Розділ 182 — Заради тебе (5)

Щойно він це почув, Деон одразу зрозумів, хто за цим стоїть.

«Заради спасіння» — це справді відверта та псевдо-релігійна фраза. Здається, не лише Імператор, а й герцог збожеволів.

Деон видав звук, який був чи то глузливим смішком, чи то пирханням від абсурду, і подивився на комунікатор у своїй руці.

— Як довго ви збираєтеся тримати язика за зубами?

— ...

— Я знаю, що зв'язок встановлений. Поруч нікого немає, тож, будь ласка, говоріть, герцогу.

Людина, яка дала йому комунікатор, давно зникла, і минуло вже чимало часу відтоді, як він сам відійшов від демонів.

Певна відстань залишалась, але це нормально. Переконавшись, що кмітливий Дан швидко вдав, що його тут не було, і приховав свою присутність, Деон знову відкрив рота.

— Камінь зв'язку... Ні, той, хто не знайомий із принципом роботи комунікатора, міг не зрозуміти, що з'єднання вже встановлене, але мене це не стосується. Ми обидва це добре знаємо, тож перестаньте вдавати, що це не так.

— Ха-ха.

Почувся легкий сміх, який ніби намагався пом'якшити різке ставлення Деона.

— Я не міг легко заговорити,бо боявся, що хтось інший підслухає. Але ваша реакція надто різка.

— У нас не ті стосунки, щоб сміятися і базікати.

— Ну, це правда.

— Отже, що ви хочете сказати...

— Перед цим дозвольте сказати, що ваша швидкість просування до смішного швидка. Здається, ви майже не спите. Ви правильно харчуєтесь?

Розмова не переходила до суті і ходила по колу. Деон злегка насупився, чітко показуючи свій дискомфорт.

— Я впевнений, що ви насправді не очікували, що я відповім.

— ... Ну...

— Враховуючи, що ви навіть використали членів Церкви Спасіння, щоб передати мені комунікатор, має бути причина, але ви все ще мовчите. Скільки мені ще доведеться чекати?

— У вас не вистачає терпіння. Тема, яку я збираюся порушити, досить складна, тому я спробував трохи послабити напругу, але здається, ви цим незадоволені.

— Не вдавайте турботу. Гадаю, ви намагаєтеся тягнути час, але якщо ви змусите мене чекати ще довше, я розірву зв'язок.

Щойно ці слова були промовлені, з іншого боку комунікатора пролунав очевидний смішок.

Деон насупився, а Дан мовчки закотив очі. Як би там не було, голос, сповнений глузування, тихо промовив, ніби шепочучи:

— Ти пошкодуєш про це.

— ... Я просто відключаюсь.

— Якщо хочеш перейти до суті, добре.

Саркастичний голос, сповнений жорстокої насолоди, досягав мозку опонента. Інформація била по мозку, як молот.

— Твоя ціль я та Імператор, але Король Демонів поруч з тобою.

— ...

— Деоне Харте. Скільки правди ти тепер знаєш?

Деон ледь помітно посміхнувся.

— Як думаєте, скільки герцог знає про мене натомість?

— ... Ну. Я не впевнений, але враховуючи, що твій клинок направлений на мене, гадаю, ти принаймні знаєш, що це я стояв за людьми, які цілилися в тебе та вбили Круеля. Можливо, ти знаєш більше.

У темному просторі герцог плавно підняв куточок рота.

Він так сказав, але особисто був впевнений, що Деон знав лише про те, що коїлося «за лаштунками». Якби він знав більше, то спочатку націлився б на територію Іллюстер, а не просувався б до столиці, де перебував Імператор.

Гріх герцога був набагато більшим за гріх Імператора.

— Але я не думаю, що ти знаєш усе. Інакше ти б не приєднався до армії Короля Демонів і не вів би її в цій війні.

— ...

— Заради правди можливо коротко зазирнемо в минуле? Під час Восьмирічної війни одного разу я витягнув на поле бою дитину з благородної родини, яка не покидала маєтку через свою слабкість. Він був унікальною дитиною з білим волоссям і червоними очима, які змушували оточуючих замислюватися, чи насправді цей хлопець людина.

Дан зрозумів, що відбувається, і його очі затремтіли.

Повністю приглушене здивування промайнуло між Деоном і комунікатором. Однак Деон, про котрого і йшла мова, звернув увагу на наступні зауваження без жодного хвилювання.

