Розділ 199 — Відпочинок це чи лінь, чи ж... (1)

Деон, який повернувся до кімнати, проспав три дні так, ніби збирався відіспатися за весь останній час.

Хоча він, ймовірно, мав прокидатися посеред ночі, він продовжував спати, навіть не розплющуючи очей, тому Благородні Лицарі здавалися стурбованими та нишпорили біля дверей...

— Ви впевнені, що з ним все гаразд?

— Я чув, що капітан так і не прокинувся жодного разу! Якщо у нього якісь проблеми...

— Гей, покидьку! Не навроч! ... До речі, хтось пробував покласти палець йому під ніс?

— ... Він просто спить трохи довше належного. Він міцно спить, тож не турбуйте його і швидко повертайтеся. Мало того, що ви такі голосні, так ще й скучкувалися в натовп в коридорі.

Їх відгородила залізна стіна, і їм не залишалося нічого іншого, окрім як повернутися до своїх кімнат.

Дан увійшов, прогнавши гавкаючих диких псів перед кімнатою, обережно підійшов до дверей, замкнув їх і обернувся, прислухаючись, чи залишилися ще ті, хто не здався.

Він побачив Деона, який тихо спав у ліжку, немов персонаж з казки, ніби навіть не зважаючи на галас ззовні. Дерев'яна скринька на його тумбочці була бонусом.

« ... Чому ти спиш з цим біля ліжка?»

Чи варто сказати, що це краще, ніж спати, обійнявши скриньку? Ні, здається, все ж краще просто пригорнути її до себе під час сну.

Те, як він спав невизначено та незручно, викликало відчуття, ніби він хотів спати, тримаючи її в руках, але щось сильно стримувало його, тож він не міг і просто поставив її поруч.

Дивно оглянувши Деона, Дан на мить повернув голову та почав прибирати в кімнаті.

Насправді, прибирати було нічого. Людина, яка могла навести безлад, лежала в ліжку і спала з моменту свого прибуття, тож як він міг до чогось торкатися?

Дан просто провів кінчиками пальців по поверхні, перевіряючи, чи не накопичився пил, і подивився на вазу на підвіконні. Він подумав, що квітка мала б бути такою ж свіжою, як і раніше, тому швидко кинув погляд і спробував піти далі, але невдовзі Дан не повірив своїм очам і йому не залишалося іншого вибору, окрім як обернутися і знову подивитися на квітку.

«Трохи... зів'яла?»

Навіть коли вона була сухою зсередини через те, що її не поливали, вона все ще залишалася свіжою.

Чи це тому, що вона сильно постраждала від тривалого перебування у Царстві Демонів? Неможливо передбачити, чи оживе вона, чи зів'яне.

«Ззовні схоже на звичайну квітку зі світу людей».

Дан підозріло подивився на квітку з трохи зів'ялими пелюстками, а потім повернув голову.

Це було підозріло, але поки вона не становить загрози, йому потрібен був дозвіл Деона Харта, щоб прибрати її. Він нічого не міг зробити з цією квіткою.

***

Минуло три дні, і на четвертий день Деон Харт нарешті прокинувся.

Всупереч очікуванням, що він знову почне серйозно підкорювати людський світ після перерви, він раптово став млявим і замкнувся у своїй кімнаті. Цілком природно, що багато хто був приголомшений.

«Причина очевидна».

Був той, хто зберігав спокій, поки демони були спантеличені, не знаючи, як реагувати на несподівану та незнайому ситуацію.

Дан зітхнув, змушуючи знесиленого Деона сісти, нагодувати та заштовхати до ванної кімнати, щоб помитися.

«Тому що він досяг однієї великої мети».

Оскільки він досяг своєї великої мети — знищити Імперію та помститися герцогу, він відчув раптову млявість. Людині неможливо постійно випалювати свої емоції, будь то помста чи щось інше. Радше, здавалося, що це було сміливо з його боку протриматися аж до цих пір.

«Якби це була звичайна людина, її дух точно б занепав».

Чи через його слабкий вигляд, чи через різку атмосферу, яка змушувала відчувати, ніби він будь-якої миті занепаде, чесно кажучи, Дан оцінював психічну стабільність Деона Харта нижче за середню.

Просто дивлячись на поточну ситуацію, вона була саме такою. Здавалося, ніби він тримався за скло, по якому вже пішли тріщини.

« ... Якщо подумати, то це дивовижно, що він витримав досі, навіть пройшовши через таке».

З чотирнадцяти років і дотепер безжальний молот безжально бив по духу Деона Харта. Не стукав обережно, а докладав усі сили до кожного удару, сильно та безперервно.

