Розділ 224 — Супровід лейтенанта (7)

Голос більшості має силу, яку не можна ігнорувати. Народ — це більшість.

У правителів немає іншого вибору, окрім як враховувати думку народу. Навіть якщо вони діють з власної волі, їх запал з часом зникає, якщо велика кількість людей збирається разом і піднімає сильний галас. Існує безліч прикладів правителів, які не змогли з цим впоратися і зрештою зазнали краху через гнівні громадські настрої.

Іншими словами, якщо вловити громадські настрої жителів королівства, то контролювати саме королівство стане простіше.

— Це стало можливо лише тому, що Ваша Величність святий, інакше я б не змогла використати цей метод.

Людина, яка змусила народ країни, яка була васалом, але мала свого власного монарха, прославляти короля Шан, яскраво посміхнулася.

Король Шан, який слухав, тихо засміявся.

— Сьогодні ти говориш солодко. Люди зі здібностями зазвичай мають важкий характер, але ти дуже різностороння.

— Дякую, що помітили це.

— Справді шкода і прикро, що така талановита людина, як ти, одержима коханням.

Серін закрила рота. Король Йонхва з королівства Шан встав і підійшов до неї.

Йонхва простягнув руку до людини, яка продовжувала мовчати навіть коли він підійшов так близько. Кінчиками пальців він легко підняв опущену голову, ніби розважався.

Він спитав, дивлячись прямо в її тремтячі очі.

— Твої думки ще не змінилися?

— ...

— Це людина, яка не дивилася на тебе до самого кінця. Бажання помститися —цього вже достатньо.

— ... Ваша Величносте.

— Ох, звичайно, я не заважатиму тобі помститися. Я просто хочу запитати: чи не краще було б забути про помсту такій людині і продовжити працювати на благо людського світу та королівства Шан разом зі мною.

— Вибачте.

Тремтіння в очах застигло.

Перш ніж довести свої здібності та почати працювати під керівництвом короля, Серін чітко пояснила свої наміри своєму потенційному повелителю.

[Моя мета — вбити Деона Харта.]

[Це природно в нинішній ситуації...]

[Ні, я маю на увазі не це.]

[ ... ]

Навіть коли простолюдинка наважилася перебити короля, король Шан нічого не сказав. Не зміг цього зробити.

Бо очі, з якими він зустрівся поглядом, були сповнені відчаю та кружляли навколо, ніби їх власниця втратила опору у світі.

Він одразу все зрозумів. Вона втратила когось дорогоцінного. Вона втратила його від руки нікого іншого, як Деона Харта.

[Я бажаю смерті Деона Харта, не в розпливчастому сенсі, а щиро, з дуже особистих причин. Щойно його смерть буде підтверджена, я піду, незалежно від того, чи закінчилася війна проти Царства Демонів, чи ні.]

[ ... ]

[Я заздалегідь повідомлю про це Вашу Величність, щоб уникнути раптової розлуки в майбутньому. Також прошу Вашу Величність зрозуміти та визнати, що мій головний пріоритет — помста... щиро прошу про це.]

Вона виглядала так, ніби збирається негайно піти, якби їй сказали, що не розуміють її.

Король одразу ж провів розрахунки. Чи справді вигідно її прийняти? Що буде більше: користь чи втрата?

Її поради як стратега будуть спрямовані на вбивство Деона Харта. Вона, ймовірно, дасть пораду, яка допоможе отримати його голову, навіть якщо це означатиме отримання певної шкоди.

Це людина, яка даватиме поради, що міститимуть особисті почуття в певних ситуаціях. Чи достатньо її здібностей, щоб прийняти її навіть ціною таких втрат?

[ ... Добре. Я розумію.]

Не було про що думати.

[Я не втручатимуся у твою помсту, доки шкода для мене не буде надто великою.]

На жаль, королівству Шан не вистачало людських ресурсів.

Країна, яка покладалася на одного короля. Поява Серін була дуже приємною новиною для Йонхви, якому було важко зосередитися на багатьох речах одночасно.

Що поганого в тому, щоб зробити смерть Деона Харта головним пріоритетом? Оскільки його все одно мають убити, це не така вже й велика втрата. Швидше, це можна розглядати як перевагу, оскільки Серін вірно допомагатиме королівству, доки той не помре.

Піде після помсти? Потрібно буде просто переконати її тоді. До того моменту ще багато часу, тож його ще вдосталь, щоб спробувати прив'язати її до себе.

Повернувшись до реальності, Йонхва поглянув на Серін. Його зустріла гірка посмішка, яка була зовсім не такою, як він очікував, а можливо, саме така, яку він передбачав.

