Розділ 211 — Ненависть подібна лісовій пожежі (2)

Ми лише зустрілися поглядами, але важкий стіл знову затремтів.

— Ммм...

— Рірінель...?

— Волосся!

— ...

Щось не так?

— Ви зав'язали волосся...!

— А.

Я відчував, що погляди командирів загонів були пильнішими, ніж зазвичай, і, схоже, це було причиною.

... Але, здається, не тільки я змінився?

Сівши, я із запізненням звернув увагу на зовнішність командирів загонів. Якимось чином демони, які зазвичай виглядали як «люди», без жодних вагань демонстрували свою «демонську» зовнішність.

Від Рірінель, яка вільно відпустила щупальця, що носила на шиї, як шарф, до Маєрса, командира Дванадцятого загону, який холоднокровно відкинув чубчик, щоб показати третє око на лобі, до Іделії, яка відкрила чотири ока на щоках, які зазвичай тримала закритими...

« ... Якщо подумати, демони-слуги, з якими я зустрівся в коридорі, коли прийшов сюди, також чітко демонстрували свої демонічні риси».

Що це? Оголошення війни?

Для цього ще не має бути причин.

«Звичайно, краще запитати».

Якщо залишити все як є і виникне непорозуміння, обидві сторони матимуть проблеми.

У якийсь момент я перестав стукати пальцями по столу і подивився на Рірінель. Її надзвичайно блискучі очі, ніби вона весь час дивилася в цьому напрямку, зустрілися зі мною, ніби вона була готова вислухати все, що я скажу.

— Рірінель.

— Так, пане Деоне!

— Сьогодні не ховаєш щупальця?

— Так! Я чула, що пан Деон сказав, що прийме нас такими, які ми є!

...!?

— Хто це сказав...?

— Маєрс це сказав!

— Я була зворушена, коли почула це.

Девелланія, із високо зібраним волоссям, закотила очі та ніжно розвела руки в сторони. Зябра за вухами та перетинки між пальцями привернули мою увагу.

Так, вона також рідко розчепірювала пальці переді мною. Звичайно, я знав, що між її пальцями є перетинки, але... поглянувши на це знову, було дивовижно, що вона була здатна тримати нитку такими руками. Крім того, це ж не вторинна, а її основна зброя.

Мовчки подивившись на її руки, я перевів погляд на Маєрса. Щойно мій погляд торкнувся його, чоловік завмер, як статуя. Оскільки ми розмовляли з ним дуже мало разів, було б важко не зрозуміти.

Це було під час нашої останньої розмови.

«Схоже, бесіда під час чаювання поширилася таким чином».

[Треба бути обережним, бо це може виглядати неприємно для очей пана Деона, людини...]

[Це насправді не має значення]

... Але.

Я кивнув подумки, але потім на мить нахилив голову.

«Я ніколи нічого не казав про зовнішність демонів».

Якщо враховувати лише боязкого Маєрса та його суперечливого лейтенанта, я б не звернув на це уваги, навіть якби така думка мене навідала. Але тепер, коли знаю, що більшість демонів були обережними, у мене немає іншого вибору, окрім як озирнутися на свої минулі слова та дії. Результат був очікуваним.

«Такого не було».

Здоровий глузд підказував мені, що неможливо комусь просто сказати, що він надто товстий, худий, занадто високий чи занадто низький. Зовнішній вигляд демонів можна розглядати таким же чином. Лише хтось, кому бракувало здорового глузду, став би акцентувати на цьому увагу.

— Коли це я казав, що не сприймаю демонів?

— Ви не казали, але... Коли ви тільки прибули до Замку Короля Демонів, ваш вираз обличчя кам'янів щоразу, коли ви бачили наші «інші» частини...

— А.

Здається, я зрозумів.

Ймовірно, це через те, що я лякався. Тепер я звик до цього, але зовнішність демонів справді лякала, якщо подивитися на це об'єктивно.

Тим більше для того, хто не мав багато сили. Було б дивно, якби я не завмирав від страху.

Ну, враховуючи ситуацію на той час, для них було природно розцінити моє ставлення як «огиду», а не як «страх»...

Отже, за винятком тих, хто мав риси, які не можна було приховати, більшість демонів їх маскували.

Зараз це неможливо пояснити. Щоб зробити це, мені довелося б пояснити, чому мій вираз обличчя кам'янів тоді, тому я вирішив просто не відповідати.

— Коли прийде Король Демонів...

— Король Демонів прибув.

... Як-то кажуть: про вовка промовка.

...

Усі встали, двері відчинилися, і Диявол увійшов. Він озирнувся всередині, підтвердив, що Деон прибув вчасно, і сів з легкою посмішкою.

Одним жестом дозволив всім сісти, настала тиша. Король Демонів, спершись ліктями на підлокітники і поклавши підборіддя на тильну сторону долоні, почав говорити.

— Ну, як всі й очікували... Перерва Деона нарешті закінчилася.

