Розділ 222 — Супровід лейтенанта (5)

Герцог убив Круеля Харта. Ця коротка, але смілива правда сколихнула весь людський світ.

Одного розкриття цього факту вистачило би, щоб здійнявся шум, але громадськість була в захваті від того, як гарно подали смерть герцога. Коли вони зрозуміли, що їх обдурили, люди розлютилися ще більше, ніж будь-коли.

Знадобилася лише мить, щоб ім'я, яке нескінченно злітало вгору, впало у прірву і отримало ту ж репутації, що й ім'я «Деон Харт».

— Герцог... ні, його навіть називати герцогом не варто. Навіть двічі вбити його було б недостатньо. Таке відчуття, ніби я забруднив рот, просто вихваляючи того хлопця. Я почуваюся брудним.

— Якщо це правда, то він просто божевільний. Це означає, що винуватцем цієї ситуації є Старб Іллюстер. Як він міг бути таким безсоромним? Невже совість його не колола?

— Звідки ми можемо знати, що в голові лиходіїв? Досить смішно говорити про совість в такому випадку.

Насправді, інформація, яку вони почули, була надзвичайно розрізненною, тому неможливо з упевненістю казати, що «винуватцем був герцог», і, виходячи з розкритої інформації, гріх Деона Харта досі залишався більшим.

Яке це мало значення?

Ім'я Деона Харта було розірване на шмаття з моменту його приєднання до Царства Демонів, тому не було потреби руйнувати його далі. У такій ситуації нове величне ім'я в очах громадськості стало великою здобиччю, і люди кинулася на нього, щоб виплеснути свій накопичений гнів.

Це була справді прикра подія для того, хто намагався підвищити цінність імені герцога.

Звісно, посеред розпалу емоцій дехто, хто мав хоч краплю здорового глузду, поставив питання.

— Хіба Круель Харт не був підлеглим герцога? Він був офіційним Героєм Імперії, тож він, мабуть, був дуже сильним воїном, навіщо його вбивати?

— Це очевидно! Старший брат, мабуть, завадив герцогу вбити свого молодшого брата. Тому й став дратувати.

— Огидно, що він наказав убити старшого брата лише тому, що той дратував... Але чому герцог взагалі намагався вбити Деона Харта?

— О, я дещо про це знаю. У той час знать Імперії поділялася на аристократичну та імператорську фракції. Деон Харт явно був важливою фігурою імператорської фракції, а герцог — головою аристократичної фракції.

— Зрештою, братів втягнули в політичну боротьбу.

— Високопоставлені люди... цк.

Невдовзі люди самостійно знайшли відповідь та погодилися з цими висновками.

Оскільки їм просто потрібно було щось засудити, «причина», ймовірно, не мала значення. Навіть якщо залишити це в спокої, вони б придумали правдоподібну відмовку та заспокоїлися.

Чоловік у мантії відкинув каптур і посміхнувся. Губи, які не можна було приховати під капюшоном, вигнувся плавною дугою.

— Ну, можливо, була якась інша прихована причина, але, гадаю, поки що можна думати про це так.

— У будь-якому разі, дворян неможливо зрозуміти! Вони й так мають достатньо влади, чого вони намагаються досягти, отримавши ще більше? Але хто ти...?

— Подорожній.

Чоловік у мантії злегка нахилив голову, перебираючи монети у руці, ніби щось підраховуючи. Кілька зелених пасом, майже довжиною до підборіддя, випали з-під капюшона.

У його манері мовлення була шляхетність, а у кожному легкому русі — елегантність. Як на це не дивитися, здавалося, що таке убоге місце не пасувало йому, то хто ж це, власне?

Невже це справді дворянин? Запала тиша. Чоловік, який хвилину тому саркастично казав, що не міг зрозуміти дворян, завмер і відвів погляд. Його спина була мокра від холодного поту.

Серед напруги, яка на перший погляд видавалася лиховісною, чоловік у мантії, який, здавалося, закінчив підрахунки і запхав до кишені всі монети, крім кількох, спокійно відкрив рота і заговорив:

— Можна поставити запитання?

— Що... що таке?

— Я чув чутки, що десь тут зібралася небезпечна кількість монстрів. Я хотів би запитати, чи це правда, і якщо так, то де саме?

— Ах так! Це правда. Якщо вийти за стіни замку, гора праворуч кишітиме ними! Ми ледве тримаємося, але я відчуваю занепокоєння, бо здається, що вони скоро прорвуться.

— Гаразд... схоже, я прийшов у вірне місце. Дякую за відповідь. Це нагорода.

Дзинь. Монета підлетіла в повітря. Чоловік, який неусвідомлено впіймав її, порожньо подивився на чоловіка в мантії, який вставав зі свого місця.

