Розділ 213 — Ненависть подібна лісовій пожежі (4)

Він не міг зрозуміти, чому це все сталося, але тихо помирати Деон наміру не мав.

Приносити зброю в конференц-зал було заборонено, тому кинджалів у нього з собою не було, і той факт, що супротивниця — голова раси, також був проблемою, але оскільки він не з тих людей, які дозволяють комусь, хто намагається позбавити його життя, діяти вільно, Деон стиснув кулаки з наміром розправитися з нею.

На щастя, найгіршого не сталося.

— Зупинись!

— Відпусти мене!

— Заспокойся!

— Чому ви мене зупиняєте?

Король Фей та Королева Русалок з'явилися пізніше та швидко зупинили її. Небезпечно загострені нігті розсікли повітря, не досягнувши своєї цілі.

— Досить приховувати це! Не спиняйте мене! Нам потрібно позбутися його, поки не пізно! Ви ж самі знаєте...

Королева Вампірів, розлючена тим, що її зупинили, подряпала кігтями обличчя Короля Фей.

Не просто подряпала його. Якби Король Фей швидко не відвів голову назад, йому б зрізало обличчя. Це, ймовірно, його вбило би.

Деон відчув, як хтось, хто сидів поруч, ледь здригнувся. Це був такий легкий рух, що його було майже непомітно, але Деон, який сидів поруч і був Героєм, міг це помітити.

Командир Першого загону Джайкар безвиразно дивився на Короля Фей.

Точніше, на подряпину на його обличчі.

— ...

Король Фей підняв руку і торкнувся рани на обличчі. Його погляд став крижаним, коли він побачив кров на пальцях.

— ... Це вульгарно.

— Що?!

— Я сказав, що це вульгарно. Якщо вже в тебе апетит і природа потворні, то хоча б поведінка має бути благородною, хіба ні? Незважаючи на неодноразові спроби зупинити тебе, так звана голова раси шаленіє, як скажене лоша, не розуміючи ситуації. Якщо це не вульгарність, то що?

— ... хочеш померти?

— Це мої слова.

Безглузда сварка між лідерами продовжувалася. Крик Королеви Русалок, що намагалася їх зупинити, не подіяв.

Що за безлад вони зчинили в чужій конференц-залі? Коли Деон розслабив кулаки та спостерігав за сценою з легким напруженням, Вождь Гномів, який невідомо коли увійшов, закричав поруч із ним, розмахуючи кулаком у повітрі.

— Дурня! Яка ганьба! Треба було розмахнутися трохи праворуч! Так! Ось так! От вже ці феї. Вони спритні!

— ...

— Тут є якісь напої?

— ... Наскільки я знаю, ні.

— Шкода... Угх! Оце так удар! Ти в порядку?

... Якесь безглуздя.

Було точно не зрозуміло, але, здається, причиною всього цього став Деон.

Хоча... винна та, хто першою увірвалася і спробувала напасти. Він нічого поганого не зробив.

Деон відкинувся на спинку стільця, бо почувався виснаженим, хоча нічого конкретного не зробив.

На щастя, галас тривав недовго.

Саме тоді Королева Вампірів, яка виплюнула кров, збиралася кинутися на нього, люто виголивши ікла.

— ... Гадаю, я терпів достатньо довго. Як довго ви ще збираєтеся шаленіти, не розуміючи, де знаходитеся?

Важкий тиск заполонив простір.

Всі командири загонів, які вскочили на ноги на всякий випадок, поспішно схилили голови перед своїм володарем, а винуватці хаосу упали на коліна, не витримавши тиску.

Король Демонів, чий вираз обличчя залишався порожнім, дивився на них згори донизу.

— Ті, кого вважають лідерами рас, вторглися на територію іншої раси, спричиняючи хаос з наміром убити одну людину.

— ...

Дехто з них виглядав ображеним. Деон, який розглядав вирази обличчя кожного лідера, подумки знизав плечима.

Що ж, це було несправедливо по відношенню до тих, хто прийшов, щоб зупинити її.

«Але Король Фей також бився. Чому ж він виглядає таким ображеним?»

