Розділ 214 — Ненависть подібна лісовій пожежі (5)

Король Фей пообіцяв передати трави, Вождь Гномів пообіцяв передати зброю за нижчою ціною, а Королева Вампірів пообіцяла, що всі демони, включаючи Короля Демонів, не нестимуть відповідальність за монстрів, які перетинають територію вампірів. Тільки після цього, їм було дозволено піти, уникнувши ув'язнення.

Король Фей, який йшов з помітно перекошеним обличчям, запізно насупився, побачивши поруч себе Королеву Русалок.

- Дияволе. Чому ти нічого не вимагав від неї?

- Тому що вона єдина, хто не був зарозумілим.

- ...

- Спочатку я збирався стягнути компенсацію лише з Королеви Вампірів, але ви двоє були надто зарозумілими.

Один шаленів, як і вампірка, у конференц-залі, а інший радісно волав, ніби дивився якусь гру.

Як він міг просто проігнорувати щось подібне? Якщо просто проігнорувати це, вони можуть сприйняти це легковажно, тому єдине, що він міг зробити, це покарати їх усіх разом із Королевою Вампірів.

- Радій, що не отримав такої ж умови, як вампіри.

Договір, який їй довелося укласти, був отруйним для вампірів.

Навіть якщо демонам буде надто важко мати справу з монстрами і вони загонять їх на територію вампірів, тим доведеться розбиратися з цим самостійно і вони не зможуть нічого вимагати.

Звичайно, з моральних міркувань Диявол не став би робити цього спеціально, але ймовірність зробити це «випадково» дуже висока. Їм доведеться багато страждати в майбутньому.

- ...

Диявол очікував негайної відповіді, але співрозмовник був тихішим, ніж він очікував. Король Демонів дражливо запитав, звертаючись до мовчазного Короля Фей.

- Гадаю, ви, хлопці, самі знаєте, якими зухвалими були, чи не так?

- ... Цк.

Король Фей відвернув голову, відчинив двері та вийшов. Він зустрівся поглядом з кількома особами, які чекали перед дверима.

На мить погляд Короля Фей упав на людину, але не на Деона Харта, а потім він поглянув далі - на високого демона. Природно, їхні погляди зустрілися, і запала тиша.

- ...

- ...

Гострі вуха та чорна шкіра, яка спочатку була білою.

Король Фей подивився на свого брата-близнюка, який був гордим воїном їхньої раси, але став демоном через вплив магії Короля Демонів, з незрозумілим виразом обличчя та повільно відкрив рота.

- Давно не бачилися.

- ... Так.

- Як тобі тут живеться?

Джайкар, який наполегливо дивився на Короля Фей, навіть не кліпаючи, нарешті відвів від нього погляд. Його опущені очі кліпнули один раз, а голова повільно хитнулася вгору-вниз.

- Я дуже задоволений.

- ... ось як.

На мить на його обличчі промайнув невимовний вираз.

- Огидно.

На обличчі Короля Фей з'явилися відверте презирство та огида.

Дан, вражений незвичайною атмосферою, вдав, що нічого не почув, і непомітно відійшов. Король Фей пильно подивився на Джайкара, навіть не звернувши уваги на те, що той відійшов.

Всупереч очікуванням, губи, що, здавалося, ось-ось розімкнуться, не змогли легко вимовити й слова і зрештою зімкнулися.

Він клацнув язиком і пройшов повз Джайкара, видихаючи холодне повітря. Це явно був знак, що розмова закінчена, але за ним пролунав тихий голос.

- Гадаю, ти так поспішав, що не зміг повною мірою оцінити центральний сад.

- ...

- Озирнися там, перш ніж повертатися.

Король Фей не відповів.

***

Джайкар. Командир Першого загону армії Короля Демонів та правиця Короля Демонів. Він використовував найпростіший тип меча, і через свій екстремальний стиль бою його лезо легко пошкоджувалося, тому зазвичай він користувався зброєю, віднятою у ворога.

Це була загальновідома інформація.

«І...»

Біля входу до центрального саду, схожого на оранжерею, куди він прибув, щоб повернутися до своїх володінь, Король Фей на мить заплющив очі. Можливо тому, що вони давно не бачилися, але в його голові проносилась марна інформація.

Родич, заплямований демонічною енергією, ганьба для раси. Колишня права рука та брат-близнюк Короля Фей. Сукупність пригнічених убивчих намірів, абсолютно відмінних від решти його співплемінників...

Спогади, що постійно поверталися в минуле, раптово звернули до сьогодення і вказали на останню розмову.

«Ти сказав, що дуже задоволений своїм життям тут».

Ось як. Його це розлютило.

