Розділ 201 — Відпочинок це чи лінь, чи ж... (3)

— Хіба це не занадто? Ми тебе годували, вкладали спати та навчали! Ти невдячний...!

— Господар мене годував і місце для сну дав він. Це господар дав мені можливість отримати освіту.

— У будь-якому разі, навчали ж тебе безпосередньо ми!

— Я ціную це. Але мій господар — це пан Деон.

Вперті хлопці просто витріщилися на нього, ніби їм нічого було сказати, і зрештою їх безпорадно виштовхали назовні.

Перш ніж скажених собак вигнали з кімнати і двері повністю зачинилися, одна людина, здавалося, щось згадала і терміново крикнула крізь щілину у дверях.

— Капітане! Ви не можете приймати ліки без нас!

— ...

Як і очікувалося, ця ситуація сталася через наркотики.

Турбота — це чудово, але... Відкинувши це, Дан холодно зачинив двері та обернувся. Деон Харт, який тільки розмахував кинджалом, раптово став млявим і заповз під ковдру.

Дивлячись на це, Дан відчув безпричинне роздратування.

— ... Як довго ви збираєтесь це робити?

Пролунав трохи холодний голос.

Деон, лежачи на ліжку, повернув голову та подивився на Дана. Загадкові червоні очі раз за разом зникали та з'являлися крізь мляво кліпаючі повіки.

Хлопець зробив крок та підійшов до нього.

— Зважаючи на вашу поведінку, здається, що ви досягли своєї мети.

— ...

— Це нормально, що ви так валяєтеся переді мною, але це стане проблемою, якщо ви валятиметеся так багато, що сторонні це помітять.

Те, що це бачив Дан, — це нормально. Поки він тримав язик за зубами, проблем не мало бути.

Однак іншим не можна показувати проблеми, які можуть розцінити як слабкість, подібну до тієї, яку він зараз переживав.

Дан простягнув руку. На кінчиках пальців відчулась температура іншого тіла нижча за середню, і невдовзі вся його долоня наповнилась чужою ледь теплою температурою.

Чи через те, що він знав, що Дан не мав вбивчого наміру, чи просто тому, що Деон був впевнений, що не помре?

Лихо перед його очима слухняно здалося без жодного протесту.

— Знаєте?

Він злегка стиснув руку, ніби погрожуючи.

— Така ваша поведінка мене дратує. Якщо так піде й надалі, це роздратування перетвориться на ненависть.

— ...

— Я багато стерпів. Цього досить, тож майте міру.

Він повільно відпустив руку та відступив назад.

Деон, який спостерігав, як Дан відвів очі та пішов геть, повільно відкрив рота. Спокійним голосом він поставив несподіване запитання.

— Яка ситуація у світі людей?

— ...

— Б'юся об заклад, ти ходив у світ людей, поки я відпочивав. Навіть дрібниці підійдуть, тож розкажи мені, як там було?

— ... Торгова гільдія Лоуфела повністю зруйнована. Я чув, що всю їх родину настигла трагедія.

За чутками, це була катастрофа, але Дан знав, що Деон Харт, мабуть, зрозумів все, щойно почув.

Це зробив саме Стигма Приміро. Будь-хто, хто працює з інформацією, не міг цього не знати. Як це — бути вбитим незаконнонародженою дитиною, яку вважав нікчемною?

Це не те, що варто робити так недбало. Хто знає, якою буде інша людина в майбутньому?

«Проте не мені про подібне судити».

Зараз Деон Харт сам перебував в стані роздумів стосовно того, чи наживе він собі ворога своїми нинішніми діями.

Дан клацнув язиком і знову зосередився на Деоні, який продовжив говорити.

— Тепер, коли суперник знищений, твоя гільдія, мабуть, утворила повну монополію на ринку.

— Є деякі незначні недоліки... але поки що я бачу це саме так.

— Тоді досить. Подбай, щоб все так і залишалося.

Дан зупинився і подивився на Деона. Червоні очі, що зустрілися з його тремтячими зіницями, сонно вигнулися. На противагу цьому, незвично чистий голос наповнив кімнату.

— Ти сказав, що, зважаючи на мою поведінку, складається враження, ніби я досяг своєї мети?

— ...

— Це неможливо.

Цього ніколи не станеться.

Він не втомився. Навіть якби він хотів втомитися, Деон не може, бо в нього ще було багато справ.

— Я просто чекаю.

Він сподівався, що Король Демонів щось зробить, коли почує про його стан. Витратить ще більше магічної сили в процесі.

Навіть якщо не витратить, Деон все одно нічого не втратить, бо зможе битися після того, як гарно відпочине.

Деон блискавично підвівся і одразу ж схопив Дана за шию та відштовхнув його. Ніби мстився за те, що сталося до цього, він заговорив, злегка стиснувши його шию, якраз достатньо, щоб не задушити.

— Ти багато стерпів? Шкода. Мабуть, тобі доведеться потерпіти ще трохи.

— ... Ха-ха.

Стиснув сильніше, попереджуючи не лізти.

