Розділ 186 — Заради тебе (9)

Отже, сигнал весь цей час слабшав, мабуть, через процес становлення Героєм.

Спочатку потрібно зустрітися з Деоном. Бен швидко вбіг у відчинені ворота. Намисто з магічним каменем давно втратило свою ефективність, але визначити напрямок було нескладно, бо все, що йому потрібно було зробити, це бігти, орієнтуючись на величезний стовп світла.

Стовп світла випромінював свою присутність всередині маєтку.

Однак, на відміну від чіткого враження, ніби він от-от ввірветься всередину, Бен на мить зупинився і протер очі. Неймовірна сцена розгорталася перед головною брамою.

«Що це?»

Невже вони стали такими сміливими?

Люди з бомбами атакували демонічних солдатів, які чекали перед головною брамою. Демони, які не бажали мати справу з атаками людей, які нападали, не щадячи власних тіл, розмахували своєю зброєю.

Він не знав, в чому була справа, але розумів, що своє життя люди не берегли.

Інакше вони б ніколи не чинили такого божевілля. На мить загіпнотизований абсолютно несподіваним видовищем, Бен подумав:

«Спочатку пан Деон».

Знову отямившись, Бен стрибнув у хаос, міцно тримаючи свою сумку для відвідувань.

— Усі розійдіться з дороги!!

Усі, хто ризикне його зупинити, — отримає!

Щоразу, коли його сумка розгойдувалась, лунав глухий звук, і демони та люди відлітали вдалину.

...

« ... Я думав, що все буде добре, як тільки зайду до маєтку».

Він зітхнув і махнув своєю лікарською сумкою. Людина врізалась в стіну з моторошним звуком зламаної шиї.

Ворожа присутність відчувалася по всьому маєтку. Зі, здавалося б, нечистими намірами вони стікалися до певного місця, ніби домовилися про це заздалегідь.

Не тільки це, але й звуки вибуху та вібрації, що передавалися повітрям, були такими зловісними. Бен побіг сходами, ніби на крилах. Побачивши натовп, що зібрався перед одними дверима, вбіг всередину, навіть не замислюючись, розмахуючи сумкою.

— Хизуйтеся феєрверками на вулиці, грубіяни та люди, позбавлені здорового глузду!

— ... Бене?

Було цілком природно, що Дан, який ледве розмахував мечем, тримаючись на відстані від вибухів, був приголомшений.

Ситуація вирішилася миттєво.

Хоча противників було більше, а до їх сторони додалась всього одна особа, все вирішилося вельми швидко. Дан, який стояв з приголомшеним виразом обличчя, повільно вклав меч у піхви та повернув голову, щоб подивитися на Бена.

Той, ніби збожеволівши, підійшов до стовпа світла та почав оглядати стан Деона.

— Він вже одного разу потрапив під вибух. Його одяг дуже пошарпаний. Він майже повністю відновився, але мої очі не обдуриш.

— ...

Його реакція була спокійніша, ніж очікувалося, хіба ні?

Якщо це той Бен, якого Дан знав досі, він мав відреагувати більш...

— Що ти робив, замість того, щоб захищати пана Деона?

Він знав це.

З виглядом «так і має бути» Дан дозволив Бену схопити себе за комір і потрясти. Бо це була не зовсім не його провина.

Він також глибоко шкодував про це.

«Він увійшов сюди, довірившись лише мені, тож я мав би бути більш уважним».

Це питання довіри.

Довіри, яка стосувалася не лише ставлення Деона Харта, а й погляду диявольської армії, спрямованого на нього.

«Я радий, що він живий».

Якби Деон помер тут, він би теж помер. З точки зору демонів, не було б потреби залишати в живих когось, хто не здатен захистити навіть одну людину, яка була його поручителем і господарем.

Деон Харт довіряв йому не даремно.

— Вибач.

— Чому ти зробив щось таке, за що тепер вибачаєшся...!

Дан, який ненароком дивився через плече Бена, на мить замовк.

Яскравий стовп світла поступово згасав. Невдовзі посеред усього цього з'явився Деон. Щойно його обличчя з'явилося в полі зору, розум Дана спорожнів. Бен все ще злився і щось кричав, але він його не чув.

«Дивно, стовп світла точно зник...»

Чому тоді навколо Деона Харта все ще так яскраво?

Бен не усвідомлював, що думки співрозмовника були десь в іншому місці. Побачивши приголомшений вираз Дана, він голосно загарчав і повернув голову, щоб простежити за його поглядом.

— Ти мене не слухаєш... Пане Деоне!

Демон перед Даном зник, залишивши лише залишкове зображення.

