Розділ 184 — Заради тебе (7)

Деон увійшов до маєтку із суворим виразом обличчям.

Він не спішив та тримав відповідну ходу. Ніби просто оглядався навколо.

Ті, хто бачили його спину, ймовірно, думали, що він увійшов тільки для перевірки. Деон прагнув, щоб так це і виглядало.

« ... брате».

Голова його брата знаходиться там. Але можливо, її там немає.

Але в будь-якому разі це могло змусити його нервувати. Деон не мав наміру виявляти хоч якусь слабкість перед демонами. Більше того, якщо виявиться, що він відвів війська з основного маршруту через приватну справу, у майбутньому у нього буде немало клопоту.

Деон блукав маєтком у супроводі лише однієї людини.

— ... Де це?

Скоріше всього, в кабінеті.

Можна було почати з перевірки кабінету, а якщо там нічого не буде, почати відчиняти двері до всіх кімнат. Загалом, офіс відрізнявся зовнішнім виглядом дверей, тому його не повинно бути важко знайти.

Піднімаючись сходами та оглядаючи коридор, Дан, який мав гарний зір, здавалося, щось виявив і гукнув Деона.

— Господарю, гадаю, це он там.

— А.

Знайшов.

Він швидко підійшов до дверей. Однак, всупереч імпульсу, який викликав у нього відчуття, що він ось-ось відчинить двері, Деон не поспішав класти руку на ручку.

«Тому що це може бути пасткою».

Він відійшов трохи в бік від дверей, на випадок, якщо хтось, хто міг ховатися всередині, раптово нападе. Дан також стояв позаду нього, і Деон, тримаючи кинджал в одній руці, кивнув головою і відчинив двері.

На мить повз них пронісся прохолодний вітерець.

— ...

— Нікого немає.

— ... Я знаю.

Деон байдуже відповів. Його погляд вже давно був прикутий до одного місця.

Кабінет герцога не був чимось особливим. Єдина відмінність від його власного кабінету полягала в комунікаторі і дерев'яній скриньці на столі.

Комунікатор навіть не потрапив в його поле зору. Деон завмер, щойно побачив скриньку.

«Це та скринька».

Там було щось важливе, чи то голова його брата, чи щось інше, щоб просто його подражнити.

Деон зробив крок всередину кімнати, ніби зачарований.

— Господарю?

— ... почекай тут.

Бо він навіть не міг уявити, якою буде його реакція, коли він загляне всередину скриньки.

Хоча Дан був одним з небагатьох людей, перед ким Деон міг демонструвати розпатланий вигляд, це мало свої межі. Він вже показував йому раз чи два свою непривабливу сторону, але його мінімальні захисні інстинкти та останні залишки гордості кричали, що тут цього було б недостатньо.

Дан відкрив рота, щоб заперечити, але Деон не став його слухати і зачинив двері.

Шум зовні був заглушений, і його зустріла тиха кімната. Він обернувся, закрокував дуже повільно і став перед скринькою.

— ...

Деон дивився на неї з виразом обличчя, якого навіть сам не міг усвідомити.

Відчувався яскравий запах крові. Герцог казав, що наклав закляття збереження. Якщо так, то ця скринька мала містити події того дня.

Він повільно простягнув руку та схопив кришку скриньки. Після короткого глибокого вдиху Деон відкрив її.

«А...»

Думки зупинилася.

Деон заплющив очі та розплющив їх, щоб зупинити їх тремтіння. Не відводячи очей від скриньки, він насилу вимовив, ледь виштовхнувши голос з горла.

...

— Брат... саме так.

Це тому, що він врятував когось подібного мені? Його покарали за те, що він врятував когось, хто заслуговував на смерть?

Людина, яка жертвує своїм життям, щоб врятувати іншу людину, має бути об'єктом поваги... чому ж тоді він виглядає так?

— Це Круель Харт.

Я не плакав. Гніву теж не було.

Тому що я вже втомився шалено злитися і плакати ще з моменту, коли дізнався правду. Більше того, оскільки причиною цього був не хто інший, як сам Деон Харт, я не мав права наважуватися висловлювати свої почуття щодо цієї ситуації.

Понад усе, я не хотів, щоб мої почуття були розкриті перед герцогом, який був підключений до комунікатора і спостерігав за моєю реакцією, затамувавши подих, тому я придушив своє хвилювання та сказав байдужим голосом.

— Ти божевільний покидьок.

На щастя, голос лише ледь помітно здригнувся і здебільшого звучав сухо.

