Розділ 212 — Ненависть подібна лісовій пожежі (3)

— Виступити з промовою на екрані означає стати представником Царства Демонів. Пан Деон може й не знати, але було б надто важко поставити іншу людину на таке місце...

— Це правда! Вибачте, пане Деоне, але я не розумію. Хочу сказати вам заздалегідь, що якщо ця людина спробує з'явитися на екрані, я можу вбити його раніше!

Командир Третього загону Ашілд висловив своє несхвалення, тоді як командирка Сьомого загону Сіллуа рішуче погодилася з ним. Крім того, багато командирів погоджувалися з ними одними лише виразами облич, навіть не розтуляючи рота.

Але були й ті, хто був «за».

— Звучить весело. Я згодна.

— Девелланіє!

— Я теж згоден. Це щось нове, правда? Гадаю, що буде весело.

— Навіть Тровер...!

Командирка Другого та командир Дев'ятого загонів.

Рірінель, командирка Одинадцятого загону також погодилася, але з дещо інших причин.

— У будь-якому разі, якщо пан Деон покаже своє обличчя та доведе, що він Герой, ніхто нічого іншого не помітить. З такою красою, яка людина зверне увагу на нікчемного кальмара? Вони, мабуть, навіть не звернуть уваги, хто говорить, людина чи демон!

— Кальмар?

— Це слово використовують для опису дуже потворної людини. Я чула це від командирки П'ятого загону.

Якщо це продовжуватиметься, розмова піде кудись не туди.

Король Демонів тихо спостерігав за розвитком подій з виразом обличчя, який зовсім не виражав того, про що він думав. Деон глянув на нього і постукав по столу, знову привертаючи увагу.

— Останнього разу, коли я виступав, я стверджував, що Царство Демонів приймає людей без упереджень, посилаючись на той факт, що я командир Нульового загону.

Це було зроблено для того, щоб спровокувати зраду та внутрішні чвари серед людей.

— Але на це знайшлося спростування.

— ... А.

Вирази обличчя деяких командирів загонів змінилися, ніби вони щось зрозуміли. Девелланія, яка спочатку виступала за те, щоб вислухати протилежну та нейтральну сторони, виглядала зацікавлено.

Зокрема, Іделія, яка головним чином відповідала за обробку інформації, здавалося, чітко усвідомила це та змінила свою позицію, вирішивши погодитися.

— Що тоді було сказано?

— ... Вас прийняли саме тому, що це був пан Деон... Вони спростували це, сказавши щось на кшталт цього.

— Саме так.

Вони стверджували, що спеціальний дозвіл був наданий саме тому, що це був «Деон Харт».

Деон солодко посміхнувся Іделії, яка, на диво, дала доречно стислу відповідь, і продовжив говорити знову.

— Дан — це доказ.

Деон Харт — не єдиний доказ. Для досягнення цієї мети важливішим доказом мав стати Дан, а не Деон.

Якщо «Герой» Деон Харт — це батіг, то Дан, «проста людина», — це пряник.

Воїни відчуватимуть страх, що випливає з величезної розбіжності у їх силі та могутності Героя, який перебуває на одному боці з Королем Демонів, тоді як звичайні люди, які побачать як добре живеться в Замку Короля Демонів, матимуть сміливість стати на бік армії Короля Демонів. Це була б досить правдоподібна та солодка спокуса.

Ось чому Дан має сам виступити перед екраном. Зі своєю властивою йому безсоромністю та красномовним язиком він має дати людям знати, як він добре живе тут і не трясеться від страху за своє життя.

Дан не єдина людина, яка живе в Замку Короля Демонів і говорить безсоромно, але...

«Вони не можуть цього зробити».

Їхнє «красномовство» має зовсім інше значення, ніж у Дана.

Можна сказати, що вони «добре» говорять, бо мають впевненість і не нервують... але добре «говорить» саме Дан. У них бракувало найголовнішого — «логіки».