Червоні очі, блискучі, як скло, нерухомо дивилися на комунікатор.

— Я не мав жодних особливих негативних почуттів до тієї дитини. Але хіба тобі не цікаво, чому тоді?

«Чому».

Нарешті, це питання було підняте. Питання, на яке так і не знайшлося відповіді у Царстві Демонів. З вуст герцога пролунало питання, на яке навіть Король Демонів, який командував десятьма тисячами демонів, ані талановита командирка Другого загону Девелланія, не змогли дати відповіді.

Але Деон засміявся. Його зіниці не тремтіли. Його очі не посміхалися, лише куточки рота піднялися, а в голосі спокійно чулася насмішка.

— Мені було цікаво, що ви збираєтесь сказати.

— ...

— Ви помиляєтеся, герцогу. Абсолютно помиляєтеся. Навіть не можу сказати, яким дурнем мене вважає герцог. Я людина, яка не може наважитися назвати себе розумним, але це не означає, що я дурний.

Невже він думав, що Деон не знає?

Тепер ініціатива в розмові перейшла до нього. Деон заговорив з більшим натиском, обережно стискаючи комунікатор в руці.

— У минулому, за наказом Його Величності, я проводив роботу з ліквідації Церкви Спасіння.

Це було дещо несподіване зауваження, але герцог одразу все зрозумів, як тільки це почув.

— Тоді я виявив у Церкві Спасіння використання магії.

— ...

— Здавалося, що вона була замаскована під чаклунство, але компетентна чаклунка це помітила.

А людиною, яка стояла за цією псевдорелігією, був герцог.

Дан, який слухав додаткове зауваження, широко розплющив очі, ніби запізно щось усвідомив. Навіть Дан, який ніколи безпосередньо не стежив за знищенням Церкви Спасіння, помітив це, тож що казати про герцога?

Герцог, який слухав мовчки, заговорив. З комунікатора линув повільний, трохи розчарований голос.

— Зізнаюся, я тебе недооцінив. Також визнаю, що ти можеш знати більше, ніж я думав. Але... Ти ж не міг подумати, що я можу використовувати магію тільки з цієї причини? Якщо так, то це розчаровує. Винуватцем у використанні магії в Церкві Спасіння міг би бути будь-хто з безлічі кандидатів, але якщо обирати головного претендента...

— Звичайно, до певного моменту я не міг стверджувати нічого конкретного. Можливо, це був демон, який використав магію самовільно, або хтось міг укласти контракт з демоном і використати її. Але.

Сумніви розпочались, коли він повернувся до Царства Демонів і повідомив про це Королю Демонів.

— Коли я повернувся до Царства Демонів і повідомив Диявола про те, що у світі людей було виявлено магію, як, на вашу думку, він відреагував?

— ...

— Спочатку він мав би засумніватися, а потім розгубитися. Якби хтось інший, окрім нього, наважився використовувати магію у світі людей, було б нормально гніватися, але він просто збентежився і забув про це.

Це означало, що магія, яка використовувалася у світі людей, прямо чи опосередковано була пов'язана з Дияволом.

Спочатку Деон не зміг всього зрозуміти, і на мить поставився до цього скептично. Диявол не мав наміру цього робити. Іншими словами, це означало, що Король Демонів не вирушив безпосередньо у світ людей і використав магію або послав демонів, наказавши їм застосувати її.

Що залишалося?

«Людина, яка може використовувати магію у світі людей, як їй заманеться по власному бажанню, і на котру Король Демонів не розгнівається з цього приводу».

Контрактор Диявола.

То хто ж цей контрактор?

— Я справді не розумів, чому мій брат загинув замість мене, тому я попросив провести розслідування, щоб з'ясувати причину. Я запитав про це у Диявола та командирки Другого загону.

— ...

Герцог мовчав, поклавши руку на підлокітник крісла.

Якщо Деон проводив розслідування з цього приводу, він мав зрозуміти, що саме герцог втягнув його у Восьмирічну війну. Герцог тільки марно пояснював.

... Це сталося, бо він забарився.

Хоча він ніяк не відреагував, Деон продовжував говорити природно, ніби прочитав думки герцога та відповів на них.

— Так, це були ви, герцогу. Тож, заради помсти, я попросив провести розслідування щодо вас.

— ...

