Розділ 210 — Ненависть подібна лісовій пожежі (1)

Це була авантюра? Таким був план з самого початку.

Справа найманців Есперанеза — порожня приманка, і якщо у Ремембера справді було б тіло Круеля, то це власна авантюра Деона, яка могла як вдатися так і провалитися.

«Ні, навіть якби я зазнав невдачі, я все одно отримав би своє, тому називати це авантюрою неправильно».

Якби авантюра провалилася б і Король Демонів відкликав магію, він планував попросити Рірінель поновити її.

Деон підняв брови.

— Мені нічого сказати, навіть якщо ви знімете магію. Вибачте.

— Ха... Ахахаха!!

Диявол ніколи не думав, що Деон колись зробить щось настільки відверто зухвале. Король Демонів, який опустив голову і тремтів плечима, не зміг стриматися і розреготався.

Ось чому він не міг відпустити Деона Харта. Якщо йому стане нудно, той зробить для нього щось веселе!

Давнє божевілля того, хто довго жив у нудьзі, яке ніколи не могла зазнати жодна людина, відбилося в очах Короля Демонів, сповнених радості.

— Ти знайшов тіло Круеля Харта! Тіло повернулося цілим. Ти знав це ще до того, як вирушив! Так?

— ...

Як він смів жартувати над Дияволом? Це так чарівно, що він ледь не божеволів.

Він гордо клацнув пальцями. Будь-хто з такою проникливістю, як у Деона Харта, зрозумів би, що це означає. Король Демонів посміхнувся.

— Магія знята саме так, як ти хотів. Тепер, коли час, який я зупинив, почав плинути як слід, все повернеться до природного порядку.

— ...

— Не знаю, чи це тому, що ти не думав про можливість, що хтось вистежить ту могилу та пограбує її, чи використовуватиме для погроз, чи тому, що ти мав віру, але...

Він глянув на Деона. У полі зору з'явилися червоні очі, що зберігали самовладання.

Король Демонів примружився, бачачи спокійні очі, які не виявляли жодних емоцій

— Якщо це була віра, заснована на впевненості, то ти правий.

— ...

— Зрештою, ти завжди був моєю слабкістю.

Король Демонів плекав Деона, коли той був просто цікавою та бажаною іграшкою, перш ніж потрапив до його рук, але що ж тепер, коли він у його руках і став Героєм?

Що, як він, окрім того, щоб мати можливість навчити його чогось новому, також був здатен забезпечувати таке задоволення?

— Ти мене розважаєш, тож цього разу я закрию на це очі.

Звичайно, у нього не було іншого вибору, окрім як відпустити це.

Більше того, Король Демонів не настільки слабкий, щоб використовувати могилу Круеля Харта. Оскільки він не мав наміру робити таку дурницю, Диявол вільно сперся верхньою частиною тіла на спинку стільця, щоб зняти напругу.

Деон спокійно кивнув. Це все ще була безсоромна поведінка, ніби все так і мало бути.

— Дякую.

Це була відповідь, якої Деон і очікував. Ось чому він не злякався, навіть почувши про можливе розграбування могили.

Колишній Імператор Едуардо та Король Демонів здавалися повними протилежностями, але між ними існували деякі дивні подібності. Невже це характерна риса правителів?

Ймовірно, коли людина займає високу посаду та тримає сильну владу в руках, вона не має потреби в брудних трюках. Оскільки монарх впевнений, що може покарати або розчавити свого опонента будь-коли, не вдаючись до брудних вчинків на кшталт розкопування могил, він може не хвилюватися.

«Нічого хорошого в цьому немає, але мені це вигідно...»

Деон злився, що він наважився сказати щось, що перейшло межу, про могилу його брата, але він не міг цього показати.

Деон опустив очі, які були схожі на дечиї зелені.

«Ситуація інша, тому мені не варто поспішно гніватися».

Оскільки Деон Харт — Герой, а Диявол — Король Демонів, незалежно від того, наскільки грайливою та мирною була атмосфера між ними, під нею обов'язково крилася дивна напруга. Що як вибухнути гнівом у подібній ситуації?

Це не тільки вселить зайву обережність у Короля Демонів, але й якщо щось піде не так, між Героєм і Дияволом може спалахнути миттєва битва не на життя, а на смерть.

Він зможе випустити свій гнів пізніше, коли вб'є Короля Демонів. До того часу злість краще розбити на дрібні частинки та проявляти її у формі скарг та сварок, а потім відповідно врегульовувати. У будь-якому разі, Король Демонів знає, що поточна ситуація подібна ходінню по тонкому льоду, тому він буде сміятися з більшості речей, як і зараз.

« ... Не варто хвилюватися, він вважає мої невдачі та зарозумілість кумедними».

