Розділ 221 — Супровід лейтенанта (4)

— ... Це означає.

Коли він отямився, Пола вже загнали у кут.

На перший погляд, основна увага розмови була зосереджена на лихих вчинках герцога, але до цього не слід було ставитися легковажно, і не зважати на те, що скаже інша людина, в ситуації, коли правда була викрита. Наслідки точно будуть значними.

Вже надто пізно робити крок назад. У такі моменти немає іншого вибору, окрім як змінити тему та хід розмови... Пол, який мовчки слухав до цього, щоб полегшити поточну ситуацію, відкрив рота.

— Чи можемо ми інтерпретувати це так, що Круель Харт знав положення Деона Харта у Царстві Демонів?

— Ні. Не знав. Можливо, він відправив його туди, бо вірив в здібності Деона Харта.

— В небезпечне місце...

— Навіть якщо це було небезпечно, чи гірший цей варіант за той, де Деон Харт залишився б у людському світі? Хіба не краще мати справу з легко помітними ризиками, ніж з політичними та неочевидними загрозами? Крім того, герцога легко не вбити, але монстра чи демона цілком реально. Можливість усунути фактори ризику дуже важлива.

На обличчі Дана грала розслаблена посмішка, ніби це було кумедно.

Він власник грального будинку... ні, власник купецької гільдії. Невже він думав, що подібна спроба змінити тему, на ньому спрацювала б?

Тим не менш, хлопцю не хотілося продовжувати безглузду словесну війну, тому він одразу поставив запитання, щоб запобігти повторному повороту до тієї ж теми.

— Чому ти мовчав, коли лунала брехня, а тепер намагаєшся зганьбити ім'я покійного?

— ... Хіба це не ти зараз ганьбиш покійного?

— Твоє порівняння не вірне. Я просто намагаюся очистити ім'я невинної людини, розкривши правду, а ти намагаєшся напасти на покійного непідтвердженими підозрами.

Він говорив дедалі різкіше.

Коли Пол замовчав, Дан гордо знизав плечима та різко звернувся до всіх, хто дивився на екран.

— Підсумовуючи, це означає, що людиною, яка вбила Круеля Харта, був герцог. Якщо витлумачити це трохи глибше, можна сказати, що винуватцем того, що Деон Харт пішов у Царство Демонів, також є герцог.

Дан не знав, хто намагався возвеличити образ герцога, але саме та сторона першою витягла ім'я небіжка на поверхню. Тому той факт, що герцога звели до ще одного об'єкта ганьби, також було тим, що вони самі на себе накликали.

Дан підняв куточки рота.

«Хіба не кажуть, що розкопування могили людини, чиї тяжкі гріхи були виявлені після смерті, та обезголовлення тіла називається судом лейтенанта?»

Оскільки імена мертвих витягували назовні і розривали на шматки ось так, це також можна назвати судом лейтенанта в іншому сенсі.

«Ну, герцог — злочинець».

Він не мав наміру берегти грішників. Особливо, якщо їх жертвами був хтось, кого він знав.

Думаючи про Деона, який спостерігав ззаду, Дан спокійно продовжив говорити.

— Іншими словами, твоє твердження про те, що Деон Харт убив власного брата, щоб догодити смакам демонів, абсолютно хибне.

Зрештою, історія зробила коло і повернулася до початкової теми.

В результаті, «причина, чому демони прийняли Деона Харта», на яку опирався Пол, була розбита на шматки. Водночас аргумент про те, що «вони прийняли Дана, бо той був підлеглим Деона Харта», також втратив свою основу.

Люди, які спостерігали за ситуацією, вважатимуть, що твердження про те, що «приймаються лише люди, пов'язані з Деоном Хартом», втратило свою силу.

«Хіба нас теж не приймуть?»

«Чи варто йому довіритися?»

«Царство Демонів завжди наполягало, що приймає людей, окрім Деона Харта, тож хтозна».

В дійсності, це правда, що Деон Харт убив « члена родини».

Тож Дан звузив формулювання до «старшого брата», але, на щастя, схоже, вони цього ще не помітили. Він навмисно все заплутав, тому зрозуміло, що в головах людей був безлад.

Ім'я Деона Харта було очищене, а репутацію герцога заплямовано.

Водночас, оскільки Деон і демони явно наполягали на тому, чого вони хочуть, і створили відповідну атмосферу, можна було сказати, що вони отримали все, чого хотіли.

Це повна перемога. Дан зловісно засміявся.

***

— Я ж сказав, щоб ти просто розповів правду.

Деон невпевнено промовив.

— Я й розказав правду.

Дан посміхнувся.

Деон тихо подивився йому в обличчя і глухо зітхнув. Він точно намагався як слід його насварити, але навіть якби не зміг, то хоча б спробував вдарити його по потилиці...

— ... Ти зробив дещо марне.

Все, на що він спромігся, це легке бурчання.

І саме це дивувало. Адже здавалося, що це питання заслуговує на довгі нотації.

