Розділ 193 — Прощавайте, жалі (5)

— Я не про це питаю. Ти міг би втекти. Якби найціннішим для тебе була б влада, тобі слід було втекти раніше за всіх, а не приходити ось так.

— ... Ти одержимий непотрібними темами. Схоже, ти хочеш якось похитнути мій розум, пов'язавши мене з Імператором. Якщо так, дозволь мені теж щось сказати. Знаєш що?

Пролунав тихий голос, немов шепіт змії. Герцог примружив очі, зустрівшись поглядом з яскраво-червоними очима.

— Якби ти загинув під час Восьмирічної війни, я, Імператор, твоя родина та Круель були б щасливі. Якби не ти, людський світ не був би розтоптаний Царством Демонів, і невинні люди не загинули б у результаті.

— І це ти називаєш контратакою...

Почулася очевидна насмішка.

Щойно герцог трохи розширив очі, розмірковуючи, чи не помилився він, Деон кинувся на нього, схопив за шию, повалив на підлогу та вдарив в його плече кинджалом, який витягнув у невідомий момент.

— Цк!

— Вибач, але завдяки декому іншому, мій дух більше не потрібно ламати.

Це зовсім не працює.

Він крутив кинджал, ніби грався. Знизу почувся пригнічений стогін.

«Чи варто мені просто вбити його?» — Деон, який мовчки дивився на нього та розмірковував, подумки спитав себе.

— Дозволь мені запитати тебе ось що. Чому ти це зробив? Чи була причина, чому ти мав укласти контракт з Дияволом?

— Хе-хе...

До болісного стогону додалася глузлива посмішка.

Він саркастично мовив, яскраво посміхаючись своїми обкусаними губами.

— Ти очікуєш особливої причини чи відчайдушної історії? Якщо вона справді є, що ти тоді робитимеш? Ти ж не змилуєшся наді мною, коли все зайшло так далеко, правда? Ця причина тільки змусить тебе почуватися ніяково.

— ... Вона справді існує?

— Ні. Не існує.

— ...

Вираз його обличчя — шедевр.

Герцог засміявся сильніше, ніж за все своє життя. Йому здалося навіть, що він взагалі ніколи так сильно не сміявся. Ні, він помре сьогодні, тож не може сказати, що йому лише здається.

— Контракт з Дияволом був лише сходинкою до вищого місця у разі отримання більшої влади.

Після підписання контракту, особливої користі від нього герцог не отримав. Якби він знав, що все так обернеться, він би не став його підписувати.

Тріск. Деон стиснув зуби від безсоромної поведінки герцога та прожував слова:

— ... Сподіваюся, ти пошкодуєш.

— Боже.

— Сподіваюся ти так жахливо і так глибоко шкодуватимеш про це. Сподіваюся, що помреш із цим жалем.

Голос того, хто говорив, здавалося, випромінював більше болю, ніж відчував його слухач.

Злочинець, який дивився на жертву крізь густі криваві сльози, посміхнувся.

— Ось чому я не шкодую.

Тому що його жалі стали б Деоновою посмішкою.

Людина повинна знати, коли йти. Щойно герцог почув, що Імператор залишився сам у палаці, він зрозумів, що це кінець.

Імператор помре. У такому разі залишається лише сам герцог. Цілями помсти Деона Харта були герцог та Імператор. Поки він живий, головним пріоритетом та ціллю армії Короля Демонів на чолі з Деоном Хартом буде Імперія. Він має померти заради нової Імперії кронпринца та принцеси, яка буде започаткована в новій столиці.

Але він не хотів помирати сумирно.

«Чому б тобі не прожити в дискомфорті залишок твого життя?»

Спостерігаючи за його смертю без жалю, Деон відчує себе переможеним і це почуття не покине його до кінця життя.

Деон Харт блискавично витягнув новий кинджал і пронизав ним тильну сторону його долоні. Герцог закричав від запаморочливого болю, але посмішка на його обличчі нікуди не зникла.

— Ха-ха-ха! А жаль — як доміно: як тільки починаєш шкодувати, цьому немає кінця і краю. Не можна ж шкодувати все своє життя, правда?

Деон, який повільно розкачував кинджал, що пронизував тильну сторону його долоні, подивився герцогу в очі. Він заговорив з гарчанням, показуючи свої блискучі червоні очі, сповнені вбивчого наміру.