На відміну від того часу, коли він перебував у Царстві Фей, зараз йому не доводилося придушувати свої вбивчі наміри.

У будь-якому разі, оскільки він став демоном, їх стосунки закінчилися. Король Фей легенько струсив з себе ці думки і ступив у центральний сад. Краєвид, якого він не побачив, оскільки поспішав за клятою вампіркою, заповнив його поле зору.

- ... ха.

Королю Фей не залишалося іншого вибору, окрім як зупинитися на місці.

Він не мав уявлення, як назвати емоції, які він відчув в цей момент. Він порожньо закліпав очима, ніби щойно потрапив у незнайомий світ.

Сад був сповнений квітів зі світу людей, єдиним, що його цікавило.

***

Дан, який вийшов з конференц-зали через дивну атмосферу, не повернувся до своєї кімнати одразу.

Його спокійні кроки торкалися земляної дороги. Він зібрався з думками, прямуючи до кутка, який колись був покинутим тренувальним майданчиком.

Він не погоджувався на те, що просто стоятиме перед екраном, як маріонетка, і говоритиме те, що йому скажуть. Була ще одна причина, чому він прийняв пропозицію Короля Демонів. Ось чому хлопець вже знав, куди піде, коли вийде з конференц-зали.

«Спочатку я збирався відвести господаря до його кімнати, а вже потім піти, але, гадаю, він зрозуміє, адже ситуація саме така».

Здавалося, що час очікування буде довгим. Але гаяти часу теж не можна.

... Він не став тікати, хоча на нього тиснула незручна ситуація.

«Точна дата поки невідома, але скоро мені доведеться стояти перед екраном».

Усі приготування мають бути завершені до того часу.

Вдалині було видно тренувальний майданчик виключно для скажених псів, тобто Благородних Лицарів. На полігоні сьогодні знову було шумно, ніби вони шаленіли тут цілий день, бо їм нічого було робити.

- Дитина Дернівана знову сміялася з мене!

- Справді?

... Було незрозуміло, чому ці демони були тут.

Дан, який дивився на командирку П'ятого загону та її лейтенанта з приголомшеним поглядом, зробив крок уперед і підійшов до Благородних Лицарів. Хлопці, здавалося, вже помітили його наближення, і вітали його сяючими обличчями.

- Дане!

- Давно не бачилися! Чому ти не приходиш сюди частіше?

- Так, щоразу, коли ми приходимо до капітана, ти нас виганяєш, а сам приходиш лише тоді, коли побажаєш!

- Так, це не чесно!

- Це тому, що ви, хлопці, такі галасливі...!

Ой, він мало не попався.

Дан насупив брови, глибоко вдихнув і жестом підкликав лицарів.

- Підійдіть сюди.

- Що?

- Що? У тебе є щось для нас?

- Що? Дан приніс нам щось поїсти?

- Хіба в нього не порожні руки?

- Та не в цьому справа!

Навіть глибокий вдих був марним.

Він підвищив голос і підняв руку, щоб помасажувати шию. Варто просто заспокоїтися. Якщо ще більше розсердитися, єдиним, хто програє, буде сам Дан.

Незалежно від того, що він скаже, вони зібралися як належно, тож варто бути вдячним хоч за це. Від цього спокійніше.

- ... Однак.

Дан опустив руку й подивився кудись у натовп. Лицарі, які відчували підозру щодо його дій, також повернули голови, щоб простежити за поглядом Дана. Вони легко помітили істоту, що змішалася з натовпом.

Істоту, яка точно не була людиною.

- ?

Вона закліпала від раптової уваги в її бік. Щоразу її складні очі, схожі на очі комахи, ховалися між повіками, а потім знову і знову з'являлися.

Дан спитав, ледве стримуючи зітхання, яке могло вирватися будь-якої миті:

- Чому ви тут, командирко П'ятого загону?

- Ти сказав підійти до тебе.

- Це стосувалося лише лицарів.

- Чому? Мені теж цікаво. Хіба я не можу залишитися тут?

Замість відповіді, Дан подивився на її лейтенанта.

Дерніван, який тримав дитину, здавалося, усвідомлював свої обов'язки по контролю своєї начальниці і одразу ж покликав її.

- Óрел, тобі краще повернутися.

- Чому?

- Час годувати дитину.

- А! Гаразд. Ходімо.

Ось це лейтенант! Керування начальницею на вищому рівні.

Дан швидко показав великий палець вгору на знак поваги. Хоча він чітко це бачив, Дерніван повернувся і пішов за Óрел без жодної зміни у виразі обличчя.

Побачивши повну зневагу, Дан знизав плечима і подивився на лицарів. Ніби зрозумівши, що йому було що сказати, чоловіки, які спостерігали, як два демони віддаляються, один за одним повернули голови та зосередилися на хлопці.

