так вчинили?

— Що?

Обличчя кронпринца спотворилося від розчарування.

— Я питаю, чому ви вивели всіх солдат з їх шляху, якщо відправити більше військ, щоб зупинити це, було б достатньо?

Чи відомо, що зробив Імператор, поки маркграф Аміайбл вигравав час у Міллері?

Його план полягав у евакуації всіх громадян Імперії вздовж прямого маршруту з Міллера до столиці.

Це було зрозуміло, але наступне, що він зробив, це вивів дворян та солдатів, які залишалися на цьому маршруті, тому кронпринц не мав іншого вибору, окрім як бити себе в груди.

Як тільки маршрут пересування ворога став відомим, їм слід було зосередити всі війська на очікуваному шляху. Тоді що це за нісенітниця? Це буквально виглядало так, ніби він відкривав ворогу дорогу до столиці.

— Поки що... можу сказати, що це заради перенесення столиці.

— ... Ви кажете, що переносите столицю? Зараз?

— Більшість підготовчих робіт вже завершено.

— Ні, це не те, що можна зробити за день чи два, тому коли...

— Гм.

Імператор злегка підняв куточки рота та криво підпер підборіддя. Очі принца та принцеси звузилися, коли вони помітили, що той не мав наміру відповідати, але йому було байдуже.

Якщо запитати Імператора, коли він почав готуватися, було вірно сказати, що це розпочалося з того моменту, як Деон Харт прийшов до нього, вилив своє обурення та пішов.

«Звичайно, я таємно готувався й до цього, але саме з того часу все почалося всерйоз».

В знак поваги та вибачення до Круеля, Імператор зайняв його місце та зосередив ненависть Деона Харта на собі. Було легко передбачити, що Деон Харт, який плекав ненависть до Імператора, повністю стане на бік Царства Демонів. Насправді, так воно і сталося.

Було нормально пожинати плоди з насіння, яке сам же й посіяв.

— Не хвилюйтеся, я обрав найвідповідніше місце, враховуючи поточну ситуацію. Звичайно, там є також окремий головний палац, придатний для використання. Після того, як ситуація стабілізується, ми зможемо поступово розширюватися.

— Ось чому я кажу...!

— Хоча вона не така непохитна, як в Есперанезі, це досить міцна фортеця. Ми перевезли продукти харчування та можемо займатися сільським господарством всередині, тому в найгіршому випадку ми зможемо вижити, навіть якщо нас оточать з усіх боків.

Принцеса, відчуваючи зловісне відчуття, повернула голову та подивилася на Імператора.

Він відчув пекучий погляд, але Імператор добре знав, наскільки гострими були її відчуття, тому не дивився принцесі в очі, а натомість пильно поглянув на наступника.

Кронпринц, який слухав його з опущеними очима, ніби заглиблений у власні думки, тихо поставив запитання, не піднімаючи голови.

— Коли ви плануєте переїжджати?

— Скоро.

— Нинішня столиця буде приманкою, щоб виграти час.

— Тут буде порожньо, коли вони прибудуть.

— Однак, краще розмістити війська на шляху, щоб виграти час на випадок, якщо їхня швидкість просування буде швидшою, ніж очікувалося.

— Були деякі вперті люди, які відмовилися відступити та залишилися на маршруті. Цього достатньо, тож я не хочу більше йти на непотрібні жертви. Хіба зараз не та ситуація, коли нам потрібно зберегти наші сили, ніж будь-коли?

— Хіба не абсурдно називати це військовою силою? Що ви збираєтеся робити, якщо вони прийдуть, перш ніж ви встигнете рушити?

Було багато причин для турбот.

Імператор м'яко посміхнувся.

— Звичайно, до такого я теж готовий. Тобі нема про що турбуватися.

***

Тендер Аміайбл зазнав краху, і армія Короля Демонів почала наступати, як божевільна. Було безглуздо турбуватися про те, щоб поповнити численні війська, втрачені в останній битві, адже армія Короля Демонів просунулася легко без жодного гідного супротиву.