Настрій тиші змінився.

В ній запанували очікування та хвилювання. Радість тих, хто був впевнений у перемозі. Деон опустив погляд, вдаючи, що не помічає цього. Під столом намацав кубик, який Ед дав йому перед виходом.

— Я гадав, що оскільки Імперія впала, решта буде зроблена швидко і без допомоги Деона, але, схоже, все виявилося не так легко, як я очікував. Ні королівство Шан, ні Імперію, замкнену в фортеці, не вдається легко повалити.

— ...

— Отже, Деоне.

Червоні очі піднялися, ніби відповідаючи на поклик.

— Що ж нам робити?

— ...

Здається, була пропущена дуже важлива процедуру перед цим запитанням.

Як можна було просто запитати, що слід робити, сказавши, що це зовсім нелегко? Поки Деон Харт брав перерву, слід було хоча б коротко пояснити, як йшли справи і яка зараз ситуація.

«Насправді, це не має великого значення».

Деон повернув куб під столом, встановлюючи зоровий контакт з Королем Демонів. З клацанням він відчув, як куб повернувся до свого початкового стану.

... Чесно кажучи, його більше не цікавив світ людей. Причиною, чому він став на бік Короля Демонів і напав на світ людей, була помста. Коли половина його помсти була здійснена, і Круель зміг упокоїтися, у нього більше не було причин цікавитися світом людей.

«Я хотів би повністю відсторонитися від світу людей і зосередитися на чомусь іншому...»

Деон більше не мав наміру ставати на чолі армії та атакувати, але й навпаки, рятувати людей від демонів, теж не планував. Коротше кажучи, це означало, що людський світ більше не мав для нього жодного значення.

Скільки людей загинуло досі і скільки життів буде втрачено в майбутньому... це не його справа.

Мабуть тому Король Демонів не потурбувався детально пояснити ситуацію. Деон Харт не питав прямо, і навіть якби він вийшов і сказав це, це лише посилило б його почуття провини без жодної користі.

Деон подумав, струшуючи ногою та відштовхуючи кров, яка майже покривала верхню частину його стопи.

«Щоб досягти мети, краще не відмовлятися від загального командування. Крім того також є обіцянка, дана Дияволу».

Треба просто вдати помірне зацікавлення.

Зі слів Короля Демонів, ситуація була не такою, як він очікував. Достатньо просто згадати те, що він сказав хвилину тому.

З того, що Деон почув, складалося враження, що він одночасно націлився і на королівство Шан, і на Імперію, тож, здається, спочатку потрібно розібратися з одним із них.

— Краще просто тримати Імперію під контролем і спочатку захопити королівство Шан.

— Шан?

— Так. Реуче зараз не слід чіпати, а повалення Імперії, захованої за фортецею, займе багато часу. Немає гарантії, що Шан тим часом не вдасться до маніпулятивних дій. Тож, я думаю, краще тримати Імперію під контролем, і спочатку знищити королівство Шан, а потім вже взятися за неї.

— Яка ймовірність того, що Імперія застосує хитрощі, поки ми будемо зайняті знищенням королівства Шан?

— Нині Імперія зайнята турботою про себе. Зі смертю Едуардо Дезерта імператор змінився, а зі смертю герцога Старба Іллюстера, голови аристократичної фракції, структура влади стала непередбачуваною, і навіть столицю було перенесено. Все стало більш заплутано, ніж мало би бути. У них не лише немає часу допомагати іншим країнам, а й думати про інші шляхи. Вони зараз краще затихнуть, щоб не привертати зайвої уваги армії Диявола.

У такому разі, можна прийти до висновку, що краще напасти на Імперію, перш ніж вона збереться із силами...

Деон подумав, перекочуючи кубик у руці.

«Не можна ігнорувати той факт, що нова столиця, яку потрібно завоювати, — це фортеця».

Як і було сказано, краще відкласти це, якщо немає впевненості, що вони зможуть здолати її за короткий проміжок часу, враховуючи можливість того, що Шан може використати хитрість.

— Ти розглядаєш можливість союзу між цими двома країнами?

— Поки армія Короля Демонів не прибула до столиці, і я не вбив Едуардо Дезерта, королівство Шан не виявляло жодної діяльності. Союз або був розірваний завчасно, або був випадок зради.

У будь-якому разі, це не змінює того факту, що Імперія не допоможе королівству Шан.

Навіть якщо союз був розірваний мирно, колишня столиця Імперії була захоплена, а колишній імператор помер, тому було б важко переглянути умови для нового союзу, навіть якщо обидві сторони не були у конфлікті. Якби причиною розірвання альянсу була зрада, стало б ще гірше.

Командир Третього загону Ашілд, який мовчки слухав, підняв руку.

— Пам'ятаю, ви казали, що ми маємо просто втримувати Імперію під контролем.

— Саме так.

— Для цього нам все одно знадобляться війська, тож чи не краще було б атакувати?