Але замість гнівної тиради пролунав сухий голос.

— Ти думаєш, я мовчав, бо не знав, як пояснити це?

Деон мовчав не тому, що не міг знайти способу очистити своє ім'я.

Якби Деон хотів досягти свого, він міг би зібрати докази та якось вирішити проблему ще в той день, коли почув чутки, що поширювалися у світі людей, під час словесних дебатів з представником Революційної армії. Після цього у нього теж було достатньо часу, щоб вирішити це.

Проте він мовчав.

...

Тому що думав, що остаточною причиною смерті Круеля був я сам.

«Якби не я, Круель би вижив».

Якби я не вбив свою родину, якби не втрапив у пастку непорозуміння, якби спробував поговорити з Круелем, хоча було вже занадто пізно... тоді він би не помер.

Іншими словами, це я вбив Круеля. Тож я мовчав. Можливо, це також було певною формою спокути.

— Вибачте.

— ... Все гаразд.

Дан все зіпсував, але навіть попри це ледь помітна, невизначена емоція переважала гнів чи роздратування. Я щось зрозумів.

« ... Гадаю, я втомився більше, ніж думав».

Тож, можливо, я чекав, що хтось мене визнає та вирішить цю проблему, позбавивши мене цього тягаря.

Звичайно, усвідомлення цього факту нічого не змінить.

Зрештою, я перестав його лаяти та заговорив, не дивлячись хлопцю в очі.

— Ти навмисно тягнув час зі вступом на початку? Щоб спонукати Революційну армію до втручання.

— Так.

— Не можу повірити, що ти розпланував щось подібне...

— Вибачте.

— Що зроблено, те зроблено. Більше не вибачайся. У будь-якому разі, все благополучно закінчилось, тож просто рухаймося далі.

Якби це закінчилося хоч трохи гірше, так легко він би не відбувся.

Все ж, мені треба все перевірити. Гадаю, я певною мірою впорався зі своїми емоціями. Відвівши погляд від підборіддя хлопця, я зустрівся з ним поглядом.

— Ти не міг отримати документи сам. Ти сам чітко сказав раніше, що це були «невідомі особи».

[Я впевнений, що ви чули, що нещодавно організації, які в основному спеціалізувалися на замовних вбивствах, були знищені в результаті нападу невідомих осіб до такої міри, що відновленню не підлягають.]

Дан кивнув.

— Так, Благородні Лицарі допомогли.

— Як і очікувалося...

Тоді дещо здалося підозрілим.

Один з них сказав, що в нього болить голова і він втомився... Я спробував не думати про це, але це було настільки відверто підозріло, що ігнорувати це й надалі стало неможливим. Але попри це, я подумав, що шкоди це не завдасть, тому просто відпустив це.

...

Згадавши підозрілу реакцію, яку побачив, коли зайшов до гуртожитку скажених собак, щоб принести їм алкоголь, Деон засміявся і рушив вперед.

— Куди ви прямуєте?

— В місце, де мають бути дикі пси.

— Ймовірно, вони на тренувальному майданчику.

Дан, який швидко зрозумів, що мова йде про Благородних Лицарів, швидко відповів і пішов за ним. Ніби напруга знялася від легкого потоку повітря, в його голову линули безглузді думки.

«Їх підвищили зі скажених до диких псів. Це варто відсвяткувати?»

Але хіба вони не надто добре приручені, щоб бути дикими собаками?

Ні, для всіх, окрім господаря вони саме дикі пси...

— Гільдія...

— Так? Дикі пси?

— Що?

— Га?

— ...

Деон мовчки зупинився, зігнув середній і великий пальці та приклав їх на лоб Дана. Відразу після цього, клац! Звук був, ніби щось луснуло.

— Прокинься.

— ... Гадаю, моя душа покине тіло раніше, ніж мій розум повернеться...

— Нічого страшного. Не помреш.

Він знову почав йти.

Почувши кроки позаду, Деон повторив те, що сказав мить тому.

— Торгова гільдія встигла вчасно зникнути?

— Я ще не перевіряв, але якщо все пішло за планом, вона мала б вже покинути світ людей.

— Життя не завжди йде за планом, тож перевір це якомога швидше.

— Так.

— А якщо вже мова зайшла про другого лідера Революційної армії...

Спочатку все було трохи заплутано, але тепер Деон зрозумів.

Деон насупився, згадавши молоде обличчя юнака на екрані, який виглядав так, ніби щойно позбувся своєї хлопчачості та став молодим чоловіком.

— Гадаю, це той хлопець, якого я бачив у Церкві Спасіння.

— В Церкві Спасіння?

— Так. Ти тоді не ходив зі мною, тому не знаєш, але там був хлопець, який доглядав за дівчинкою.

Тоді він бачив його лише мимохідь, а тепер він так виріс, що Деон не одразу його впізнав, але побачивши його вдруге з точки зору спостерігача, він упевнився.

