Розділ 209 — Noli metuere (5)

Деон злегка повернув голову та посміхнувся, побачивши Ремембера.

— Як і очікувалося, у тебе гарне чуття.

— У мене не було іншого вибору, окрім як знати, бо ви привели мене сюди, до могили, куди весь цей час ходили самі.

— ...

Саме так, як він і сказав. Тепер Деон повертався до Царства Демонів.

Тому що він занадто довго залишався у світі людей. Термін, обіцяний Дияволу, добігає кінця. З того часу, як він повалив Імперію та повернувся до Замку Короля Демонів, відпустивши все, і до цього моменту, Король Демонів, мабуть, багато чого терпів.

Оскільки Деон ніколи не бачив, як він вибухає, буде правильно повернутися, поки його терпіння повністю не вичерпалося, щоб уникнути зайвих змінних.

Деон, який стояв на одному коліні та гладив надгробок, тихо покликав Ремембера.

— Можу я попросити тебе про останню послугу?

— Дозвольте мені спочатку почути її.

— Я б хотів, щоб ти зняв той амулет, який сповільнює розкладання, приблизно за тиждень.

— Це нескладно. Спочатку я планував піти одразу після вас, але не буде жодних проблем, якщо залишуся ще приблизно на тиждень, тому так і зроблю.

— ...

Ця повсякденність справді була схожа на сон. Деон ніжно заплющив очі.

Мирне повсякденне життя під сонячним світлом. Все, що він пережив досі, здавалося сном. Щоразу, коли це траплялося, яскравий запах крові, що вдаряв в ніс, і кров, що плескалася на землі, повертали його до реальності, але якби не це, Деон міг би сплутати реальність зі сном.

Але цього не мало бути. Він злегка стиснув кулаки.

«Немає сенсу тікати від реальності, коли мій гріх тут».

Не відводити погляду.

Він легенько поцілував надгробок і підвівся.

— Ремембере.

— Так.

— Я хочу віддячити тобі за послугу, яку ти мені зробив. Отже...

— Есперанез більше не втручатиметься у війну після надання підтримки згідно з уже укладеним контрактом.

Не вагаючись, Ремембер одразу відповів.

Можливо, розмова до цього моменту зруйнувала стіну між ними, або, можливо, це було тому, що це був справді останній раз, тож напруга спала. Але сріблясто-блакитні очі, які завжди мали таємниче сяйво, були відверто рішучими. Деон знайшов у цьому ледь помітний натяк на «співчуття».

« ... Співчуття?»

Його швидко приховали, але це було явно співчуття.

Чому він відчував співчуття, коли казав це? Деон несвідомо насупився від нерозуміння.

Ремембер, який міг легко прочитати наміри Деона через його відкритий вираз обличчя, просто засміявся замість того, щоб пояснити чи додати щось.

«Іноді незнання і є ліками».

Йому точно слід було це приховати, але старий помилився.

Це була буквально лише мить, але Деон вловив її, не пропустивши жодної миті.

Дивно, що його пильність не розвіялась відтоді, як вони стали ближчими, ніж будь-коли, протягом цих трьох тижнів, і тепер коли вони мали б розійтися, було б краще не попадатися. Хто б міг подумати, що він взагалі вловить цей короткий момент?

Деон Харт, мабуть, думав, що співчуття Ремембера має якесь відношення до цього коментаря.

Але це було не так. Ремембер просто ненавмисно розкрив емоції, які завжди були ретельно сховані.

Тому зараз йому не слід було відповідати на його запитання.

Будь-хто почувався б погано, якби дізнався, що його стосунки з іншою людиною почалися зі співчуття до нього.

Як би тоді відреагував Деон Харт, якби дізнався? У дещо передбачуваній ситуації Ремембер знову посміхнувся, щільно стиснувши губи.

... Протягом його тритижневого перебування в маєтку, під час розмови з Деоном Хартом, виникло питання про те, чому Ремембер взагалі прийшов до його маєтку.

Тоді Ремембер відповів:

[Це був збіг обставин.]

[ ... Збіг обставин?]

[Так. Ви просто випадково потрапили мені на очі, і випадково я почув, що Імператор шукає дворецького для маєтку, де мав зупинитися Деон Харт, один з героїв Восьмирічної війни, і випадково подав заявку на цю посаду, потрапивши на очі Імператору.]

Співпадіння збиралися до купи, формуючи долю. Так і мало бути.

Серед Героїв, народжених на тлі Восьмирічної війни, особливо молодий Герой мав виділятися.

«Герой» — важкий титул. Зокрема, титул «Герой», пов'язаний з війною, зрештою мав стосунок до того «скільки людей було вбито».