— Це означає, що ти прожив жахливе життя.

— ...

Герцог закрив рота.

Ніби він хотів на деякий час закінчити розмову, герцог змінив тему і почав говорити.

— Мені було цікаво, як ти вижив у маєтку герцога і став Героєм.

Він демонстрував свою красу, ніби тільки він сяяв, і цього неможливо було не помітити.

Зазвичай, він міг би бути полонений цією зовнішністю, але, на жаль, для герцога тепер Деон Харт був не більше ніж тарганом.

«У будь-якому разі, це здається жахливою долею».

На цьому етапі не буде перебільшенням сказати, що мотузка долі Деона Харта була міцнішою за десяток товстих мотузок, сплетених разом. Цікаво, чи справді є хтось у цьому світі, хто зможе його зупинити.

— Оскільки ти став Героєм, ти мабуть маєш певний імунітет до магії.

— Ти намагатимешся вбити мене за допомогою магії?

— Ні. Магія не всемогутня. Крім того, я навіть не зможу здійснити пристойну атаку з таким запасом магічних сил.

— Тоді?

Не те щоб герцог зберігав свою магію без причини.

Навіть коли армія Короля Демонів просувалася вперед, герцог не використовував магію. Навіть якби він спробував її використати, вона стала б марною лише від одного жесту Короля Демонів. Можливо, її розвіяв би інший демон ще до того, як вона досягла Короля Демонів.

Єдині випадки, коли він використав магічну силу: під час створення таємного місця в Церкві Спасіння; для зберігання голови Круеля Харта та приховування присутності бідняка з бомбою, захованого в маєтку герцога.

Хоча у вищезгаданих процесах було витрачено значну кількість його запасу магічної енергії, її все ще можна було використати.

Отже.

— Я накладу на тебе прокляття.

— ... Прокляття?

Хіба подібне не належало до царини чаклунства?

Деон насупився, почувши слово, яке було дещо далеким від магії.

— Так. Я використаю всю магію, яку отримав від Короля Демонів, щоб накласти на тебе прокляття.

Дивно сяючі очі дивилися прямо в червоні напроти. Невдовзі його губи повільно зарухалися, і пролунав моторошний голос.

— Ти ніколи не помреш легкою смертю.

— ...

— Взагалі-то, спочатку я хотів зробити умову більшою, але це межа моєї магічної сили.

Герцог яскраво посміхнувся, ніби міг вбити скільки завгодно людей. Деон насупився. Але не через прокляття. Нелегка смерть? Радше, його подібне влаштовувало.

Йому було просто цікаво, чому цей покидьок не може перестати його діставати.

— ... Знаєш що?

Він повільно відкрив рота.

— У день, коли мене забрали на поле бою, до мого дня народження залишався місяць.

— ...

— А мій старший брат Круель помер за місяць до свого дня народження.

— ...

— Ти такий жахливий покидьок.

Герцог засміявся.

— Ти тільки тепер це зрозумів?

Шух!

До червоної форми додався ще один червоний барвник.

***

Генерал Немезеус, Перший Герой Імперії та перший меч Імператора, рушив назад до зруйнованого палацу, щойно зміг доставити принца та принцесу в безпечне місце.

Він знав, що сподіватися на те, що Імператор ще був живим, було надто жадібно, тому він приготував своє серце, коли увійшов до палацу. Він просто сподівався, що хоча б його тіло залишилося цілим.

«Воно ціле...»

Тіло було не одне, їх було два.

Він відвів погляд від підлоги. У полі зору з'явилося тіло Імператора, тіло герцога та закривавлений Деон Харт, що стояв над ними.

Він дивився на тіло герцога з виразом обличчя, який не виказував, про що він думає, але ніби відчувши присутність Немезеуса, Деон повільно повернув голову і подивився в його бік. На мить Немезеус зустрівся з моторошними червоними очима, а потім подивився на Імператора. Зітхання вирвалося з його губ.

— ... Ваша Величносте.

Складні емоції перетворювалися на маленький вир в його серці. Серед них був явний смуток.

Першою людиною, яку принц Едуардо завербував перед тим, як зійти на престол, був Немезеус. Щоб отримати чоловіка простого походження, який брав активну участь у гладіаторських боях, він виклав всі свої невеликі заощадження.

Іншими словами, їхні стосунки аж ніяк не можна було назвати легкими, але час, який вони провели разом, був достатнім. Не було жодної можливості, щоб він нічого не відчув, побачивши тіло Імператора.

