Розділ 185 — Заради тебе (8)

— Твоє тіло вже мало б відновитися... Це не я зробив, тож не дивись на мене так. Навіть якби ти мене не зустрів, все одно все пішло б за таким сценарієм.

Тоді навіщо він зустрівся зі мною? Хіба він не сказав, що залишився, щоб врятувати мене?

Герой природно відповів на запитання, ніби у внутрішньому світі думки та емоції розкривалися самі по собі.

— Я поважаю твою волю. Як людина, яка спостерігала за твоїм життям і минулим, я не можу наважитися нав'язувати тобі життя, тому навіть якщо твоє життя буде в небезпеці в майбутньому, я не буду втручатися. Тож, оскільки я став марним, я хотів би використати твоє пробудження як можливість зникнути. Надавши невелику допомогу з передачею.

... Передачею?

— У тебе від початку було слабке тіло. Навіть попри те, що світ протягом довгого періоду часу модифікував його, щоб ти став більш сприйнятливим до цієї сили, цього все ще трохи бракує. Якщо все так продовжиться, ти зможеш отримати всю силу, але процес буде досить болісним.

Згідно з тим, що він сказав, мені вже мало б бути боляче, але я нічого не відчував. Це через внутрішній світ?

— Коли ти прокинешся, то, мабуть, відчуєш, ніби твоє тіло розчавлюють живцем. Оскільки ти став Героєм, то не помреш від больового шоку... оскільки не помреш від шоку, більше говорити ні про що. Будь ласка, подбай про передачу.

Цього разу Герой, мабуть, здогадався, про що я думаю, але замість того, щоб голосно засміятися, він плавно посміхнувся. Губи, що піднялися в гарному вигині, почали надавати доброзичливі пояснення.

По факту, передача сили Героя не мала сенсу. Тому що сила Героя не може бути передана конкретній цілі.

Однак, за збігом обставин, ціль, якій Герой намагався передати силу, і ціль, обрана світом, збігалися. Більше того, сила Героя вже одного разу пройшла через мене і залишила невеликий слід, що полегшило його втручання.

— Зараз я зникну остаточно, але все ж хочу залишити кілька слів для тебе. Як той, хто колись хотів тебе врятувати, я можу це зробити.

Герой зробив крок ближче. Простягнув до мене руки та вдихнув в мене слабке світло.

— Тебе люблять більше, ніж ти гадаєш.

Цього не може бути.

— Є той, хто хотів би, щоб ти жив навіть після його смерті. І є ті, хто хочуть, щоб ти був щасливий навіть після їх смерті.

Простягнута рука трохи опустилася до місця трохи нижче шиї над ключицею. Я одразу зрозумів це, бо це було місце, якого часто торкався Диявол. Саме тут була мітка.

— Вільний, не зв'язаний чимось, не пригноблений. Є люди, які хочуть, щоб ти жив так, як сам того бажаєш.

... Це стосувалося бажання самого Героя? Так, це можливо, бо він Герой. Якщо подивитися на реальність зараз, то існує безліч людей, які хочуть моєї смерті.

Завдяки тобі я знову це усвідомив. Герої безкорисливі. Принаймні, так було з хлопцем переді мною.

Людина, подібна до втілення Героя, яка добровільно жертвує собою заради інших. Я був його останнім товаришем, який дійшов разом із ним аж до Замку Короля Демонів, і він зробив усе для мене навіть після смерті.

Не можу повірити, що стану Героєм після когось такого як він. Чи наважиться хтось на кшталт мене жити так?

Ніби прочитавши ці думки, Герой гірко посміхнувся.

— Не намагайся бути таким Героєм, як я. Я ж тобі казав. Не зв'язаний, не пригноблений, вільний. Я навіть забув своє ім'я, але сподіваюся, що ти ні.

Ах, ім'я.

— ... Кассіус.

Я відкрив рота і назвав його ім'я.

Я почув його ім'я на похороні. Хоча ми були разом досить довго, це було незнайоме для мене ім'я, яке я почув вперше в житті. Спочатку мене це на мить приголомшило, оскільки я не зрозумів, кому це ім'я належить

Скільки людей пам'ятатимуть його ім'я, згадане мимохідь?

Поки Король Демонів живий, з'являтимуться інші, і світ радітиме новому Герою та стиратиме попереднього Героя з пам'яті.

Однак, як той, хто бачив його останні дні та забрав його тіло, я хотів запам'ятати його ім'я. Звичайно, я й гадки не мав, що вимовлю його за таких обставин.

Кассіус, який вже не був Героєм, широко розплющив очі, здивувавшись.

