Розділ 187 — Заради тебе (10)

Сніговий лис, який вдавав з себе снігового ведмедя, розпушуючи хутро, щоб вижити, нарешті розслабився.

Помітивши кров на своїй руці, Деон не зміг протистояти впертості Бена, тому обернувся і заговорив ніби йому було шкода. На відміну від його легкої манери розмови, його кроки були граційними, ніби він вже встиг звикнути до змін.

— Відтепер я почну відрахунок обіцяних півдня відпочинку. Якщо ви хочете подовше відпочити, вам краще з усім швидше закінчити.

— ...!

Рухи застиглих демонів знову стали активними.

Коли зачистка закінчилася, Деон сів трохи осторонь від них, наказавши демонам влаштуватися у відповідному місці та відпочити. Це було ідеальне місце, щоб спостерігати, як бідняків усували, перш ніж вони встигали до них дістатися.

Міцно тримаючи скриньку в руках, він сів на камінь, куди Дан поклав хустку, і дістав цигарку...

— Жодних ліків, пане Деоне!

... а потім її конфіскували.

Червоні очі повернулися до Бена, не приховуючи свого здивування.

— Хіба ти тут не для того, щоб перевірити мою руку? Я знаю, що тобі має бути досить просто поглянути, тож навіщо це?

— А, коли ви стали Героєм, ваше тіло змінилося, тому сигнал від намиста з магічним каменем перервався. Я маю взяти новий зразок кров і зробити нове...

— Не думаю, що тобі потрібно це робити. Навіть якщо я отримаю травму, я швидко зцілюсь.

Він знизав плечима і вказав на руку, яку витирав Дан. Коли кров стерли, і неушкоджена ділянка шкіри стала видимою, Бен здригнувся.

— ... Я лікар пана Деона.

— Це правда, але тобі більше не потрібно чіплятися за мене і лікувати мене так сильно, як раніше.

— Тим не менш, зрештою, я все ще відповідаю за здоров'я пана Деона, тому це не змінює того факту, що мені потрібен спосіб знати стан пацієнта в режимі реального часу.

— Ну... роби, що хочеш.

Він намагався якнайкраще переконати Бена не робити марних речей.

Більшість ран загоїться ще до його приходу. Але якщо він наполягав, Деон не міг його зупинити.

Він слухняно простягнув свою очищену руку. Бен, який енергійно вколов його маленьким ножем, на мить виглядав приголомшеним.

— ... Вона загоюється одразу, ще до того, як виступає кров.

— Я ж казав. Гадаю, це все ж не потрібно.

— ... Я зроблю рану трохи глибшою.

Після кількох спроб йому нарешті вдалося зібрати кров. Бен, який, як думав Деон, збирався одразу перевірити загоєння його руки, не зупиняючи кровотечу, раптом опустився на одне коліно прямо перед ним.

Його рука торкнулася одного зі стегон Деона.

— Ви, мабуть, приймали ліки в час моєї відсутності.

— ...

— Я ж, принаймні, просив вас не гасити цигарки об своє тіло. Ви не проти, якщо я це перевірю?

— Ні.

— ...

Вираз обличчя Бена затвердів.

— Ви робили це.

— Все гаразд, я став Героєм, і все загоїлося.

— Пане Деоне.

Бен підняв його оголену руку.

Під світлом оголилася рука без ран, але з незліченними шрамами.

— Дивлячись на це, можна припустити, що рани, отримані після становлення Героєм, можуть гоїтися без сліду, але попередні шрами все ще залишаються.

Він, мабуть, найкраще це знав.

Бен сказав це одним поглядом і глухо зітхнув, не отримавши відповіді.

— Гадаю, стало на ще один шрам більше. Ні, не на один, а на скільки?

— Все гаразд, це просто шрам. У мене було багато шрамів ще до того, як я зустрів тебе, тому додавання кількох ще нічого не змінить.

Чесно кажучи, він не розумів, чому Бен був таким чутливим.

Коли справа доходила до ран, він, мабуть, як лікар, мав гостру реакцію. Але хіба це не шрам, який уже загоївся? До того ж, це дуже маленький слід від опіку від цигарки.

Чи помітив Бен сумніви Деона?

— Пане Деоне.

Бен насупився.

— Шрами — це спогади.

— ...

— Якщо шрам залишиться, щоразу, коли ви його бачитиме, ви згадуватимете ситуацію та емоції, що виникли під час травми. Оскільки це шрам, гарних спогадів, мабуть, він не нестиме.

Більше того, шрами, що залишилися на стегнах Деона, залишив він сам, а не хтось інший.