Від комунікатора почувся тихий сміх, ніби співрозмовник зрозумів по чіткій лайці, що я знав про встановлений зв'язок.

— Яке значення мають принципи для досягнення мети?

— ... Де решта тіла?

Ввічливе звернення було відкинуто.

Все моє терпіння вже вичерпалося на те, щоб триматися за здоровий глузд. Я більше не мав можливості шанобливо звертатися до такого покидька, як він.

...

— Схоже, що навіть тіло зникло. Але ти помиляєшся. У мене була лише голова. Я нізащо не став би зберігати щось таке важке, що займає багато місця. Це навіть не щось приємне.

Зі слів Девелланії, між тим як хтось забрав тіло й голову був деякий проміжок в часі, тому слова герцога певною мірою були правдоподібні.

Навіть якби тіло було в нього, герцог нізащо не віддав би його. Деон спокійно заговорив:

— ... У тебе немає військ, тож чому ти покликав мене сюди? Просто для того, щоб виграти час? Що б ти зробив, якби я не прийшов?

— Ні, ти б прийшов. Тож ти тут. Також, на питання, чи зробив я це, щоб виграти час, відповідь — так. Спочатку намір був саме таким.

— ...

— Але коли я подумав про це, то зрозумів, що є краще рішення.

У ту мить Деон відчув, ніби герцог на іншому кінці комунікатора посміхається.

Він відкрив рота, щоб сказати щось про дивне відчуття, що пробігло по спині, але перш ніж він встиг це зробити, герцог заговорив першим.

— Я можу просто вбити тебе.

Його низький голос пролунав зловісно. Ніби це був сигнал, Деон відчув присутність, якої раніше не було. Він швидко розвернувся, щоб озирнутися, перевірив кімнату на наявність супротивника, поспішно обхопив скриньку руками та присів.

— Заради спасіння.

Бідняк з бомбою біг до нього.

Не було часу дивуватися. В одну мить у нього в голові промайнули всілякі думки.

Як людина, чутлива до чужої присутності, він думав одразу про кілька речей: від здивування від того, що не помітив звичайного бідняка в тихій кімнаті, поки той не накинувся на нього, яким би Деон необережним не був; до можливості зустріти його з кинджалом в руках або першим спробувати ухилитися.

... Коли він прийшов до тями, то зрозумів, що тіло відреагувало першим.

— ...! ...!!

Він неясно почув звук відчинення дверей і голос Дана. Здається, той відчув присутність когось ще, окрім Деона Харта. Але було вже надто пізно.

Чиєсь тіло накрило його ззаду. І...

Бааааааахххх!

Пролунав вибух.

***

У своїй згасаючій свідомості Деон зміцнив хватку руки, що тримала скриньку, і згадав заяву, яку він зробив нещодавно.

[Я відчуваю, ніби доля штовхає мене ненавидіти світ.]

Як і очікувалося. Пролунав сміх.

«Тільки погляньте на це, вони не залишають мене в спокої».

Навіть бідняки розкидалися своїм життям, намагаючись його вбити. Минуло багато часу відтоді, як він усвідомив, що цей покидьок був членом Церкви Спасіння, але його розум, приголомшений правдою, яку він почув від герцога та головою Круеля, яку він особисто побачив, здається, був не в змозі раціонально сприйняти цю ситуацію.

Він просто злився на все.

Навіть підсвідомо, коли він думав про те, що ж його так розлютило, на думку спадали всілякі люди.

Імператор-свідок. Герцог, який був винуватцем усього та грався з головою його брата. Такий самий винуватець, як і герцог, а можливо навіть більше, Король Демонів, який ставився до нього як до іграшки.

... Так, цей диявольський покидьок.

«Тобі, мабуть, було дуже весело гратися зі мною».

Він поводився так, ніби збирався вийняти його печінку та жовчний міхур. Коли укладав парі з герцогом, думав про те, яка Деон весела іграшка?

Коли думка про Короля Демонів прийшла йому в голову, його свідомість піднялася до точки, де Деон затаврував Короля Демонів об'єктом помсти.

І в ту мить, коли ця думка перетворилася на рішення.

« ... Це все огидно».

Спалахнуло сліпуче світло.

***

За мірками світу, це було нещодавно, а за людськими — дуже давно. Світ звернув увагу на людину, яку втягнули у Восьмирічну війну.

Якби його просто втягли звичайним чином, він не був би вартий уваги. Однак, саме Диявол стояв за подіями, через які людина була кинута в жорстокий світ.