— Ім'я нинішнього лідера Революційної армії...

— Пол.

— Так, це був Пол.

Хлопця, який гукнув дівчину, з якою розмовляв Деон, який щойно проник у Церкву Спасіння, також звали Пол.

[Шіє! Що ти робиш? Нам пора!]

[Ох, Поле! Вибач, здається, мені час йти.]

Деон гиготнув, згадуючи досить давній спогад.

— Це поширене ім'я, але навіть обличчя схоже, тож сумнівів немає.

Було дивно, як він дійшов до свого нинішнього положення, але цікавості Деон не відчував.

Замість того, щоб ставити такі непотрібні питання, перше, що йому спало на думку, було: це добре. Хоча й було неприємно, бо він вже двічі ставив їм палиці в колеса.

Деон пам'ятав суворий погляд хлопця, коли той забирав дівчинку на ім'я Шія. Зважаючи на те, як він дбав про неї, вона, ймовірно, була його слабкістю, яку можна використати. Якщо все зробити правильно, можливо, вдасться позбутися його без проблем.

Деон зібрався з думками та звернувся до Дана:

— Знайди дівчину на ім'я Шія. Вона — біднячка, яка сповідувала релігію Церкви Спасіння. Для біднячки вона має унікальне ім'я, тому її неважко буде знайти.

— Шія... Справді унікальне. Гаразд.

Тим часом Деон підійшв до місця свого призначення та зупинився.

Навіщо було зупинятися тут, коли можна просто пройти ще трохи далі? Дан, який думав про ім'я і мало не врізався в нього, схилив голову та покликав Деона.

— Господарю?

— ...

Він чекав, але відповіді не було. Хлопець повільно відійшов убік і подивився на вираз обличчя Деона. На ньому був вираз здивування, коли він дивився на тренувальний майданчик.

— ...?

На обличчі Дана також з'явився подив.

Чому він так реагує? Хтось є на тренувальному полігоні? Він би не робив такого виразу обличчя, якби там нікого не було.

Звичайно, Дан простежив за поглядом Деона і подивився на тренувальний майданчик. Всупереч очікуванням, більшість Благородних Лицарів були присутні в тренувальному залі, як завжди. Ні, присутніх було більше, ніж зазвичай.

Мабуть, більше, ніж кількість членів ордену Благородних Лицарів, про яких він знав.

— Це якесь місце для зібрань командирів загонів, чи що?...

Безпорадно пробурмотів Деон.

Дан тихо гиготнув у нього за спиною, але Деон продовжував дивитися на сцену перед собою крижаним поглядом.

Там, Тровер, командир Дев'ятого загону, демонстрував свою фізичну силу, яка, як він стверджував, була магією, проти скажених собак.

— Це магія зміцнення тіла!

— Вааа! Круто!!

— Як і очікувалося, ви про це дещо знаєте! Мені подобається!

— Скільки тренувань нам потрібно пройти, перш ніж ми зможемо використовувати таку сильну магію?!

— Магія зміцнення тіла — це магія досить високого рівня. Хоча виходить дещо незграбно, ви здаєтеся досить талановитими. Якщо будете постійно тренуватися, у вас все вдасться!

Деон чітко це пам'ятав, бо колись був суддею у спаринг-матчі між Дерніваном, лейтенантом командирки П'ятого загону, та командиром Дев'ятого загону. Магія зміцнення тіла, яку продемонстрував командир Дев'ятого загону... була явно просто вправою для фізичного зміцнення.

Про яку магію високого рівня він говорив... Чому вони так захопилися через щось подібне?

— Це була високорівнева магія? Будь ласка, навчіть нас також простої магії низького рівня!

— Тоді, навчити вас заклинанню мовчання?

— О, о! Так!

— Будучи магією низького рівня, заклинання мовчання дуже просте! Вам просто потрібно швидко вдарити по горлу опонента ребром долоні.

— Зрозуміло!

— Найважливіше — це контроль сили! Якщо ви зосередитеся лише на швидкості та застосуєте забагато сили, це заклинання може виявитися смертельним, тож будьте обережні!

Якщо це стосувалося контролю сили, це ж не магія, чи не так...?

Дан вже тремтів від сміху, прикриваючи рота. Деон, який жалібними очима спостерігав, як скажені собаки накладають «заклинання мовчання» на шиї один одного, зайшов до них.

Ніби тільки тоді вони помітили його присутність і їхня увага одразу ж зосередилася.

— Капітане!

— Ви тут!

— Ми бачили виступ на екрані! Це було класно!

— Я так радий, що з вас зняли неправдиві звинувачення!

Невпинні кроки Деона затихли.

Ніби не помічаючи цього, члени ордену Благородних Лицарів яскраво посміхалися та кричали.

— Ми зараз вивчаємо магію! Ми вивчимо її як слід і покажемо вам круте шоу пізніше!

... Ха.

Деон ледь помітно посміхнувся.

— ... Добре.