Розділ 183 — Заради тебе (6)

— Голова Круеля Харта в мене.

Дан, який більше не міг стримуватися, глибоко вдихнув. Навіть Деон цього разу не зміг не здригнутися.

Широко розплющені очі нещадно тремтіли. Рука, що тримала комунікатор, побіліла і затремтіла.

— Це...

Язик, який до цього рухався вільно, ніби його змастили олією, заціпенів.

— Це...

Деон насилу говорив, заїкаючись, бо слова, що були на його язиці, продовжували зісковзувати та випльовуватися з незрозумілим стогоном.

— Що це...

— Ти знаєш, що це я вбив Круеля Харта. Тож цілком очевидно, що його голова також у мене. Хотів би повідомити тебе, що завдяки магії, накладеній на неї, вона ціла і не розкладається.

«Він збожеволів», — тихо пробурмотів Дан і поглянув на Деона.

Здається, він навіть не міг нормально дихати. Хоча він і здавався не в собі, не можна було розкрити ще більше його хвилювання навколишнім демонам. Дан закрив йому рота рукою і поплескав по спині, намагаючись змусити його знову дихати та прийти до тями.

Дихання, що зупинилося на мить, вирвалося з-під долоні Дана.

— Приходь до резиденції герцога на території Іллюстер. Можеш привести війська, але ти мусиш прийти особисто.

— ...

— До речі, якщо ти запізнишся, то ніколи не побачиш голови свого брата. Ти ж не покинеш людину, яка померла, захищаючи тебе до кінця?

— ... Ти божевільний покидьок.

Деон, який ледве відновив дихання, отямився і вилаявся. На щастя, його голос вийшов рівно і без тремтіння.

Скрегіт.

Невже скрегіт зубів міг бути таким чітким? Герцог посміхнувся, звернувши погляд на когось, кого він навіть не міг бачити.

Голову Круеля Харта він отримав як доказ виконаного завдання. Окрім прохання вбити Деона Харта, герцог додав запит вбити Круеля, якщо той виявить ознаки захисту Деона.

Що він відчув, коли побачив голову Круеля Харта у скриньці?

[Чому у світі так багато дурних людей?]

Здається, він сміявся з цього.

Перший Принц і навіть Круель Харт. Чому представники цих клятих родин розкидалися своїми життями?

Герцог зберіг її, бо це була досить корисна зброя, але тепер, коли дійшло до цього, він не мав особливого жалю з цього приводу. На мить він майже відчув себе некомфортно, продовжуючи дивитися на це.

[ ... Деон Харт втік живим.]

Круель переправив Деона Харта до Царства Демонів.

Він ніколи більше сюди не повернеться. Він відчув загрозу своєму життю, більшу ніж будь-коли раніше, з якою він стикався досі, і це також було місце, де його брат ризикував своїм життям, щоб врятувати його. І понад усе, якби він хотів помститися герцогу, який убив його брата, то набагато ймовірніше було б те, що Деон опиниться на стороні Царства Демонів, а не Імперії.

Імператор — монарх, який діяв, виходячи з ширшої картини, а не з образи лише однієї людини. Хоча він піклувався про Деона Харта, він не був ні достатньо лагідним, ні достатньо безтурботним, щоб змиритися з усіма втратами та знищити герцога на його прохання.

[Він обов'язково повернеться як велика загроза.]

Було б краще якби він жив у Царстві Демонів так, ніби помер, але герцог знав, що це занадто обнадійливо.

Крім того, в ситуації, коли світ людей і Царство Демонів воювали, Деон Харт повністю перейшов на інший бік. Диявол обов'язково скористається цим.

Отже, герцог наклав заклинання збереження, витративши навіть частину своєї дорогоцінної магічної сили.

Тому що Круель Харт загинув, захищаючи Деона Харта. Навіть якщо він мертвий, або, радше, саме тому що він мертвий, Деон Харт буде ослаблений слідами його брата.

Якщо використати частини тіла брата, який навіть цілого тіла після себе не залишив, як приманку, у нього не буде іншого вибору, окрім як повестись на неї, навіть розуміючи, що це пастка.

І от зараз.

Здогадка герцога була правильною.

Замість позитивної відповіді, зв'язок перервався тихою лайкою та скреготом зубів, але це був сигнал, що він прийде. Герцог був упевнений, що Деон Харт змінить курс.

Тож тепер можна виграти трохи часу та подумати, що робити далі. Відсуваючи вимкнений комунікатор, він подумав про Круеля, головного помічника.