Жертва парі, укладеного між Дияволом та його кандидатом в контрактори. Ця ситуація робила його кандидатом на звання Героя. Наступного Героя вже призначено, але якщо він зазнає невдачі, цього було достатньо, щоб зробити цю людину його наступником.

Щоб дослідити причину такого висновку, треба повернутися ще далі в часі та розглянути співвідношення кількості разів, коли Король Демонів та Герой убивали один одного.

Чому? Після довгого аналізу світ отримав відповідь.

[Герой повинен мати сильну мотивацію, щоб убити Короля Демонів.]

Просто тому, що він Герой не означало б, що він має достатньо сили, щоб рухатися вперед, навіть якщо люди попросять його вбити Короля Демонів.

Світ давно спостерігав за людьми та усвідомив силу їхніх емоцій. Особливо кохання та помсти. Ці почуття інтенсивніші та могутніші за все інше. Цієї людини, Деона Харта, було б достатньо, щоб стати членом команди, яка може вбити нинішнього Короля Демонів, який вирізнявся живучістю.

Це нова спроба. Навіть якщо вона провалиться, не можна дозволити йому померти, навіть не спробувавши. Хіба не слід хоча б зібрати дані?

Тому Деона було важко вбити. Принаймні, він мав прожити доти, доки не з'явиться результат: чи вб'є наступний Герой Короля Демонів, чи буде вбитий ним.

Для кандидата в Герої, його слабке здоров'я не мало значення. Зрештою, якщо він отримає силу та стане Героєм, його здоров'я перевищуватиме всі людські межі. Однак проблема полягала в тому, що важко зберегти свої кінцівки цілими, доки людина не стане Героєм.

Ось чому він отримав рідкісне благословення від світу.

Хоча він був слабкою людиною, його захист був сильним.

Ніби зусилля світу окупилися, молода та слабка людина зрештою вижила на полі бою. І щойно наступний Герой загинув від рук Короля Демонів, світ негайно висунув цю людину кандидатом.

Він не народився одразу Героєм. Фізичні модифікації мали бути проведені, щоб йому було легше прийняти силу Героя, і, перш за все, він досі не мав «бажання помститися Дияволу».

Для світу одне людське життя — це буквально лише мить.

Не було проблемою почекати, поки людина дізнається правду та затаїть бажання помсти.

А тепер.

Коли Деон Харт почув слова герцога та обрав Короля Демонів мішенню для помсти, і щойно його наступна думка перетворилася на рішення, світ затремтів від радості.

Якщо все справді піде за його волею, те, чого світ прагнув з моменту свого початку, здійсниться.

[Усі приготування нарешті завершено.]

Це було народження блискучого Героя.

***

Коли колишній Герой помер, він спробував передати мені свою силу. Хоча він знав, що це неможливо, він нерозумно спробував вкласти свою силу в мене і зрештою помер.

Сила, влита Героєм, неквапливо пройшла крізь це тіло та поширилася по світу. Було справді прикро та розпачливо, що в моєму тілі не залишилося жодних її залишків.

... Так я думав.

— Кажуть, що чиясь сильна воля іноді йде проти волі світу. Гадаю, що я — доказ цьому.

У чорному просторі, де нічого не було, заговорив Герой.

— Моє бажання врятувати тебе перетворилося на полум'я та оселилося всередині тебе. Той, хто зараз стоїть перед тобою, є частиною цієї волі та тіла.

Сила Героя не залишилася в моєму тілі, але, здавалося, залишила слід деінде. І дивлячись на те, з чим я зараз стикнувся, було зрозуміло, що це теж мало вплив.

— Я ненавмисно побачив твоє минуле та спостерігав за всім, що сталося потім. О, я бачив лише події, я не можу знати, що ти думав чи відчував у той час, тому можеш бути спокійний.

Мене це зовсім не заспокоювало.

Герой виявляв ознаки ніяковості, але, можливо, через мій вплив, він безсоромно вдавав, що нічого не сталося, що було дуже не схоже на людину, котру я знав.

— Ти прожив життя, яке я не наважуюсь описати словами. Я думав, що, можливо, моє бажання, щоб ти жив, було надто егоїстичним.

Егоїзм — правильно сказано.

Існує минуле, яке можна забути та відпустити, а є минуле, яке не можна. Моє минуле — другий варіант.

Моє минуле впливає на моє сьогодення, душить мене та контролює, як маріонетку на ниточках, тому я не можу бути щасливим у цьому житті. Краще померти раніше.

О, гадаю, я вже помер, бо мене безпосередньо вразив вибух.

— Ти житимеш. Бо світ обрав тебе Героєм.

... Що?