Розділ 203 — Відпочинок це чи лінь, чи ж... (5)

«Не відчувати провини, якщо не хочу померти від цього?»

Якщо інтерпретувати ці слова в зворотному напрямку, вони означатимуть, що рівень крові зростатиме щоразу, коли він відчуватиме провину.

Звичайно, краще було б перевірити це. Чи є щось, за що Деон міг відчувати провину?

Надто не замислюючись про це, спогад, що був похований у куточку його серця, виявив свою присутність, ніби тільки й чекав на це.

Нещодавні спогади. Невинна людина, яка була зруйнована та зламана лише через нього. Довічна провина, яка ледь помітна, але яку не вдасться ніколи забути.

« ... Дама Лієн».

Ах.

Площа калюжі крові збільшилася.

Король Демонів, здавалося, теж це відчув, повільно опустив очі та знову подивився на Деона. Відповідь пролунала трохи пізніше.

— ... Тоді нічого не вдієш. Краще знайти інший спосіб відволіктися від почуття провини.

— Я повторю ще раз, якщо ви пропонуєте мені відвести погляд...

— Я не про це. Знаєш. Але є різниця між тим, щоб не відводити погляд, і тим, щоб зосередитися на тому, чого тобі не потрібно бачити, чи не так?

Сказавши так, Король Демонів зробив ще один крок і скоротив відстань між ними.

Деон глянув на його ноги, які точно ступили в калюжу крові. Король Демонів посміхнувся і потер голу підлогу черевиками.

— Як щодо того, щоб знайти собі хобі?

— ... Що?

Його брови природно нахмурилися від раптової пропозиції.

— Гра на музичних інструментах, живопис, садівництво... що завгодно. Якесь звичайне та мирне хобі. Йдеться про створення моменту, коли ти зможеш перепочити від болісної реальності.

— ...

— Я тобі допоможу.

Це було своєрідною заявою.

Деон, відчуваючи, що не може відмовити, насупився. Король Демонів посміхнувся, остаточно прийняв рішення і швидко змінив тему.

Не було можливості щось відповісти, не кажучи вже про заперечення.

— О, до речі, ти чув новини?

— ... Які новини?

— Кронпринц... чи, може, варто називати його Імператором віднині? Елпідій Дезерт отримав підтримку найманців з Есперанеза.

— О.

***

Ремембер був дворецьким в маєтку, де зупинився Деон Харт.

Імператор Елпідій нудьгував, стукаючи пальцями по підлокітниках свого крісла, згадуючи зустріч зі старим, який виявився кориснішим, ніж очікувалося. Однак залишилися невирішені питання.

«Чому герцог так вчинив?»

У день, коли вони відвідали старого дворецького Ремембера із запискою, він та Алетея отримали неочікуваний подарунок. Проблема полягала в тому, що вони отримали не лише подарунок, а й запитання бонусом.

Записка, яку дав герцог, була свідоцтвом. Свідоцтвом про передачу найманців, яких викликали з Есперанеза, Елпідію та Алетеї. Їх було зовсім не мало.

Як же він здивувався, коли почув дійсну кількість, про яку його повідомив Ремембер. Хоча це була вигідна для нього ситуація, Елпідій не зміг втримати язика за зубами і зрештою запитав.

[Їх забагато. В розрахунках немає помилки?]

[Він запросив найманців, кількість яких відповідала б багатству герцога з усіма його активами. Тож це природно.]

[ ... Гм.]

Це, мабуть, було надзвичайно складне рішення, але воно справді вражаюче.

Герцог спочатку отримав лише частину із запитуваних найманців і використав їх для охорони королівської родини, а всіх решту залишив Елпідію та Алетеї.

Трохи дивно було бачити несподівану силу, що потрапила їм до рук, але це все одно добре. Це не була помилка в розрахунках, тому не було про що турбуватися. Елпідій прийняв це охоче.

Дії герцога залишилися незрозумілими до кінця його життя, але зараз вони були перевантажені проблемами дійсності, тому швидко стерли зі своїх думок питання без відповідей.

[Який термін найму?]

[Поки що розглядається шість місяців...]

[ ... Але це мало.]

[Можна подовжити термін, якщо сплатити додатково.]

Має пройти рік, перш ніж щось можна буде зробити. Має пройти.

... Ну, можна буде вирушити туди та сплатити додаткову плату.

Це сила, що виросла. Дядько... Досі були кандидати в Герої, які зіткнулися з демонами на кордоні та стримували частину їх військ за наказом попереднього імператора, але їх занадто ризиковано приводити.

