Розділ 216 — Ненависть подібна лісовій пожежі (7)

Це був подарунок, подарований без особливих роздумів. Деон просто віддав Еду щось, що в нього тоді було, під впливом атмосфери моменту, тож він не міг повірити, що той зберіг це лише тому, що це був подарунок, який він йому подарував.

— Так, це правда...

Розмитий голос повільно промовив відповідь.

Деон Харт, мабуть, не знав, який вираз обличчя зараз мав. Якби він знав, він би не показав такого дивного виразу. Дан був упевнений.

— Дякую.

— ...

— Гарна робота. Можеш йти.

— Ще треба буде прибрати...

— Можеш залишити візок. Я покличу тебе пізніше, тож йди.

Ед, який ще трохи повагався, не зміг протистояти невисловленим наказом і пішов, ввічливо попрощавшись.

Побачивши, що двері зачинилися, Дан повернув голову і знову подивився на Деона.

Здавалося, він про щось задумався, перебираючи в руках дивну рослину в квітковому горщику.

Однак Дан побачив його вираз обличчя, який той ще не встиг виправити, нахмурився та грайливо заговорив:

— Ви казали мені не прив'язуватися до демонів, але що, як зрештою саме ви прив'язуєтеся до них?

— ... Що?

— Не знаю, як мені сприймати цю ситуацію...

Дан схвильовано похитав головою з пустотливою посмішкою на губах. Деон насупився.

— Що це за нісенітниця?

— Ну, я так і думав, що ви будете це заперечувати. Але що б ви не казали, спочатку, будь ласка, приведіть до ладу свій вираз обличчя.

— ... Про який вираз ти кажеш?

— Це не зовсім вираз прихильності, але ви виглядаєте, ніби почали сумніватися?

— ...

— Ви виглядали так, ніби вас пожирає почуття провини, змішане з різними емоціями.

— ... Ха.

Це кумедно.

Не відповідаючи, він підвівся з рослиною-монстром в руках. Деон підійшов до вікна і поставив горщик на підвіконня, ніби відштовхуючи кров, що накопичилася біля щиколоток.

Здавалося, квітка вміла читати атмосферу, тому замість того, щоб закричати, вона тихо підняла голову. Деон подивився на хлопця, відвернувся і гордо посміхнувся.

— Ні в якому разі.

— ...

— Схоже, у тебе проблеми з зором.

Яскраве місячне сяйво лилося над його головою. Червоні очі, повністю затьмарені контровим світлом, моторошно світилися в тіні.

Дан, який збирався заперечити, раптово замовк, а Деон, який не втратив можливості, природно перехопив право говорити. Він підняв тему, яка не мала нічого спільного з попередньою розмовою.

— Який нині твій вплив на купецьку гільдію? Ще не втратив його?

— ... Навпаки, він навіть зріс, замість того аби зменшитися. Спочатку, найбільшою перешкодою для нас була лише торгова гільдія Лоуфелл. Інші провідні гільдії дуже стараються не діяти нам на нерви.

— Варто бути вдячним за це Стигмі старшому.

— ...

Хоча чітких доказів поки що не було, це були слова, які підтверджували, що особою, яка знищила родину Лоуфелл, був Стигма Приміро.

Дан знову промовчав, а Деон повільно підійшов до столу.

Він підняв одну з пляшок з алкоголем, що стояли на столі, і відбив шийку пляшки ребром долоні. Рот Дана відкрився від цієї різкої дії.

— Ні, інструмент, щоб відкривати пляшки, тут...

— Так легше.

— А що робитимете, якщо постраждаєте? Почекайте, ви що, планує пити прям з пляшки? Так можна порізатися.

— Все гаразд, бо я Герой.

— Недбало поводитися з власним тілом — це погана звичка.

— Ти став більш буркотливим.

Ніби йому справді було не байдуже.

Деон випив прямо з пляшки та посміхнувся. Вираз обличчя Дана затвердів.

Він кілька разів розтулив губи, але все ж промовчав. Його щелепні м'язи на мить напружилися, ніби він стискав зуби, але потім відпустив.

Він озвався слабким голосом:

— Оскільки я служу господарю, у мене не було іншого вибору, окрім як удосконалюватися. Ще до того, як ви стали Героєм, ви завжди змушували серця інших тріпотіти. Ви казали, що у разі вашої смерті, моє виживання теж не буде гарантоване.

Якою була ситуація безпосередньо перед тим, як він пробудився як Герой? Хіба він не потрапив під вибух і мало не загинув? Як наслідок, хоча Дан знав, що той став Героєм, він, здається, надмірно опікав його.