— Повторю ще раз, столиця, де зараз перебуває королівська родина та головні лідери, — це фортеця. Це означає, що вони знаходяться в місцевості, де можна легко блокувати ворожі атаки.

— Я знаю. Але яке це має значення...

— Якщо розглядати її як місцевість, яка може сприяти легкому запобіганню зовнішніх атак, хіба не можна уявити її як місцевість, яка зв'язує тих, хто всередині, і не дозволяє їм легко вийти назовні?

— ...!

— Ми зможемо тримати їх під контролем навіть з невеликою кількістю військ.

Деон м'яко посміхнувся.

З одного боку, Рірінель знову захитала стіл, а Ашілд замовк. Король Демонів, який просто посміхався та спостерігав за ситуацією, відкрив рота.

— Тоді давайте зробимо висновок, що спочатку ми знищимо Шан. У тебе є якісь ідеї щодо того, як це зробити?

— Чесно кажучи, я думаю, що ми зможемо перемогти, якщо просто відправимо більшість наших військ і наполегливо наступатимемо без плану. Після краху Імперії королівства, які стали васалами Шан, мабуть, тремтять за власне виживання. Достатньо просто стежити за ними та не дозволяти діяти.

Ось чому у важкі часи не слід створювати васалів незграбними методами, такими як переконання чи торг. Вони будь-коли відвернуться заради свого королівства та власної безпеки.

Те, що було поглинено заради сили, стане отрутою. Деон тихо посміхнувся.

— Але якби мені довелося щось додати... було б непогано підкинути щось, що спонукало б їх васалів до зради.

— Наприклад, що?

— Публічно оголосити, що я став Героєм.

Король Демонів, розуміючи прихований сенс цієї пропозиції, закотив очі.

— Ти збираєшся знову використати магію, яку застосував під час своєї промови?

— Так.

Це магія, яка дозволяє з'явитися на екранах по всьому континенту. Це вимагатиме багато магічної сили.

Король Демонів продовжив.

— Має бути спосіб поширити чутки. Хіба цього недостатньо?

— Це займає забагато часу. Крім того, вони можуть спотворитися під час розповсюдження.

— Чим гірші чутки, тим швидше вони поширюватимуться і тим більш спотвореними стануть. Якщо це погані чутки з точки зору людей, хіба це не буде корисним для нас? І скільки часу на це потрібно? Я можу почекати.

— Я не можу чекати.

Клац. Деон поклав кубик на стіл і подивився прямо на Короля Демонів.

— Тривалість людського життя коротка.

— Але ти Герой. Хіба ти не маєш прожити так само довго, як я?

— Чим довше живеш, тим коротшим здається плин часу. Рік для маленької дитини та літньої людини — це зовсім різні речі. А я ще молодий. Це стосується навіть людей з коротким життям, тому немає потреби порівнювати їх з демонами. Що з того, що можу прожити довго? Зараз час для мене тягнеться довго.

Чим більше він говорив, тим більше куточки рота Короля Демонів піднімалися від радості. Деон продовжував говорити, незважаючи ні на що.

— І чим сильніше людина бажає, щоб час минав швидше, тим повільнішим він здається. Я не знаю, як довго мені доведеться чекати, поки пошириться звістка, але для мене, котрий хоче закінчити з усім швидше, це буде довго. І понад усе.

Навіть якщо залишити осторонь усі попередні причини.

— Навіть якщо чутка широко розійдеться, багато хто вважатиме її нісенітницею. Зміст абсурдний, тому сумнівів стане тільки більше. Щоб закінчити все чітко та швидко, краще використати екран.

Незаперечна істина, що дійде до людей за допомогою аудіовізуальних матеріалів. Чи є якийсь інший метод, такий же простий та швидкий, як цей?

Король Демонів також кивнув, визнаючи цей факт.

— Так, це правда. Якщо ти, як Герой, сам вийдеш уперед, це буде справжнім шоком. Мабуть, так буде легше підбурити людей.

— Ні.

Деон похитав головою.

— Людиною на екрані буде Дан.

— Дан...?

— Звичайно, їм потрібен буде доказ того, що я став Героєм, тому я планую показати своє обличчя з іншого боку екрана...

Показати своє обличчя на екрані, але не говорити. Людина, яка говоритиме, — Дан.

Командири загонів, які зрозуміли значення цих слів, змінили вирази своїх облич.

— Дан?

— Ця людина...?

У конференц-залі загуло. Командири загонів добре знали, хто такий Дан. Мабуть, немає нікого в Замку Короля Демонів, хто б цього не знав. Дан — перший з небагатьох людей, яких привів сам Деон.

Але одного цього було недостатньо, щоб переконати їх.

Давно омріяний шлях до підкорення людського світу відкрито. Хоча вони серйозно ставилися до поточної війни, більшість із них, всупереч природі своєї раси, яка звикла підкорятися сильним, наважилися насупитися перед найсильнішим.

— Пане Деоне...