Це правда, що він також зчинив галас, тож він не мав права заперечувати. Серед них єдина, кого можна виправдати, це Королева Русалок.

Холодний голос продовжував, ніби міг вкрити все морозом будь-якої миті.

— Що це за грубість?

Король Демонів випрямив своє тіло, яке криво спиралося на стілець.

Деон хотів подивитися, як далеко вони зможуть зайти, але не вдалося. Диявол нахилився верхньою частиною тіла вперед і промовив пошепки.

— Я не для цього надав вам дозвіл входити до центрального саду.

Як вони могли потрапити сюди?

Не було потреби про це думати. Бо їм це дозволив Диявол.

В житті неминуче настане момент, коли головам всіх рас варто зібратися разом. Якщо говорити про голів всіх рас, їх було лише п'ять, бо визнавалися лише ті раси, які були достатньо розумними, щоб вести між собою політичні розмови.

Природно, що сила не враховувалася. «Окремі особи» не впливали на сприйняття цілої раси, а статус «груп» визначався їхнім інтелектом, а не чистою силою.

Тож, що станеться, якщо спалахне війна між найсильнішими й розумнішими расами в Безодні?

Ситуація, яку ледве можна було назвати стабільною, похитнеться.

Безодня надто довго існувала в стані хаосу. Не бажаючи втрачати мир, над яким вони так наполегливо працювали, голови кожної високорозвиненої раси погодилися вирішувати свої суперечки шляхом переговорів, і результатом стало «право доступу», надане лише головам.

Право входити до центру території кожної раси, де перебував її лідер.

Це перевага, яка дозволяє всім легко збиратися разом, але також дає їм можливість контролювати життя одне одного та спостерігати одне за одним.

Дозвіл наданий лише «голові», а точка прибуття фіксована, і все влаштовано таким чином, що під час відвідування сигнал негайно надсилається власнику території. Можна з упевненістю сказати, що кожен довірив своє серце іншому.

Король Демонів, який спочатку погодився з цікавості до нового методу, з плином часу почав втрачати бажання до його підтримання, оскільки лідери інших рас змінювалися кілька разів. Бо він був упевнений, що переможе, навіть якщо перетворить усі три інші раси на ворогів. Навіть з плином часу та зміною поколінь, молодші займали місця лідерів. Як кумедно йому, мабуть, було за цим спостерігати.

Однак, він не зробив цього, проявивши своєрідне милосердя.

Бо він знайшов дещо нове та цікаве в нудному житті. Вони повинні бути вдячні Деону Харту.

... Але.

Що ж робити з тими, хто спробував вбити людину, якій вони повинні бути вдячні?

— Вам доведеться пояснити цю ситуацію, щоб я міг її зрозуміти.

Чим більше він говорив, тим нижчою ставала температура у повітрі.

Як видно з атмосфери, Король Демонів зараз перебував у дуже поганому настрої. Ні, якщо говорити прямо, він був трохи... розлючений.

Вони, мабуть, виглядали настільки безглуздо у його очах, увірвавшись до конференц-залу та спробувавши вбити його головну силу на очах у всіх. Це також був той, про кого він особливо турбувався.

« ... Може, мені просто вбити її?»

В його погляді була вбивча жага. Якраз коли Король Демонів збирався клацнути пальцем, перелякана Королева Вампірів поспішно відкрила рота, ніби відчула щось зловісне.

Пролунав трохи спокійніший голос, ніби вона отямилася завдяки холодному гніву Короля Демонів.

— Я... я почула небезпечну інформацію.

— ...

— Я хотіла б запропонувати співпрацю, щоб запобігти винищенню демонів.

Водночас, не варто було питати, чому вона поглянула на Деона Харта.

«Винищення». Командири загонів шоковано підняли голови, почувши слово, яке було важчим, ніж очікувалося. Король Демонів не поспішав відповідати і просто дивився на неї.

Королева Вампірів, відчуваючи, що їй все ще все давали право говорити, продовжила.

— Перепрошую, що прийшла сюди, не дотримуючись належних процедур. Я була емоційно схвильована, почувши дещо зовсім несподіване.