Незважаючи на усвідомлення цієї ситуації, Дан вирішив безсоромно рухатися вперед, а не відступати. Якщо він відступить зараз, його біло-червоний господар справді перестане турбуватися про власне тіло. Краще зупинити його зараз.

Тож навіть зараз він буркотів, благаючи його бути обережним. Однак, наскільки сильно вплине на людину буркотіння когось, кому вона не довіряє? Деон відмахнувся від цього, знизуючи плечима, і змінив тему.

— Якщо ти виступиш перед екраном, усі дізнаються, хто ти.

— ...

Замість відповіді Дан обдарував чоловіка невдоволеним виразом обличчя.

Деон, який знову заливав алкоголь у горло, ніби йому було байдуже на відсутність відповіді, продовжив говорити. Його слова були скоріше бурмотінням собі під ніс, щоб упорядкувати власні думки, ніж діалогом.

— Ні, коли твоє обличчя всі побачать, з'являться люди, які вже знають тебе, а коли з'являться ті, хто знає твою особу, інформація буде пов'язана з твоєю купецькою гільдією. Гадаю, люди, які мають певну інформацію про людський світ, вже це знають. Вони можуть відправити війська до гільдії, щойно твоє обличчя з'явиться на екрані, навіть не провівши розслідування.

— ... Отже час покидати людський світ.

— Саме так.

Настав час поступово відступити.

Деон випив все із пляшки та простягнув її Данові. Його очі задоволено вигнулися.

— Підготуй все для відходу зі світу людей. Щоб повністю зникнути... за двадцять хвилин до твоєї появи на екрані.

Не варто відступати надто скоро чи надто пізно.

Якщо відступити занадто скоро, деякі кмітливі лідери зрозуміють ситуацію та підготуються заздалегідь.

Ті, хто повністю відкинув усе, що пов'язано з Деоном Хартом, могли й не знати про зв'язок між «Даном» та «Деоном Хартом». Але гільдія Дана вже одного разу отримала дозвіл розповсюджувати військові припаси від імені Деона Харта, тому було б досить дивно якби це було невідомо.

Гільдія Дана мала історію використання імені Деона Харта, і вони ж були її власниками.

Навіть якби це було не так, за нею все одно б пильно стежили. То ж що, як гільдія, яка зростала в людському світі та заробляла багато грошей, раптом почала б відступати? Оскільки причин відмовлятися від майбутніх здобутків та відступати немає, всі, ймовірно, подумають про зв'язок з Деоном Хартом.

Бути пов'язаним з Деоном Хартом також означає бути пов'язаним з Царством Демонів. Звичайно, багато припущень спаде на думку і серед них також буде те, що стосуватиметься «екрану».

«Те, що сталося минулого разу, не повинно повторитися».

Деон насупився, згадавши хлопця, який самовільно перебив його та почав спір.

«Якщо зробити все надто пізно, групу, яка відступатиме, спіймають, тому, звичайно, цього варто уникнути, і найкраще буде почати відступ на двадцять-тридцять хвилин раніше».

Деон, який упорядковував свої думки, раптом відчув, як його руки стають легшими, і подивився на Дана.

Дан, який взяв пляшку, посміхався з емоцією на обличчі, яку було важко прочитати.

— Впевнений, що отримаю чимало ненависті.

— Це буде на совісті тих, хто знав про небезпеку, і просто ігнорував це.

Хоча всі знали, що гільдія Дана була пов'язана з Деоном Хартом, лідери кожної країни проігнорували це.

Ще до того, як він перейшов на бік Царства Демонів, гільдія вже певною мірою зросла.

Війна лютує. Купецькі гільдії також відігравали важливу роль у постачанні, тому було б нелегко їх знищити. Зокрема, в ситуації, коли напрямок війни повністю змінився, і ворогом стало Царство Демонів. Гільдія Дана була єдиною, яка була здатна провозити припаси крізь грізних демонів.

«Існує неявне правило, що війни у світі людей не мають торкатися торгівлі, але Царству Демонів не обов'язково дотримуватися його».

Їх власне постачання обмежене, тому у людей не було іншого вибору, окрім як покладатися на торговців Дана, які перебували під захистом Деона Харта, навіть якщо це зачіпало їх гордість.

Деон поставив порожню пляшку. Червоні очі дивилися прямо на хлопця перед ним.

— Невже тільки зараз злякався?

Він боявся, що його обличчя та ім'я будуть розкриті всім і його осоромлять як ще одного зрадника людства?

Дан дивився йому в очі, ніби розуміючи його наміри. Деон продовжив, не відводячи очей.

— Навіть якщо так, я зрозумію. Я сам порекомендував тебе, тож, можливо, ти не був готовий.

— ...