Зелене волосся, що виглядало з-під капюшона, здавалося якимось чином знайомим, хоча він точно бачив його вперше.

« ... Бути не може».

У цей момент йому на думку спала певна чутка.

Навіть в той момент, як його запитали про монстрів, дещо спало йому на думку, але він був у стані розгубленості, тож зрештою чоловік не зміг подолати свою цікавість і обережно покликав людину, яка збиралася піти.

— Куди... ти плануєш йти?

— Куди ж ще? Оскільки я запитав про монстрів, то йду на них полювати.

— А...!

Було неможливо повірити, що він планував піти прямо до гори, що кишіла монстрами.

Сумнівів не залишилося. Він той, про кого ходять чутки. Чоловік широко розплющив очі.

Зеленоволосий герой, який раптово з'являється в певний момент і блукає континентом, стикаючись з монстрами. Єдине, що було добре відомо про нього, це колір волосся, навіть час його першої появи неоднозначний.

Ходили чутки, в яких припускали, що він з'явився після того, як столицю Імперії розтоптала армія Короля Демонів...

«Не можу повірити, що він справді реальний».

Чесно кажучи, чоловік не вірив у ці чутки.

Хіба це звучало не як казка, в якій герой, блукаючи континентом, вбиває монстрів задля слабких, рятує незліченну кількість територій і сіл?

Насправді, «герої» надто зайняті війнами, щоб перейматися монстрами у таких віддалених місцях, як це. Навіть якщо вони й захищатимуть людей, то тільки вищого рангу, а не таких незначних простолюдинів. Тож чоловік подумав, що це чутка, створена тими, хто втомився від війни та зневірився через падіння Імперії, щоб дати надію.

— Добре тоді.

Чоловік поклав гроші та рушив без жодних вагань.

Сьогодні ця територія буде вільна від загрози монстрів. Група людей з порожнім поглядом дивилися на двері, крізь які він вийшов.

Це був момент, коли з'явилася ще одна чутка про «мандрівного героя».

Стигма Приміро, який вийшов надвір, повільно підвів голову та подивився на небо. Блакитне небо заповнило карі очі. Голос, змішаний зі сміхом, пролунав тихо.

— Сьогодні також гарна погода.

Така хороша, що хотілося ненавидіти її. Скільки часу минуло відтоді, як йшов останній дощ?

Можливо, небо розлютилося, бо стільки крові було пролито на цій землі. У якийсь момент небо перестало плакати.

Річки та озера зменшуються в розмірах, а ставки висихають. Земля тріскається, а решта ґрунту, просякнутого кров'ю, яку неможливо було змити, не приймає врожай.

Кількість людей, які помирають від війни та голоду, спричиненого посухою, стає однаковою, і це справді занадто. Стигма легенько клацнув язиком і опустив погляд.

«Але завдяки цьому екран було добре видно».

Екран, на чистому небі без жодної хмаринки на тлі, був напрочуд ясним.

Завдяки цьому Стигма зміг побачити всі сцени, нічого не пропускаючи. Навіть подробиці зовнішності та зміни виразу обличчя Деона Харта, який сидів з одного боку екрана.

«Ти почав зав'язувати волосся».

Стільки часу минуло. Стигма, який думав про те, скільки часу минуло з його першої зустрічі з Деоном Хартом, невдовзі змінив напрямок своїх думок.

Бо це було не важливо.

«Це був Дан, так?»

Очі під капюшоном задоволено розширилися, коли він згадав переможця та головного героя цієї словесної війни.

«Він розкрив правду добровільно...»

Стигма сподівався, що його не сварили після того, як все закінчилося.

Можливо, Деон намагався приховати свій вираз обличчя, але від Стигми це не сховалося. Деон був приголомшений, коли його зухвалий підлеглий розповів, що герцог убив Круеля Харта.

Іншими словами, це була абсолютно незапланована ситуація. Що означало, що він діяв добровільно, не отримавши подібного наказу...

— Це чудово.

У повітрі розсіявся тихий шепіт. Голос, сповнений легкого захоплення, продовжив.

— Здається, у тебе непогана репутація, молодший. У тебе хороші підлеглі.

Нелегко отримати підлеглого, який охоче ризикне собою заради господаря.

Особливо в позиції представника Царства Демонів. Якщо зробити помилку, того ж дня можна не дорахуватися власної голови. Навіть просте виконання наказу мало б нервувати та перехоплювати дихання. Тим не менш, Дан зробив ризикований вибір заради Деона Харта.

— А може, це здібності мого молодшого такі хороші?

У будь-якому разі, його підлеглого Дана варто було привітати.

