Розділ 191 — Прощавайте, жалі (3)

Я витягнув меч, що стояв біля трону. Відкинувши піхви, що були в моїй руці, на підлогу, я покрокував сходами вниз, тримаючи меч. Коли я спускався сходинка за сходинкою, рівень води піднявся до рівня моїх щиколоток.

У якийсь момент галюцинація змінилася. Привид, який мучив мене до смерті, зник безслідно, і замість нього я бачив кров, що піднімалася з-під ніг. Відчуття плескання та запах крові були яскравими. Кров, що збиралася під ногами, вже досягла моїх щиколоток, і її рівень продовжував підніматися, тому я, найімовірніше, потону в ній і помру.

Я не маю наміру піддаватися потворним галюцинаціям чи чомусь подібному.

Як завжди, йдучи прямо та непохитно, я зняв плащ, який завжди носив на спині.

Майоріючи, червоний плащ, вишитий золотими нитками, злетів у небо.

***

У день, коли Перший принц вирушив помирати, він попросив Едуардо подбати про Елпідія та Алетею. Він відчував дещо зловісне від цього прохання, але не міг його зупинити. Почуття провини було таким величезним через це, що воно застрягло десь у серці.

Мабуть, так почалося його жахливе життя.

Починаючи з простого почуття відповідальності та помсти, людина, яка сиділа на троні монарха, невдовзі мала нести ще один тягар провини через правду та стала на шлях війни, щоб полегшити його. І зрештою, він досяг титулу Імператора, не маючи змоги померти.

У нього було занадто багато обов'язків, щоб дозволити собі померти.

Хоча Едуардо відчував, що його будь-якої миті розчавлять на смерть, він не міг цього показати. Бо це результат його власного вибору.

«Коли у мене почалися галюцинації, я думав, що мене зрештою спіймають».

Тим не менш, його радувало, що його викрило не так багато людей, як він припускав у найгіршому випадку.

Едуардо замислився, йдучи коридором, який, здавалося, був наповнений кров'ю і навіть виглядав похмурим через відсутність людей.

... За іронією долі, з моменту його народження і дотепер, момент, коли він твердо відчував себе живим, був під час Восьмирічної війни. Війни, яку він вів, щоб знищити себе та зняти провину під приводом відповідальності.

Саме в тій війні, де йому довелося взяти на себе стільки відповідальності, що він навіть не міг померти, Едуардо парадоксальним чином відчував, що все ще дихає.

Тож, як не дивно, він був радий цій ситуації.

— Давно не бачилися.

Пролунало мляве привітання. Деон повернувся до нього обличчям і примружив очі.

Куди він подів плащ, який завжди носив? Імператор, який зняв увесь офіційний одяг, не кажучи вже про плащ, і був одягнений лише в просту білу сорочку, стояв перед ним, тримаючи меч.

Подивившись на його закасані рукава, Деон з запізненням відповів.

— Давно не бачилися, Ваша Величносте.

— Багато що змінилося за час, що ми не бачилися.

— Багато чого сталося.

— Здається, ти став Героєм.

— ...

Як він міг не помітити, якщо навіть зовнішність змінилася? Едуардо повільно підняв куточки губ.

Протягом поколінь краса всіх Героїв славилася тим, що перевершувала людські межі. Більше того, хіба не ходили чутки про те, що один із Героїв минулого використав свою красу, щоб спокусити демонів, аби проникнути до Замку Короля Демонів?

Звичайно, це лише плітки, і нічого не можна сказати напевно.

Деон Харт, який якусь мить мовчав, опустивши очі, підвів погляд. Погляд червоних та золотих очей зустрівся в просторі, і далі пролунав спокійний голос.

— Чому ви так вчинили?

— Не розумію, про що ти говориш.

— Чому ви дали мені таку відповідь, коли я дізнався правду і прийшов до Вашої Величності у стані втрати глузду?

Це питання не давало йому спокою відтоді, як Деон отямився.

Імператор мав помітити, що тоді він втратив самовладання. Мало того, він також знав, що ця розмова була важливим поворотним моментом.

Усі подальші дії Деона Харта залежали від кожного його слова. Оскільки існувала висока ймовірність того, що Деон Харт повністю встане на бік Царства Демонів, Імператор міг би сміливо зламати його дух. Хіба був Імператор просто звичайною людиною? Мабуть, він міг би легко здолати хоча б одну людину зі слабким розумом лише кількома словами.

