Розділ 194 — Прощавайте, жалі (6)

— Між тим...

Нечитабельні карі очі оглянули тіла, що лежали поруч.

— Ти вбив багато людей.

— ...

— Я ніколи не думав, що ти справді вб'єш Імператора.

Схоже, Деон став Героєм у потрібний час.

Імператор — це супротивник, з яким навіть Стигма нічого не міг вдіяти. Він подивився на Деона новим поглядом.

Був час у минулому, коли йому випала нагода поспарингувати з Імператором. Звичайно, Стигма з радістю нею скористався.

У нього був лише один спаринг з Імператором, але він досі пам'ятав його, бо це була надто вражаюча битва.

Навички Імператора були настільки видатними, що Стигма навіть замислився, чи можна вважати їх рівними супротивниками, котрі мали титул Героя. Різниця між ними була лише у два кроки, але Стигма добре знав, наскільки великим був цей розрив для «Героїв», чиї таланти вже розквітли та дозріли.

Однак, причина, чому він не смів заздрити, полягала в тому, що Стигма чітко бачив зусилля, що просочували його кожен рух, котрі відкидали почуття неповноцінності.

Тож.

Як було дивитися на «Деона Харта», який переміг Імператора просто тому, що він був «Героєм»?

— ...

Стигма зрушив з місця, де стояв до цього, і наблизився до Деона, який пильно слідкував за ним. Чим ближче він підходив, тим настороженішим той був і тим гострішим ставав його клинок, але Стига без вагань простягнув руку. Долоня, яка простягнулася майже до обличчя, зупинилася на певній відстані від щоки.

— Це справді дивовижно. Якщо придивитися уважніше, здається, що мало що змінилося, але гадаю, що така краса людині належати не може. То це те, що зветься аурою?

— ...

— У будь-якому разі.

На його обличчі з'явилася м'яка посмішка.

— Вітаю. Тепер у тебе є сила, яку ніхто не зможе зневажати.

— ...

Відкинувши удачу Деона Харта у становленні Героєм та отриманні неперевершеного таланту всупереч шансам, меншим за шанси бути враженим блискавкою, а також його почуття щодо того, що Герой і Король Демонів на одному боці, Стигма засміявся.

— Четвертий Герой загинув, а Третій Герой перейшов на бік Диявола. Навіть Перший Герой помер ось так, тож тепер моя черга?

— ... Старший.

Зрештою, їм доведеться знову битися і вбивати один одного? Плечі Деона напружилися.

Стигма, який підтвердив, що той сильніше стиснув руків'я кинджала, спокійно відповів, дивлячись в його тьмяні червоні очі.

— Так, молодший. Вибач, що змусив нервуватися, але я хочу, щоб ти знав, що нам не потрібно битися. Для мене боротьба з моїм молодшим зараз — це просто собача смерть без жодної користі.

— ...

— Молодший, ти, мабуть, знаєш, що я борюся не за Імперію чи Імператора.

Стигма боровся за «честь». І не за чисту та благородну «честь» задля самовдоволення, а за те, щоб цю «честь» бачили та визнавали інші.

— Тож немає потреби вести битву не на життя, а на смерть тут, де ніхто цього не побачить, проти супротивника, якого я не зможу перемогти.

Звичайно, у Стигми була й інша мета — отримати дозвіл на знищення родини Лоуфел, але це також не було причиною битися з Деоном Хартом тут і зараз.

Імператор мертвий, а Імперія руйнується. Навіщо йому оголювати меч, коли людина, у якої він хотів отримати дозвіл та за якою він мав наглядати, зникла?

— Я сказав це, але ти все ще тримаєш голову опущеною.

— ...

Його погляд був спрямований на підлогу, ніби він спостерігав або відчував невдоволення через власні дії.

Стигма поворухнув рукою, яка весь цей час була простягнута. Долоня, що зависла біля обличчя Деона, опустилася і легенько торкнулася його плеча.

— Просто підніми голову. Ти досяг своєї мети, тож я не розумію, чому ти тримаєш голову опущеною. Це ж був твій власний вибір. Так?

— ... Так.

— Тоді швидше підніми голову та розправ плечі. Дії мого молодшого зараз є неповагою до незліченної кількості людей, які пожертвували собою заради цієї мети, і до тебе самого. Дій впевнено. А також.

Рука знову піднялась і вийняла цигарку з його рота.

— Я ж казав, що залежати від наркотиків — це погано. Незважаючи на те, що ти став Героєм, тримай себе в руках.

Чііік. Він посміхнувся, погасивши вогонь кінчиками пальців.