Як і очікувалося, використовувати небіжчика трохи некомфортно.

— Коли ти був живий, ти так сильно втручався в мої справи та захищав Деона Харта, тому справедливо, що ти повинен допомогти мені хоча б раз після смерті.

Хіба не так?

***

Перервавши зв'язок, Деон мовчки почав щось шукати в нагрудних кишенях. Здавалося брехнею, що його охопили настільки сильні емоції, що він навіть перестав дихати, його вираз обличчя застиг, ніби він надів маску і не виявляв жодних емоцій.

Дан зрозумів, що він намагався знайти, і приготував вогонь. Деон закурив цигарку та повільно заплющив очі.

— ... Ви в порядку?

— В порядку.

Паніку вже давно було взято під контроль.

Після тривалого періоду мовчання в спокої, дивлячись у порожнечу з сухим виразом, Деон тихо заговорив.

— Мені казали, що ніколи не слід щось ненавидіти.

Щойно Дан почув його, він зрозумів, про що той говорить. Мабуть, це те, що сказала стара чаклунка. Але він не відповів.

Він не знав, що відповісти, а голос Деона був надто втомленим, щоб відповісти невимушено.

Голос продовжив:

— Я відчуваю, ніби доля штовхає мене ненавидіти світ.

— ... тоді.

Дану не подобався вираз обличчя, який не виявляв жодних справжніх почуттів, але ще більше йому не подобався втомлений голос. Він почувався набагато жвавішим коли був сповнений ненависті та прагнув помсти.

Ось чому Дан наважився відкрити рота. Якщо вже у нього не було іншого вибору, окрім як ненавидіти когось, як того бажає доля...

— Як щодо того, щоб показати ненависть, якої навіть світ не очікує?

— ... що?

— Якщо ненависть, яку від вас очікують, розміром з жменю, покажіть, що насправді вона достатньо велика, щоб охопити весь світ. На півдні є приказка: «Якщо чогось забагато — воно стає незначним», тому це також було б актом гри з долею.

— ...

Запанувала тиша.

У тихому просторі, який здавався відірваним від світу, щось холодне впало Деону на лоб. Він підвів очі. Його спокійний погляд заповнив сніг, що м'яко падав на тлі похмурого неба.

Здається, вони витратили забагато часу на території Міллер.

Коли встигла настати зима?

— Вже йде сніг.

Шипіння.

Цигарку, якою він встиг затягнутися лише раз, недбало затушили об стегно. Спритно обійшовши ремінь, вогонь знову розплавив одяг і залишив ще один слід від опіку на старому шрамі.

Деон пробурмотів, ніби розмовляючи сам із собою, ігноруючи погляд Дана, який дивився на нього, не кажучи ні слова.

— Ненавиджу сніг.

— ...

— ... Я запам'ятаю, що ти сказав. Повертаємося. Маршрут змінився, тож у нас буде більше роботи.

Дан вдасть, що щойно цього не почув.

...

Яким маршрутом можна дістатися до території Іллюстер якомога швидше?

Щоб заощадити час, не варто просто обирати найкоротшу відстань. Армія Короля Демонів вже просунулася так далеко та зайняла кілька замків, тому було б гарною ідеєю повною мірою використати їх. Найкраще рухатися, мінімізуючи бої.

Деон подумав про володіння Парас. Найкоротший шлях до території Іллюстер відкривається через Парас і Аміайбл. Територію Параса вже захоплено, а пройти через землі Аміайбл не складе труднощів, оскільки їх власник, маркграф, загинув у Міллері.

Оскільки вони будуть повертатися тим самим шляхом, яким прийшли на територію Парас, час на битви чи щось подібне не буде витрачений марно.

Сон — марна трата часу. Демони мають гарну витривалість, тому вони з цим впораються, а Дан... він подбає про це.

Щойно Деон прийняв це рішення, він більше не вагався. Деон одразу ж звернувся до демонів і сказав їм, що план змінився, і що вони повинні негайно рушити, а демони слухняно виконали наказ командира. Диявол зв'язався з ним посеред шляху, запитуючи, чи змінився маршрут, але це було лише для підтвердження, він не став питати про причину чи робити зауваження.

— Господарю... Гадаю, ви цього не помічаєте, бо ваш зір розмився, але я ж бачу, як ви втомилися.

— Леле, якщо так продовжуватиметься, хтось точно помре...

— Якщо ти просто замовкнеш, ми всі зможемо відпочити.

— Пане Деоне, пане Деоне! На хвилинку...! Це Бен...!