Тим не менш, Імператор зосередив ненависть Деона Харта на собі. Він став його ціллю, від якої неможливо було відмовитися, і навіть зайшов так далеко, що слухняно відпустив його, незважаючи на його відверту ворожість. З часом Деон отямився, повернув собі здоровий глузд і запізно усвідомив цей факт.

Тож він спитав.

— Не думаю, що це має значення в нинішній ситуації.

— ... Це правда.

Він залишався людиною, яку неможливо зрозуміти до кінця. Деон насупився.

Едуардо, який дивився на нього, раптом поставив запитання.

— Ти навмисно так одягнувся?

— Ах.

Рука рефлекторно піднялася. Деон тихо відповів, потираючи червону форму, схожу на одяг, подарований Імператором, який він носив під час мисливських змагань.

— ... в певному сенсі.

— Ось як. Тобі пасує. Навіть якщо бризне кров, брудно не виглядатиме.

— ...

Атмосфера змінилася, ніби світська розмова на цьому закінчилася. Едуардо поправив меч і зручніше взяв його.

— Я цього очікував, але зрештою сталося саме так.

— ... Ви не шкодуєте?

— Це те, що я обрав сам, то чому маю шкодувати?

Задушлива напруга опустилася між ними. Однак на обличчі Едуардо з'явилася ледь помітна посмішка, ніби йому це справді подобалося.

— Хоча ти й Герой, ти лише нещодавно пробудився, тому ще не можеш повністю контролювати цю силу. І твої навички володіння мечем також не сильно покращилися.

— ...

— Що з того, що твої фізичні здібності покращилися? Навичок це ж не стосується.

Існує різниця між тим, щоб мати талант, і тим, щоб дати цьому таланту розквітнути. Тому.

Чоловік, відомий як найкращий мечник серед усіх відомих «Героїв», і, можливо, навіть найкращий мечник у всьому людстві, сказав це.

— Ну ж бо. Я сам навчу тебе володінню мечем.

— ...!

Каанг! Пролунав моторошний і важкий брязкіт.

Деон Харт кинувся вперед. Меч Едуардо, який був спрямований проти нього, відштовхнуло назад надпотужною силою. Він на мить закляк, відчувши силу, потужнішу, ніж очікував, і глянув на руку, що тримала меч.

Його заніміла рука так тремтіла, що він радів хоча б тому, що не впустив меча.

« ... Гадаю, мені варто відпустити це, а не пручатися».

Сила лилась потоком. Хоча головою він це розумів і навіть кілька разів практикувався, це все ще було дещо незнайоме. Раніше, якби його хтось і зміг би перевершити, то тільки тому, що не було нікого, хто був би достатньо сильним, щоб йому доводилося зупиняти удар.

Хіба справа тільки в силі? Едуардо вдалося заблокувати її саме вчасно, але швидкість теж була неймовірною.

«Схоже, він і справді Герой».

Раптом йому спала на думку Лієн Райнер, яка зупинила Деона перед головною брамою.

Навіть будучи «Героєм» він настільки помітно вирізнявся. Що думала Лієн Райнер, яка навіть не мала фрагменту, маючи справу з ним?

Концентрація Едуардо на мить зросла, коли він поставив собі питання, на яке ніколи не отримає відповіді. Він зробив крок уперед, розводячи кров, що хлюпалася по його щиколоткам. Розмах меча був наповнений сильною волею.

...

Це був бій, в якому у нього від початку не було шансів.

Герой — це суцільний набір талантів, що перевершують всі людські межі. Той, хто мав фрагменти Героя, лише трохи відрізнявся від звичайної людини своєю силою. Сила, швидкість, витривалість, навіть тривалість життя та зовнішній вигляд Героя не йшли в жодне порівняння.

Більше того, фізичний стан Едуардо був не найкращий зараз.

Галюцинації не тільки пожирали його розум, але й вплинули через фрагменти на його сильне тіло, і зрештою у нього піднялася висока температура через стрес.

Так, його лихоманило.

Хто б наважився торкнутися тіла Імператора? Завдяки цьому Едуардо зміг приховати той факт, що страждав від високої температури, хоча його галюцинації зрештою виявили.

Хоча його зір, можливо, був розмитим через жар, було дивно, що він не лише тримався на рівні з Деоном Хартом, який став Героєм, а й навіть навчав його.

[У кожному русі забагато сили. Схоже, ти не зміг відмовитися від своїх старих звичок.]