Як можна довірити цим озброєним безсоромною впевненістю людям, які ломляться вперед без жодної логіки, місце, де їх побачить цілий континент?Скаженим псам вхід заборонено. За жодних обставин, ні за що.

Зібравшись з думками, Деон посміхнувся. Спокійний голос пролунав так, щоб ніхто не здогадався, про що він думає.

— Це буде чудовим доказом того, що армія Короля Демонів приймає людей, окрім Деон Харта. Тепер розумієте, чому?

Відповіді не було, але атмосфера змінилася, ніби він якимось чином всіх переконав.

Лише тоді Король Демонів, який підтвердив, що висновки були зроблені з пом'якшених поглядів командирів загонів, відкрив рота.

— Приведи Дана.

— Він має бути прямо за дверима.

Деон додав, ніби тільки цього й чекав. На його обличчі була задоволена посмішка, ситуація розвивалася саме так, як і очікувалося.

Недарма перед тим, як прийти сюди, він наказав Данові почекати перед конференц-залом. Очі Короля Демонів звузилися, але Деон удав, що нічого не помітив, і повернув голову, ігноруючи його погляд.

Дан, який тільки увійшов, вклонився у привітанні.

« ... Мене обдурили».

Король Демонів простежив за поглядом Деона і одразу засміявся, побачивши Дана.

Всі попередні слова були лише відправною точкою для цього, чи Деон просто вміло скерував ситуацію в потрібне русло?... У будь-якому разі, це не має значення, оскільки суть у тому, що він зробив розрахунки заздалегідь, перш ніж взяти участь у зустрічі.

Схожий на лиса. Диявол казав, що він схожий на лиса, але схоже, що він справді дуже хотів стати лисом.

З якоїсь причини Королю Демонів навіть здалося, що він бачить у Деоні образ лисиці, яка щасливо виляє хвостом, вдаючи, що ні до чого, тож він задоволено заплющив очі, ніби йому було весело.

«Якщо подумати, він планував удавати лиса з самого початку, чи не так?»

Диявол пам'ятав, як завербував його до армії Короля Демонів і вперше відправив до Імперії.

Тоді здавалося, що він цілком на боці Царства Демонів, але насправді, що було кумедно, він ходив по канату посередині. Коли він повернувся до Замку Короля Демонів, все, включаючи його настрій, погляд, ставлення та тон голосу, видавало ледь помітне відчуття дискомфорту, яке Диявол одразу помітив.

«У той час він був ще незграбним лисенятком».

У той час єдине, що він вмів робити, це показувати зуби та кусати своїх ворогів, майже як незрілий пес, який намагався вдавати з себе лиса, але тепер він став справжнім лисом

«Кажуть, що люди — це істоти, на яких сильно впливає оточення...»

Людина перед ними мала настільки драматичні зміни, що могла послугувати прикладом цього.

Хоча він потрапив у пастку Деона Харта, він не відчував гніву. Навпаки, Король Демонів був надзвичайно задоволений тим, що в його руках був зразок, який постійно ріс, змінювався та демонстрував різні аспекти, тому він дивився на Дана з усією щирістю.

« ... Він сильніший, ніж я думав».

Було досить вражаюче бачити, як він твердо стояв перед Королем Демонів, уникаючи гострих поглядів високопоставлених демонів у місці, де всі за ним уважно стежили.

«Принаймні, він не нервуватиме, коли з'явиться на екрані».

Мінімальні умови були виконані.

Тиша ставала все довшою, оскільки Король Демонів не порушував її. Без зайвих передмов він заговорив:

— Людино.

— Так.

— Зможеш стояти перед усіма?

— ... Що?

Це питання виникло нізвідки, вирване з контексту. Було природно, що він не зрозумів.

Його раптом покликали і поставили це дивне питання. В очах Дана з'явилося збентеження.

— Цього разу, схоже, екран буде показаний на весь континент, тому я питаю, чи зможеш ти стояти там.

— ...!

Дан, який зрозумів ситуацію з додаткового пояснення, розширив очі.

Але лише на мить. Заспокоївши свої емоції та вираз обличчя, ніби не був здивований лише мить тому, Дан опустив погляд, ніби про щось задумався.