Деон мимоволі підвів погляд. Його очі одразу зустрілися з очима Диявола, ніби той весь цей час дивився на нього.

Після короткої паузи Король Демонів, мабуть, на мить щось згадав, вигукнув «А!» та клацнув пальцями

— Зібрання відбудеться за мить.

— ... Що?

— Перерва закінчилася, чи не так? Ти ж обіцяв це своїми власними устами.

Як наслідок, хоча це й була брехня, оскільки він пообіцяв діяти, щойно буде накладено магію, можна вважати, що Деон Харт почав належним чином стояти на передовій з моменту, коли вирушив до людського світу.

Отже, було не дивно взяти участь у зібранні одразу після повернення.

Деон, який тихо дивився на усміхненого Короля Демонів, глухо зітхнув.

— Добре. Я зайду до своєї кімнати та підготуюся.

***

Він пройшов довгий шлях від людського світу сюди.

Свідомо чи ні, він був так втомлений, що хотів лягти на ліжко та трохи відпочити до зібрання, але оскільки підтримання чистоти також було частиною відпочинку, Деон пішов до ванної кімнати, щойно повернувся до себе.

Потім він вийшов в халаті, схопив рушник, ніби це було щось невимушене, глянув на Дана, який чекав, і криво сів на стілець, обійнявши його руками за спинку. Дан, який стояв позаду нього, почав витирати волосся Деона рушником.

У мирній тиші пролунав тихий голос.

— Вдалося попрощатися востаннє?

— ... Так.

Це було раптове й коротке зауваження, але в ньому не було нічого незрозумілого.

Дивно, що Дан не помітив, що дерев'яної скриньки, яку Деон так часто носив із собою, немає. Деон заплющив очі та ліниво посміхнувся.

— Коли я зайшов до кімнати, то побачив, що квітка повністю зів'яла.

— Що? Вона трохи підв'яла, але все ще була живою та свіжою, тож про що...

Дан закрив рота, перевіривши вазу біля вікна.

— ... Справді... Мені здається, що я пережив багато справді нереальних речей відтоді, як пішов за господарем.

Більше, ніж якби залишився в селищі, де жила чаклунка.

Здавалося, що квітка якимось чином була ще живою до цього ранку, але цікаво, коли ж вона зів'яла. На її місці була рослина, яка засохла і скинула пелюстки. Хлопець не міг повірити своїм очам, тому взяв рушник, яким висушував волосся Деону, і підійшов до вікна.

Торкаючись шорстких пелюсток квітки, що впали на підвіконня, він почув м'який голос Деона.

— Він нарешті заплющив очі.

Поглянувши на зів'ялий вигляд квітки, можна було подумати, що вона виконала своє покликання. Брат, мабуть, змирився з тим, що немає потреби захищати Деона від кошмарів чи прокльонів.

Деон гірко посміхнувся, хоча й був радий, що брат прийняв його бажання, але все одно сумував, бачачи зів'ялі квіти.

— Вікно здаватиметься порожнім.

— Квітка зів'яла, тому нам потрібно її прибрати... але якщо господар цього хоче, я залишу її на місці.

— Ні, в цьому немає потреби.

Порожньо лише тому, що зникло те, що там було.

Тук-тук. Деон, який стукав пальцями по столу, раптово зупинився.

— Гадаю, ми можемо попросити Хієна дістати того монстра з людського світу.

— ... Що?

— Бо це той самий вид.

Круель знайшов спокій. Ніби на доказ цього, квіти зів'яли, а почуття та тепло, які від них надходили, раптово зникли.

Зів'ялі квіти — це лише залишки, які втратили своє первісне значення, тому не потрібно заповнювати порожнє підвіконня ними.

Ось чому Деон подумав про це. Дивна рослина з людського світу, яку Хієн кілька разів дарував йому. Тому що джерело — той самий вид квітки, що й та рослина біля вікна.

Хоча вона й стала чимось схожим на монстра, вона не зів'яне так легко. Умови були цілком задовільними. Йому стало трохи краще, тому Деон почав тихо наспівувати, але відчував пекучий погляд.

— До речі, про дивні рослини... Господарю, здається ваші нові смаки стали дивними?

— Ти хочеш вирушати у світ людей і знаходити ту саму квітку, щоразу, коли буде в'янути попередня, чи віддаси перевагу догляду за цією дивною рослиною?

— Тепер, коли я знову про це думаю, гадаю, у вас дуже витончений смак. Яка людина приручила б рослину-монстра? Це під силу тільки господарю.

Це бажана зміна ставлення.

