Розділ 188 — Заради тебе (11)

Стовп світла сяяв так яскраво, що його можна було побачити з будь-якої точки континенту.

Це означало, що кожен у людському світі дізнався про народження Героя.

Герой, який драматично народився в загрозливій ситуації, коли армія Короля Демонів відштовхувала Імперію до краю скелі. Навіть не знаючи, хто ним став, для людей було природно отримати надію.

Те саме стосувалося і короля королівства Шан. Він відчував те ж саме, але було ще дещо, що його більше хвилювало.

«Я справді не можу з ним зв'язатися».

Він що, взагалі виключив пристрій зв'язку?

Що це за неповага до короля іншої країни — довільно встановлювати та односторонньо обривати його? І так себе поводить Імператор?

Однак, він не міг повністю розлютитися, просто дивлячись на комунікатор. Це тому, що чоловік знав, що означали його дії.

— ... Він здається людиною, яку я не можу повністю зненавидіти.

Якщо монарх іноземної країни міг викликати в нього такі почуття, це було доказом того, що його вибір був надзвичайним.

— У будь-якому разі, це жахливо.

Що тепер їм робити з армією Короля Демонів у майбутньому? Невже немає іншого вибору, окрім як очікувати дій Героя?

Він зітхнув і нахмурив брови.

***

Звичайно, король Реуче також почув новину про появу Героя.

Коли всі були сповнені надії, він тихо пробурмотів, згадавши обличчя свого молодшого брата, який вийшов з кімнати із зачиненими шторами, не залишивши по собі жодного портрета.

— Вибач. Здається, існування Імперії буде довшим, ніж я думав.

Поки особистість Героя не була розкрита.

У нього була дуже особиста та егоїстична думка, що було б найкраще, якби цим Героєм виявився Деон Харт, який хотів помститися Імператору. Але ніяк не могли обрати Героєм людину, яка влаштовує погроми з демонами у людському світі.

Якщо він розкриє ці почуття комусь, та людина, найімовірніше, буде шокована. Може навіть виникнути питання: якщо образа короля Реуче така глибока, чому він не вживає жодних заходів?

— Я був дурним.

Звісно, він хотів помститися сам... Але, як король країни, він дав обіцянку лицарці Імперії.

Подумавши про це, він вибухнув сміхом.

— Зрештою, я правитель і нічого не можу з цим вдіяти.

Йому було нічого сказати, навіть якщо його за це осудять, адже він нікчемний старший брат, який навіть не може помститися за свого молодшого брата.

На мить він відчув, що переповнювався самозвинуваченнями, тому зібрав надлишкові емоції, поховав їх у серці та встав.

Тому що не можна піклуватися про національні справи, будучи зануреним в особисті почуття. Тепер настав час знову виконувати свої обов'язки короля.

***

Поява Героя не вразила Імператора.

У будь-якому разі, навіть якщо Герой прийде на допомогу, нинішній імператорський палац вже буде зруйнований. А він сам піде звідси.

На думку спало місцезнаходження демонічної армії, яке постійно змінювалося.

«Їх швидкість просування на рівні бігу без сну?»

Він навіть подумав, чи не змінили вони так раптово маршрут на півдорозі, щоб виграти час, але навіть так, здавалося, що вони прибудуть швидше, ніж очікувалося. Імператор ледь помітно посміхнувся, коли зрозумів, що їх новим місцем призначення, коли вони змінили маршрут, була територія Іллюстер, але це було лише на мить.

Усіх на шляху до імператорського палацу, давно евакуювали, тому залишилися лише ті, хто перебував у столиці. Дворяни, які залишилися в столиці заради безпеки народу Імперії та власної особистої безпеки.

Він намагався спочатку евакуювати народ Імперії, а потім знать, але їх опір був сильним. Річ була не в тому, що їх обурювало, що спочатку евакуювалися простолюдини Імперії, а не вони. Дворяни протестували, запитуючи, чому їм взагалі доводиться евакуюватися.

Вони не бачили сенсу переносити столицю зараз. Хіба робити це без жодного обговорення було правильно? Імператор справді планував покинути палац з його довгою історією? Отже, він справді знав, що Деон Харт був командиром Нульового загону?

Серед зауважень були як прийнятні, так і деякі, які були зовсім не по темі, але зрештою, негативна реакція тривала недовго.

[Вже все зроблено, і все, що залишилося, це ви. Іншими словами, це означає, що всі війська також були переміщені, тож залишитися тут — це шлях до смерті. Якщо ви бажаєте залишитися ще на якийсь час...]

[Я піду.]