— ... Що ти почула?

— Армія Короля Демонів не зупинилася на знищенні Імперії та активно рухається до завоювання людського світу, і в центрі всього цього знаходиться людина, і ця людина — Герой... Ось що.

— Ти тільки тепер про це дізналася? Новини повільно досягають тебе.

— Мене від початку не цікавив світ людей... на це була причина.

Червоний погляд пройшов повз Короля Фей та Королеву Русалок.

Хоча це було лише на мить, у її очах промайнув гнів. Не зрозуміло чому, але здається, що ці двоє закривали їй очі та вуха навмисно. Король Демонів спокійно схилив голову набік.

— Якщо тебе не цікавить світ людей, мала б просто змовчати. Навіщо тоді прийшла аж сюди і створила цей безлад?

Що означає винищення?

Як би вона не була схвильована, вона мала б знати, що це слово не слід вимовляти недбало.

Королева Вампірів відповіла під підозрілим поглядом Короля Демонів.

— Тому що все це сталося через «одну людину».

Яскраво-червоні очі повернулися до Деона Харта. Деон подивився в ці очі і відчув дивну емоцію, яка не мала нічого спільного з темої цієї розмови.

Ось чому, коли він був в Імперії, ходила банальна чутка про «вампіра Деона Харта». Колір їх очей був однаковим.

Король Демонів, який мовчав, махнув рукою.

— ... Зібрання поки що закінчено.

Це був чіткий наказ іншим демонам піти.

Командири загонів, які були напружені через складну ситуацію лише кілька хвилин тому, вагалися, не маючи змоги легко залишити свої місця. Їхнє вагання було порушено, коли командир Першого загону Джайкар зробив перший крок.

Він по черзі глянув на Короля Демонів, Короля Фей та Деона, потім схилив голову та зробив крок, щоб відчинити двері. Потім, ніби раптом отямившись, інші командири кинулися за ним.

Після того, як Дан пішов, залишивши стурбований погляд, у конференц-залі залишилися лише голови кожної раси, включаючи Короля Демонів та Деон.

Король Демонів знову зосередив свій погляд на Королеві Вампірів.

— Через одну людину?

— Так. Я насправді не знаю подробиць, але можу зробити певні висновки. Я чула, що деякий час тому цю людину принесли до Замку Короля Демонів у напівсвідомому стані. Оскільки ця новина дійшла навіть до мене, це означає, що переполох був великим. Завдяки цьому я зрозуміла, наскільки ти, Диявол, піклуєшся про цю людину.

— ...

— А невдовзі після цього спалахнула війна проти Імперії. Тоді причина очевидна, чи не так? Мабуть, був чималий вплив людини, про яку ти сильно піклуєшся. Але чесно кажучи, я думала, що ти просто зробиш вигляд, що зацікавлений, і зупинишся. Бо в моїх спогадах завжди було так. Ось чому я перестала звертати увагу...

Сказавши це, вона пильно подивилася на Деона Харта.

Вона думала, що дії Короля Демонів зупиняться на тому, що він попередить людський світ, як це робив досі. Нехай люди згадають про нього, почнуть остерігатися, пришвидшать підготовку до його підкорення, щойно народиться Герой.

Вона думала, що результат не сильно зміниться, а просто буде пасувати сильним і слабким сторонам його нової іграшки.

Він не просувався далі з тих пір, як вона була занадто маленькою, щоб пам'ятати. Королева Вампірів занадто легко розслабилася.

Але все сталося інакше.

— Це сталося не тому, що Король Демонів безпосередньо захотів діяти, ані тому, що громадська думка демонів була спрямована в цьому напрямку. Це сталося через одну людину, тож як це не може бути чимось поганим?

— Демони завжди прагнули сонця.

— Але проблема в тому, що це бажання раптово посилилося через одну людину. Крім того, ця людина — «Герой»?

— Так.

— Я не розумію.

Заклятий ворог знаходився під його командуванням. Хіба це чимось відрізнялося від обіймів з бомбою?

Вона не розуміла, чому лідери русалок і фей захищають його. Невже в цій людині щось є?