Не витрачаючи ні хвилини на мовчання, він одразу заговорив.

Майже прошепотів.

- Хіба ви не хочете дещо зробити для свого капітана?

***

Після того, як інші лідери рас пішли, і навіть Вождя Гномів, який надокучав до останнього, було вислано, я тихо підняв кубик зі столу та вийняв цигарку з кишені.

Настрій був гірше не буває.

«Вона сказала, що має вбити людину перед нею...»

Це був не просто дивний погляд на мене, це був акт впевненості, ніби вона може мене вбити.

Ну, я розумію. Вона б ніколи не подумала, що Король Демонів захищатиме людину, свого заклятого ворога. Мабуть думала, що після невеликої кількості переконань він би сам вбив мене. Насправді, у мене були вбивчі наміри щодо нього, і він певною мірою це відчував, тому це не було б дивно так думати. Тож яка потреба думати про почуття того, хто скоро помре?

Але що вона могла зробити?

Диявол обрав мене.

«Але все обійшлося. Якби вона спробувала мене вбити, я б з нею покінчив».

Я не ідіот, і я б нізащо не помер просто так.

Чи знає вона взагалі, що вибір Диявола врятував їй життя?

Якби Диявол намагався вбити мене, як задумала Королева Вампірів, і сталася б сутичка, вона б також була втягнута в цей процес і померла. Було б неможливо, щоб того, хто таке говорив перед усіма, я б залишив у живих у вирішальній ситуації, чи не так? Мабуть, я убив би її першою.

У будь-якому разі, це дратує.

Кипляче відчуття дискомфорту не вщухало, тому зрештою я поклав цигарку до рота.

Якщо подумати, я не приймав ліків, поки був у світі людей. Невже це вперше за довгий час, коли я знову куритиму? Думаючи про щось подібне, я вже збирався закурити цигарку, коли звідкись раптом з'явилася рука і забрала її.

Коли я підняв голову, то побачив, як Король Демонів закотив очі та розмахував цигаркою, ніби вихваляючись.

- Я розумію, що ти перебуваєш у стресі, але наркотики шкідливі у довгостроковій перспективі.

- ...

У мене все одно не було бажання довго жити.

Ніби прочитавши мої думки з похмурого виразу обличчя, Король Демонів зім'яв цигарку та посміхнувся.

- Було б важко, якби ти помер, не досягнувши мети.

Мої брови піднялися.

Зважаючи на ситуацію, здавалося, що це було сказано на благо «Деона Харта», але тон був надто неоднозначним.

Цікаво, про чию мету він казав? Короля Демонів чи Деона Харта... Коли я поглянув на нього з підозрою, його голос продовжив.

- Гадаю, тобі потрібно чимось зайнятися. Наприклад, знайти хобі.

- ...

- Я обіцяв навчити тебе грати на піаніно, так?

Король Демонів прошепотів.

- Іди за мною.

***

[Король Демонів.]

[Істота, створена світом для вбивства Героїв.]

Прямий палець провів по короткому реченню. Король Демонів опустив погляд, ніби заглибившись у роздуми.

Герой народжений, щоб убити Диявола, а Диявол народжений, щоб убити Героя.

То що станеться, якщо Герой і Диявол стануть на один бік?

« ... »

Звуку піаніно було не чути. Король Демонів підняв руку, яка лежала на книзі, і підвів погляд.

Він зустрівся поглядом з Деоном, який сидів перед піаніно і дивився на нього у відповідь з незграбним обличчям.

- Уже зіграв десять разів?

- Так.

- Брехня. Ти зіграв лише вісім разів.

- ...

Король Демонів тихо посміхнувся, відклав книгу та встав з дивана, на якому сидів. Очі Деона глянули на назву книги, яку відклав Король Демонів.

[Про Героя та Короля Демонів]

[Автор: Кабер]

Цю книгу він читав у бібліотеці. Диявол забрав її, поки він читав. Він досі її не відніс назад?

Думки про книгу в Деоновій голові тривали недовго. Поки він думав про «зловживання владою через протерміновану книгу», Диявол підійшов ближче і торкнувся одного з плечей чоловіка.

- Схоже, фортепіано - це не твоя стихія. Але зважаючи на те, як швидко ти навчаєшся, схоже, що в тебе є талант.

- ... Тому що я Герой.

- Так. Герой - це сукупність талантів.

- ...

Замість того, щоб щось сказати, Деон повернув голову вперед і подивився на клавіші.

Диявол мовив, перебираючи його волосся, зав'язане у хвіст за спиною, ніби задумавшись.

- Є багато інших інструментів. Хочеш спробувати? Можливо, серед них тобі щось сподобається.