Ну от. Імператор хихикнув.

«Що ще за довга історія?»

Навіть якщо подумати про це ще раз, це абсурдно. Вони наводили довгу історію як головну причину не покидати палац. Було багато зауважень, на які не варто було відповідати, але це було найбільш пам'ятне. Невже вони вважали цю Імперію країною, яка продовжує історію попередньої династії?

Це смішно. Замість того, щоб піднести попередню династію до Імперії, він знищив її всю та заснував Імперію поверх її кісток. Вони думали про щось подібне лише тому, що королівська кров не втратила спадковості?

Цей палац мав довгу історію, але ця історія не має жодного відношення до історії Імперії. Довга історія? Яке відношення історія династії має до його сходження на трон? Причина, чому він використовував цей палац, залишивши як є, полягала не в тому, що він поважав його історію, а в тому, що не хотів витрачати податки на будівництво нового.

— ... Але...

Золоті очі, схожі на очі дикого звіра, переміщувалися, щоб захопити постать перед ним.

Несподівана, або, можливо, навіть очікувана, людина стояла там з твердим поглядом, ніби вона щось вирішила. Імператор гірко посміхнувся подумки.

— Чому ти не рушила, забравши свої речі? Я впевнений, що сказав тобі їхати.

— Будь ласка, дозвольте мені залишитися тут.

Лієн Райнер, лицарка, яка колись служила Деону Харту, схилила голову.

— Я знаю, що Ваша Величність навмисно помістили мене в місце, де я не могла б з ним зустрітися. Я глибоко ціную вашу увагу, але в мене є причина зустрітися з ним.

— Це зауваження, яке можна неправильно зрозуміти. Хіба тобі не дороге твоє життя?

Це була загрозлива ситуація, в якій їй могли відсікти голову, якби вона не була обережною. Але жінка спокійно відповіла, побачивши Імператора та зрозумівши його по-своєму.

— Я знаю, що Ваша Величність не з тих людей, які так роблять.

— ...

Імператор на мить замовк, ніби онімів, потім повільно підняв куточки рота. Він сказав з дещо гіркою посмішкою.

Це була не відповідь на зауваження Лієн, а відповідь на попереднє прохання.

— Навіть якщо я змушу тебе евакуюватися, використавши імператорський наказ, ти все одно зрештою вирушиш його шукати.

Якщо вона ніколи не зустрінеться з ним, Лієн буде жити з почуттям провини та в стражданнях до кінця свого життя.

І так багато людей живуть зі стражданнями, тож немає потреби додавати до цього списку ще когось. Ось чому в нього не було іншого вибору, окрім як кивнути.

— Роби, як побажаєш.

І.

Після короткої розмови з Лієн Райнер Імператор стиснув свої пульсуючі скроні, коли з'явилися ще відвідувачі.

— Ви...

Хоча був виданий наказ про евакуацію, герцог навіть не увійшов до палацу, не кажучи вже про втечу, і він зовсім не проявляв хвилювання. Неважливо, помре він чи ні, головне, щоб це не мало жодного відношення до Імператора. Імператор розумів, чому Лієн Райнер сказала, що залишиться. Бо він знав, що вона відчувала.

Але цих двох це не стосувалося. Імператор виплюнув ці слова з тихим гнівом, ніби гарчав.

— Чому ви все ще тут?

— Ваша Величність все ще тут, тож як ми посміли б тікати першими? Це був би прояв невірності.

Принц і принцеса, які вже мали б піти і не повинні були бути тут, стояли перед ним.

***

Дії Імператора були дивними. Пол, який з підозрою спостерігав за ситуацією в Імперії відтоді, як ввів свої війська на територію Міллер, швидко прийняв рішення, почувши, що всіх людей, які прямували до столиці, евакуювали.

«Замість того, щоб допомагати Імперії, нам слід подумати про те, як вижити після її падіння».

Імператор покинув Імперію. Можливо, не Імперію, а лише столицю. Однак, тепер важко очікувати сили Імперії в майбутньому.

Жителів столиці ще не евакуювали, але якщо все так триватиме, вони скоро рушать.

Варто зберігати сили. Пол негайно вивів Революційну армію з Імперії. Він затамував подих, намагаючись вирішити, що робити і як діяти, виходячи з ситуації в майбутньому...

— Будь ласка, допоможи мені.

З ним зв'язався герцог.

— Я знаю, що це ти стримував армію Короля Демонів в інших регіонах. Ви дуже намагалися стримати їх різними заклинаннями, зокрема змушуючи демонів блукати та ходити колами, чи не так? Завдяки цьому Імперія змогла зосередитися виключно на битвах у ключових районах. Дякую.