— Це моя остання порада як старшого.

Остання порада.

Деон, який порожньо перекатував язик у роті, підвів голову. Їхні погляди зустрілися, і його губи нетерпляче розтулилися, ніби він хотів щось сказати, але вимовити слова було нелегко. Губи кілька разів здригнулися, перш ніж знову закритися.

Слова, що все ж вирвались після короткої тиші, стосувалися вже зовсім іншої теми.

— ... Чи вдалося вам знищити плем'я Варварі?

— О так. Завдяки тобі я зміг його знищити. Дякую.

— ... Якщо подумати, ви завжди ненавиділи плем'я Варварі.

Ніби відчувши, що розмова, здавалося, от-от закінчиться, він знову заговорив. Стигма тихо посміхнувся, бачачи, що Деон намагається якось продовжити розмову.

— Тобі цікаво?

— ...

— Можливо, для тебе це дрібниця, молодший. Вони просто...

Чоловік рефлекторно завагався, але це тривало лише мить.

Це все одно в останнє, коли вони мирно дивилися один одному в очі. Коли ще у нього буде можливість говорити так відкрито у своєму повсякденному житті, де йому доводилося цілими днями озиратися на думки інших людей, не боячись, що його репутація буде заплямована?

Стигма, який швидко прийняв рішення, заговорив, приховуючи своє вагання так природно, що ніхто не міг цього помітити.

— ... Єдиний злочин, який не може пробачити незаконнонароджена дитина, — це вторгнення в селище, яке було єдиним місцем, про яке вона піклувалася.

Це дуже нудна та очевидна історія.

Це дуже поширена історія, яку всі, мабуть, чули хоча б раз, про юну незаконнонароджену дитину, якій не було куди піти, і яка зуміла прив'язатися всім своїм серцем до мирного та дружнього села, але потім туди вторглися варвари, підпалюючи, вбиваючи людей і знищуючи все.

Завдяки ним Стигма, крізь гнів, піднявся до свого нинішнього становища, тому він, мабуть, повинен подякувати. Незважаючи на це, почуття, які він відчував до них, все ще нікуди не зникли.

— У будь-якому разі, це все в минулому.

Це була одна з причин, чому він міг так легко про це казати.

Оскільки це минуле, воно не матиме великого ефекту, навіть якщо Деон Харт піде кудись і розповість про це.

Його честь може трохи постраждати, але шкода буде мінімальною, а надалі він здобуде ще більшу репутацію, ніж ту, яку втратить. Радше, це може бути можливістю дати людям знати, що бажання Стигми помсти настільки наполегливе та жорстоке, що може знищити ціле плем'я.

— Тоді давай розійдемося на цьому. У тебе, мабуть, є справи, і я також маю залагодити свої.

— ... ви справді... просто підете?

— Так.

Оскільки людина, на яку він звертав увагу, загинула, Стигма думав почати з того, щоб подбати про те, що відкладав вже давно.

Стигма повернувся спиною. Він спокійно відвернувся від Героя, який, можливо, був його ворогом, і пішов без жалю.

Деон, який дивився йому в спину, повільно заговорив.

— Ми побачимося знову?

— Не знаю. Якщо ти продовжиш йти цим шляхом, і я не зламаю твоєї впертості, ми зустрінемося знову. Це може бути не дуже гарна зустріч.

Можливо, вони знову зустрінуться вже як вороги.

Він продовжував йти, не озираючись. Тільки після того, як погляд, що стежив за ним, зник, Стигма зупинився.

« ... »

Слова, які він проковтнув, бо не було потреби їх промовляти, вийшли з нього із запізненням.

— Елегантність... була в його тілі.

Це було найкраще помітно, коли вони тільки зустрілися.

Можливо, тому, що він став Героєм, його аура стала більш приглушеною, ніж раніше, але елегантність, яка увійшла в звичку, залишилася.

Бачачи, що його людяна поведінка, яку Деон колись мав, зникла, Стигма відчув, що зіпсував свого молодшого.

— Не слід було давати тобі такої поради.

Стигма гірко всміхнувся.

Тепер, коли він став Героєм, йому не потрібно було турбуватися про гідність чи манери, і ще до того, як це сталося, Деон Харт був прямим нащадком консервативної дворянської родини. Він той, кому не потрібно доводити, що він дворянин.

«Було достатньо того, що я сам був одержимий дворянськими манерами».

Думки були короткими.

Дурний незаконнонароджений син відчував спорідненість з Деоном Хартом, оскільки той особисто знищив власну родину, але це почуття спотворило його ставлення, і Стигма сприймав його як когось, хто теж мав боротися за визнання, так само як і він.