Пройшло трохи часу.

— Якщо ви довірите це мені, я зроблю все можливе.

Він підняв голову і посміхнувся раніше, ніж погляди нетерплячих демонів почали б його підганяти.

У тиші, сповненій розуміння та схвалення, кілька командирів загонів невдоволено зацокали язиками та відвернули голови, поки Деон підняв брову, ніби щось запідозрив. Король Демонів мовчки подивився на Дана згори вниз.

«У нього ще дещо на думці».

Що він намагається зробити?

Йому було цікаво, але він не мав наміру зупиняти його. Не було жодної впевненості, що він зробить щось шкідливе для демонів, і просто неможливо, щоб людина, яка вірно слідує за Деоном Хартом, заподіяла йому шкоду.

Оскільки він не був ні демоном, ні обраною Королем Демонів людиною, Диявол досить уважно вивчав Дана та з'ясував його схильності.

Ось чому він міг спокійно мовчати, хоча й знав, що в того були й інші думки.

«Він не дурень, тому навіть якщо він спричинить інцидент, він буде в межах розумного».

Можливо, це стосувалося тих людських лицарів, які прийшли пізніше, але принаймні людина перед ним не була дурною.

Судячи з усього, Деон заздалегідь наказав йому чекати перед дверима конференц-залу, тож оскільки поточна ситуація дійшла до цієї точки, навіть без попереднього уточнення, він мав приблизне розуміння того, що відбувається. Дан мабуть, зрозумів, що Деон Харт спланував цю ситуацію.

Іншими словами, він потрапив сюди завдяки рекомендації Деона Харта.

А спричинити інцидент, стоячи перед усіма за чиєюсь рекомендацію означає зіпсувати репутацію поручителя і водночас перекласти на нього відповідальність.

Король Демонів глянув на Деона і повільно кивнув.

— Добре, тоді давайте просто продовжимо...!

— ...?

— ...

— Королю Демонів...?

Чому він раптом замовк? Хтось обережно звернувся до Короля Демонів, який тримав язика за зубами, навіть не закінчивши речення, ніби захвилювався, що щось не так.

Тільки тоді обличчя Короля Демонів безжально спотворилося.

— ... Прибули гості.

— ...?

Гості. Який гість був гідний прийти до Замку Короля Демонів? Невже це вторгся ворог... Момент, коли сумнів і обережність з'явилися на обличчях усіх.

Стук.

— Вибачте, Королю Демонів. Голови кожної раси...!

— Відійди!

Двері раптово відчинилися, і хтось увірвався всередину.

***

Всього за кілька годин до інциденту.

Лідери кожної раси, окрім найважчого співбесідника, Короля Демонів, знову зібралися разом.

Така картина йому ніколи не подобалася. Король Фей, який тихо пив чай і оглядався в одному боці пустельного та похмурого саду замку вампірів, відвів погляд від пейзажу, щоб захистити очі, і подивився на організаторку зустрічі.

— Останнім часом ми збираємося разом частіше. Чому ти покликала нас цього разу?

— Це очевидно.

Королева Вампірів насупилася і грубо поставила чашку. За цим почувся її низький голос, ніби вона прожовувала слова:

— Проблема чудовиськ.

— ... Однозначно немає жодних ознак покращення.

— Проблема на цьому не закінчується. Навіть попри те, що голови рас відвідали його та безпосередньо поспілкувалися, ситуація не змінилася. Ні, вона насправді погіршилася.

Почувся скрегіт.

... Схоже, накопичилося багато невдоволення. Здається, рій монстрів нещодавно перетнув території вампірів? Кажуть, пошкодження були значними.

Почуття Королеви Вампірів були зрозумілими, але... Король Фей ковтнув зітхання та відвів очі. Він зустрівся поглядом з лідеркою племені русалок.

Після короткого обміну поглядами вона кивнула та заговорила тихим голосом з наміром заспокоїти іншу особу.

— То ти знову плануєш протестувати?

