Розділ 180 — Заради тебе (3)

Всупереч своїй рішучості, Імператор не зробив крок вперед.

Першим, що він побачив, підійшовши до дверей конференц-залу, були дворяни, які виходили назовні. Вони бурчачи собі під носа, але, здавалося, прийняли ситуацію.

Будь-хто зрозумів би, що зустріч, схоже, закінчена.

« ... Що?»

Хоча до цих пір він добре давав цьому раду, Імператор думав, що цього разу буде йому буде нелегко.

Дворяни ще не побачили його. Імператор таємно сховався за найближчою колоною, щоб оцінити ситуацію. Він прихилився спиною до стіни, склавши руки на грудях і слухав їхні слова.

Трохи зосередившись, він почав ясно чути зміст їх розмови.

— Оскільки так сказав Його Світлість, я повірю в це і ще почекаю.

— Дякую за розуміння.

Більше не було чого підслуховувати. Щойно Імператор почув цю розмову, він переконався.

«Герцог щось зробив».

Мабуть, він переконав дворян.

Імператор насупився.

« ... Я не розумію».

Герцог допомагав йому заради Імперії. Тому що імператорський трон можна здобути лише за умови, що Імперія вистоїть.

Однак, на думку будь-кого, розпуск військ був дією, яка поставила б Імперію під загрозу. Герцог, якого він знав, був би правий, якби в усьому звинуватив Імператора, замість того, щоб зупиняти дворян.

Поки Імператор був в задумі, усі вельможі розійшлися, а герцог, який залишився сам у коридорі, покрокував до нього. Невідомо, коли він його помітив, але коли чоловік нарешті став перед Імператором, він поклав руку собі на груди та злегка вклонився.

— Слава Імперії. Герцог Старб Іллюстер вітає нинішню Імперію.

— ... так.

Приглушена відповідь пролунала, ніби приховуючи складні почуття свого власника. Герцог випростав спину та звернувся до Імператора.

— Я чув, що ви евакуювали громадян Імперії з усіх шляхів до столиці, поки маркграф Аміайбл утримував Міллер. Мало того, ви навіть вивели дворян та війська.

— Так і було.

— ... Ходять чутки, що Імператор нарешті збожеволів.

Голос був дуже тихим, але його було достатньо, щоб досягти вух Імператора.

— Багато говорять про карму, яку ви накопичили досі.

Імператор засміявся, почувши ці невиразні зауваження. Щохвилини, коли сходило сонце, навколо панувала лагідна атмосфера.

Здавалося, що це жарт. У цю мить очі герцога звузилися.

— Можливо.

Пролунав сонний голос.

Він вже сам не був впевнений, чи знаходиться при здоровому глузді.

Тримаючись за розум, який з кожною миттю згасав, він тепер сумнівався, чи справді те, за що він чіплявся, було розумом. Бачачи те, чого не бачили інші, Імператор почав думати, чи не сліпі саме вони.

Очевидно, Імператор божеволів.

— Отже, мені потрібно швидко завершити цю справу.

— ... Якщо Ваша Величність справді збожеволіє і прийме неправильне рішення, будь ласка, пам'ятайте, що навколо вас багато людей які вас можуть зупинити.

— Не хвилюйся. Я не маю наміру показувати своє потворне обличчя.

Якщо він справді віритиме, що не здатен зберегти здоровий глузд, він самостійно покінчить з цим життям, перш ніж його потягнуть вниз чиїсь руки.

«А. Ось воно».

Здається, герцог зрозумів, про що думав Імператор. Зустрівши його горду посмішку, чоловік на мить замовк.

Його вираз обличчя на мить затвердів, перш ніж він вклонився з рівною посмішкою на обличчі, ніби нічого до цього не сталося.

— Тоді я повірю вам і почекаю.

Хоча минуло десять років.

Герцог все ще поважав свободу волі Імператора.

***

Він це сказав, але це не означало, що герцог мав намір просто здатися та чекати. Досі не було жодного моменту, коли б він повністю відпускав ситуацію насамотік.

«Я маю спробувати все, що можу»,

Оскільки у нього від початку було небагато карт, його можливості обмежені. У кращому випадку він міг придушити опір дворян чи використати Церкву Спасіння. Тому герцог наполегливо працював над збором інформації, щоб створити хоча б ще одну можливість для дії.

Він доклав стільки зусиль, що весь попередній збір інформації здавався жартом, і, подібно дереву з розгалудженими гілками, зібрана ним інформація ставала дедалі обширнішою і зрештою досягла таємничого королівства Есперанез, яке було єдиним, що не брало участі в альянсі.