— Герой... Мені потрібен фрагмент Героя... Це буде легше, якщо я стану Героєм...

Хтось видав передсмертний звук, але йому було байдуже. І все ж він знав, як це важко. Його власне тіло було таким слабким, що він не міг втриматися в сідлі і йому здавалося, що він от-от впаде, тож він прив'язав себе до коня та продовжив бігти.

... Здавалося, що у вирі голосів був не лише голос Дана, але, мабуть, він помилявся.

Таким чином, армія Короля Демонів просувалася з такою швидкістю, яка вразила всіх, і миттєво досягла території Аміайбл.

Пізніше Деон почув, що в цей час Король Демонів хапався за живіт і сміявся кожного разу, коли їх позиція змінювалася варто було йому тільки відвести погляд. Зрештою, це ж Деон.

Деон підняв голову, потираючи великими пальцями кола під очима, які стали ще темнішими. На стінах можна було побачити солдатів, які готувалися підняти свою зброю...

«Територія без маркграфа — як беззубий тигр».

Як і очікувалося, битва відбулася, але тривала недовго.

Армія Короля Демонів легко перетнула стіну замку без маркграфа Аміайбла і знову рушила до місця призначення.

Вони подолали решту відстані в мить і прибули на територію Іллюстер.

— Це... божевілля...

Дан пробурмотів стомленим голосом. Його обличчя виглядало байдужим, ніби все всередині було спалено дощенту.

Демони з такими ж стомленими обличчями насилу підняли голови та подивилися на верхівку стін території Іллюстер.

— Е-ем...?

Хтось видав запитальний оклик.

Чи досягли їхні надії на легку битву неба? На стіні замку нікого не було. Навіть вартових, які, по суті, повинні були залишатися на місці!

Виникло знайоме відчуття дежавю. Деон випалив:

— Те ж саме, що й з землями на шляху після Міллера.

— ...!

— А тепер хай хтось перелізе через стіну і відчиніть ворота. Після зачистки, зробимо тут невелику перерву... Добре, не невелику. Давайте добре відпочинемо, півдня.

— !

Здавалося, він дуже втомився. Демони зраділи та почали штовхати товаришів поряд з ними в спину, наказуючи їм швидко йти. Минуло небагато часу відтоді, як хтось переліз через стіну замку.

Ворота швидко відчинилися.

Можливо, демони, які перелізли на той бік, потрапили в засідку, а відчинені ворота мали на меті заманити армію Короля Демонів всередину. Деон зазирнув у щілину між воротами примруженими очима, і лише побачивши, як звідти без проблем виходять демони, він повільно повів свого коня до замку.

«Тут справді порожньо».

Всередині було порожньо, ніби більшість людей вже евакуювалися... Хоча не зовсім порожньо.

Червоні очі повільно повернулися вбік. Щойно хтось зустрівся з ним поглядом, він злякано швидко сховався серед приватних будинків.

Дан повільно нахилив голову до Деона.

— Привести до вас?

— ... Все гаразд. Здається, це бідняк.

Якби це була лише одна людина, це було б підозріло, але, судячи з насторожених людей, що визирали звідусюди, схоже було чимало тих, хто не встиг в поспіху евакуюватися.

Зважаючи на їхній пошарпаний одяг, можна було зробити висновок, що це бідняки, які не отримали жодної підтримки.

— Не робіть нічого зайвого, просто стежте за підозрілими людьми.

— Ми й так уважно спостерігаємо. Схоже, військ тут справді немає.

— Мабуть, так...

У такому разі, герцога тут бути теж не має. Деон навіть не був впевнений, чи була голова його брата насправді у нього...

Тим не менш, пріоритетом залишалося відвідування резиденції герцога. Він зайшов так далеко, тож не може піти, все не перевіривши.

Знайти резиденцію герцога було нескладно. Деон попрямував на коні до найрозкішнішого та найбільшого маєтку. Величезна парадна брама без охорони з'явилася в полі зору.

«Так і знав».

Маєток також видавався порожнім.

Демони вийшли вперед та відчинили залізні ворота. Деон мовчки спостерігав за ними, потім зробив крок через парадну браму та промовив:

— Вам слід почекати тут.

Демони одразу здригнулися та зупинилися. Натомість Деон поглянув на Дана, який зробив крок уперед, ніби цей наказ його не стосувався, але замість того, щоб сказати «ні», він відвернувся.

Відсутність заборони означала дозвіл. Дан гордо послідував за ним.