Королева Вампірів обернулася та підійшла до Деона. Деон, чиї очі трохи розширилися від її несподіваного руху, підняв підборіддя і повільно оглянув її.

Зрештою, погляд багато про що говорив. Те, що вона побачила в червоних очах, які були схожі на очі її одноплемінників, але були разюче відмінними, була іскра.

— У тебе гарні очі. Наче палаючий вогонь.

Він виглядав маленьким, бо був стиснутим, але полум'я горіло сильніше за все інше.

— Зрештою, ти небезпечна людина.

— ...

У будь-якому разі, він людина, яка призведе до поганих наслідків.

Вона також не розуміла дій лідерів, які захищали цю людину. Скільки б вона на це не дивилася, він виглядає лише як щось, що потрібно вбити.

Оскільки двоє лідерів, які бачать плин світу та майбутнє, захищають його, має бути причина для цього, але для тої, хто бачить та аналізує сьогодення, вона не могла просто ігнорувати це, не почувши причини.

Принаймні, в Безодні може зберігатися мир, тому що людський світ виступав іграшкою для знудженого Короля Деомнів, але що станеться, якщо він поглине людський світ?

«Буде важко впоратися з демонами, коли їхня сила зросте».

Але це причина, про яку не можна говорити вголос, тому вона залишила її осторонь.

Навіть якщо Король Фей та Королева Русалок захистять цю людину, все буде скінчено, якщо Король Демонів вирішить убити його. Королева Вампірів, яка підбирала слова в голові, щоб переконати Короля Демонів, повільно заговорила.

— Чи можеш ти гарантувати, що ця людина не передумає? Він Герой, не схожий на жодного іншого. Він — ворог Диявола.

Власне, це також було причиною, чому вона хотіла вбити людину на ім'я Деон Харт.

Якщо він передумає, Диявол помре. Водночас сила демонів ослабне. Якщо це станеться, люди прийдуть сюди, і в результаті її вид також буде далекий від мирного життя.

Люди, виявивши незнайому расу, ніяк не зможуть пройти повз.

— Щойно цей хлопець повернеться спиною, це стане катастрофою для демонів.

— Це трохи...

— Що? Це правда.

— ...

— Ви думали, я вас послухаю, якщо ви просто зупините мене, не сказавши причини?

Король Фей закрив рота.

Раз ситуація дійшла до такої точки, мовчати більше було не можна. Вони обмінялися поглядом з Королевою Русалок.

Оскільки вони стояли перед Королем Демонів та Деоном Хартом, те, що вони могли сказати, було вкрай обмеженим, тому була лише одна причина, яку вони могли назвати.

— ... Хіба ти не хочеш жити під сонцем?

— ... Що?

Вираз обличчя Королеви Вампірів спотворився, ніби вона не могла повірити своїм вухам.

Вона на мить торкнулася чола, а потім опустила голову. Її плечі почали трястися. Вирвався порожній сміх.

— Зрештою, причина в цьому...!

Що це за клятий рік?

Вона знала, що демони, які завжди прагнули людського світу, зрештою почали діяти саме з цієї причини. Вона досі не знала намірів Диявола, але, мабуть, саме тому Королева Русалок зупинила її.

Тому що вона хотіла жити під яскравим і теплим сонячним світлом, а не під холодним місячним.

— Я не розумію, але вас зрозуміти можу.

Вираз обличчя Короля Фей трохи пом'якшав.

Спостерігаючи за цим, у нього скрутило в животі, і Королева Вампірів посміхнулася, торкнувшись великим пальцем кутика рота. Там була рана від битви з Королем Фей нещодавно.

— Але що мені робити з цим? Моя раса не має добрих стосунків із сонцем.

— ... ти.

— Пам'ятаєш, що я сказала, Королю Демонів? Ця людина небезпечна.

Перш ніж вона встигла щось доповнити, Король Фей повернув голову і пильно подивився на кляту вампірку, яка зверталась до Короля Демонів.

