Розділ 220 — Супровід лейтенанта (3)

«Який у тебе, заради всього святого, намір?»

Хоча Деон чітко наказав йому закінчити швидко, щоб запобігти втручанню іншої людини, Дан не поспішав. Це, мабуть, було навмисно. Результат... як і очікувалося.

— Ми дискримінуємо одне одного за нашим статусом, нашим капіталом, зовнішністю, кольором шкіри та всілякими схильностями! Якщо люди такі, то як щодо демонів, котрі зліші та невпинніші за людей і дотримуються принципу верховенства найсильнішого?

Чоловік на екрані метушився, як риба, викинута з води.

Тим часом, він досяг додаткової мети Революційної армії, природним чином включивши «систему статусів» у сферу «несправедливої дискримінації».

Деон, який спостерігав за цим, пильно подивився на потилицю Дана.

«Він не сказав головного, але й не закінчив».

Що це за ситуація? Хіба він не втрачає більше, ніж отримує?

Якщо він прийняв це рішення лише тому, що боявся спростування опонента, він дуже помилився. Деон розглянув різні ситуації та прорахував їх.

Це вже третій раз, коли екран з'являється. Що означало, що на громадську думку ретельно впливали раніше вже два рази.

«На третій раз людям це набридне».

Ефект був би достатнім, навіть якби він просто кинув шокуючу правду та вимкнувся.

Навіть якщо докласти багато зусиль, щоб щось сказати, це не матиме великого впливу на людей, які до цього звикли. Ні, якщо вже на те пішло, у такій ситуації це може викликати огиду та відразу. Ось чому Деон дав таку пораду.

... Дратує.

Потилиця перед ним ніби спокушала Деона вдарити її.

Здавалося, він ось-ось піддасться спокусі, поки екран ще не був увімкнений. У той момент, коли він вирішив вдарити хоча б один раз, можливо, з інстинкту самозбереження чи просто через удачу, Дан поклав руку на магічний камінь.

В повітрі з'явився ще один екран.

***

— Демони — це зло? Оскільки люди дискримінують один одного, то демони будуть ще гірші? Хіба це не точка зору, яка передбачає верховенство людей? Чому ви вважаєте схильності демонів нижчими за людські, ніби так і має бути? На якій підставі?

Зрештою, невже рівність притаманна лише людству? Навіть у Революційній армії шовінізм здавався неминучим явищем.

Точка зору, в якій люди кращі, люди справедливіші та розумніші. Дан розкритикував зарозумілість іншої людини, яка сприймала таку думку як щось належне.

Голос іншої людини трохи пришвидшився, ніби йому було ніяково.

— У нас є слова та записи про досвід наших предків...

— Оскільки вони вороги, було природно вважати їх злими. Можна побачити це, просто переглянувши історичні книги кожного королівства. Союзники добрі, а вороги — лихі. Ви ж не вперше стикаєтеся з такою чорно-білою логікою? Тож не так вже й важко піддатися таким словам і записам.

На цьому зупинятися було не можна. Слідуючи попереджувальному погляду, який пропалював його потилицю, Дан продовжував говорити далі, не зупиняючись.

— Не переоцінюйте людей занадто сильно. Не дивіться зверхньо на інші раси. Відкиньте свої упередження та судіть лише власними очима.

— ...

— А тепер, як, на вашу думку, ставляться до Деона Харта, людини, у Царстві Демонів?

Дан повільно обернувся. На екрані чітко з'явився чоловік із зовнішністю, здатною знищити межі будь-чийого смаку.

Незважаючи на те, що він став заклятим ворогом Диявола, він все ще зберігав статус головнокомандувача армії Короля Демонів та командира Нульового загону. Навіть якщо цього не було промовлено вголос, думка про те, що до нього ставляться непогано, засіла в голові кожного.

Цього разу Дан розвів руками.

— І як, на вашу думку, будуть ставитися до звичайної людини?

Хоча він виглядав як звичайна людина, здавалося, до нього ставилися гідно. З першого погляду його одяг здавався непоганим, обличчя виглядало здоровим та блискучим.

Людей, які не знали про зв'язок Дана та Деона Харта було більше, ніж тих, хто про це знав. Цей образ, ймовірно, вплинув на багатьох.

Відразу ж послідувало спростування, сповнене відчуття небезпеки, ніби інша сторона знала про це.

— Деон Харт — людина, яка відповідає смакам демонів, і хіба ти не один з його підлеглих? Тож не дивно, що демони прийняли вас без дискримінації.

... Нарешті.

Попався. Куточок рота Дана злегка піднявся.

— Деон Харт — людина, яка відповідає смакам демонів... Чи не тому, що він убив власного брата, про що ти згадував минулого разу?