Він хвилювався без причини. Дан підняв руки на знак капітуляції. В кутику його рота з'явилася посмішка, яку неможливо було приховати.

— Якщо причина в цьому, то все гаразд.

***

Не існує монарха, який би стояв осторонь і спостерігав, як хтось такий могутній, як головнокомандувач армії, сидить склавши руки два тижні. Зрештою, Король Демонів покликав Деона Харта.

«Це зайняло більше часу, ніж я думав».

Він терпів це цілих два тижні.

Хіба це не їхня перша зустріч віч-на-віч з моменту повернення Деона до Замку Короля Демонів? Що ж йому сказати? Деон ледь помітно підняв куточки губ, перетинаючи коридор до кабінету Короля Демонів.

Він постукав.

— Заходь.

Отримавши дозвіл, він відчинив двері, зайшов і став перед столом, де сидів Король Демонів. Минуло не так багато часу відтоді, як він був тут останній раз, і кабінет взагалі не змінився, тому не було потреби озиратися.

Король Демонів, який сидів перед своїм столом, брязкаючи ручкою, підняв голову та подивився на Деона. Слова, що полилися з нього були зовсім не схожими на те, що можна було сказати людині, яка ігнорувала роботу, замкнувшись в своїй кімнаті.

— Ти тут?

Чи варто сказати, що це було очікувано чи навпаки несподівано? Це був простий і чистий голос, який навіть не виявляв роздратування, не кажучи вже про гнів.

Звичайно, цю думку перекреслили зауваження, що невдовзі послідували.

— Можливо, через те, що ти став Героєм, твоє обличчя стало важче розгледіти.

— ...

— Що ж поробиш? Ти благородний Герой, чи не так?

Ах, це трохи несподівано. Деон ніколи не думав, що почує сарказм замість гніву. Він невпевнено відкрив рота.

— Ви мене покликали.

— Так, це правда.

Хоча це була кульгава відмовка, Король Демонів погодився і вказав на диван збоку кінчиком ручки. Голос був таким тихим, що Деон, який трохи нервував, зніяковів.

— У мене ще є робота, тож трохи почекай.

Він змушуває чекати того, кого сам же і викликав. Це така помста?

Як йому сказали, Деон сів на диван і спостерігав, як Король Демонів опрацьовує документи. Щойно побачивши його обличчя, він злякався, що в нього може бути вбивчий намір, але, можливо, через нереалістичність того, що відбувалося, все виявилося краще, ніж він думав.

«Я ніколи раніше не бачив його таким».

Деон ніколи не бачив, як він працював, бо Диявол завжди відкладав свою паперову роботу, щоб поговорити з ним, коли той приходив до нього.

Через це, хоча він і мав можливість неквапливо спостерігати за ним, Деон не зміг багато дізнатися, але точно визначив, що кількість документів значно збільшилася порівняно з попереднім періодом.

Ймовірно, це тому, що війна продовжувала тривати, через що було безліч причин для занепокоєння.

« ... Мені хочеться спати».

Він потер заспані очі.

Здається, його тіло занадто звикло до постійного лежання, оскільки воно продовжувало розм'якати за кожної можливості. Це абсолютно точно не психічна проблема.

«Скільки часу минуло відтоді, як я прокинувся?»

Йому дуже хотілося спати. Настільки, що Деону здавалося, що він зараз засне.

Не хотілося засипати тут, бо йому снилися кошмари, коли Деон спав деінде, окрім своєї кімнати. Тож коли він вже закінчить зі своїми паперами та зверне на нього увагу?

Деон, доїдаючи закуски на столі, щоб надолужити згаяний час, був переконаний: зрештою, це помста.

І заснув.

Деон раптово розплющив очі, рефлекторно схопив простягнуту до нього руку та закліпав очима. Він не мав уявлення, коли дійсно заснув.

Хоча йому було соромно, він відчував незрозуміле бажання щось сказати, тому підняв голову та відкрив рота трохи пізніше.

— ... В чому справа?

— Мені здалося, ніби тобі снився кошмар.

— А.

Дивно. Він не пам'ятав жодних кошмарів. Натомість він міцно спав, ніби у своїй кімнаті. А може, навіть ще краще...

— Гадаю, ти вже готовий говорити, так?

— ... Я вже давно був готовий говорити.

Зараз не час зосереджуватися на таких дрібницях. Він відкинув подібні думки та підвівся, не знаючи, коли саме встиг лягти. Раптом ковдра, що лежала зверху, сповзла.

« ... Ковдра?»

Король Демонів посміхнувся, коли погляд Деона впав на нього.

Деон, який по черзі дивився то на ковдру, то на Короля Демонів, вирішив цього разу не звертати увагу на такі дрібниці.

— Королю Демонів, у вас справді є час поговорити зараз?

— Час був з самого початку. Я просто відклав розмову, бо відчув, що тобі потрібно більше часу, ніж мені.

— ...?

— Коли ти тільки увійшов, ти не був готовий говорити, чи не так?

То ось що називалося досвідом, отриманим з віком? Король Демонів просто знав.

