Розділ 202 — Відпочинок це чи лінь, чи ж... (4)

Щойно утворена рана повільно зцілювалася на місці, де раніше була мітка.

Якщо загоєння видно неозброєним оком, це означає, що швидкість відновлення неймовірно висока, але якщо власник рани — Герой, справа інша.

«Відновлення звичайних ран... природно, що вони загоюватися миттєво, тож це можна пропустити».

Тому що насправді було дивно, що вона не загоювалась миттєво. Важливо саме це.

Король Демонів, марно натискаючий та відпускаючий рану, спостерігав за швидкістю загоєння пошкодження, спричиненого магічною силою, врешті-решт дійшов висновку.

«Порівняно з Героями, яких я зустрічав досі, його рівень відновлення посередній».

Навіть почувши це від голови племені русалок, результати в кращому випадку посередні. Здавалося, що світ доклав до цього багато зусиль, але здавалося, що через його поганий початковий фізичний стан, все закінчилося ось так.

Оскільки стан його тіла початково був поганим, усі фізичні таланти, ймовірно, були середніми для Героя. Іншими словами, це означало, що найважливіша якість для Героя не була видатною.

[Король Демонів загине від рук Героя, народженого цього разу.]

Він не розумів.

Чому світ, який цінував ефективність, обрав цю людину?

Чому Королева Русалок зробила таку заяву?

Коли він почув ці слова, могло здатися, що Диявол сприйняв їх легковажно, впевнений, що нічого не станеться, як вона сказала. Але це неможливо. Це була заява голови племені русалок, яка здатна бачити майбутнє. Хоча Король Демонів висловлював впевненість, він не проігнорував її слів.

Він знову подивився на Деона Харта.

« ... Отже, це означає, що ти моя загибель».

Герой, народжений після того, як на порозі смерті поглинув дев'яносто відсотків магічної сили Диявола.

... Не може бути. Залишалося ще багато питань, здається, можна було трохи зрозуміти наміри світу, зважаючи на це. Упорядкувавши свої думки, Король Демонів зосередився на поточній ситуації

То що ж сказав Деон Харт?

[ ... Отже.]

[Ви збираєтесь мене вбити?]

Гарно вигнуті очі заповнили поле зору. Ха-ха, Король Демонів засміявся.

Він справді лис. Навіть коли його відкрито назвали лисом, він цього не заперечив.

... Це також зухвало.

— Ні.

Не стане його вбивати. Якщо бути точним, він не може вбити його зараз.

Недарма Диявол вийшов із Замку Короля Демонів, щоб зустрітися з Героєм минулого разу. Зіткнення між Героєм, який викладався на повну, та Королем Демонів було б достатньо, щоб зруйнувати Замок Короля Демонів, який розміром з невелике місто.

Останній Герой також зміг стримати свою силу, тому наслідки їх зіткнення були обмежені до розумного рівня. Інакше не лише демони, які вийшли подивитися на них, а й Деон Харт, який ховався на скелі та спостерігав, не зміг би уникнути наслідків.

Навіть якщо відкинути всі ці причини.

— Ти все ще на моєму боці.

— ...

— Немає причин вбивати союзника.

Король Демонів яскраво посміхнувся.

Деон тримав язика за зубами. Слова, що вирвалися після короткої тиші, містили статичний спокій, ніби до цього він зовсім і не посміхався.

— ... Я все одно збирався переконатися, що ми окупуємо людський світ.

Хоча це все ще була туманна думка.

Деон пам'ятав, як почув пояснення Короля Демонів у конференц-залі. Воно стосувалося обмежень, накладених на демонів, коли вони переходили до людського світу. Йому вдалося отримати там деяку інформацію.

Світ піклувався про людську расу.

Принаймні, він рятував їх частіше, ніж демонів. Бо сам Король Демонів сказав, що демони — це раса, яку світ ненавидить.

«Світ намагається мене використати».

Щойно він дізнався правду та дав цю обіцянку, мета світу була вже наполовину виконана.

З моменту, коли його втягнули у Восьмирічну війну, і дотепер Деон Харт жив за чиєюсь волею. Але він не мав наміру залишати це так до кінця.

[Занадто багато — це занадто.]

Згідно з метою світу, він мав вбити Короля Демонів. Але просто вбити Короля Демонів чисто буде важко, та й він не мав наміру обмежуватися цим, тож чимало демонів також загине в процесі. Однак несправедливо знищувати лише демонів...

Деон злегка посміхнувся на завершення. На обличчі Короля Демонів був вираз здивування, але він його проігнорував.

«На півдні ж існує таке прислів'я?».

Кажуть, що щоб впіймати бліх, треба спалити траву.