Рух був таким швидким, що важко було простежити за ним очима, але Дан неквапливо відвів погляд. Бо ж і так було очевидно, куди дівся Бен.

І справді, Бен уже сидів там, де був Деон Харт. Простягнувши руку до Деона, який присів навпочіпки зі скринькою в руках, він на мить зупинився.

— Що це за скринька...?

— О, це...

Дан не думав, що йому варто про це говорити.

Якщо він скаже, що там голова Круеля Харта, цей лікар одразу усвідомить ситуацію. Все: від того, що Деон Харт піддався особистим почуттям і змінив курс військ; до того, що він зрештою потрапив у пастку.

Для Деона це не буде чимось хорошим.

Бен знизав плечима не отримавши відповіді.

— Не знаю, що це, але приберу це на деякий час для лікування...

Уф.

Бен не встиг закінчити речення. Зап'ястя, простягнуте до скриньки, було перехоплене. Він здригнувся від хватки, достатньо сильної, щоб розтрощити його кістки, і за мить почув тихий голос.

— Не можна.

Голос був низьким, достатньо тихим, але жага вбивства, що в ньому відчувалась, була ясною.

Ця мить була настільки схожа на сон, що можна було задатися питанням, чи не ілюзія це, але повіки Деона повільно піднялися. Ніби нагадуючи, що це реальність, його червоні очі, що відкрилися, повернулися до Бена з барвистим світлом.

Не тільки Бен, який встановив з Деоном зоровий контакт, але й Дан, який спостерігав за ситуацією здалеку, завмер.

« ... Коли він відкрив очі, стало ясно, що це справді не жарт».

Це відчувалося навіть з заплющеними очима, але коли він їх відкрив, все стало зрозуміло точно.

«Його і раніше вважали гарним, але зараз просто...»

Це краса, яка перевершувала будь-чиї вподобання.

Хоча риси обличчя залишилися тими самими, зовнішність вийшла на інший рівень. Невже ставши Героєм, людина природним чином стає вродливішою? Дан ретельно згадував інформацію про Героїв.

Наскільки він знав, сила Героя — це сукупність талантів. Діапазон талантів дуже широкий і змінювався залежно від того, хто цю силу отримував...

« ...Талант, так».

Навіть така краса — це талант.

Дан кивнув.

Деон, на мить збитий з пантелику, отямився і повільно підвівся. Бен спробував допомогти йому, підтримавши збоку, але той категорично відмовився і встав, повільно стискаючи та розтискаючи кулаки.

***

Я сповнений силою.

То ось що таке справжнє здоров'я? Зір ясний, а дихання легке. Тіло, яке завжди доводилося рухати з великими зусиллями, тепер м'яко та легко ворушилося від самої лише думки.

Я навіть відчував присутність свого ворога, Короля Демонів.

«Я справді став Героєм».

Я не можу цього заперечувати.

Тож, чи означає це, що розмова в тому просторі тоді не була безглуздим сном?

Рука, яка тримала скриньку, набралася сили. Мені довелося швидко розслабитися, бо я почув тріск, але це ще більше змусило мене відчути себе Героєм.

[Чоловік з чорним волоссям і зеленими очима попросив передати тобі привіт.]

... Круель.

Я схилив голову. Бен заметушився, запитуючи, чи не болить в мене щось, але ніхто його не слухав.

Я просто подивився на скриньку в руках і заплющив очі.

Тільки почувши це, я зрозумів.

[Є той, хто хотів би, щоб ти жив навіть після його смерті. І є ті, хто хочуть, щоб ти був щасливий навіть після їх смерті.]

Слова Героя стосувалися не лише його самого, а й Круля Харта.

[Вільний, не зв'язаний чимось, не пригноблений. Є люди, які хочуть, щоб ти жив так, як сам того бажаєш.]

Він сказав «люди». Чому я цього не зрозумів?

І... і...

«Сподіваюся, ти проживеш так, як сам того хочеш».

Дихати було важко, ніби мене занурили глибоко під воду.

Я відчував, що брат думав про мене навіть після смерті, тому я хотів би вірно дотримуватися його слів і показати йому свою надію, але...

«Я не можу».

Перш ніж розмірковувати над тим, яке життя для себе бажаю, я не наважуся запевняти, що можу слідувати його словам. Я чітко відчуваю, що велика доля веде мене до певного місця, тож як проста людина може цьому чинити опір?

«Але... як сказав Дан, можна змусити її обламати об мене зуби».

Чи справді це збіг обставин, що я прокинувся Героєм, щойно прийняв це «рішення»?