[Як тебе звати?]

[Немезеус? Величне ім'я, але воно не несе справжнього сенсу.]

[Я не насміхаюся. У самому імені немає жодного сенсу, але, здається, я розумію почуття твоїх батьків. Сподіваючись, що їх дитина виросте величною, вони, мабуть, поєднали частинки, які зібрали звідусіль, щоб воно виглядало переконливо. Це саме по собі має багато значення, тож ти...]

[Чи не хочеш ти стати таким же величним, як бажали твої батьки, даючи тобі це ім'я?]

— ... Ось чому я казав, що він небезпечний.

Дух людини, яка ігнорує провину, яку вона мала б бути здатною винести, не міг бути таким сильним. Ніколи не знаєш, що зробить такий хлопець, якщо збожеволіє.

Немезеус гірко пробурмотів і підняв меч, що лежав недалеко від тіла Імператора.

Мабуть, він теж тримав меч ось так. Навіть перед смертю не відмовився від своєї гордості. Він би схрещував клинки з цим зрадником до самого кінця. І Немезеус теж так думав.

«Його Величність, можливо, волів, щоб я служив тим двом... але він не наказував цього прямо».

Отже було нормально бути таким впертим.

Він зрозумів, щойно побачив Деона Харта, що той став Героєм. Окрім занепокоєння тим, що майбутнє всього людського світу, а не лише Імперії, було темним, Немезеус прийняв рішення. Він навіть не здригнувся з самого початку.

Він схопив залите кров'ю руків'я та спрямував лезо на Деона Харта.

— Я і раніше думав, що ти не схожий на людину, але тепер ти перетворився на справжнього монстра.

Деон нахилив голову та зробив крок уперед. Навіть у цій простій дії була безпрецедентна елегантність, і Немезеус підняв брову.

— Не збираєшся тікати?

— ... Хіба на Імператорі ти зупинишся?

Імператор — це лише початок. Ймовірно, в майбутньому на його мечі буде ще більше крові. Хоча Немезеус знав це, він не мав наміру залишати все як є.

Оскільки він генерал Імперії, він мав владу і обов'язок захищати невинних.

— Ну ж бо. Моя могила тут.

«Твоя могила також тут».

... Чому?

Чому люди продовжують це робити, навіть знаючи, що помруть? Деон, розуміючи, що не може цього уникнути, вийняв кинджал. Він пробурмотів разом з зітханням.

— ... Чому у світі так багато дурних людей?

— ...

— Звичайно, я не виняток.

Обережні кроки тихо торкалися землі. Деон, йдучи прямо до Немезеуса, мовив:

— Оскільки дійшло до цього, я зроблю все можливе, щоб убити тебе.

— Це найприємніша новина, яку я чув останнім часом.

***

Стільки людей було вбито за один день. Ні, виправлю себе. Стільки важливих людей було вбито за один день.

Відчуття, ніби я знову штрикаю когось кинджалом, залишилося в моїй руці, тому потираю долоню об одяг.

«Чому, чорт забирай, усі померли без жодного жалю?»

Не знаю чому, але від цього якось гидко.

До самого кінця я думав про очі, які сяяли якось по-своєму, і зрештою не зміг подолати мерзенне відчуття та вийняв пачку цигарок з кишені. Коли сів на якісь уламки неподалік і розпалив вогонь, мені здалося, що це місце — якийсь мурашник.

— ... Ах, ну справді.

Що ж, заради всього святого, роблять ці демони біля головної брами? Вони півнячі бої влаштували, чи що?

Я встав зі щойно запаленою цигаркою в роті.

Хто ж ще цього разу? Хотілося б, щоб він просто відступив. Фізично я не був втомлений, але морально виснажився. Щойно я обернувся з пустим і нудьгуючим виразом обличчя, то завмер на місці, побачивши обличчя іншої людини.

— Я чув, що армія Короля Демонів швидко просувається до столиці, тому я швидко прийшов, але, здається, вже надто пізно.

— ...

— Чому ти нічого не кажеш? Ми давно не бачилися, тому ти маєш хоча б привітатися.

— ... Стигма-старший.

— Так, молодший.

Минуло чимало часу відтоді, як я тебе востаннє бачив.

Другий Герой Імперії, Стигма Приміро, м'яко посміхався.