Скільки труднощів йому довелося витримати і скільки гріхів він мав винести, щоб досягти цього становища? Замість захоплення старий відчував жалість.

Після цього він став дворецьким з думкою про те, щоб спостерігати за Деоном уважніше... але основна думка полягала в тому, що він хотів особисто перевірити та дослідити стан молодого героя, який був виснажений після проходження важкого шляху, по якому він продовжував йти й надалі. Можна з упевненістю сказати, що їхні стосунки почалися зі «співчуття».

Навіть коли він був «Героєм» Імперії, цей м'який старий співчував Деону Харту. Це було поверхневе почуття, порівнянне з жалем до жебрака, який помирає від голоду на вулиці, але це все одно було явним співчуттям.

Якщо так, то що ж буде тепер, коли час минув і навіть прихильність не була втрачена?

— Якщо є лише один Король Демонів, і він не хоче виступати вперед, єдине, чого він може досягти, перетворивши Героя на ворога, це знищення. Навіть якщо він спробує втрутитися, його зупинять згори.

Тепер він вийшов за рамки «Героя» та став «справжнім Героєм».

Співпадіння об'єдналися, сформувавши долю.

Есперанез, історія якого довша за будь-яке інше королівство, має багато старовинних книг. Ремембер, який читав багато давніх текстів у дитинстві завдяки привілеям високопоставленого вельможі, тепер, коли здобув проникливість завдяки своєму віку, усвідомив намір світу.

Тож він все ще співчував Деону Харту. Він не міг не співчувати.

« ... »

Це не було поясненням того «співчуття», яке Деон помітив у його погляді лише на мить. Замість пояснення чи уточнення, старий надав докази на підтвердження попереднього твердження, ніби намагаючись зробити вигляд, що нічого не було, але навіть попри це, слова Ремембера були настільки дивовижними, що Деон не мав іншого вибору, окрім як проігнорувати все інше.

Його очі трохи розширилися, ніби він був трохи здивований.

— ... Ти знав, що я став Героєм?

— Якщо ви хотіли це приховати, вам слід було прикрити свою зовнішність.

— Я насправді не намагався це приховати, але... ти знав це, тож чому...

— Бо не було потреби про це згадувати.

Ремембер ледь помітно посміхнувся.

Деон Харт без сумніву грішник. Незалежно від того, яким було минуле чи яка була історія, якщо озирнутися на реальність, це незаперечна істина. Він сам не мав наміру взагалі це заперечувати.

Тим не менш, Ремембер, старий чоловік зі слабкою прихильністю, співчував Деону Харту, незалежно від скоєного ним гріха. Оскільки він таємно надавав невелику допомогу, вдаючи, що не робить цього, цього було б достатньо. Говорити про це прямо було б необов'язково.

— У будь-якому разі, схоже, ви хвилюєтеся, тому я запевню вас ще раз. Есперанез більше не втручатиметься.

Але відкрито допомагати не можна. Допомогти Деону Харту означає стати на бік армії Короля Демонів. Зрештою, це означає зрадити людство, тому, якщо він зробить цей вибір, королівство покине цього старого, перш ніж воно саме опиниться втягнутим.

Але й ворожим бути теж не можна. Королівство не погодиться на це, і понад усе небезпечний юнак перед ним уже проник у серце старого.

Як і багато людей похилого віку, Ремембер також був за крок від мужності та прагнув стабільності. Було очевидно, що це вибір, який він зробить.

«Спостерігати».

Співчувати та діяти — це дві різні речі.

Більше того, що може зробити проста незначна людина, коли світ особисто обрав його?

У будь-якому разі, саме королівство Есперанез є символом нейтралітету та бездіяльності. Для людини з такого королівства, було б непогано спостерігати за Деон Хартом зі сторони.

Забрати тіло Круеля Харта та виконати останнє прохання Деона Харта було найсміливішим вчинком, який він міг зробити.

— То що ти тепер робитимеш?

Ремембер підняв голову у відповідь на запитання Деона.

Плани на майбутнє. Нічого конкретного не було, але...

— ... Було б непогано написати книгу з історії.

— Книгу з історії... ти маєш на увазі?

— Так. Хіба не всі королівства мають зникнути, окрім Есперанеза? У майбутньому, незалежно від того, чи армія Короля Демонів утвердиться у світі людей, зазнає невдачі чи відступить з якоїсь причини, нею, природно, керуватиме Диявол. Не буде часу залишити запис про цю епоху, і навіть якщо це буде зроблено, він швидко загубиться у війні, тому цей старий намагатиметься все зафіксувати.