І ніби його зусилля зрештою окупилися, він зміг помітити один важливий факт.

«Есперанез був країною найманців».

Есперанез — найдавніше королівство, яке міцно стояло, поки численні держави виникали та зникали з мапи континенту.

Оскільки це було закрите королівство, і не було жодної іншої країни, давнішої за Есперанез, про нього було дуже мало даних, але після пошуку у старих книгах було знайдено більше корисної інформації, ніж очікувалося.

«Есперанці — войовничий народ».

Вони характеризувалсь сріблястим волоссям та очима, і навіть діти, як утверджували джерела, мали сильні войовничі нахили.

І, як належало закритому королівству, замість того, щоб залучати сторонніх для отримання запитів, вони відправляли посередників в різні регіони кожного королівства на континенті, будуючи інформаційну мережу, яка перевершувала будь-яку іншу інформаційну гільдію, та отримували запити.

«По суті, можна сказати, що управління найбільшою інформаційною гільдією на континенті — їхня основна робота».

В історії було лише кілька випадків, коли Есперанез отримував офіційний запит на найманців з інших країн, тому герцогу довелося довго нишпорити по старих книгах.

Прецедентів відправлення найманців було небагато, і, схоже, управління інформаційною гільдією стало їхнім основним бізнесом, але Есперанез точно був країною найманців. Причина, чому люди звідти роз'їжджалися по всьому континенту, полягала саме в отриманні запитів.

«Кажуть, що дитина, народжена від союзу чужака та есперанця, не наслідувала «срібла». Іншими словами, справжні «есперанці», сріблясті люди, яких можна відшукати за межами Есперанеза, незалежно від зовнішності, статі, віку чи професії, — це посередники, які вирушили за запитами».

Герцог висунув голову з вікна та поквапив кучера.

Оскільки він почув новину про смерть маркграфа Аміайбла, а армія Короля Демонів просувалася з тривожною швидкістю, він зовсім не міг розслабитися. З такою швидкістю вони досягнуть столиці вмить.

Ось чому потрібно знайти війська, щоб зупинити їх. Це може бути дорого, але це не має значення, адже надійність головне. Герцог знайшов впевненість у поведінці Імператора.

— Приїхали.

— ...

Коли він відчинив двері та спустився сходами карети, перед ним постав моторошно тихий маєток. Герцог на мить був спантеличений брамою без охорони.

Маєток почесного маркіза Харта. Ні, більше не можна називати це місце «резиденцією маркіза». Деон Харт більше не є почесним маркізом.

Коли він на мить задумався про те, як надіслати повідомлення про своє прибуття, на випадок, якщо там нікого немає, хтось вийшов здалеку зі сторони маєтку.

— Давно в нас не було гостей. Я волів би запросити вас до вітальні, але, на жаль, нинішнього власника маєтку немає в місті. Будь ласка, сплануйте свій наступний візит.

Спокійний голос і ставлення.

Старий чоловік із сивим сріблясто-блакитним волоссям схилив свої сріблясто-блакитні очі та чемно привітав гостя. Герцог спокійно дивився у срібні очі старого.

— Я прийшов побачити тебе, а не власника маєтку, Ремембере.

— ... Та невже.

Посередник Есперанеза, Ремембер, доброзичливо посміхнувся.

— Гадаю, це буде досить довга розмова. Я не власник маєтку, але мені доведеться подбати про це найближчим часом. Можна сказати, що це повноваження дворецького. Ходіть за мною.

Рукою старого відчинилися величезні залізні двері.

Коли герцог увійшов, він задумався про ставлення Ремембера, який не виявив жодних ознак здивування чи вагання через його раптовий візит та слова, а потім озирнувся, таємно захоплюючись охайним та прибраним маєтком. Хоча, здавалося, єдиною людиною, яка тут перебувала, був дворецький.

Раптом його погляд упав на спину талановитого дворецького.

— Якщо ви хочете мене вбити, маю вас зупинити. У мене є ескорт.

— ... Я знаю. У книзі сказано, що посередники Есперанеза беруть ескорт із собою, коли залишають королівство.

— Так, якщо охоронець помирає, можна подати запит на нового охоронця в головному офісі або філії.

— Від самого початку моєю ціллю було не це.

Герцогу просто спала дурна думка зробити його своїм дворецьким, якби він міг.

— Я знаю.

— ...?

— Це був жарт, але, схоже, не смішний.

— ...