Він не лише виграв словесну війну, але й, хоча на екрані він був представником Царства Демонів, менше людей, ніж очікувалося, зненавиділи його.

Воно того вартувало. Більшість уваги була звернена на герцога, і багато хто почав розмірковувати, чи не приєднатися їм до Царства Демонів. Якщо тепер безрозсудно кидатися на Дана, виникнуть проблеми після приєднання до Царства Демонів.

«Якщо це продовжуватиметься, це лише питання часу, коли людський світ впаде».

Варто привітати молодшого з цим.

Круеля Харта, якого помилково звинуватили в співпраці з Царством Демонів, було виправдано за «слізну останню спробу старшого брата захистити свого молодшого брата». Водночас, хіба не чудово, що початкова мета, розкол людського світу, незабаром буде досягнута?

...

Я планував зустрітися з ним наприкінці, але якщо все піде так, день нашої зустрічі може настати раніше.

Непогано. Я посміхнувся.

«Так, молодший. Не вагайся і рухайся далі».

Я казав це заради нього.

Адже знав деяку інформацію про «гріх» і «карму».

Оскільки моя власна поведінка наслідувала поведінку попереднього покоління, я добре знав більш тривіальні деталі історії минулого.

Не історію чогось грандіозного, як-от війни. Звичайно, як культурна людина, я знав і про це, але моя спеціалізація — повсякденне життя минулих поколінь.

Наприклад, народні пісні, які передавалися з покоління в покоління з дуже давніх часів.

Чи знає Деон, що в пісні «Порада Смерті» є другий куплет?

Ні, перед цим, чи знає він взагалі пісню «Порада Смерті»?

Можливо він міг знати текст і звучання першого куплету, але про існування другого, як і про саму назву, Деон навряд чи був в курсі.

Назва та другий куплет були втрачені під час передачі з уст в уста. Мені вдалося знайти книгу, пов'язану з цим, та отримати нову інформацію, поєднавши її з даними з інших міфів.

Отже, молодший, наважусь дати тобі пораду.

— Якщо в тебе немає іншого вибору, окрім як грішити, чому б не вчинити більший гріх, ніж будь—хто інший?

Це для моєї мети, а також для твоєї власної вигоди.

Вчини більший гріх, ніж будь-хто інший.

Я йшов, тихо наспівуючи забутий другий куплет старої народної пісні. Пройшовши повз вартових, які виглядали втомленими і які відмовляли мене, сказавши залишити проблему з монстрами їм, оскільки це небезпечно, вирушив назовні, до гори.

Зараз саме час рухатися заради честі.

Якби хтось мене впізнав, він би запитав, чи не повернуся я до Імперії.

Тоді я відповім без вагань. Шояху назад немає.

Навіть не замислюючись, було очевидно, що бути «героєм континенту» і навіть «героєм людського світу» — це більша честь, ніж бути «Героєм зруйнованої Імперії».

Оскільки так багато людей гинуло, а в Імперії не вистачало дворян, я добровільно відмовився від свого титулу та вирішив стати «героєм», як у казці.

***

— Я думав, що після смерті Круеля Харта він залишиться зовсім один.

Незважаючи на те, що Король Демонів казав, що йому це нецікаво, він спостерігав за екраном від початку до кінця.

У будь-якому разі, здавалося, що Дан мав намір зробити щось ще, окрім того, що йому було наказано. Тож було необхідно стежити за тим, який інцидент він може зчинити, незалежно від того, чи буде він шкідливим, чи ні.

Отже, ось що вийшло.

— У мого учня хороші здібності.

Його очі ледь помітно посміхалися.

Спочатку група божевільних людей взяла командирку загону в заручники та приєдналася до нього. Потім людина, яку він сюди привів, робить небезпечні речі задля Деона Харта у всіх на очах.

Здається, Деон Харт має здатність приваблювати божевільних.

Ну, в будь-якому разі.

«Тепер він має зрозуміти, що той діяв так відкрито заради його користі».

Яким би не був заплутаним його розум, тепер він мав зрозуміти. Що він не один.

Одинаки рятуються від самотності, усвідомлюючи, що вони не самі, незалежно від кількості людей навколо них.

Король Демонів з жалем посміхнувся.

— Тепер ти більше не один, Деоне.

Привести людей у Царство Демонів — це вже незвично, але піти далі і вибудувати власну силу — ще хитріше.

Моторошне сяйво в його очах, яке з'явилося при згадці Дана та Благородних Лицарів, здавалося, зупинило його думки на мить, і в якийсь момент настрій Короля Демонів раптово пом'якшав.

« ... Втім, це не так вже й погано, тож рухаймося далі».

Краще хай пручається, ніж ламається.

Його інтерес до Деона ще не зник.