Він ніколи не забуде, які думки та емоції в нього були тоді.

Бен не смів намагатися зрозуміти почуттів Деона, але... Він сміливо говорив як лікар, який турбувався про фізичне та психічне здоров'я Деона Харта.

— Достатньо того, щоб рани, спричинені поганими думками та емоціями, залишалися в пам'яті.

Насправді, цього було недостатньо, і саме це приголомшувало найбільше. Тому.

— Не варто залишати шрами на своєму тілі. Я не хочу, щоб погані спогади закарбувалися на тілі пана Деона.

— ...

Настала тиша.

Йому слід було давно піти. Дан по черзі подивився то на Бена, то на Деона, ніби його це непокоїло.

Йому раптом дещо спало на думку.

«Господаря люблять більше, ніж я думав».

Він міг думати, що він самотній.

Насправді було дивовижно, скільки любові він отримував у ситуації, коли зводив такі стіни навколо себе.

Оскільки Деон Харт не любив себе, він не визнавав та не вірив у прихильність та доброзичливість інших до себе. Ось чому він не міг відповісти взаємністю на цю прихильність та турботу. Якщо така ситуація продовжуватиметься, той, хто висловлював свої почуття, також виснажиться та розчарується, тому природно, що він зрештою опиниться в стані, коли його ніби насправді не люблять.

«Можливо... саме завдяки їм господар зміг терпіти досі».

Завдяки цій прихильності та турботі.

Настала коротка тиша. Деон, який дивився на Бена із закритим ротом, невдовзі заплющив очі та махнув рукою.

— Я хочу трохи відпочити.

— ... Я відійду на хвилинку.

Бен глянув на Дана та пішов.

Тільки після того, як він покинув межі чутності, Дан відвів очі та знову подивився на Деона. Той вийняв з кишені чорну хустку та почав нею гратися.

Дан заговорив, щоб змінити атмосферу.

— Ваша манера мовлення знову змінилася.

— Повернувся до попередньої. Я став сильнішим. Справа тепер не тільки в грубій силі, я став Героєм, тому немає значення, чи буду я говорити гідно чи грубо, чи не так?

— ... Хто це сказав?

— Мій старший.

— Як і очікувалося...

Дан зітхнув.

Це не було неправильно. Не неправильно, але...

«Стигма, чому той хлопець це сказав...»

— Наводячи крайній приклад, він сказав, що якби в мене була б непереборна сила, я міг би розгойдуватися на люстрі в банкетній залі імператорського палацу, і ніхто б нічого мені не сказав...

— ... Було б краще слухати те, що він каже, з помірною кількістю фільтрації.

Дан не міг сказати йому, щоб Деон взагалі не дружив із ним, тому мусив вразитися так.

Оскільки нікому не дано права засуджувати стосунки інших людей, Дан обрав ретельно очищене формулювання. Деон, який прочитав, що було заховано за цими словами, засміявся.

— Він хороша людина.

— Він добрий лише до вас.

— Ну, це правда.

Він легенько знизав плечима і міцно стиснув чорну хустку, з якою грався.

— ... вогонь.

— Хочете спалити її?

— Вона мені більше не потрібна.

— У хустки може бути багато застосувань. Гадаю, було б гарною ідеєю тримати її при собі, про всяк випадок.

— Якщо вирішиш, що мені потрібна хустка, можеш дати мені іншу. А поки що я спалю цю.

— ... Впертість.

Незважаючи на бурчання та сарказм, Дан все ж запалив вогонь. Деон, який підніс хустку до полум'я, тримав її нерухомо за кінчик, поки вона горіла, і тільки коли наляканий Дан ляснув його по долоні, кинув її в сніг.

Залишки хустки потріскували на снігу та неприглядно зникали. Червоноокий, який дивився на неї, повернувся до Дана, який тримав його за руку та озирався навколо.

— Ви збожеволіли?! Що це за ставлення до себе, ніби не ви Герой?

— ... Що?

Деон всього лиш подумав, що краще буде потримати її, щоб спалити дочиста.

Але якщо він це скаже, то отримає тільки більше нарікань. Деон послухався свого минулого досвіду та інстинкту і вирішив змінити тему, замість того, щоб виправдовуватися.

— Хіба для тебе це не на краще?

— ... Що?

— Моя цінність підтверджена. Герой, який стоїть на боці Диявола. Що може бути досконалішим лихом, ніж це?

Дан, який тримав язика за зубами, щоб не сказати нічого зайвого, на мить широко розплющив очі.

— ... Так. Якщо гарно подумати, стає зрозуміло, що це справді лихо.