Питання мало саркастичний відтінок, але Деон не планував дорікати йому, навіть якщо відповідь буде ствердною. Тому що отримати ворожість незліченної кількості людей одночасно було чимось настільки задушливим, до чого важко підготуватися.

Скільки прокльонів у свій бік Деон чув дорогою між маєтком і могилою свого брата у світі людей? Це була не просто лайка, вона містила відверту, глибоку ворожість і вбивчий намір, які не можна було легко ігнорувати.

Блакитне, як бритва, прокляття, стікаюче кривавими сльозами, вимовлене тими, хто втратив своїх близьких від рук демонів у війні.

Так, це було прокляття.

Деон потягнувся за новою пляшкою, думаючи, що якби в нього не було мети, або якби він взявся за завдання з половинчастою рішучістю, він міг би бути скорений прокляттям, що душило його горло, і позбавити себе життя.

— ... Але ти сам погодився. Тож відмовитися зараз вже не вийде, тому краще зараз підготуйся як належить.

Горлечко нової пляшки з алкоголем повністю злетіло одним помахом руки. Дан, який спостерігав за цим, посміхнувся.

— Ти боїшся?

— ...

— Хіба це не неможливо?

— Це те, що ви теж робили, господарю.

Навіть якщо він боявся, Дан не міг сказати це вголос.

Навіть якщо вимовити це вголос, вже нічого не зміниться, тож як слуга може скиглити стосовно того, що вже одного разу робив його господар мовчки?

Крім того, він сам зіграв свою роль у тому, щоб все дійшло до цієї точки. У такій ситуації Дан не був настільки безсовісним, щоб скаржитися чи намагатися відступити.

— Я підготуюся, без помилок.

— ... Добре.

Деон знову випив алкоголь.

Почулося бурмотіння, яке було зовсім не схоже на те, яке б видавала п'яна людина.

Дан, який перехиляв свою склянку, почув тихий, але чіткий голос і подивився на Деона.

— Здається, мені казали, що моя ненависть схожа на лісову пожежу...

— ...?

— Це те, що тоді сказала чаклунка.

[Ненависть — це як лісова пожежа. Спочатку може здатися, що це не така вже й серйозна справа, але в якийсь момент вона може швидко зрости і зрештою охопити й поглинути все.]

— Ти, мабуть, теж там був. Не знаю, чи чув ти.

Після цих слів вона сказала про Дана, який ховався поруч і слідував за ним.

[Ця дитина більше схожа на вибухівку, як вибухне будь-якої миті.]

[Коли стається вибух, починається пожежа. І навпаки, якщо вибухівку підпалити, вона вибухає. Через це я сподівалась максимально уникати вашої зустрічі з ним, але...]

Потім, ніби згадавши це, Дан вигукнув: «А!». Деон криво сів на стілець перед столом і покрутив пляшку.

Пролунав сухий голос.

— Було б краще, якби вона сказала це трохи чіткіше тоді.

...

Якби це було так, хіба я не зміг би перестати звинувачувати Круеля?

Я підсвідомо поставив собі запитання. Відповідь прийшла швидко. Ні.

Якби вона сказала мені не звинувачувати брата, я б вдарив її ножем у гніві та запитав би, що за нісенітницю вона говорить. Якби сказала, що виникло якесь непорозуміння між нами, я б не повірив їй і тільки розізлився. А якби сказала, що пошкодую про це, вибухнув би емоціями. Слова чаклунки були найкращим варіантом з-поміж усіх.

Сказала б прямо, тільки постраждала б.

Ніби не маючи наміру захищати власний здоровий глузд, мозок не давав хороших відповідей навіть на припущення «а що, якби». Нарешті я засміявся.

— Насправді, я знаю. Тоді я б розлютився, що б не почув на захист Круеля. Я б продовжував звинувачувати свого брата, відкидаючи це як нісенітниці когось, хто живе забобонами.

Ненависть, яка колись була спрямована лише на родину, тепер зросла, як лісова пожежа, масштаби якої я не був у змозі контролювати, і намагалася поглинути світ. Це ситуація, коли я не можу гарантувати, як далеко вона зайде.

Якби Круель був живий, цього б не сталося. Навіть якби дізнавшись правду, я почав би божеволіти, він або заспокоїв би мене, або приборкав, не давши змогу влаштувати шаленство.

Можливість того, що він не зміг би цього зробити, я навіть не розглядав. Незалежно від того, чи використав би він примусові, чи помірковані методи, я б послухав його. Тепер, коли я знаю правду, я справжній злочинець перед Креулем та грішник.

— ... Господарю.

Дан, який мовчки слухав, відкрив рота.

— Ви здаєтеся таким добрим.

— ... що?