Деону Харту, який повернувся до Замку Короля Демонів, мабуть, потрібен був час, щоб зібрати свій спустошений розум до купи. Мабуть, тому він інстинктивно дав йому час, щоб розслабитися та відпочити.

Він думав, що йому вже має бути трохи краще, тому він покликав його, але Деон Харт, який відчинив двері кабінету та зайшов, був якось напружений. Якщо розмовляти з ним в такому стані, погані почуття легко посиляться.

Тож він дав йому ще трохи часу.

— ... Не кажіть більше нічого зайвого, просто скажіть головне.

Здається, пильність все ще присутня.

Однак, порівняно з тим, як він тільки зайшов до офісу, зараз Деон почувався трохи розслабленішим, навіть його плечі опустилися.

Раз так. Король Демонів легенько знизав плечима і сказав.

— Я сподіваюся, що ти скоро повернешся до роботи.

— ...

— Було б важко, якби ти повністю відмовився від завоювання людського світу, як ми робили до цього. Хіба наша угода не полягає в тому, щоб щиро допомагати одне одному?

— ...

— Крім того, кількість демонів значно зменшилася через війну з Імперією, але кількість монстрів значно зросла. Коротше кажучи, ми опинилися в ситуації, коли нам не вистачає військ.

Деон, який мовчки крутив ковдру, підняв голову. Їхні погляди зустрілися, і червоні очі сховалися між вузькими, вигнутими повіками.

— Я думав про це раніше.

Дивлячись на обличчя Короля Демонів зблизька, вбивчий намір, який Деон встиг приховати, виривався назовні.

Але він не може показувати його навіть трохи. Істота перед ним не пропустить навіть цієї короткої миті.

Він придушив свою жагу вбивства та сховав за посмішкою очі, які могли б розкрити його справжні наміри. Вираз обличчя став твердіше.

— Якщо не вдається з цим впоратися, хіба не може сам Король Демонів вийти вперед і розібратися з монстрами? Останнього разу, коли я бачив вас у дії, здавалося, ви розібралися з ними миттєво.

Коли чудовиська вторглися до території фей, де відбувалося зібрання голів усіх рас, Король Демонів особисто вийшов вперед, легко розправився з ними та повернувся.

— Зараз краще максимально зберігати магічну силу.

— З якого часу ви почали зберігати свою магічну силу? Вона настільки важлива, що її потрібно зберігати навіть у нинішній ситуації? Більше, ніж демонів?

— ...

— Ні, Король Демонів не міг так вчинити... Схоже, у вас є якісь особисті обставини.

... Він спостерігав за ним.

Не бажаючи поступатися, Король Демонів плавно підняв куточки рота. Він мовив, склавши очі у формі півмісяця, і приховуючи гнів за посмішкою.

— Особисті обставини... Скажімо так, я готуюся до появи несподіваного ворога. Ми зараз у стані війни, чи не так?

— Єдиний заклятий ворог Короля Демонів, Герой, на одному боці з вами, тож який ще може бути несподіваний ворог? Навіть якби він з'явився, навряд чи був би таким загрозливим.

— Ніхто не знає, як все може повернутися у світі. Радше, схоже, що це Герой втратив мотивацію підкорювати людський світ...

Король Демонів, який сидів на підлокітнику дивана, спокійно змінивши тему, подивився на Деона та посміхнувся.

Дещо грайливий голос наповнив кабінет.

— Що мені зробити, щоб повернути мотивацію Героя?

— ...

— ... Здається, ти від початку не мав бажання завойовувати людський світ.

Слова вирвались майже із жалем від зауваження, яке містило дивний сарказм.

Він знав це з самого початку. Цю умову Деон Харт висунув у надії порадувати Короля Демонів. Без жодної вагомої причини Король Демонів просто обрав місце, де міг би найактивніше використати іграшку.

Тим не менш.

— Але обіцянка є обіцянка.

Якщо він казав це, Деону було нічого відповісти. Він лише невдоволено спробував заперечити.

— Але...

— Я.

... Атмосфера змінилася.

Король Демонів ненадовго перебив його та встав. Зробив крок, скоротив відстань і простягнув руку.

— Я думав, що привів слухняного собаку.

Кінчики пальців торкнулися місця, де мала знаходитися мітка. Тепер, коли він став Героєм, це місце не мало жодних слідів.

Ніби він був цим незадоволений, Диявол торкнувся місця нігтями та сильно притиснув їх. За цим пролунав розслаблений голос, а потім відчуття поколювання.

— Куди зникла собака і чому тут лисиця?

— ...

Пекучий біль, який мав би вже вщухнути, не зникав. Він ввів божевільну кількість магічної сили. Щоразу наполягав на збереженні своєї магічної сили, але витрачає її даремно, щоб завдати невеликої рани, яка легко не загоїться.

... Ні. Оскільки це був Диявол, це міг би бути експеримент для здобуття впевненості. Це був експеримент, щоб підтвердити, що тіло Героя нелегко зцілиться, якщо його поранити магією.

У будь-якому разі, йому все одно було неприємно, але Деон посміхнувся і сказав те, що колись вже казав.

— Ви збираєтесь мене вбити?