— Я знаю, що з точки зору Вашої Величності, він видавався жахливою людиною, з якою не варто було мати справу. Я розумію. Бо він насправді був поганою людиною. Тим паче, враховуючи, що цей інцидент чітко засудив його як покидька людства. Але.

— ...

— Серце людини не завжди працює так, як має.

Навіть якщо він знав про її почуття і відкрито використовував її, навіть якщо він робив щось жорстоке по відношенню до когось, Серін продовжувала кохати чоловіка, який першим усвідомив її цінність.

Це була сліпа прив'язаність, як у пташеня, яке щойно вилупилося з яйця, і визначає перший предмет, який йому попався на очі, як свою матір і йде за нею.

— Мене чекає довгий шлях до того, щоб знайти нового господаря, за яким можна було б слідувати. У мене один володар.

Якщо хтось дізнається, що вона любить той шматок сміття, а саме герцога, і працює на його благо, вона також буде прив'язана до того шматка сміття. Вона добре знала, що її критикуватимуть разом із герцогом.

Але це нормально.

Герцог — велика людина, яка не могла опинитися в хорошому місці після смерті, тому, щоб зустрітися з ним, їй не залишалося нічого іншого, окрім як опуститися туди, де був він.

Щоб кохати божевільну людину, треба бути таким же божевільним, а щоб кохати сміття, треба бути сміттям. У цьому сенсі Серін вже була сміттям.

— Тож здайтеся, поки не втомилися...

— Від цих слів я запалююся ще більше. Не вистачає фруктів та вина? Ще багато часу залишилося до твого від'їзду, а на півдні є приказка: немає дерева, яке б не впало після десяти ударів. Тож, хто знає.

— Люди — не дерева...

Йонхва відвернувся, вдаючи, що не почув невпевненої відповіді. У нього також були свої причини не здаватися.

Союз з Реуче розірвано, і Імперія не в змозі підтримувати державу Шан. Що можуть зробити молоді люди, які надто зайняті турботою про себе? Оскільки повторний союз з Імперією був укладений виключно з поваги до волі попереднього імператора, Йонхва, який не мав особливих очікувань від Імперії, опинився в ситуації, коли йому доводилося виживати лише завдяки силі власного королівства.

Тому, в положенні, коли він мав залучити хоча б ще одну талановиту людину, він ніяк не міг легко відмовитися від Серін.

Він природно змінив тему.

— Менше з тим... чи нормально, що спроба покращити імідж герцога мала зворотний ефект і призвела до катастрофічних наслідків?

— ... Ви хочете чесної відповіді?

— Ох.

Цієї відповіді було достатньо. Йонхва закрив рота і легенько поплескав її по плечу.

Серін закусила губу.

Ім'я герцога, яке вона намагалася возвеличити серед людей, загрузло в багнюці. Воно опинилася в ситуації, подібній до ситуації Деона Харта, або навіть гіршій, де його нещадно гризли і рвали на шматки.

«Якби тільки я не зробила такої марної спроби».

Принаймні, його могли б поховати як звичайного дворянина.

Вона власними руками зруйнувала ім'я того, кого кохала. Це ніяк не могло бути нормально.

«Я навіть чула, що останнім часом поширюються погані чутки про герцога...»

Серін зітхнула.

Зрештою вона закрила обличчя руками.

***

Пол, який піддався примсі, але нічого не здобув і був повністю зламаний тим, що опонент використав його за власним бажанням, залишився в кабінеті та розмірковував над своєю гіркою поразкою.

А потім він зрозумів.

— Він чекав на моє втручання.

Дан чекав на втручання Пола.

Щоб розкрити гріх герцога, позбавити Деона Харта несправедливого звинувачення та використати це як зброю для нападу. Можливо, не випадково він дізнався заздалегідь, що екран з'явиться.

Навіть це було ще не все.

Пол, який чув сирі чутки з самих низин, зміг почути й плітки, які повільно почали поширюватися невдовзі після закінчення словесної війни.

— Кажуть, герцог не просто вбив Круеля Харта, він грався з його головою.

— Я чув, що до бідняка була прикріплена бомба, яка потім вибухнула.

— І про його контракт з Дияволом.

Це була лише рання стадія поширення чуток, тому небагато людей почули це... але неважко було здогадатися про джерело. Це, мабуть, Дан.

Хитро. Те, щодо чого він міг надати докази, Дан на очах у всіх подав через екран, а те, що не можна було підтвердити як факт через брак доказів або важкість їх представлення, він поширив як чутки.

— Щоразу, коли ми атакували справедливо, нам протиставляли підбурювання та фальсифікацію, а тепер він боягузливо підготував докази та кинувся з ними вперед.

Було боягузством просто стояти перед екраном, тримаючи правду в руках, але подвійно боягузливо використовувати пропаганду та фальсифікацію і після цього.