Кожен замок, в який вони прибували, був майже порожній, без жодної людини. Брама була замкнена, але це не становило проблеми, бо все, що потрібно було зробити, це перелізти через стіну за допомогою драбини та відчинити її.

Але.

«Неприємно».

Було надзвичайно неприємно.

Оскільки вони прямували до столиці, мав бути сильний опір, тож що це все означало?

Деон насупився. Час від часу траплялися місця, де залишалися люди, але навіть попри це, пробитися було не так вже й важко, бо це були саме ті, хто «залишився», а не «підготувався».

«Обманний маневр? Пастка? Чи вони здалися після поразки Тендера Аміайбла?»

Він відповів по каменю зв'язку, але все, що він дізнався, включало лише новини про порожнє місто. Навіть Девелланія сказала, що розслідує причину цього, що означало, що навіть вона не була в курсі.

[Менше з тим, ви вже зустрічалися з ним, пане Деоне?]

[З ким?]

[А... Мабуть, ще ні... Якийсь божевільний хлопець утік в бік пана Деона.]

[ ... ]

Розмова ще трохи продовжилася. Хоча його це й зачепило, Деон зрештою просто проігнорував це та рушив далі з поганим передчуттям.

— Пане Деоне, я бачу замок он там.

— ... О, вже.

Перш ніж він встиг усвідомити, вони прибули на територію, де зупинявся нинішній голова родини Харт. Деон подивився на знайомі стіни замку.

Він ніколи не був там особисто, бо через слабкість не міг подорожувати на великі відстані, але пам'ятав, що бачив це місце на картинках. Єдине, що бачила ця дитина, це родинний маєток, в якому він жив. Тож він був зачарований прекрасною віллою, намальованою детально до дрібниць.

Деон повільно відкрив рота, торкнувшись кутика губ.

— ... Голова родини Харт зупинився тут?

— Так, повідомляють, що він не втік і залишився тут, на віллі.

— Це справді дивно.

Як називалася ця територія? Думаючи про щось безглузде, він повільно йшов.

Погляди демонів, наляканих раптовим рухом Деона вперед, який пішов сам, простежили за ним. Дан, тримаючи руку на мечі, ніби він був на варті, поспішно підійшов до нього.

— Господарю, якщо ви ризикнете піти сам...

— ... Я вже думав про це раніше, але, схоже, предмети з вигравіруваною магією можна використовувати навіть у полі бар'єру.

Ед, лейтенант і заступник командира, залишився в Замку Короля Демонів. Він відповідав за обробку документів та передачу важливих новин у Царство Демонів.

Знову усвідомивши відсутність всемогутнього помічника, Деон озирнувся на невідомого командира Царства Демонів, який супроводжував його.

— Чи є якісь предмети з вигравіруваною на них магією телепортації?

— Вибачте. Існує обмеження щодо магії, яку може прийняти предмет. Хоча магічне каміння використовується переважно тому, що воно найкраще поглинає магію, воно також має обмеження. Ось чому ми можемо гравірувати лише невеликі побутові заклинання. Телепортація — це магія високого рівня, яка виходить далеко за межі можливостей магічного каміння.

— Зрозуміло.

Ну, він так і думав. Оскільки він з самого початку не мав високих очікувань, Деон спокійно кивнув і знову рушив.

— Хоча голова родини залишився, я нікого не бачу на стіні замку...

— Це може бути пастка, господарю, тож краще відступіть...

— Гм. Замість того. щоб очікувати пастку, я б краще поставив на те, що невелика кількість військ охороняє віллу, де знаходиться голова родини.

— Тоді, як і раніше, ми можемо перелізти через стіну замку за допомогою драбини та відчинити браму. Але куди ви йдете?

— Я подумав, що цього разу спробую сам відчинити ворота.

— ... так?

Замість того, щоб відповісти на запитання, поставлене таким чином, ніби той, хто це сказав не вірив власним вухам, він наказав демонам залишитися осторонь і продовжив свій шлях. Дан пішов за ним, але Деон лише глянув на нього, не відганяючи.