— ... Невже ти навіть не думав про це?

— Я на мить забув про це.

— А що, якби я виявився не тим, ким ти хотів мене бачити?

— Ну. Це безглузде припущення, чи не так? У нинішній ситуації безглуздо думати про вас та лихо окремо. Незалежно від того, служитиму «господарю» чи «лиху», зрештою я служитиму одній і тій же особі.

Дан зробив досить просте зауваження і замовк.

Оскільки це була не та тема, щоб запитувати чи сперечатися з припущенням «що, якби», Деон відвів погляд, нічого не кажучи, і оглянув ситуацію, яку доводили до ладу.

Сніг падав на тіла на тлі тиші, ніби нещодавньої метушні і не було зовсім.

— ... Не знав, що релігію можна використовувати так.

— Це точно... жахливий метод. Я чув, що Церква Спасіння просякнута ідеєю, що герцог — це спасіння. Ця промивка мізків була для сьогоднішнього дня?

— «Ти — моє спасіння».

Це так очевидно.

Деон розреготався над прямолінійністю цієї псевдорелігії.

— З самого початку, це, мабуть, був фундамент, який гарантував, що всі його накази будуть сумлінно виконуватися. Він корисно цим скористався.

Це виснажливий, але корисний метод.

Він встав зі свого місця. Взявши хустку, яку Дан залишив на землі, Деон повернувся до нього та злегка підняв куточки рота.

— Найкраще тобі було б відпочити. Після цієї перерви ми справді рушимо без зупинки, тому було б гарною ідеєю якомога більше відпочити.

— ... Дорога сюди вже не була жартом, але далі тільки гірше...?

— Звичайно. Нам знадобилося багато часу, щоб дістатися сюди, чи не так? Здається, герцог намагається виграти час, але я не знаю навіщо, але я не можу дозволити йому робити те, що він хоче. Ми бігтимемо без сну, тож будь готовий.

— О боже.

Дан простогнав.

Деон не знав, чому йому ставало добре, коли цей хлопець страждав. У відповідь на мовчазний крик Деон опустив куточки рота, що постійно піднімалися, і сказав те, що мав намір сказати від початку.

Він міцно тримав у руках скриньку.

— Якщо тобі це не подобається, можеш повернутися до Царства Демонів.

— Йти за господарем до кінця... ха, це порожні слова.

Дан, ляснувши себе по губам, знову відкрив рота.

— Звичайно, здається, що повернення допомогло б моєму виживанню в певному сенсі, але я не повернуся ось так. У мене також є гордість.

— У мене є завдання для тебе.

— О, якщо так.

Ніяких зайвих питань він не ставив.

Дан посміхнувся та випрямився, ніби був готовий слухати наказ. Замість того, щоб одразу віддати наказ, Деон порожньо подивився на нього.

Колись Дан ненавидів навіть думку про те, щоб тримати скриньку з головою молодшого брата короля Реуче. Хоча це було лише на мить, він висловив відверту відмову. Невже такий хлопець зможе зробити те, що він йому накаже?

Але навіть попри це, єдина людина, якій Деон міг довіряти, це цей хлопець.

— ... Сховай це в моїй кімнаті у Царстві Демонів.

Він простягнув скриньку, яку тримав у руках.

— Під час транспортування не повинно бути ніяких пошкоджень чи проблем, і не можна дозволити жодних ударів.

— ...

— О, і поки будеш там, передай Девелланії, щоб вона знайшла тіло Круеля Харта за будь—яку ціну.

Як людина, яка бачила його останні дні, людина, яка вижила завдяки йому, і єдиний кровний родич, що залишився у цьому світі, Деон пообіцяв переконатися, що тіло Круеля Харта буде знайдено.

Ось чому він не міг взяти це до столиці Імперії. Якщо він загубить або пошкодить скриньку, це буде ще одна річ, яку Деон ніколи не зможе собі пробачити. Тоді він, можливо, справді самознищиться.

Посмішка зникла з обличчя Дана.

— В цілості. У такому стані.

Він простягнув руки та взяв скриньку. Не було жодних ознак відрази.

— Я доставлю її до кімнати господаря.

— ... добре.

Дан обережно тримав скриньку та злегка схилив голову.

Він знав, що це означало для господаря. Він також чув і знав, як померла людина всередині. У такій ситуації було неможливо висловити відмову лише тому, що це «скринька з головою».

Це людина, до якої не слід було ставитися недбало. Дан знав, як підтримувати мінімальний рівень доброти та ввічливості.

— Дякую.

Деон мовив пошепки.