Тільки завдяки його силі волі його дух, який уже мав би перетворитися на пил, зміг встояти, навіть перебуваючи в тріснутому стані. Можливо, людина з найсильнішим духом — це не хто інший, як Деон Харт.

«Можливо, це і є його межа, але зараз здається, що він може зламатися від одного удару».

Дан озирнувся на Деона, який вийшов у халаті, помітив його кроки, що вели прямо до ліжка, і швидко відкрив рота:

— Потрібно вдягнутися.

— Морока.

— Ні, господарю... ха.

Деон ліг на ліжко, зарившись обличчям у подушку, і не рухався. Дан на мить задумався, чи не помер він від задухи, але вирішив, що Герой ніяк не може померти від чогось подібного, тому відклав свої турботи та знову заговорив.

— Командири загонів знову прийшли.

— Я зустрічався з ним один раз. Чого вони ще хочуть?

Пробурмотів приглушений голос.

Так, він зустрівся з ними. Перед командирами загонів, які прийшли обговорити підкорення людського світу, він завалився на стілець і говорив нещиро. Головне, що вони розібралися зрештою.

[Ви, хлопці, здатні на цей рівень. Якщо Імперія, що була найбільшою перешкодою, повалена, про решту ви здатні й самі подбати.]

[Але.]

[Заборона на магію зникла, тож чи справді ви не можете з цим впоратися?]

[ ... ]

[Чи не так?]

Він був Героєм, головнокомандувачем демонічної армії і командиром Нульового загону одночасно. Усі тримали язики за зубами і пішли геть, бо не могли повстати проти найдорожчої істоти для Короля Демонів, але уникнути скарг було неможливо.

Що, як ворог з'явиться всередині Замку Короля Демонів? Дан, який дивився на Деона складним поглядом, повернув голову, почувши стукіт.

— Це Ед, пане Деоне.

— ... Мг.

Тепер, ніби йому навіть говорити було занадто важко, вказівний палець Деона клацнув з ледь помітним носовим звуком, який не мав сенсу.

Це був навіть не жест рукою, а просто рух вказівного пальця. Дан, який щойно на мить засміявся від здивування, прочитав значення цього жесту і пішов відчиняти двері.

— Будь ласка, заходь.

— ...

Ед несхвально подивився на Дана, який вийшов зсередини кімнати, потім поплескав його по руці та пройшов повз нього, щоб стати поруч із ліжком Деона. У нього щось було в обох руках.

— Я приніс вам нову головоломку.

— Так.

— Подумав, що це допоможе вам з психічною стабільністю...

— Угх.

— ... Можливо, я зробив дещо марне.

— Так.

— ...

Не знаючи, що сказати, Ед поглянув на Дана, ніби йому потрібна була відповідь. Дан, зустрівши погляд блакитних очей, спокійно знизав плечима.

— Це безглузді слова, сказані без належних роздумів. Не ображайся.

— ... Я не образився. І що це за манера говорити перед паном Деоном?

— Це було просто пояснення.

Настрою сперечатися не було. Ед, який збирався щось ще сказати, похитав головою та зітхнув, ніби змирився з цим. Коробку з головоломкою він поставив на стіл посеред кімнати.

— ... Пане Деоне.

— Так.

— Можете хоча б сказати мені, чому ви так поводитесь?

— Так.

Поки Ед робив безглузді спроби зав'язати розмову, Дан швидко глянув на головоломку на столі. О, він був абсолютно вражений.

«Схоже, була використана досить якісна картина для пазлу».

Це пазл, зібравши який, можна було отримати гарний пейзаж. Щоразу, коли він дивився на пазли, що висіли в кімнаті, Дан думав, хто міг би принести щось подібне, але він ніколи б не подумав, що це був лейтенант.

Навіть якщо не враховувати це, було б важко врятувати таку річ з розірваного війною людського світу, тому, мабуть, варто сказати, що він був досить здібним.

— Будь ласка, пане Деоне.

— ... А, справді.

Нарешті, ніби він більше не міг ігнорувати Еда, роздратований голос наповнив кімнату.

Деон лежав долілиць, з головою, повернутою набік, половина обличчя була зарита в подушку, а його брови були злегка насуплені.

— Я просто втомився і хочу трохи відпочити.

— Але зараз у нас війна...

— Навіть Король Демонів нічого не каже, тож, як ти думаєш, це та сфера, в якій ти маєш право висловлюватися?

— ...

Деон, який дивився на Еда, який не мав слів, кривим поглядом, повернув голову в інший бік.

— Іди. Я втомився, тож не турбуй мене.