— Це як тримати в руках бомбу, яка може вибухнути будь-якої миті. Не буде перебільшенням сказати, що люди — це вид, схильний до зради, тому демони можуть зрештою вимерти. То чому б тобі не вбити його тут і зараз? Якщо не хочеш бруднити руки, можеш довірити це мені.

Вона подбає про це.

— ... Це кумедно.

Король Демонів, який слухав усі зауваження, підперши голову, засміявся та встав.

Вона казала таке про людину, яка стояла прямо перед нею. Казала, що його варто вбити, або що вона сама це зробить.

Навіть якщо тіло зламається, його можна полагодити, але розум — ні. Навіщо робити такі заяви лише для того, щоб збільшити тиск на хлопця, який і так перебуває в крихкому психічному стані? А що, як він зламається?

Він неквапливо підійшов до лютої вампірки та глузливо сказав:

— Зрештою, справа в тому, що ти боїшся збільшення сили демонів, але прикриваєш це гарними словами.

— ... Але це не брехня, очі цього хлопця...!

— Тшш.

Поки що.

Король Демонів злегка прикрив їй рота, коли та збентежено підвищила голос, і посміхнувся.

Так, можливо, це не брехня. Але не варто так необережно відкривати рота?

« ... ха».

Короткий смішок затримався під його долонею, ніби вона щось зрозуміла. Коли він обережно відвів руку, вона тихо мовила.

— Ти знав.

Король Демонів посміхнувся, піднявши куточки рота, ніби виявляючи гордість. Це очевидно.

Неможливо, щоб проникливість когось, хто прожив довше за будь-кого іншої, була гіршою за її. Тож, з невисловленим попередженням не бути зарозумілою і говорити необережно, він прошепотів на вухо Королеві Вампірів.

Вона сказала, що впорається з цим, якщо він довірить це їй.

— Кому б це я довірив його?

Хто дозволить?

Глибокий голос попередив.

— Він мій.

Хто сміє заявляти права на те, що належить йому?

Чи вб'є він Деона, чи залишить живим, чи викине, це має бути його власний вибір. Це не щось, до чого хтось має його заохочувати.

Вона вже тривалий час говорила надто самовпевнено.

— ... Гаразд, гаразд.

Королева Вампірів затремтіла від кривавого попередження та відступила назад, піднявши обидві руки.

Скільки б він його не беріг, той все одно залишався людиною. Вона думала, що буде легко позбутися його, оскільки Диявол не мав до нього великої прихильності порівняно з демонами.

— Я неправильно розсудила. Вибач. Я просто піду.

Вона швидко здалася.

Вона не зможе вбити Деона Харта, доки Король Демонів знає все і захищає його. Це неприємно, але хоча вони обидва були лідерами, розрив між нею та Королем Демонів дуже великий.

Тож краще здатися на цьому етапі та зосередитися на підготовці. Щоб мати змогу вистояти, якщо демони поглинуть людський світ, чи якщо люди увірвуться у Безодню.

«Часу ще достатньо».

Після прийняття цього рішення та отримання вільного часу виникла цікавість.

Як все складеться в майбутньому. Як так сталося, що голова племені фей та лідерка племені русалок опікують цю людину?

Король Фей сказав: «Хіба ти не хочеш жити під сонцем?» Їй захотілося на власні очі побачити весь процес оселення рас Безодні у людському світі.

Коли Королева Вампірів відступила, Король Фей відкрив рота, ніби цього й чекав.

— ... Тоді, схоже, все вирішено.

Здається, все якось вирішилося, але дивний неспокій все ще не пройшов.

Краще швидше повернутися. Король Фей поспішно заговорив.

— Ми більше не будемо вас турбувати і повернемося. Ми були сьогодні дуже грубі, Королю Демонів. Це більше ніколи не повториться...

— Куди ви йдете?

— ...?

Атакували, коли забажали, і намагаються піти, як їм заманеться.

Король Демонів здивовано посміхнувся тим, хто озирнувся на нього.

— Потрібно переконатися, що ви компенсуєте завдану нам шкоду, чи не так?

— ...

— Я знаю, що ви не повернетесь, поки не компенсуєте збитки.

Вхід для них вільний, але от вихід — ні.