Слова, які він ніколи не думав почути, були ледь чутні, ніби розсіяні. Пол мовчки подивився на комунікатор, який йому передали через Церкву Спасіння.

Щира подяка герцога могла здатися несподіваною, але... Даніель помер через нього. Залишатися насторожі було природно. Раптом пролунав грубий голос.

— Ви просите про допомогу, заради чого?

— Армія Короля Демонів незабаром прибуде до столиці. Будь ласка, відтягни їхнє прибуття лише на три години, не більше, не менше.

Герцог ніяк не міг не знати, що це було саркастичне зауваження, а не питання. Однак, чи означає така відповідь, що він настільки відчайдушний зараз?

Пол подумав про швидкість, з якою армія Короля Демонів просувалася до столиці. Повідомляли про демонів, які рухалися без сну і відпочинку. Він чув, що Деон Харт, який, здавалося, був рішуче налаштований скоротити час якомога більше, міняв коней щоразу, коли ті втомлювався, і наполягав на відмові від коней з людського світу, і їхав на коні із Царства Демонів. Ніби цього було недостатньо, яку ж тоді вони мали впевненість? У ситуації, коли кожен загін був на вагу золото, вони залишали відсталих позаду та вирушали одразу, коли прибували на нову територію...

Найновіша отримана інформація полягала в тому, що вони прибули на територію, найближчу до столиці, тому, якщо все так продовжуватиметься, вони, ймовірно, прибудуть протягом півдня. Ні, вони точно це зроблять.

— ... це прохання угоди?

— Будь ласка. Я вже віддав усе своє майно.

Родина герцога була відома багатством, яке вони накопичували протягом поколінь, але він все це роздав...?

Чи пов'язано це з тим, що він просив лише три години? Пол на мить нахилив голову.

«Не моя справа, куди герцог витрачає свій статок».

Важлива його поведінка, коли він намагався отримати допомогу безкоштовно.

Пол засміявся.

— Ви вбили нашого лідера, а тепер хочете безкоштовно нас використати.

З точки зору герцога, мабуть, було досить принизливо просити про «послугу», а не про «угоду». А оскільки супротивником була Революційна армія, яку він колись контролював, його гордість, ймовірно, була б жорстоко зруйнована. Хоча він добре це знав, Пол лише посміхнувся і був дуже саркастичний.

— Ви безсоромні.

— ...

— Але... Я вислухаю вас цього разу.

Враховуючи, скільки гордості герцог мав пожертвувати, щоб попросити про цю послугу, можна сказати, що він отримав непогану винагороду. Коли ще настане день, коли гордість герцога буде так розтоптана?

Це не прохання вбити Деона Харта чи перемогти армію Короля Демонів, а прохання просто виграти три години. Оскільки цю проблему можна було вирішити з мінімальними витратами військ за допомогою чаклунства та амулетів, Пол погодився з великою гордістю.

Йому здалося, що він почув скрегіт зубів, перш ніж відключитися, але хлопець проігнорував його.

***

Після того, як він став Героєм, його фізична сила, очевидно, покращилася. Деон Харт їхав верхи без сну. Після того, як покинув Замок Короля Демонів, йому кожної ночі снилися кошмари, тому здатність витримувати без сну стала однією з небагатьох причин, чому він був задоволений тим, що став Героєм.

Демони, які вже не витримували, видавали передсмертні звуки, але Деон вірив у їхні сильні тіла.

«Вони ж не просто так звуться демонами».

Не буде жодних проблем, якщо вони трохи не посплять.

Вони прибули до столиці з максимально можливою швидкістю... І що ж сталося?

Вони заблукали.

Деон переконався в цьому, коли один демон обережно заговорив, поки вони були біля якоїсь приватної резиденції.

— Пане Деоне, здається, ми весь час кружляємо навколо одного й того ж місця.

— ... Тобі теж так здається?

— Так.

Чомусь йому здавалося, що він не міг знайти дорогу, скільки б не продовжував йти. Деон не був впевнений, бо навколо був ліс, але те дерево виглядало як те, яке вони вже проходили.

« ... Це чаклунство».

Деон був упевнений щодо заклинання спотворення простору, бо чув про нього від чаклунки під час знищення Церкви Спасіння в минулому.

— Зазвичай, єдиний спосіб подолати це — знайти головне ядро бар'єру та знищити його, або знайти правильний шлях. Але вийти на правильний маршрут нам навряд чи вдасться...

... Це ліс, тож може їм просто спалити його?