Знаючи, чому його дядько відправив їх туди, Елпідій вирішив ставитися до них як до марних військ, хоча це й була певна втрата.

Або вони протримаються там, поки не закінчиться війна з демонами, або помруть до того часу.

— Ви взагалі слухаєте мене?

— ...

Голос, що підвищився, розбив його думки.

Як хтось посмів підвищувати голос в присутності Імператора? Елпідій злегка нахмурився від грубої поведінки знаті.

Дворяни, усвідомлюючи це чи ні, підвищили голос один за одним.

— Як можна укладати союз без попереднього обговорення?

— Держава Шан була країною, яка не надала жодної допомоги, коли Імперія опинилася в небезпеці, а Імператор залишився помирати на самоті! Чи є якась причина знову утворювати союз?

Ох, то в цьому справа? Елпідій подивився на дворян потемнівшим поглядом.

Союз із королівством Шан не був тим, про що попрохала ця сторона. Саме королівство Шан першими оголосили про свій намір утворити союз. З моменту завершення передачі влади інформація про те, що зробив його дядько, негайно оновлювалася, тому Елпідій, який знав історію за лаштунками, знову погодився на союз без особливих вагань.

« ... Тепер, якщо подумати про це, не вся інформація була оновлена».

Він підготував переніс столиці без відома племінників.

У будь-якому разі, мабуть, варто було порадіти, що ця інформація була не такого типу.

Коли ж вони вже замовкнуть? На фоні галасливих криків вельмож Елпідій заплющив очі, ніби роздратований.

***

Перед возз'єднанням Імперії та королівства Шан, король Шан почув новину.

Імператор Едуардо Дезерт помер.

Король королівства Шан, який вдав, що йому байдуже, і спокійно відіслав посланця, знову і знову перечитував той самий звіт вже деякий час. Літери не проникли до його розуму.

Як і очікувалося, він помер незвично. Ця смерть також не була нікчемною.

Це була смерть, яка могла статися лише в міфах або драматизованих історичних книгах, оскільки він залишився сам в імператорському палаці і хотів померти з армією Короля Демонів.

«Справді, він пішов, як і очікувалося».

Хоча вони не дуже ладнали, не захоплюватися його діями було неможливо. Як до нього треба було ставитися? Розглядати його як взірець «імператора», навіть якщо він поводився невідповідно, але все ще перебував на вершині? Король загубився в думках, проводячи кінчиками пальців по літерах документа.

З об'єктивної точки зору, його вибір був не зовсім раціональним.

«Якщо там мав залишитися представник королівської родини, слід було залишити там спадкоємця, кронпринца».

Було б недоречно залишати принцесу заради народу Імперії, оскільки образ покинутої жертви виявився б сильнішим за її благородство. А Імператор був однією з наймогутніших сил Імперії, він навіть мав фрагмент Героя. Більше того, враховуючи хаос, який виник унаслідок його смерті, він не повинен був померти.

Тому, якщо один із них трьох і мав залишитися через громадські настрої, це мав бути спадкоємний принц. Імператор ніяк не міг не знати цього факту.

— ... Зрештою, важко назвати його взірцем імператора.

Правитель королівства Шан дещо зрозумів. Тим, що обрав Едуардо Дезерт в останню мить, було його родиною.

Це не жертва заради Імперії чи її народу. Він пожертвував собою, щоб захистити своїх племінників, які навіть не були його дітьми.

Цей факт такий дивовижний.

— Це, мабуть, був нелегкий вибір.

Він тихо пробурмотів з широко розплющеними очима.

... Тепер, якщо гарненько подумати, коли він односторонньо оголосив про розірвання союзу, він зробив зауваження, що стосувалося його племінників у майбутньому.

[З цього моменту, доки я живий.]

[Не вплутуйся в дії Імперії.]

Іншими словами, це означало: з моменту смерті Едуардо, будь ласка, потурбуйся про Імперію. Це не мало на меті надмірного втручання, а радше турботу про його племінників.

Відклавши нечитабельний документ, чоловік погрався нігтями.

«Хоча таке прохання взагалі не було висловлено».

Це було не пряме прохання, а побажання, висловлене неявно. Не мало значення, якщо він не прислухається до бажань самозакоханого Імператора...

Зрештою, люди, яких він намагався захистити, були тими, для чиєї охорони він пожертвував собою. Хоча його смерть була не заради країни, його загибель була настільки благородною, що навіть король Шан був нею зачарований.

— ... Немає жодної причини, чому я не можу виконати хоча б одне бажання померлої людини.