Перш ніж вбивати Короля Демонів, він спочатку спалить людський світ.

Він не мав наміру плакати та сперечатися зі світом, чому це має бути саме він. Бо це вже сталося. Також він тихо вирішив, що немає нічого більш безглуздого, ніж емоційно звертатися до трансцендентної істоти, яка діє з певною метою.

«Я змушу тебе пошкодувати, що обрав мене».

«Герой» радісно посміхнувся.

Калюжа крові біля його ніг ставала все більшою.

***

Погляд Короля Демонів промайнув повз і зупинився біля ніг Деона. Перш ніж гострі відчуття Героя змогли це помітити, він природно підняв очі і знову зупинився на його обличчі.

Пролунав солодкий і м'який голос, ніби бажав його заспокоїти.

— Я розумію, що твій стан ще не ідеальний.

— Я дуже здоровий.

— Тіло, мабуть, так.

Проблема в психіці. Він, мабуть, сам це знав.

Король Демонів, який, природно, прийняв застереження Деона, повільно встав.

— Гадаю, тобі потрібна зміна оточення. Що думаєш?

А потім він посміхнувся і простягнув руку.

— Як щодо того, щоб піти подивитися на квіти в центральному саду?

— Мені це не подобається.

— Навіть якщо це квіти з людського світу?

— ... Що?

— Їх нещодавно замінили. Я чув, що тобі сподобалися квіти, які Хієн подарував тобі в минулому, тож я приготував їх для тебе.

— ... Мені вони ніколи не подобались.

Але стан вони покращили.

Деон, який згадав часи до того, як став Героєм і загострив свій внутрішній клинок, невпевнено відповів. Король Демонів знизав плечима, ніби це було нормально.

— Це допоможе тобі почуватися краще.

— ... Якщо ви так кажете.

Розум Деона Харта не сприймав слів Короля Демонів прямо. Замість того, щоб зворушитися історією про те, що він наказав переорати центральний сад і засадили його квітами зі світу людей, він сумнівався, прораховував наміри іншої особи, намагаючись зрозуміти його вигоду.

Тож думка, яка прийшла до нього, була такою:

«Скільки магічної сили знадобилося, щоб принести квіти зі світу людей до Царства Демонів, виростити їх та доглядати за ними?»

Раніше Король Демонів не міг би сказати, що така витрата магічної енергії була чимось важливим, але тепер все інакше, адже він витратив дев'яносто відсотків своєї мани, рятуючи Деона. Проте, той факт, що він зробив щось подібне...

«Гадаю, він зрозумів, що я вимірюю кількість магічної енергії, що в нього залишилася».

Іншими словами, це для демонстрації магічної сили.

Це було шоу, яке показувало, що він ще здатен на щось таке, але щойно це було помічено, його дії перетворилися на марну браваду.

Деон стримав посмішку, проковтнув її та схопився за підказки, дані мимохідь.

Він не знав, коли саме сад був перекопаний, але той факт, що це вже було завершено, означав, що Король Демонів помітив його розрахунки ще до того, як відбулася ця розмова.

«Ну, він ніяк не міг не помітити».

Минув вже деякий час відтоді, як він почав вимірювати та обчислювати його магічну силу.

Вдавши, що нічого не помітив, Деон тримав Диявола за руку. Він яскраво посміхнувся, підняв голову і зустрівся з усміхненим поглядом.

— Звичайно, мені потрібно сходити.

— Радий це чути.

Король Демонів, який зберігав непохитну посмішку, ніжно повів його.

...

На відміну від минулого, центральний сад був наповнений квітами з людського світу, такими яскравими, що важко було повірити, що вони знаходяться в тому ж просторі.

Від розкішних і відомих квітів, таких як троянди, до маленьких, невідомих квітів, які зазвичай можна побачити на узбіччі дороги, видовище всього цього разом було чимось незвичним навіть для Диявола, який віддав подібний наказ без особливих очікувань.

«Це, мабуть, спожило багато магічної сили».

Магічна сила Диявола дійсно була застосована. Хоча її вклад був незрівнянно меншим, ніж здавалося на перший погляд.

Більшість роботи була покладена на магічне каміння, незначну її частину на себе взяла Рірінель, тому Королю Демонів не було особливої потреби використовувати свою силу. Не те щоб його магічна сила взагалі не використовувалася, але це було економічно ефективно для демонстрації кількості мани, і як бонус, це могло допомогти підтримати психічне здоров'я Деона Харта, тому втрат не було.

Король Демонів ненавмисно повернув голову та замовк, побачивши Деона серед квітів.

« ... Тепер, якщо згадати, був час, коли Герой проникав до Замку Короля Демонів, спокушаючи демонів».