На мить він зворушено посміхнувся.

— Так, згадав. Мене звали Кассіус. Я був сином сільського коваля.

— ...

— Не думав, що ти запам'ятаєш. Дякую.

Ніби вдихнувши в мене все світло, він прибрав руку та відступив назад. Ніжна посмішка освітила темний простір, ніби кажучи, що це був останній раз.

— Короткі слова, які я додав, мабуть, не справили на тебе жодного враження.

... Це прикро, але це природно. Було б так само, навіть якби на моєму місці був хтось інший.

Бо чийсь світогляд, заснований на сильних потрясіннях або давньому минулому, нелегко похитнути кількома словами. Якби людей можна було так легко переконати, світ був би нудним, простим, стандартизованим, без злочинності та індивідуальності, а не таким, яким він є зараз.

— Бідолаха.

Нісенітниця.

Перш ніж я встиг це спростувати, тіло Кассіуса стало розмитим.

Тим не менш, я подумав, що краще було б завершити все гарно, тому я тихо спостерігав за сценою, і перш ніж він повністю зник, Кассіус мовив:

— О, я мало не забув найважливіше. У день, коли тебе вигнали з твого кошмару, мене попросили передати тобі повідомлення.

В моєму полі зору з'явилася м'яка посмішка.

— Чоловік з чорним волоссям і зеленими очима попросив передати тобі привіт.

— ...!

Що ти щойно сказав...!

Спалахнуло світло.

***

Бідняк з бомбою в руках вчепився в неї, і стався вибух.

У ту мить, коли Дан завмер від розуміння, що Деон Харт безпосередньо потрапив під вибух, із того вирвався сильний промінь світла.

Це саме по собі було шокуюче, але потім прямо з неба, спрямований на нього, вдарив стовп світла. Світло було достатньо сильним, щоб освітити весь континент, але, як не дивно, зір не постраждав.

Ніжне сяйво відчувалося приємним та божественний. Пошарпаний Деон Харт відновлювався всередині нього.

Оцінка ситуації була швидкою.

«Герой пробуджується!»

Він був розлючений, бо серія шокуючих інцидентів сталася без попередження, але Деон точно знав одне.

«Світ абсолютно збожеволів, раз обрав своїм Героєм когось, хто стояв на чолі армії Короля Демонів».

Але зараз це не важливо.

Замість цього, пріоритетом було впоратися з тими, хто атакував бомбами. Бідняки раптово з'явилися всередині маєтку, де їх раніше не було видно.

« ... Схоже, герцог використав магію».

Це тому, що Деон дізнався, що герцог був контрактором Короля Демонів, перш ніж прийти сюди? Це був єдиний спосіб, завдяки якому можна було акуратно приховати незграбну присутність бідняків.

— У будь-якому разі, я справді не можу зрозуміти цих релігійних фанатиків. Ви з глузду з'їхали.

Герцог, який створив таку релігію, також божевільний.

Дан обезголовив хлопця, який біг попереду, вдарив його ногою в груди, штовхнувши в іншого та швидко підійшов до Деона. Звук «бум» пролунав позаду! Звук того, як чиєсь життя згасло.

Спочатку він схопив комунікатор, який, можливо, ще був підключений, викинув його у вікно та грубо підняв тіло, що лежало поруч. Його вигляд був жахливим, ніби це був труп розірваний бомбою, але Дан не звернув на це уваги, дивлячись лише на Деона. Окрім ран, які швидко гоїлися, було ще дещо, що привернуло його увагу.

«Мітка...»

Чорне клеймо, яке було чітко видно крізь пошарпаний комір, розчинялося.

В Імперії ця мітка була відома як «прокляття Короля Демонів» і була вигравіруване самим Королем Демонів.

***

У мить, коли з'явився стовп світла, що з'єднував небо і землю, Король Демонів раптово підняв голову. Що було дивно, він отримав не одну, а одразу дві інформації.

Одна полягала в тому, що його заклятий ворог, Герой, нарешті народився. А інша...

«Мітка відстеження місцезнаходження на Деоні Харті зникла».

Її було вирізьблено з великою ретельністю. Навіть якби він отримав фрагмент, вона не мала б стертися.

Але все інакше, якщо справа стосувалася Героя. Тому що тіло Героя має власний імунітет до магії Диявола. Оскільки воно може витримувати певну кількість смертельної магії, від невеликого заклинання, вигравіруваного на ньому, не залишилося і сліду.

Чи випадково, що магія, вигравірувана на Деоні Харті, була стерта в момент народження Героя? Все було очевидно, навіть без перевірки.