Пол, якого ретельно використали, подумав, стискаючи кулаки від поразки та гніву.

«Якщо так, я втручатимусь ще більше».

Це стосувалося Короля Демонів та інших демонів, але особливо Деон Харт і Дан ніколи не досягнуть того, чого бажають.

***

Першим, що побачив на екрані нинішній Імператор Імперії, Елпідій Дезерт, був Деон Харт, який сидів у кутку, а не стояв за трибуною попереду.

Він чув, як колишня принцеса Алетея, тепер спадкоємна принцеса, поспішно відправила людей до торгової гільдії Дана. Він заскреготів зубами, побачивши одяг Деона Харта.

— Він знущається з Імперії?

Чорна уніформа із золотою вишивкою, яка, схоже, була кольоровою інверсією уніформи, що носили в Імперії.

Елпідій сприйняв це як провокацію проти Імперії і тихо розгнівався, але коли стало відомо, що Деон Харт став Героєм, Елпідій стиснув кулак вже з іншої причини. Алетея, яка спостерігала поруч з ним після віддання наказу, тихо опустила очі.

Мета їх помсти — Герой. Між двома членами королівської родини запанувала тиша в результаті усвідомлення рідкісного збігу.

Прем'єр-міністр Ардал, який займався паперовою роботою неподалік, побачив це і підняв брову.

Йому здалося, що дещо, що раніше було важко зрозуміти, стало очевиднішим. Його погляд опустився з підозрою.

— Ваша Величносте, Ваша Високосте.

— ...

— ...

Двоє членів королівської родини запізно отямилися та змінили вирази своїх облич. Це видовище ще більше загострило його підозри, і обличчя Ардала спотворилося.

Однак, мабуть, йому доведеться перевірити це самому, про всяк випадок. Він повільно відкрив рота, сподіваючись, що це лише непорозуміння.

— Мені це вже деякий час цікаво...

— ...

— Ви справді... працюєте заради Імперії?

— ... Ти констатуєш очевидне.

— О, я поставив запитання некоректно. Чи правда, що ви двоє ставите Імперію вище помсти?

— ...

Запала важка тиша.

Елпідій та Алетея зустрілися поглядами, а потім подивилися на Ардала. Повільний голос відповів, ніби його власник ретельно підбирав слова:

— Якщо бути відвертими, можна сказати, що ми прагнемо як помсти, так і добробуту Імперії.

— Ви серйозно? Ви обидва знаєте, що це неможливо.

— ...

— Доки ви двоє Імператор і кронпринцеса, помста та безпека Імперії не можуть співіснувати. Щоб помститися, ви маєте відмовитися від Імперії, а щоб захистити Імперію — ви маєте відмовитися від помсти. Тож дозвольте мені запитати вас ще раз.

— ...

— Чому ви надаєте пріоритет, помсті чи Імперії?

Це було наполегливо.

Алетея зітхнула, а Елпідій тихо подивився на Ардала.

Він розумів, що Ардал, як і колишній генерал Немезеус, — простолюдин, завербований безпосередньо його дядьком. Тож він знав, що він настільки непохитний, наскільки ж і талановитий.

— Ти... ставиш Імперію на перше місце.

Замість відповіді він почав з інших слів.

Ардал злегка насупився. Елпідій продовжував говорити, незважаючи ні на що.

— Я знаю, що ти ставиш Імперію понад себе. Тож, у той час... коли армія Короля Демонів вторглася до колишньої столиці, я впевнений, якби Імператор утік, не залишивши нікого, ти б особисто стягнув його вниз, відрубав йому голову та вивісив на браму. Ти людина, яка здатна на таке.

Довести країну до такого, а потім втекти жити далі?

Якби він навіть не зміг взяти на себе відповідальність за те, що зробив, з точки зору Ардала, він став би людиною, яка не гідна бути імператором і заслуговувала б лише на смерть.

— ... Ви мене добре знаєте.

— В інформації, переданій мені від Імператора, була також оцінка талантів його підлеглих. Неможливо користуватися зброєю, не знаючи на що вона здатна.

Навіть знаючи це, колишній Імператор тримав його поруч.

Тому що він був одним з небагатьох людей, які здатні вбити його, якщо той зійде зі шляху.

Але Елпідій відрізнявся від Едуардо. Йому був потрібен хтось, хто підштовхне його, а не хтось, хто зупинить його. Людина, яка зарозуміло розглядатиме всі недоліки та помилки на його шляху, стане лише перешкодою.

Якщо все так продовжуватиметься, ймовірно, виникне багато конфліктів з прем'єр-міністром. Ось чому він запитав.

— Якщо Моя Величність скаже, що помста важливіша за Імперію, ти мене скинеш?