— Так. Монстри народжуються від сили Диявола. Тож саме він має нести за них відповідальність. Оскільки вони завдають шкоди іншим расам, ми повинні протестувати та вимагати компенсацію за завдану шкоду.

— Здається, він робить усе можливе. Однак, схоже, останнім часом його військ недостатньо. Гадаю, існують неминучі обставини, тому, будь ласка, прояви трохи розуміння...

— Ха, що він, в біса, взагалі робить?

— ...

Лідерка племені русалок знову замовкла. Знову відбувався швидкий обмін поглядами з Королем Фей.

Королева Вампірів не знає, що Король Демонів все ще націлений на людський світ. Фактично, він вже зруйнував Імперію.

Все, що вона знала, це те, що першим спалахом цієї війни був Деон Харт. Після цього вона перестала цікавитися діями Короля Демонів, цинічно вирішивши, що він грався в низькоякісну гру, підігруючи людині, що було зовсім не гідно його віку, тож вона не мала жодного уявлення, що відбувалося зараз.

Більше того їй навмисно намагалися загородити огляд, тож якщо вона не намагатиметься сама про все дізнатися, вона так нічого й не зрозуміє.

«Якщо вона дізнається про поточну ситуацію...»

«Вона, ймовірно, спробує вбити Деона Харта».

Людям небезпечно вільно вторгатися на територію демонів, але також небезпечно демонам поглинати людський світ і збільшувати свою силу.

Тому що Королю Демонів не можна довіряти. Коли його нудьга досягне свого піку, а людський світ як ціль для відволікання зникне, він вирішить, що «хаос» буде цікавішим, і негайно спрямує свою зброю в цьому напрямку. Це порушить ледь усталений порядок Безодні та спричинить хаос. Тож, спираючись на здоровий глузд, правильно заздалегідь бути напоготові і намагатися запобігти цьому.

У цьому процесі було б природно вбити Деона Харта, який був осередком війни та відігравав важливу роль у завоюванні людського світу.

Звичайно, так було лише з точки зору Королеви Вампірів, яка не знала майбутнього, в якому завоювання людського світу зазнає невдачі.

Король Фей бачив плин світу, а Королева Русалок — майбутнє.

У день, коли Король Демонів відвідав Царство Фей разом з демоном-садівником та Деоном Хартом, вони обидва підтвердили, що виявляють прихильність щодо Деона Харта. Найважливіше було впевнитися, що це не могло статися без причини.

Тож вони обмінялися інформацією та об'єднали зусилля, щоб передбачити майбутнє.

Звичайно, якщо це не «пророцтво», існує ймовірність того, що майбутнє може бути хибним, але це майбутнє, передбачене двома істотами, які працюють разом, а не лише кимось одним. Ймовірність помилитися була дуже малою.

Вони думали про майбутнє з таким високим рівнем влучності.

«Якщо все так продовжуватиметься, нашим видам не складе труднощів утвердитися у світі людей у майбутньому».

Як і демони, феї та русалки також давно прагнули сонячного людського світу.

Якщо бути точним, слід сказати, що феї прагнули красивих, але тендітних рослин сонячної землі, тоді як русалки прагнули яскравого світла, яке освітлювало навіть глибини під поверхнею води. Але суті це не змінювало.

Висновок, до якого вони дійшли, був простим.

Не втручатися.

Навіть якщо вони не будуть втручатися, Диявол зазнає поразки, перш ніж поглине людський світ.

Також, ключем до всього є Деон Харт. Якщо можливо, варто допомогти йому не збитися з дороги.

Світ людей, до якого вони не можуть дістатися, є його відповідальністю, тому немає потреби туди виходити. Хто міг би заважати йому в Безодні, в межах їх досяжності?

«Королева Вампірів».

Не те щоб вони не думали про те, щоб повідомити їй про це майбутнє з дуже високим показником успішності та попросити її про співпрацю. Але була дуже велика проблема, яка завадила цьому статися.

Річ у тім, що вампіри не прагнули сонячного світла.