— Це також мало значний вплив.

Хоча відповідь була по-своєму розпливчастою та нечіткою, зрештою вона мала за собою згоду. Дан тихо засміявся.

Він планував швидко закінчити, але почув багато. Тим не менш, він радів, що майже досяг мети, заради якої стояв тут. Пора закінчувати.

Він стер посмішку з губ та підняв голову.

— Я розумію твоє прагнення наректи Деона Харта лихим, але навіть це потрібно робити в міру. Що, якщо це брехня?

— ... Що?

— Хто вбив кого? Деон Харт — явна жертва.

Дан почув позаду себе глибокий вдих. Хоча він відчув пекучий погляд, Дан не обернувся і продовжував пильно дивитися на світло перед собою.

Його рот відкрився, і правда, яка була похована в мовчанні через конфлікт інтересів, була відкрита світові.

— Круеля Харта вбив не Деон Харт.

Дан підготував купецьку гільдію до відходу, одночасно підговоривши Благородних Лицарів і відправивши їх у світ людей.

— Його вбив герцог Старб Іллюстер.

Це все було заради цього моменту.

Надати інформацію Революційній армії, щоб вони могли підготуватися заздалегідь і втрутитися у потрібний час.

Лідер Революційної армії, який на мить замовк, заговорив.

— В це неможливо повірити. Ти обрав не ту людину. Чи знаєш ти, якою людиною його пам'ятають у світі людей?

— Знаю. Я дуже добре це знаю. Вірний підданий, який залишався у зруйнованому імператорському палаці до самого кінця і загинув, борючись проти Деона Харта. Правильно? Саме тому це й абсурдно.

— ...

— Сміття залишається сміттям, в яку б гарну обгортку його не загорнули... Мабуть вам було важко наполегливо працювати, не маючи жодних добрих почуттів до герцога. Хіба ви, Революційна армія, не маєте знати найкраще, якою він був людиною?

— ... Якщо подивитися на дії Круеля Харта перед його смертю, то востаннє його бачили з Деоном Хартом. Навіть за таких обставин, ти все одно наполягаєш, що це брехня?

Нарешті, він змінив підхід. Дан підняв аркуш паперу зі столу з очевидною насмішкою.

— Мені шкода, що тобі здалося, ніби я надто наполягаю. Мені слід було спочатку показати доказ.

— Що... це?

— Документ, який містить підтвердження того, що герцог був замовником вбивства Круеля та Деона Хартів.

— ...!

— Якщо бути точним, там написано: «Спостерігайте, чи вб'є Круель Харт Деона Харта, а якщо ні, то вбийте його разом із Деоном Хартом». З одного лише цього можна здогадатися про ситуацію, чи не так? Це справді жорстоко. Змушувати старшого брата вбити молодшого?

Як таку людину можна вважати благородною?

Дан, який глузував, раптом помітив тишу навколо та швидко озирнувся. У його полі зору з'явилися командири загонів, які мовчки спостерігали за ним.

« ... Так, Круель Харт — тема, до якої з обережністю ставляться навіть командири загонів».

Вони навіть затамували подих, бо ніхто не знав, який вираз обличчя мав Деон Харт зараз.

Ймовірно, тиша також панувала і в людському світі. Дан помахав аркушем перед світлом, ніби на показ.

— Решта — доказ того, що герцог вже давно послідовно вимагав вбити Деона Харта. Цей раз не одиничний.

— Це...

— Скажу це заздалегідь, щоб не було питань, як можна у це повірити і чи не сфабрикований це документ. Я впевнений, що ви чули, що нещодавно організації, які в основному спеціалізувалися на замовних вбивствах, були знищені в результаті нападу невідомих осіб до такої міри, що відновленню не підлягають.

— ... Не може бути.

— Саме так. Все це було зроблено для того, щоб отримати ці докази. Бачите назву та печатку організації на цьому документі? Кожен, хто знає, зрозуміє, що це правда. Що це не підробка.

Це ще одна причина, чому Благородних Лицарів було відправлено у світ людей. Щоб отримати ці докази.

Дехто може запитати, чому це мали бути саме вони, але чесно кажучи, іншого вибору не було.

Супротивник — організація замовних убивць. Дан не міг відправити кого завгодно, він мав відправити людей з певним рівнем бойової підготовки, але в нього не було нікого такого під безпосереднім командуванням. Тож погляд, що сканував навколишнє середовище, врешті-решт звернувся до Благородних Лицарів, які шаленіли навколо.

Оскільки вони були простими людьми, їх було неважко заманити.

[Що? Капітана досі вважають винним у смерть його брата? Скільки часу минуло з тих подій!]