Більше того, оскільки його країна була розташована на півдні, де існує багато забобонів, було б неприємно не послухати.

Він нарешті поклав руку на комунікатор.

Якщо він вірно зрозумів бажання Імператора, підключений до нього комунікаційний пристрій був би належним чином переміщений, а не залишений у старому палаці чи загублений. Як і очікувалося, комунікатор невдовзі передав голос іншої сторони.

— Що потрібно королю держави Шан?

— Я пропоную союз чинному Імператору Імперії, щоб вигнати армію Короля Демонів з континенту.

***

На цьому етапі він вже достатньо вислухав і достатньо терпів.

Елпідій, який мовчки слухав дворян, постукав по підлокітнику вишуканого крісла та привернув до себе увагу. Спокійний голос наповнив конференц-залу, ніби заспокоюючи розпалену атмосферу.

— Справа не в тому, що держава Шан не допомогла, а в тому, що вона не могла допомогти. Коли Імперія була в небезпеці, а Імператор залишився помирати наодинці, наша сторона першою розірвала союз.

— Що? Як це...!

— Імператор таємно першим розірвав союз.

— Чому не було наради...

Хтось пробурмотів, ніби стогнучи.

Але людини, яка заслуговувала на критику за це рішення, тут не було. Увага знаті знову була зосереджена на наступнику та нинішньому Імператорі.

У центрі уваги Елпідій тихо продовжив свої пояснення.

— Як ви знаєте, ми планували покинути колишню столицю. Якби королівство Шан спробувало допомогти тоді, це було б складніше зробити. Хіба вони не допомагали Імператору, поки він не залишився сам і не вирушив на небеса? Покійний Імператор... зробив це з наміром передати цю посаду мені, тому провини королівства Шан в цьому немає.

— ...

— Ви кричали, що я самостійно уклав союз, але це також було обіцяно заздалегідь з боку Імператора. Розрив союзу тимчасовий. Ми знову утворимо союз, коли я зійду на трон.

— Про це ми не знали.

— Як я вже казав, це було зроблено таємно, тож це природно.

Усе наступне осудження поніс дядько.

Тож Елпідія не можна було критикувати в цій справі. Це вчинок, який зведе зусилля дядька нанівець.

Схоже, вони намагалися використати це як привід, щоб придушити його... але Елпідій не мав наміру піддаватися тиску.

Щоб помститися, він не лише має захищати імператорський трон. Йому також бракує харизми та влади порівняно з дядьком, але саме Імператор хотів передати свою посаду йому. Молодий Імператор ніжно схопився за підлокітник.

— Більше не ображайте зусиль Імператора. Ні на мені, ні на королі королівства Шан немає жодної провини.

— Незважаючи ні на що, Ваша Величносте, якщо продовжите приймати рішення, не порадившись із знаттю...

Шурх! Бух!

Роти дворян стулилися. Їх широко розплющені очі дивилися в одному напрямку, ніби вони побачили щось неймовірне. Там стояв стіл, розітнутий навпіл.

Принцеса, що витягнула меч перед собою, розплющила очі й озирнулася на знать. Плечі кожного, хто зустрівся з нею очима, затремтіли і вони уникали її погляду, а потім голос, сповнений вбивчого наміру, як і її очі, пригнітив атмосферу в залі.

— Зупинимося на цьому.

Не було дядька, який би контролював імператорську фракцію, і не було герцога, який би очолював аристократичну фракцію.

Королівська родина, зіткнувшись із незнайомою структурою влади в незнайомому місці, була зовсім сама. Єдиними, на кого вони могли покластися, були вони самі.

Отже, вона подбає про свого брата. Серед того, що мав дядько для захисту імператорського трону, чого їм бракувало?

Так, вони були безсилими.

«Недостатньо сили? Просто потрібно заповнити прогалину духом».

Алетея повільно вклала меч, який вона витягла, у піхви. Вона заговорила холодно, з незвичайним неусміхненим обличчям.

— Це вже сталося, і нема кого звинувачувати. Якщо нам справді потрібно, щоб хтось взяв на себе відповідальність, можна сказати, що Імператор спокутав це своєю смертю. Навіщо продовжувати цю безглузду сварку, коли в нас кожна мить на рахунку?

Тепер, коли її брат благополучно зійшов на трон, дурна та яскрава маска принцеси більше не потрібна. Алетея тихо засміялася, дивлячись на приголомшені вирази облич вельмож через повністю змінену атмосферу.

В чому справа? Невже вони не знали, що дурна принцеса може користуватися мечем? Це смішно.