Ні в якому разі. Я засміявся, ніби збожеволів.

Це чітко дало зрозуміти, чого світ хоче від мене. Якщо я рухатимуся згідно зі своїм «рішенням», мене вестиме його воля. Це моє бажання, і водночас воля, нав'язана мені.

«Дан казав, що якщо чогось забагато — воно стає незначним».

Якщо у мене немає вибору, окрім як рухатися так, як хоче світ, тоді вчиню таким чином.

Було б непогано показати більший масштаб.

«Однак помста понад усе».

Відчуття скриньки в моїх руках прохолодне. Я підвівся.

За межами маєтку вирував хаос, ніби бідняки напали на солдатів, що чекали на мене. Хоча вони не мали жодної пристойної військової сили, з ними впоратися було нелегко, адже ці люди ставили на кін своє життя. Я неквапливо пішов геть, кивнувши Бену та Дану, які дивилися на мене з порожнім поглядом, наказуючи йти за мною.

Я йшов коридором рівним кроком, який повністю приховував мої справжні почуття.

***

Атаки бідняків майже всі були придушені. Це було проявом інстинкту виживання демонів, які воліли б прибрати тут все до появи Деона.

Деон, який став головнокомандувачем, мав грізну атмосферу, яка унеможливлювала будь-яку помилку. Якщо це не був великий промах, жодного значного покарання не застосовувалося, але холодний погляд і благородний, зневажливий тон змушували демонів залишатися напоготові.

... Але зараз, здається, атмосфера знову змінилася. Чи це тому, що він став Героєм?

Демони дивилися з порожнім поглядом на Деона, чиї ноги стояли на спині трупа.

Вони знали, що стовп світла був пов'язаний з народженням Героя. Оскільки вони знали, що місце, куди вдарив стовп світла, було маєтком, куди увійшли Деон і Дан, вони здатні були припустити, що Деон міг пробудитися Героєм.

Однак вони не очікували такої ситуації.

— Цей хлопець напав на мене, але ніхто не відреагував.

Нога, що наступила на труп, тиснула сильніше. Почувся звук зламаного хребта, який був не в змозі витримати сили Героя.

Яскраво-червоні очі наполегливо дивилися на тих, хто здригався та уникав їхнього погляду. Голос, сповнений байдужості та роздратування, повільно пролунав.

— Що мені робити з цими некомпетентними істотами?

Це було несправедливо щодо демонів.

Не те щоб ніхто не зреагував. Усі зреагували, але перш ніж вони встигли ворухнутися, Деон Харт першим убив свого супротивника.

Майже все було зачищено, але не повністю. У такій ситуації не було жодної можливості, щоб залишки бідняків просто залишили в спокої відому людину на ім'я Деон Харт, який вийшов з маєтку. Природно, людина, яка була найближче до нього, кинулася до нього, коли він з'явився.

Коли Дан, Бен та інші демони спробували зреагувати на дивно прозорий рух, Деон рушив першим.

«Невже я виглядав таким слабким, що такий нікчема напав на мене?»

Якщо сказати, що все це сталося миттєво: він схопив за обличчя людину, яка бігла до нього, та кинув її на підлогу, а потім перевернув її тіло так, що бомба, встановлена на животі, опинилася під ним. В це б хтось повірив?

Тим часом Деон з цікавістю глянув на свою ліву руку.

Він явно підклав ліву руку під його живіт, коли збив хлопця з бомбою на землю. Вибух змусив його тіло затремтіти, а ліва рука була покрита кров'ю до ліктя. Проте, зараз...

«Все зцілилося».

Густа кров не зникла, тому вигляд був не дуже, але від рани не залишилось навіть сліду.

Сила відновлення Героя була настільки високою. Після миті захоплення Деон свідомо опустив куточки рота, які трохи піднялися.

— Що ж тепер робити? Ви не зачистили залишки.

— Так... Так!

Тепер у нього не було потреби пильно контролювати свої дії. Деон замовк, ніби чекав цього моменту.

Коли Стигма чогось навчав, він завжди додавав в кінці ще дещо. Як досить сумлінний молодший, Деон навіть це закарбував у своїй пам'яті.

[Все це не має значення, якщо ти надзвичайно сильний.]

Єдиний ворог Героя — це Король Демонів. Це стосувалося і Короля Демонів.

Звичайним демонам важко вбити Героя, і навіть якщо він потрапить в засідку, з таким рівнем регенерації він зможе дати відсіч і вижити. Більше не було потреби будувати стіни та бути жорстким.

Крім того...

[Не зв'язаний, не пригноблений, вільний.]

... Він більше не хотів так жити.