— ...

— Господарю, ви знову спатимете?

Це був Дан, який випередив заціпенілого Еда.

— Ви вже достатньо поспали, хіба ні?

Дан, який пройшов повз Еда, ніби навіть не звертав на нього уваги, природно почав говорити. Ед на мить подивився на свої руки, щоб перевірити, чи не перетворився він на невидимку.

— Я все ще втомлений.

— Єдине, що господар зробив за сьогодні, це поїв і прийняв ванну.

— Що мені робити, якщо я просто хочу спати?

— Навіть якщо більшу частину дня ви й так спите?

— ... Я покличу Бена.

Хоча його присутність згасла через те, що його витіснив той надокучливий, підлий чоловік на ім'я Дан, він не такий вже й простий, щоб до нього ставилися так, ніби його не існує. Ед доречно підвищив голос.

— Відчуття сонливості навіть після тривалого сну може бути ознакою того, що десь у вашому тілі є проблема. Гадаю, було б гарною ідеєю пройти детальне обстеження.

— Але...

Тільки тоді Деон, який перевів погляд на Еда, замовк. Червоні очі закотилися, ніби його щось дратувало.

— Я ж Герой?

— Навіть Герої зрештою смертні. Надто вірити в силу Героя теж погано.

— ... Добре, як завгодно. Роби, що хочеш.

Хоча це була неохоча відповідь, наступні події відбулися швидко.

Бен, який отримав сигнал від Еда та прибіг так швидко, ніби в нього ноги палали, змусив Деона, який лежав, сісти та розпочав огляд. Деон продовжував бути млявим і пробував знову лягти, але замість того, щоб дозволити йому це, Ед та Дан підтримували йому, через що він різко закричав, питаючи, що вони роблять.

Дан, який підтримував Деона, який розтікався в руках як вода, грайливо спитав.

— Господарю, ваш новий хребет розплавився, чи що? Ваше тіло виглядає так, ніби ви перетворюєтеся на якогось восьминога...

— Слідкуй за тим, що кажеш. Не знаю, чому пан Деон тримає тебе поруч.

Ед роздратовано нахмурив брови, обережно підняв Деона, який намагався лягти, і повернув його на місце. Дан захихотів.

— Можливо, саме це в мені йому і подобається.

— Це не так.

— ...

— ...

Щоразу, коли Деону було ліньки говорити, він відповідав чітко.

Ед прокашлявся, ніби стримуючи сміх, а Дан на мить заціпенів. Завдяки цьому Дан отямився і подивився на Деона так, ніби це вже було занадто.

— Господарю...

— ... То який результат огляду?

— З тілом все гаразд, але...

— От бачите.

Ніяких проблем не було.

Деон пробурмотів, явно показуючи своє роздратування, скинув з себе дві руки, що тримали його, і заповз назад під ковдру. Здавалося, що це був сигнал усім замовкнути, але цього було недостатньо, щоб подолати сильний професійний дух Бена, який ще не закінчив говорити.

— Схоже, це психічна проблема.

— ... що?

Деон підскочив від фрази, яку неможливо було ігнорувати. Яскраво-червоні очі, сповнені гострим передчуттям, дивилися на Бена, ніби дивуючись, коли той встиг розслабитися.

— Ти хочеш сказати, що я божевільний? Психопат?

— Ні! Це не так!

Бен, який відчув, що його життя в небезпеці, підскочив.

— Ви, пане Деоне, багато що пережили протягом нещодавніх затяжних боїв. Через особливості поля бою накопичилася психологічна втома, і не було б жодного способу її зняти.

— ... Нісенітниця.

Він розумів, що той намагався сказати.

Деон, який знову закліпав сонними очима, зсунувся вниз, щоб лягти. Голос Бена продовжував, ніби підтверджуючи його очікування.

— Гадаю, що психологічна втома, що накопичувалася досі, вийшла назовні завдяки перерві.

— Якщо відпочиваєш, хіба не маєш стабілізуватися, а не вибухнути навпаки? Господарю, чому...

— Ні, якщо зробити невеликий отвір у дамбі, щоб випустити трохи води, вона вибухне чи не так?

Навколо отвору поступово утворяться тріщини, і невдовзі сама дамба зруйнується.

Однак, взагалі не відпочивати теж неможливо, тому, мабуть, варто сказати, що добре, що це сталося саме зараз. В будь-якому випадку, оскільки великий етап був пройдений — Імперія впала, здавалося, у них було трохи вільного часу.

Дан зітхнув, поглянувши на білу потилицю нерухомої голови Деона.

— То що ж нам робити?