[Ха, і ти просто на це дивився?! Ти невдячний покидьок!]

[ ... Тож тепер я прошу вашої допомоги, щоб зняти ці обвинувачення.]

[А.]

[Будь ласка, відпусти мій комір.]

[Вибач.]

Атмосфера тоді була легкою, але, Дан зрозумів. Вони були дуже розлючені.

[Ви не використовуватимете наркотики? Я знаю, що ви вживаєте їх, коли маєте справу з такими ж людьми.]

[Немає потреби.]

[Так, мабуть, вам вони не потрібні.]

Навіть без препаратів в білках їх очей виступили судини. Вони увійшли в так званий стан «більше немає потреби сумніватися».

І вони справді обшукали всі організації, що спеціалізувалися на найманих вбивствах, і пограбували їх, знайшли інформацію та повернулися набагато швидше, ніж очікувалося.

Завдяки цьому стало можливим зняти звинувачення за нескоєні гріхи з плечей Деона Харта та передати їх справжнім грішникам. В куточку його розуму виник докір, запитуючи, навіщо намагатися щось зробити, коли можна було просто сидіти і не висовуватися. Дан лише відсміявся.

«Я теж так думав».

Це була безглузда помста, хоча Деон Харт вже помстився.

Однак, як він міг мовчати, коли бачив, як смерть герцога виставляють як дещо благородне? Чесно кажучи, це перейшло межу.

Після розслідування було виявлено, що діяльність була схожа на те, що було в Церкві Спасіння, тому Дану стало цікаво, чи зробила це та сама людина. Здається, вона любила його настільки, що навіть піклувалася про образ мерця.

Однак існує безліч обмежень щодо любові. Радше легше порахувати те, що не підлягає обмеженням, тому, природно, те, що зробила інша людина, мало обмеження.

«Це зайшло надто далеко».

То що ж Дан мав робити? У нього не було іншого вибору, окрім як змусити цю людину заплатити високу ціну, щоб вона ніколи більше не могла навіть мріяти про щось подібне.

Оскільки вона наважилася прикрасити смерть злочинця, було б найкраще показати всьому світу огидне зло, яке він скоїв, і очорнити його репутацію.

— У той час Деон Харт не мав наміру вбивати Круеля Харта, а Круель хотів захистити Деона від герцога.

— ...

— Подальша ситуація була цілком передбачуваною. Люди герцога хотіли вбити їх обох, але Круель Харт пожертвував собою, щоб врятувати життя Деону Харту і дати йому втекти. Місце втечі... ви самі знаєте, чи не так?

Царство Демонів.

Пол, який слухав Дана мовчки, повільно відкрив рота. Хоча він був трохи повільним, але його голос лунав чітко та без вагань, ніби він не забув ситуації, в якій перебував.

— Чому саме Царство Демонів? Деон Харт — людина, яка перебувала під захистом колишнього Імператора, тому, якби пішов до імператорського палацу, він був би в безпеці.

Пол, який вже збирався завершити дискусію, помітив, як Данові очі закотилися з глузливою усмішкою, ніби він питав, чи серйозно він це зараз казав, тому поспішно додав:

— ... Якщо він хвилювався, що герцог міг втрутитися, хіба він не міг на деякий час відправити Деона Харта до іншого королівства?

— Ні. Твоя точка зору зовсім неправильна. Чому б тобі не подумати про це з точки зору Круеля Харта?

Точка зору Круеля Харта. Пол злегка насупився.

Дан продовжив пояснювати, не давши йому часу на роздуми.

— Оскільки його смерть була неминучою, він, ймовірно, хотів відправити людину, яку хотів захистити, у найбезпечніше місце.

Метод, про який згадував Пол, був короткостроковим рішенням ситуації, настільки, що його можна було вважати тимчасовим.

Круель, який передбачав майбутнє, в якому він не зможе безпосередньо захистити Деона Харта, дивився б якомога далі.

— У цьому сенсі імператорський палац, у ширшому значенні — Імперію, не можна було розглядати. Вплив герцога легко дістане й туди. Інші королівства? Так, це непогано, але в ситуації, коли війна в людському світі щойно закінчилася, і до Імперії не було довіри, чи могли вони справді беззаперечно прийняти Деона Харта, головну силу Імперії? Не можна ігнорувати можливість того, що вони могли захопити його в полон і допитувати про наміри Імперії. Можливо, вони використали б це як привід для протесту проти Імперії. Навіть якби вони прийняли його, то невдовзі б відправили назад, бо вони ніяк не могли б залишити основну силу Імперії у себе в ситуації, коли розпочалася війна з Царством Демонів.

— ...

— То що ж залишається? Нічого, крім Царства Демонів.