[Ти — Герой. Немає потреби докладати стільки сили, щоб рухати тілом, як раніше, коли воно було слабким. Тобі потрібно усвідомлювати свою силу.]

[Розслабся трохи більше і дозволь своїм суглобам рухатися плавно. Це може здатися неймовірним, але твоєї поточної сили достатньо, щоб відрубати голову супернику.]

[Добре бути непередбачуваним, але якщо це заважає твоїм подальшим рухам, це означає, що це неправильна атака. Спробуй знайти інші способи для атаки та стійки.]

Це було таке очевидне навчання, що важко було повірити, що вони билися на смерть зараз.

Як талановита людина, Деон Харт швидко засвоїв уроки та одразу застосував їх на практиці, дозволяючи своєму таланту розквітнути.

Едуардо, чия витривалість була на межі, важко дихав, насупившись, ніби його щось турбувало, а потім тихо вимовив.

— Мене досі цікавило, чому твої рухи досі неефективні, але...

— ...

— Тобі бракує найпростішого. Коли розмахуєш клинком, треба використовувати ноги та поперек, а не лише силу рук.

На перший погляд здавалося, що він використовував їх лише трохи, тому Імператор просто пропустив це. Наразі Деон Харт не задіяв ноги та поперек на сто відсотків.

— Тобі було б краще використовувати віддачу трохи більше, ніж зараз.

— ...

Виправлення було внесено негайно.

Деон, продемонструвавши свою силу більш гнучко та точно, ніж раніше, подивився на Едуардо. Червоні очі були спотворені незрозумілими емоціями.

— Чому ви мене цьому навчаєте?

— Ну... скажімо так, це моя примха перед смертю.

— ... В очах Вашої Величності мої навички, мабуть, здаються жалюгідно незрілими. У відповідь на ваше навчання я хотів би показати вам одну з найкорисніших моїх слабких навичок.

Але не до такої міри. Едуардо підняв брову.

Немає потреби відмовлятися від чогось, якщо тобі це показують. Замість відповіді він зробив крок уперед, міцно втримав рівновагу та підняв меч прямо вгору. Деон посміхнувся на його ідеально підготовлену позу.

Кинджал у його руці обернувся, а великий палець стискався та розпрямлявся на рукоятці. Його постава ніби опустилася, і на мить Деон Харт зник з поля зору.

Чеенг!

— ...!

Вибитий з рук меч відлетів назад і кудись впав. Едуардо глянув на кинджал, спрямований йому в горло, а потім подивився на його власника.

— ... Вражаюче.

Якщо відчувається легкий біль, це означало, що його долоня була розсічена. Він стискав і розтискав кулаки, згадуючи, що сталося мить тому.

Це була лише мить, але він явно перевищив швидкість, яку могло сприйняти око. Це було неможливо просто тому, що він був «Героєм». Він точно сказав: «Це найкорисніша з моїх слабких навичок». Що означало, що він використовував це ще до того, як став Героєм, тому розум Імператора, який обмірковував різні припущення, швидко знайшов відповідь.

... Він все думав, як Деон міг вбивати сильних супротивників своїм неймовірно слабким тілом.

— Ти застосовуєш силу, яка перевершує межі твого власного тіла? Це неймовірно, бо це те, що не кожен може зробити, але як тільки ти це використовуєш, твоє тіло зазнає пошкоджень, і ти не здатен більше нічого зробити. Якщо ти використаєш це тут, де нікому про тебе подбати...

— ...

— О, точно. Ти ж тепер Герой.

Він м'яко посміхнувся, побачивши, що Деон вже повністю відновився і твердо стоїть.

— Я програв.

Це повна поразка. Легка посмішка з'явилася на його обличчі.

Деон, який мовчки дивився на нього, схилив голову набік.

— Дозвольте мені ще раз запитати.

— ...?

— Ви не шкодуєте?

Імператор все гадав, що він ще збирався запитати.

— ... Такий як я.

Посмішка розпливлася на його губах.

— Як гадаєш, шкодуватиме про щось?

— ... не знаю.

Це була зарозуміла та благородна відповідь, що личила Імператору до самого кінця, але відчуття дискомфорту, яке він відчував з їх першої зустрічі, нікуди не зникло. Деон, не маючи змоги отримати жодної інформації з його спокійних золотих очей, тихо заговорив після короткої паузи.

— Схоже, ви так і не усвідомили, що життя сповнене жалів.