Вона б нізащо не залишила все на волю майбутнього, яке не є гарантованим на всі сто відсотків, та проігнорувала б завоювання демонами людського світу заради землі з небажаним їй сонячним світлом.

Якщо майбутнє, передбачене цими двома, не збудеться, це накине темну хмару на долю її раси.

Вона, найімовірніше, розпочне шаленство, щоб зупинити це. Тож її огляд закрили, і тепер вони знову дійшли висновку.

«Зрештою, краще це приховувати».

«Як і очікувалося, їй краще не знати, доки все не буде завершено».

Тепер, коли висновок зроблено, час обрати відповідь. Поки вони шукали відповідь, яка могла б належним чином приховати поточну ситуацію у відповідь на запитання лідерки вампірів про те, чому армії Короля Демонів так бракує сил, що вони навіть не можуть належним чином знищувати монстрів, дехто, хто весь цей час мовчав, раптом втрутився.

— Це через війну.

— ...!

— Війну...?

— Так. Хіба армія Короля Демонів зараз не веде війну за завоювання людського світу? Імперія вже пала, чи не так?

Ой леле.

Королева Русалок тихо заплющила очі, а Король Фей насупився.

Королева Вампірів, яка повільно обмірковувала почуте в тиші, сповненій дивної напруги, одразу ж підвелася зі свого місця.

— Що?! Ти кажеш, що війна все ще триває? Вони не зупинилися навіть після знищення Імперії?

Цей дурний гном. Король Фей стиснув зуби подумки.

Якщо ти легковажний і не маєш гідності, тобі слід мати хоча б трохи такту. Варто думати перед тим, як відкривати рота, хіба ні?

Здається, саме їх надмірно спокійне ставлення й створило відчуття дискомфорту. Чутливі червоні очі повернулися до них. Голос, сповнений спокійного гніву та ледь помітного сумніву, продовжив.

— Мене від початку не цікавив людський світ, тож не дивно, що я не знала. Але зважаючи, що навіть цей дурень про це знає, ви двоє ніяк не могли не бути в курсі.

— ...

— Тобто ви просто дозволили цьому статися...?

Вождь Гномів поруч намагався заперечити, що це надто грубо, але ніхто не звернув на нього уваги.

Серед тиші розгорілася війна нервів. Навіть Вождь Гномів знизав плечима і тримав язика за зубами, тому тишу, що настала, порушила Королева Вампірів, клацнувши пальцями.

— Ретельно розслідуйте, як це сталося.

— Так.

З нізвідки з'явився вампір і схилив голову. Лідерка племені русалок простягнула руку до хлопця, який знову збирався зникнути, але...

— Зачекай хвилинку...

— Не рухайся.

— ...

І мусила зупинитися, коли істота з червоними очима люто підняла погляд на неї.

Королева Вампірів озирнулася навколо та заговорила погрозливим тоном, ніби кажучи їм навіть не думати про якісь нісенітниці.

— Це моя територія. Ви повинні поважати те, що я кажу, правда?

— ...

З плином часу вона змогла отримати інформацію від свого швидкого підлеглого.

Прочитавши звіт про поточну ситуацію до кінця, вона одразу вскочила та вибігла з саду.

Королева Русалок та Король Фей, які відчули дещо зловісне, поспішно погналися за нею і закричали.

— Куди ти йдеш?

— Ламати його кляту іграшку!

— ...!

Ні!

***

Крізь щілину у дверях було видно демона, який котився коридором, ніби його штовхнули. Деон озирнувся й насупився, побачивши, як Королева Вампірів без вагань наближається сюди.

Він почув бурмотіння Короля Демонів.

— Як швидко.

Навряд чи це було зараз важливим.

Вона щойно випустила свої кігті. Навіть на перший погляд, здавалося, що їх можна використовувати як зброю. Було достеменно не відомо, але з одного погляду стало зрозуміло, що її ціль Деон.

« ... Чи варто мені з нею розібратися?»

Він лише сподівався, це не буде проблемою, навіть якщо він її вб'є.