— Молодшого визнають у дворянському суспільстві, навіть якщо він нічого не робитиме.

Як лідер Кривавих Лицарів, він став тим, кого багато хто не любив, але його ідентичність як «дворянина» не заперечувалася. Бо це те, що було дано йому з народження.

Деон Харт відрізнявся від незаконнонароджених дітей, яким доводилося докладати всіх зусиль, щоб увійти в аристократичне суспільство.

« ... »

Він озирнувся на свою поведінку, до якої звик.

Навіть герцог Старб Іллюстер, якого можна було назвати взірцем сучасного покоління дворян, на мить був здивований архаїчним етикетом Стигми.

Навіть без чужих поглядів його тіло природно рухалося так, щоб зберегти свою гідність. Стигма ледь помітно посміхнувся.

— ... Якщо подумати, то це та сама причина, чому сила вважалася важливою.

Причина, чому він зміг увійти в аристократичне суспільство, полягала в його непереборній силі «Героя».

... Тож тепер він хотів знищити свою родину найпотужнішою зброєю, яку йому дало це визнання.

«Не було б дивно, якби хоча б одна родина була стерта з лиця землі в цьому безладі».

Про те, що буде далі, можна подумати й пізніше.

Він знову зробив крок, який зупинив до цього. Ніби передбачаючи майбутнє, криваво-червоний захід сонця простягнув довгу тінь за його спиною.

Ось так Стигма раптово зник.

Кілька днів потому поширилася звістка про лихо в родині Лоуфел.

***

Деон, переконавшись, що Стигма пішов і що в цьому місці нікого не було, поспішно покинув імператорський палац, боячись, що пізніше доведеться вплутуватися ще в одну битву.

Йому було цікаво, що ж робили хлопці біля головної брами, поки імператорський палац руйнувався, а люди прибували один за одним.

«Не знаю щодо іншого, але обвал імператорського палацу викликав такий великий галас, що його можна було побачити здалеку. Неможливо було не помітити».

Однак, якщо у них немає вагомої причини не прийти, Деон був би трохи... дуже роздратований.

Через це він дійшов до крайнощів, припустивши, що їх усіх покалічив ворог, або що вони покинули його та пішли кудись ще, але обличчя тих, кого він зустрів біля головної брами, виглядали абсолютно здоровими, хоча вони були розлючені.

Щойно хлопці, які неспокійно ходили біля головної брами, побачили Деона, вони емоційно кинулися до нього...

...

— Пане Деоне! Як і очікувалося, ви в безпеці!

— Я виконав наказ і чекав до кінця!

— ... Так... Я ж наказав вам чекати...

— Так, це правда!

... Це дратує.

Чому серед них я бачу божевільних собак?

— Насправді, я мало не зробив помилку, забігши в будівлю, коли вона почала обвалювалася, але завдяки лікарю я зміг зберегти спокій.

— Тому що не було сигналу. Зайти всередину, не отримавши сигналу, означало б, що вам не вистачає віри в пана Деона.

— Хай живе Арут!

Хто цей покидьок, який щойно сказав «Хай живе Арут»?

Як далеко зайшов Культ Арута? І, Бене, чим ти так пишаєшся?

Я на мить задумався, з чого почати виправлення, але потім передумав і оглянув себе. У цей момент я подумав, що не буде дивно сказати, що я маю здатність перетворювати звичайних людей на божевільних, тому я перевірив...

— Пане Деоне?

— ... нічого.

Мабуть, я втомився. Раз думаю про всілякі речі, навіть про найбезглуздіші.

Але якщо уважно про це подумати, то демони від початку були такими. Невже моя аура змінилася? Але я ж не міг зганяти свій гнів на цих надокучливих дурнях лише тому, що роздратований...

— Га? Я вас не почув.

— Гарна робота.

— О, це природно — виконувати накази!

Я повільно заплющив очі та відкрив їх.

Так, Бен мав намисто з магічним каменем, тому він знав, що зі мною все добре, тому і залишився на місці. Це не погана поведінка, і я добре це знаю... але, можливо, через те, що я нервував, його відповіді дратували. Цк.

— ... Тепер, коли про головне я подбав, повертаємося.

— Чому б вам не повідомити про це Короля Демонів? Якщо буде віддано ще один наказ...

— Тепер, коли найбільшу перешкоду подолано, решта не буде складною навіть без моєї участі. Крім того...

Він, мабуть, захоче побачити мене особисто.