Відчуваючи задоволення від того, що пекучий погляд зник, Деон почав наспівувати мелодію. Перш ніж він це усвідомив, Дан, який підійшов і розчесав його майже сухе волосся, знову відкрив рота.

— Це та пісня? «Не грішіть»?

— Знаєш її?

— Це дуже стара народна пісня. Гадаю, вона відома на всьому континенті.

— Я знав, що вона стара... але про це не чув.

Згадуючи текст пісні, він здавався таким смішний, що зрештою змушує наспівувати його частіше.

У світі, мабуть, більше людей, які скоїли гріхи, ніж тих, хто цього не робив. Тож що робити, якщо пісня закликає не грішити? Як щодо таких людей, як Деон?

Знову запала глуха тиша. Але перш ніж він встиг насолодитися нею, у двері чемно постукали.

— Це Ед, пане Деоне. Я прийшов за вами.

— ... А, зібрання. Заходь.

Ед, який увійшов, щоб провести його до конференц-залу, зупинився. Зовнішній вигляд Деона, який ще не був цілком одягнений, так збентежив його, що Ед за мить крикнув:

— Дане!

Ну, як він і думав. Ед ніколи на кричатиме на пана Деона. Деон спокійно сперся підборіддям на руку, дивлячись на демона, як свекруха на невістку.

Ед продовжував бурчати, звертаючись до Дана.

— Пану скоро треба до конференц-залу,а ти досі не підготував його одяг? Як і очікувалося, ти...

— Так, вибач. Спочатку треба було принести одяг, чи не так?

Це було зарозуміло та дратуюче, але й брехні в цих словах не було. Ед, який облизував губи, глянув на Дана, потім повернувся і дістав якийсь одяг із шафи.

Тим часом Дан, який закінчив розчісувати волосся та відклав гребінець, торкнувся свого підборіддя, ніби його щось турбувало.

— Волосся господаря дуже відросло.

— Справді?

— Так, навіть зав'язати тепер вийде.

— Тепер, коли ти про це сказав, мені здається, що потилиці якось душно...

Це було зрозуміло, адже він підстригав лише чубчик, щоб той не ліз у очі.

Дан, який перебирав волосся на потилиці, спитав:

— Хочете, щоб я вам його підстриг?

— У мене зараз немає часу, тим паче, що це зайвий клопіт. Просто зав'яжи.

Що клопітного в тому, щоб просто посидіти, поки Дан зробить всю роботу?

Дан, стримуючи своє здивування, зібрав волосся Деона знизу і приблизно відміряв його довжину, перш ніж відпустити. Деон подивився на нього зі знаком питання над головою.

— Спочатку мені потрібно одягнутися.

— А.

Ніби цього й чекаючи, Ед простягнув одяг.

Знову уніформа. Деон слухняно встав і зняв халат.

Завдяки тому, що його двоє помічників працювали разом, він зміг швидко одягнутися.

— Господарю, не можна тримати це так. Утворяться складки, розумієте?

— Пане Деоне, один ґудзик не вірно застебунтий.

— Будь ласка, просто стійте спокійно, і ми про все подбаємо.

Тільки це й чулося, але результат був хорошим, тому, мабуть, можна сказати, що справа зроблена.

А тепер час зав'язати волосся. Деон сів назад на стілець, який підсунув йому Дан, і заплющив очі, поки чужа рука обережно збирала його волосся.

Але це тривало недовго.

— ...

— ... Що ти робиш?

Потрібно або зав'язати волосся або відпустити його. Чому він просто тримав його?

Дан закотив очі на короткий докір... Кінець його фрази раптом став розмитим.

— У мене немає стрічки, щоб зав'язати його... У тебе немає нічого подібного?

— Твій тон зарозумілий.

Хоча він це сказав, було чітко видно, що Ед неухильно думав про те, що було б найкраще для пана. Поки Дан стримував сміх, Ед, який закінчив думати, зняв краватку-боло, яка була зав'язана на його шиї, і простягнув її.

— Цього достатньо?

— Я спробую.

Зрештою, волосся зав'язати вдалося нормально.

Деон, який грався з низько зав'язаним внизу хвостом, ніби це було трохи незвично, похитав головою та встав.

— Не йди за мною, піди краще до Хієна і візьми рослину. Я намагаюся прийняти подарунок, який колись відкинув... але, мабуть, він віддасть його тобі без проблем.

Хіба його б це не порадувало?

— І чекатимеш перед конференц-залом.

— Так.

Дан кивнув та вийшов. Деон озирнувся на Еда, що залишився поруч.

— Веди мене.

***

Здається, Король Демонів ще не прибув.

Щойно він увійшов, Деон, який перевірив головне місце, повернув голову, почувши шум. Його погляд зустрівся з очима, настільки яскравими, що могли б бути обтяжливими