Ніби кажучи, що людська уява не жарт, Герої вторгалися до Замку Короля Демонів, використовуючи різні винахідливі методи. Використання вроди також був одним із них.

Якби Деон Харт не був членом армії Короля Демонів, він міг би легко потрапити сюди таким чином. Диявол розреготався через таку кумедну думку.

«Якби Рірінель побачила це зараз, вона б знепритомніла».

У будь-якому разі, йому, здається, сподобалося, і настрій Деона Харта пом'якшав.

Тож на цьому етапі це можна було сказати. Король Демонів поглянув на Деона, який дивився на нього так, ніби був спантеличений раптовим сміхом, потім опустив погляд, втупився у його ноги і повільно почав говорити.

— Ти ж знаєш, що проклятий.

— ...

Деон заціпенів з того моменту, як погляд Короля Демонів перейшов до його ніг.

— Якщо ти не хочеш померти від провини, тобі краще не відчувати її.

— ... це.

Деон, який на мить застиг, зробив крок уперед. З кожним кроком до Диявола, він чув хлюпаючий звук від взуття. Коли він відійшов від квітки, яка заспокоювала відчуття, кривавий запах знову вдарив в ніс.

Однак, він не зупинився. Поступово зменшуючи відстань, дивлячись прямо в очі Королю Демонів, ніби не бажаючи нічого пропустити, він запитав.

Це. Це надокучливе прокляття. Яке ж в біса надокучливе прокляття.

— Ви бачите?

— Ні, я просто відчуваю. Це не вперше, коли стикаюся з подібним.

— Якщо не вперше...

— Це поширене прокляття у воєнні часи. Зазвичай це не те, що хтось робить навмисно, а те, що створюється природним шляхом думок, що походять від сильної, чіпкої образи. Якби я мав висловити це словами, які легко зрозуміти, це було б щось на кшталт мстивого духу. Тож зазвичай люди, які скоюють багато вбивств, потрапляють під це прокляття.

— Тоді й моє також...

— О, твоє хтось наклав спеціально.

Король Демонів злегка посміхнувся знайомій магії, що відчувалася від прокляття.

— Трохи дивує, що умова для активації — почуття провини. Зазвичай умови інші: наприклад, щоб прокляття посилювалося щоразу, коли людина скоює вбивство.

— ... Як я можу позбутися його?

— Способу немає.

— Чому...

Це ж була його магічна сила, чи не так?

Найпотужнішу карту Короля Демонів пошкодив його ж контрактор. Це сталося тому, що він дав герцогу магічну силу, але він не міг це виправити?

Деон стримав слова, які ледь не зірвалися з губ. Хоча він тримав язика за зубами, Король Демонів поклав руку на голову Деона, підійшовши ближче, ніби все зрозумів.

— Це правда, що була використана магічна сила, але, схоже, у мага були недобрі думки. Жертвою для прокляття була поставлена не лише магічна сила, а й його душа після смерті.

— ... ха.

— Не думаю, що він знав про це чи мав подібний намір.

Здається, чогось бракувало в першій фразі. Мабуть, він мав сказати: «Це правда, що була використана моя магічна сила».

Король Демонів, мабуть, зрозумів, що Деон Харт знає про його контракт з герцогом. Тим не менш, причина, чому він прикидався, що не знає, до кінця, ймовірно, полягала в тому, що Деон знав різницю між «здогадками», що існували під водою, та витягнутим на поверхню визнанням, промовленим власними устами.

Визнання того, що це його магічна сила, означало б те саме, що й виявлення того, що він не мав наміру цього приховувати.

Спокійний голос додав, ніби мовчання Деона було сприйнято з іншим сенсом.

— Як щодо того, щоб відділити спогади, як раніше?

Метод, обраний молодим Деоном Хартом, який тільки вийшов на поле бою, щоб уникнути почуття провини.

Що за нісенітницю він зараз говорив? На мить жага вбивства з'явилася в очах Деона.

« ... »

Лише на мить його емоції вийшли з-під контролю. Перш ніж Король Демонів побачив це, його розум змусив Деона опустити голову, заплющити очі та заспокоїти голос. Сухий голос, який не містив жодних ознак жаги крові, вийшов із зітханням.

— ... Це було останнє прохання мого брата.

— Тож.

— Я більше не відвертатимусь.

Якщо знову відводити погляд від правди, цього вже було досить. Він наполегливо це робив протягом десяти років, поки не втратив єдиного члена родини, що в нього залишився.

Круель сказав перед смертю, щоб Деон перестав заплющувати очі, тож як він посмів би робити це знову?

Отже йому потрібно знайти інший вихід. Деон опустив погляд.