«Деон Харт став Героєм».

Диявол тихо підняв руку і прикрив рота. Усередині нього все божеволіло, а кімнату наповнив звук придушеного сміху.

— То ось як.

Чому він завжди обирав лише гарні речі?

Здається, він знайшов справжній скарб. Навіть без цього Диявол відчував, що божеволів, бо був такий щасливий кожного дня після зустрічі з ним, але Деон вразив його знову!

Не стираючи посмішки з обличчя, він простягнув руку і схопив камінь зв'язку.

— Повідомлення для всього Царства Демонів.

Бути щасливим — це одне, але варто було зробити те, що належало.

Тепер, коли народився Герой, час скасувати непотрібні накази.

— Відтепер я знімаю заборону на використання магії.

Наказ, який, здавалося, мав тривати вічно, було скасовано. Навіть демони скоро дізнаються. Найуважніші вже мали б помітити.

Як вони відреагують, коли дізнаються, що командир Нульового загону став Героєм?

Можливо, зрадіють з іншого приводу, ніж сам Диявол. Тому що Король Демонів і Герой опинилися на одному боці. Вони думатимуть, що їхні сили значно зросли, тому вони будуть щасливі та вважатимуть, що це тепер світ їхній.

«Чи справді це так?»

... Ну, він теж щасливий.

Тож варто просто насолоджуватися цим щастям. Король Демонів посміхнувся та відклав камінь зв'язку.

***

Доктор Бен втік із Замку Короля Демонів і рушив туди, де був Деон Харт.

Причина була простою. Тому що він отримав сигнал від магічного каменю. Крім того, аномальні сигнали час від часу передавались від різних частин тіла Деона, ніби він не щадив себе. Тож як він, як лікар, міг нічого не робити?

З наміром використати цю можливість, щоб вилікувати його, він покинув Замок Короля Демонів і увійшов у світ людей. Він наполегливо переслідував сигнал, що швидко змінював своє місцезнаходження...

«Як це може бути так швидко...!?»

Відстань не показувала жодних ознак скорочення та продовжувала збільшуватися!

З якої соломи були зроблені ворота замків в людському світі? Вони що, відчиняються від одного доторку?

Було б нормально, якби через битву виникла затримка, але навіть цього не було. Незважаючи на те, що Бен рухався з думкою, що швидко наздожене їх, оскільки вони загрузнуть в облогах, війська під проводом Деона старанно просувалися вперед, не затримуючись на одному місці надто довго.

«Вся справа в пані Деоні? Варто мені цьому радіти чи ні?»

Якщо так продовжуватиметься, йому буде важко їх наздогнати.

Відпочиваючи деякий час на території Параса, Бен розмірковував, чи варто просто здатися та повернутися, але в якийсь момент маршрут Деона змінився.

Рух, який ідеально повторював шлях, який вони пройшли, але в зворотному напрямку! Бен зрадів.

«Ми можемо зустрітися!»

Він не знав, чому вони раптово вирішили повернутися, але це робило можливим їх зустріч!

З часом сигнал слабшав, а незначні рани не відслідковувались, тож, коли вони зустрінуться, слід буде все ретельно перевірити. Зокрема, Бен обов'язково перевірить, чи не збільшилися опіки на стегнах Деона.

Тож Бен вийшов зустрічати Деона Харта в напрямку, звідки той повертався.

— Пане Деоне, пане Деоне! На хвилинку...! Це Бен...!

Ду-ду-ду-ду!!

Піднявся пил. Бен марно подивився на військо, що промчало повз нього.

«Мене проігнорували...»

Здавалося, він навіть не помітив його присутності. Його повністю проігнорували.

«Але я лікар, який ніколи не здається».

Бен міг рухатися далі, якщо це заради здоров'я пацієнта, за якого він відповідав.

Він підняв намисто з магічним каменем та перевірив місцезнаходження Деона.

Він швидко віддалявся, але...

«Все ж відстань не така велика, як раніше».

Варто було спробувати. Бен знову вирушив у подорож і зумів наблизитися до території Іллюстер.

Проблема була наступною.

Величезний стовп світла. Сигнал, який серйозно відгукнувся раніше, раптово обірвався.

Бен порожньо дивився на магічне каміння, сигнал якого зник, та стовп світла.

Він знав, що означав цей стовп світла. Мабуть, не існує нікого ні у світі людей, ні у Царстві Демонів, хто б цього не знав.

«Народження Героя...»

Тож, причина, чому сигнал перервався...

Він зрозумів це інстинктивно, перш ніж встиг навіть подумати про це.

— Пане Деоне... ви стали Героєм.