Він дістався туди, не встигнувши цього зрозуміти, і поклав руку на цеглу поруч із міцною замковою брамою.

«Другий ряд знизу праворуч від головної брами».

Консервативна родина Хартів, яка мала довгу історію, навчала своїх наступників таємним проходам по всіх територіях та маєтках Хартів з покоління в покоління.

Не «прямих нащадків», а лише «спадкоємців».

Ймовірно, це робилося для захисту спадкоємності в боротьбі за титул голови роду. Ті, хто прагнули посади голови родини, зазвичай були братами або іншими близькими родичами.

Тим не менш, батько та старший брат не вигнали молодшого сина, який нишпорив навколо під час навчання Круеля. Натомість вони вдали, що нічого не помітили, принесли інший стілець і байдуже продовжили урок.

«В той час я думав, що мене залишили в спокої, бо вважали слабаком, який не ніс жодної загрози...»

Йому перехопило дихання, ніби на груди поклали камінь. Деон не показав цього і рушив уздовж стіни, рахуючи цеглу в другому ряду.

В грудях продовжував пульсувати біль, ніби шматок каменю відколовся і застряг в його серці.

«Вони вірили в мене».

Вони вірили. Ні, не просто вірили, вони хотіли захистити його.

Отже, батько порушив правило і навчив таємному проходу свого другого сина, який не був його наступником. Дитина, яка була впевнена, що навчилася чогось самостійно, а не тому, що хтось її навчив, раптом подорослішала, озирнулася на минуле з ширшої точки зору та усвідомила це.

Його навчання було можливим завдяки їхньому мовчазному дозволу.

« ... »

Деон тихо стиснув зуби.

Нині він звик придушувати свої емоції. Деон придушив убивчий намір, що піднімався в ньому, і витягнув дев'яносто восьму цеглину. Вона була важчою, ніж він очікував, тому йому довелося звернутися за допомогою до Дана, але це не було проблемою.

Очі Дана трохи розширилися, коли цеглина випала, і прихований пристрій було виявлено.

«Тепер, якщо подумати про це, господар був прямим нащадком родини Харт».

Однак, такими речами зазвичай діляться лише зі спадкоємцями, тому він ніколи не думав, що Деон знав про таке.

Коли Деон потягнув за важіль пристрою, незважаючи на те, що йому варто було проковтнути вигук, який ось-ось мав вирватися, Дан все ж не зміг промовчати.

— Ого...

Підлога безшумно відкрилась, ніби на доказ того, що тут був таємний прохід на випадок надзвичайної ситуації. Без жодного тремтіння. Перед їх очима з'явилися сходи, а під ними — чорний прохід.

Деон пройшов повз Дана, який був ніби зачарований, і провів долонею по стіні сходів, промовивши:

— Поклади цеглу на місце.

— Ах, так.

Дан швидко вставив цеглину на місце і зайшов у прохід. Деон, який до того часу обмацував стіну, сильно натиснув, ніби щось знайшов.

Вхід зачинився так само тихо, як і відчинився. У темряві, де не було жодного джерела світла, Деон намацав місце, де міг бути виступ, а потім схопив супутника за рукав і заговорив.

— Ходімо.

Дан мовчки подивився вниз на те, як його рукав тягнули вперед.

Легкий голос пролунав, ніби розриваючи важку напругу.

— Якби я знав, що так буде, я взяв би смолоскип.

— Я знаю дорогу, тож нащо?

— Це краще, ніж йти в темряві, де взагалі нічого не видно... Більше того, цей таємний прохід не може бути єдиним на всій території, то як ви запам'ятали все?

— Це тому, що я запам'ятав таємні проходи до всіх земель та маєтків Хартів. Перше, що роблять спадкоємці роду, коли починають навчатися для успадкування титулу, це запам'ятовують таємні ходи.

— Але ж господар не був спадкоємцем...

Дан, який проникливо відчув настрій Деона, стулив рота.