Жарт, від якого серце слухача стискалося, вдалим бути не міг. Але герцога він не образив, бо така швидка реакція на погляд переконала його, що перед ним представник войовничого народу.

Якщо старий посередник мав такий рівень, то якою була його охорона і самі найманці?

Герцога не хвилювало, що Ремембер колись був дворецьким Деона Харта. Есперанез мав позицію спостерігача, що було чітко виявлено ним під час дослідження інформації. Це, мабуть, було лише одним із багатьох завдань під прикриттям, і, на жаль, Деон Харт став зрадником людства.

«Зараз не мені про це казати».

Перш ніж він це зрозумів, вони прибули до приймальні.

Герцог, який сів за стіл і стежив очима за діями старого, не міг більше чекати і відкрив рота.

— Я хотів би зробити запит на найманців.

— Ви поспішаєте. Я готую чай, тож, будь ласка, трохи розслабтеся.

Незважаючи на свої різкі зауваження, старий неквапливо поставив чайник на вогонь, не виявляючи жодних емоцій.

Герцог, який мить помовчав, ніби уникаючи відповіді, повільно відкрив рота.

— ... Я знаю, що Імперія, яка вже намагалася окупувати Есперанез одного разу, має погану репутацію. Навіть прохання підтримки та розмови про виживання людства не спрацюють.

Протягом історії це не міг бути перший випадок, коли криза вразила людський світ. Навіть тоді Есперанез стояв осторонь, як і зараз, і продовжуватиме робити це в майбутньому.

Тому переконати їх логікою неможливо.

Герцог повільно встав. Він мовив до Ремембера, який зосередився на заварюванні чаю, не обертаючись, хоча, мабуть, відчував тиск.

— Я заплачу стільки, скільки буде необхідно, тож, будь ласка, допоможи мені. Є той, кого я хочу захистити.

Зрештою, це була стратегія.

Він сказав так лише тому, що це легкий спосіб отримати найманців, і в його словах не було щирості. Герцог би нізащо не схилив голову перед кимось. Це лише заради його власного майбутнього, заради Імперії.

... Так, саме тому.

Примітка перекладача: мене бісить те, що я починаю бачити герцога як якусь цундерку, яка не може визнати, що справді піклується про Імператора і принца з принцесою...Невже Перший принц виявився правий і десять років таки на нього вплинули?

Ремембер зупинився і повільно озирнувся. Сріблясто-блакитні очі оглянули іншу людину і стали надзвичайно великими.

Чоловік, який ніколи не схиляв голови ні перед ким, окрім Імператора, схилив голову.

... Заради виживання Есперанеза було б правильно не втручатися, але...

«Я теж старий».

Ремембер самозневажливо посміхнувся і поставив чашку на бік столу герцога.

— Будь ласка, сядьте спочатку.

— ...

— Чай охолоне. Не дозволяйте наполегливій праці старого пропасти даремно. Будь ласка, швидше сідайте.

Тільки тоді герцог сів. Ремембер приземлився навпроти нього та чекав, поки інша людина заспокоїться.

По суті, посередники, які виїхали з королівства мали досить вільну свободу дій. Маютьчи доступ до певної кількості людей, маскування, яке вони можуть обрати, не мало суворих обмежень, і вони могли вільно комусь допомагати або втручатися кудись, а також могли приймати або відмовляти у проханнях.

Якщо будуть дотримуватися лише однієї умови.

«Не шкодити існуванню королівства Есперанез».

Це було дуже очевидно, але водночас цього важко дотримуватися.

Це також причина, чому в усій історії людства найманців з Есперанеза рідко відправляли.

Зазвичай, запити на найманців надходили від королівств, близьких до поразки. Однак, якщо Есперанез їх підтримає, ворожа нація, яка підштовхнула королівство до краю скелі, також направила б на них свій меч. Тому королівство Есперанез рідко діяло, якщо не розраховувало перемогти, відправивши найманців.

«Наразі Царство Демонів навіть не переймається Есперанезом».

Це просто дуже маленьке королівство, оточене скелястими горами, яке не брало участі у війні та не приєднувалося до альянсу.

Навіть якщо людський світ буде поглинутий, це не мало б суттєвого впливу на Есперанез.

Втрата занадто велика порівняно зі здобутком, який можна отримати, поглинувши невелике королівство, прокладаючи собі шлях крізь важкодоступну місцевість.

Тож, якщо просто нічого не робити, ніби його і не існувало, Есперанез виживе... але клієнту перед Ремембером пощастило.

«Він прийшов саме до мене».