— ... Чудово.

Звичайно, це було б можливо лише за умови безпеки Есперанеза.

Хоча Деон, головнокомандувач, запевнив, що не нападе на Есперанез, він не може гарантувати, що армія Короля Демонів, яка розтопче весь людський світ, не націлиться на єдине королівство, що залишиться. Хоча вони обидва знали про це, ніхто нічого не сказав.

Деон пустотливо посміхнувся, ніби намагаючись розрядити дещо напружену атмосферу.

— Будь ласка, зроби мене головним героєм.

— ... Чи є в цій історії ще якийсь головний герой?

— Чи не можна було б відкласти політичну частину осторонь і написати книгу у формі роману? Як би це назвалося, втраченою історією?

— Це була б гарна ідея. Я спробую. Цікаво, чи зможу я завершити, перш ніж помру...

Атмосфера пом'якшилася за рахунок різких слів Ремембера, який охоче прийняв жарт.

Тепер час розлучитися. Деон, який востаннє прощався з Ремембером, знову озирнувся на надгробок. Його увагу привернула епітафія, вигравірувана досить переконливим почерком.

[Noli metuere una tecum bona mala tolerabimus.]

Не хвилюйся, разом з тобою я витримаю і хороше, і погане.

Він не знав, коли зможе знову приїхати сюди. Можливо, Деон не зможе приїхати аж до самої смерті. Тому він хотів би попрощатися заздалегідь.

Оскільки це міг бути останній раз, Деон яскраво посміхнувся, ніби ні про що не жалкував.

«Бувай, брате».

***

Деон Харт повернувся до Замку Короля Демонів.

Це було повернення якраз перед настанням терміну в місяць, який йому надав Король Демонів. Деон, який не мав багажу і прямував прямо до кабінету Короля Демонів, навіть не зайшовши до своєї кімнати, зупинився, побачивши Еда, який вийшов зустріти його.

— Еде.

— Так, пане Деоне.

— Передай це Девелланії. Я скасовую пошуки тіла Круеля Харта.

— Що...?

Це було тіло його старшого брата, яке він так старанно намагався знайти. Коли він нарешті знайшов голову, Деон навіть наклав на неї заклинання проти розкладання і тримав поруч, коли спав. Ед не знав, хто наклав це заклинання, але хай там що.

Ед, зляканий абсолютно несподіваним наказом, підвів голову й подивився на Деона. Навіть без ретельного спостереження, він одразу помітив різницю з тим, яким був Деон перед своєї поїздкою.

« ... Немає».

Здається, він взяв із собою скриньку з головою, коли пішов до людського світу, але зараз її немає. Як не крути, його руки порожні.

Він її загубив? Якби це було так, він віддав би інший наказ, а не скасовував пошук тіла. Мабуть, одразу зчинився б галас. Тож він вирішив відмовитися від пошуку тіла та просто залишити голову? Або, можливо, він рушив у світ людей, щоб знайти решту тіла і влаштувати похорон.

Оскільки він залишався у світі людей довше, ніж очікувалося, ймовірно, це останнє.

Усі ці думки прийшли до Еда миттєво та склалися до купи. Ед поправив вираз обличчя, ніби він уже робив це раніше, і чемно схилив голову.

— Добре.

— Тоді.

Ніби він більше не мав до нього жодних справ, Деон пройшов повз Еда та без вагань попрямував до кабінету Короля Демонів.

Він не поспішав, але й не вагався. Деон пройшов знайомим коридором і дійшов до дверей, піднявши руку, щоб постукати, не переводячи подиху.

Тук-тук.

— Заходь.

Він зайшов всередину, щойно отримав дозвіл.

Король Демонів, який сидів за столом, ніби звично займався паперовою роботою, поклав ручку, яку тримав у руках, і подивився на нього. Щойно їхні погляди зустрілися, його очі набули невідомого світла та викривилися.

— Ти сильно спізнився.

— ...

— Я пам'ятаю, ти казав, що принесеш результати, коли повернешся, і результати будуть готові протягом місяця... Місяць, майже минув так? Враховуючи, що немає нових звітів про Есперанез, схоже, жодних досягнень немає.

— ...

— Тобі не вистачило часу? Якщо результати будуть позитивними, я готовий дати більше. Що думаєш?

Результат?

Король Демонів, поставивши лікті на стіл та поклавши підборіддя на долоні, посміхнувся. Деон також посміхнувся у відповідь.

— Провалився.

Хоча це тривало лише мить, це була така безсоромна та впевнена заява, що Король Демонів втратив дар мови.