— До моїх рук потрапила всіляка інформація, завдяки якій я зміг би визначити ваші слабкості. Чи можна сказати, якщо навіть мене, котрий горів помстою, втомила її організація? ... Але.

Як не дивно.

— Не було жодної інформації про те, «чому» герцог зробив те, що зробив.

Можливо, так сталося тому, що Диявол знав, що Деон Харт добре розгадує головоломки, але там не було жодної підказки, яка б привела до суцільної картини.

Тому Деон пішов у роздумах у зворотному напрямку.

— Диявол мав пряме відношення до питання «чому». Король Демонів і герцог пов'язані між собою. Герцог, який стояв за Церквою Спасіння, і байдуже ставлення Короля Демонів, коли він дізнався про магію, що там використовувалась. І сам Король Демонів, який намагався приховати певну інформацію про герцога.

— ...

— Все стало очевидно. Схоже, ви підписали контракт.

А тепер, завдяки герцогу, який доклав чимало зусиль, щоб зв'язатися з Деоном Хартом та нагадати про цей факт, він переконався у цьому.

— Гадаю, я став жертвою цього контракту?

— ... Це правильна відповідь. Це дивовижно.

Тим не менш, для Деона було надто скромно характеризувати себе просто як «не дурний». Герцог висловив своє захоплення.

Серед усього цього було чимало деталей, які легко забулися з часом. Він ніколи не подумав би, що Деон запам'ятає це все, розсортує та відповідним чином поєднає в одне ціле.

— Ти став жертвою парі. У той час Король Демонів був знуджений і не бажав легко укладати контракт, тому я мав надати унікальну пропозицію, щоб привернути його увагу.

Далі послідували жорстокі та відверті зізнання.

Дан, який почув, як було укладено парі на життя та смерть дитини, якій було лише чотирнадцять років, відвернувся і вдав, що нічого не чув.

Мабуть, йому не слід було це чути. Це було не те, що він міг легко витримати.

Хоча Деон відповів правильно, це було лише на основі здогадок, і він не мав можливості дізнатися подробиць. Тож це була явно правда, якої він ніколи раніше не чув, але Деон навіть не висловив гніву і просто мовчки слухав слова герцога.

Потім, у якийсь момент, через відсутність реакції герцог навіть задумався, чи варто йому продовжувати говорити.

— Диявол виявив очевидний інтерес і взяв участь у парі. Йому було весело протягом усього процесу ставок.

— ... Я почув достатньо.

Деон перебив його.

Почувши спокійний голос, Дан повернув голову і подивився на вираз обличчя Деона. Той явно посміхався.

— Герцог, мабуть, також передбачив невдачу.

— ...

— Щодо правди, вона не така шокуюча, як я очікував, і оскільки я знаю мету герцога, мені немає потреби хвилюватися.

Метою герцога, ймовірно, було зчинити розкол, змусивши Деона Харта в гніві розвернути війська та вирушити на територію Іллюстер, або посперечатися або навіть напасти на Короля Демонів.

Однак Деон, який зберігав здоровий глузд, залишився спокійним.

— Пріоритети зрозумілі. Моя помста Королю Демонів відбудеться після того, як я помщуся герцогу. Крім того, я ж казав вам. Я отримав багато інформації про ваші слабкості, аж до того, що можу легко зібрати їх до купи. Я не зміню курсу.

Досі це були лише його здогадки, і Деон відкладав думку про помсту, бо не знав подробиць того, який великий гріх скоїв проти нього Король Демонів, але тепер причина затримки була зовсім іншою.

Він врахував різні обставини, зокрема його власну позицію, але понад усе Деон, почувши слова герцога та затаврувавши Короля Демонів наступною очевидною мішенню для помсти, мав на думці лише одне.

« ... Про це я подумаю пізніше».

Крім того, щоб завдати максимальної шкоди герцогу, потрібно вбити Імператора, а не самого герцога. Тому немає потреби йти на територію Іллюстер, як того хоче герцог.

Герцог, прочитавши це з рішучого тону Деона, ледь чутно зітхнув.

— ... Тоді з цим нічого не вдієш. Добре, що в мене був підготовлений другий козир про всяк випадок.

У цьому світі, де існувало чаклунство, яке мало справу з магією та використанням злих духів, він майже не хотів чіпати покійників... але.

«Вже надто пізно».

Він повільно відкрив рота.

— Хіба ти не хочеш повернути голову свого брата?

— ...!